ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ТЕМА № 1.

Предмет дисципліни «історія української культури»

ПЛАН:

1. Поняття культури, її сутність.

Багатоманітність визначень культури. Культура як похідна від «культу». Культура як «друга природа». Структура культури. Періодизація і типологія культур. Культура і природа. Культура і цивілізація. Функції культури.

2. Культурні універсалії. Загальнолюдські цінності.

3. Єдність та багатоманіття культур.

Міжкультурні комунікації. Конфлікт культур та умови їх діалогу. Розуміння чужої культури. Відкритість / закритість культур. Партикуляризм та універсалізм. Толерантність. Ксенофобія. Культурна компаративістика. Егоцентризм. Європоцентризм. Культурний релятивізм.

4. Глобалізація та її культурні наслідки. Тенденції розвитку постсучасного світу.

5. Поняття національної культури. Самобутність вітчизняної культури, її періодизація.

6. Класичні й сучасні концепції української культури.

Тема № 1. Предмет дисципліни «історія української культури»

7. Поняття культури, її сутність.

Багатоманітність визначень культури.

Поняття культура походить від латинського cultura, що первісно означало вирощення, оброблення землі, ґрунту, і це від самого початку накладає відбиток на характер культури як соціального явища та підкреслює активну роль в ній людини (Римський діяч Марк Катон – «Трактат про землеоброблення»). Проте вже тоді в античну добу, зокрема в працях славетного римського оратора Цицерона, цей термін використовувався у значенні ступеня духовної досконалості людини, розвитку її розумових здібностей. І подалі він набував нових відтінків в межах уявлень про освіченість, вихованість, обізнаність. В середні віки поняттю культури більш відповідає «культ» (культ рицарства, наприклад). В сучасному розумінні використовуватися поняття починає в 17 ст. у Пуффендорфа (культура як результат діяльності суспільної людини. Тут же з’являється протиставлення культурного/природного). В новітній час культура стає філософським поняттям, виникає нова галузь знань – культурологія. Американський антрополог та етнолог Леслі Елвін Уайт (1900-1975) ввів в науковий обіг цей термін і визначив культурологію як окрему науку.

Сучасні культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномену і широким вживанням терміна «культура». Різні дисципліни (історія, філософія, етнографія, соціологія, філологія) по різному формують уявлення про культуру.

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Можливі визначення культури:

1. Культура – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

2. Культура – це дзеркало, в якому відбивається людина в усій повноті своїх дій, прагнень, вчинків.

Культура як похідна від «культу».

З поклонінь природі, з культу природи починається і розуміння себе людиною як істоти, що є вищою за природу. Це був початок етапу цивілізаційного розвитку і початком утилітарного ставлення до природи.

Культ природи → культ людини (культура)

↓ ↓

повага, обожнення, людина є вищою за природу (утилітарний підхід)

ритуали стосовно природи

Культ людини та суспільства означає, що саме в ньому люди бачать силу, що породжує, і саме суспільству, а не природі, окрема людина вдячна своїм існуванням.

Культура почалася з обрядів захоронення. Вона розвивалася в тій мірі, в якій людина вміла зберігати і відтворювати не дані природою продукти, а свій власний досвід стосовно здобування та виробництва цих продуктів. Зберігати досвід, наслідувати йому, відтворювати – в цьому є сутність культурної діяльності.

Культура як «друга природа».

Уявлення про культуру як «другу» природу прийшло ще з античної Греції. Демокрит: говорив про «другу натуру» людини, що відмінна від природної, біологічної, основа якої – творчість. Найяскравіше всього це уявлення греки відтворили в міфі про Прометея, який дав людям вогонь, сподівання, навчив ремеслам. Вже поява вогню означає те, що людина перестає бути залежною від природи. Культура – надприродна, вона – ніби «дар», що даний «зверху» (богами). Сьогодні також говорять про культуру як «другу природу» в сенсі надбудови, другого рівня над природним, біологічним – це світ ідеального, духовного.

Структура культури.

Структуру культури дозволяють представити, перш за все, її елементи, що знаходять себе в матеріальному та духовному вимірах. Тому можна говорити про культуру матеріальну та духовну. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати, а також взаємини між людьми, що складаються в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Найкраще матеріальну культуру характеризують знаряддя праці та інші технічні засоби і споруди, предмети повсякденного вжитку та асортимент побутових послуг, житло, одяг, транспорт, зв'язок та ін.

До духовної культури належить сфера свідомості, засоби і способи духовної діяльності та її результати. Духовні цінності охоплюють надзвичайно широке коло явищ, серед яких: ідеї, знання, ідеали, норми моралі і права, релігійні вірування, твори мистецтва та ін.

Водночас необхідно вказати на умовність поділу культури на матеріальну й духовну, бо всі без винятку її прояви містять у собі матеріальне і духовне начало. Твори мистецтва для свого створення потребують певних матеріальних витрат та існують у певній матеріальній формі у вигляді картин, книжок, нотних символів, скульптурних зображень. Водночас у будь-яких матеріальних цінностях реалізуються ідеї, знання, естетичні смаки їх творців. Наприклад, культові споруди та інші архітектурні цінності є продуктом матеріальної та інтелектуальної праці і можуть розглядатися як матеріальні і духовні вартості. Крім того, матеріальні цінності містять елементи духовної культури через їхнє художнє оформлення, наприклад, житло, одяг, речі повсякденного вжитку. Скажімо, архітектура – мистецтво будівель та споруд з різних матеріалів – є важливою складовою матеріальної культури. Разом з тим вона відображає певний рівень не тільки інженерної майстерності, технології, але й розуміння пропорції, гармонії, використання масштабу, пластики, кольору, тобто естетичні уявлення митця та його епохи. Музика, хоча й торкається найтонших струн душі, відбиває емоційний стан людини, особистісний світогляд, створює ліричний настрій, віддалений від повсякденності; проте, виконувати і, відповідно, слухати музичні твори неможливо без використання певних інструментів та системи знаків, тобто елементів матеріальної культури. В наш час простежується стійка тенденція до зближення і взаємопроникнення матеріальної та духовної культур.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією. Початок мистецтва: перші зразки мистецтва належать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи по-різному відображало світ. З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо). Три засоби існування, три сфери, галузі художньої творчості: 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське мистецтво, танок. Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта. За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Характерна для певної історичної епохи система художніх образів, називається художнім стилем (античний, візантійський, романський, готичний, ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм та модернізм та ін.).

Періодизація і типологія культур.

Структура культури не вичерпується тільки її формами (матеріальна та духовна культури). Структурний аналіз культури передбачає виокремлення певних її типів. Найпоширенішим є виділення регіональних та історичних типів культури, з особливості котрих випливають своєрідності тих історичних та географічних умов, в яких вони виникли та існували. Таким чином виокремлюють культуру Сходу та Заходу, стародавньої Греції, інків, Відродження тощо. За цим принципом також виділяють усі національні культури, в тому числі й українську. Залежно від співвідношення традиційного та новаторського в культурі вона може бути закритого та відкритого типів. Суспільство, життєвий устрій якого ґрунтується на давно вироблених засадах культури, що передаються від одного покоління до іншого, прийнято називати традиційним, або закритим. Звичаї, традиції, взаємини між людьми у такому суспільстві надзвичайно тривкі і закостенілі. Вищим законом такого суспільства є непорушність звичного способу життя, який становить найбільшу цінність.

До закритого і стійкого типу належать індійська, китайська, російська і вся мусульманська культури.

Прикладом відкритого і стійкого типу культури є Японія. В основі японської культури лежать надійні національні традиції, але вона також відкрита для запозичення досягнень інших культур і робить це не соромлячись. Саме у ролі культурно-національного чинника треба шукати причини так званого японського економічного дива. Керуючись гаслом: "Японський дух плюс західна техніка", японцям вдалося засвоїти технічні досягнення Заходу без шкоди для власної національної культури. Західну культуру вони вдало трансформували через призму традиційних національних вартостей. Нові знання насамперед сприймалися інтелектуальною верхівкою японського суспільства, яка певним чином їх обробляла та коректувала. Після цього вони вже подавалися у звичній культурній упаковці. Це не тільки полегшувало їх сприйняття рештою народу, але й виключало можливість різкої, "ломки" звичних стереотипів поведінки та мислення.

Українська культура належить до відкритого, але не стійкого типу.

Культура за критерієм носія цієї культури поділяється на світову та національну. Світова – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура – є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей. Своєрідність національної культури, її неповторність – втілюються в мові, літературі, музиці, живописі, філософії.

Культура також поділяється на види: домінуюча, субкультура та контркультура. Сукупність традицій, цінностей, вірувань, якими керуються більшість членів суспільства – це домінуюча культура. Враховуючи те, що суспільство поділяється на групи, маємо малі культурні світи, що називаються субкультурами. Від основної домінуючої субкультура відрізняється мовою, поглядами на життя, поведінкою. Субкультура, яка не просто відрізняється від домінуючої культури, а й протистоїть їй, знаходиться в конфлікті з домінуючими цінностями – це контркультура.

За формою, в залежності від того, хто створює культуру і який її рівень, культура поділяється на високу (елітарну), народну чи масову. Елітарна – створюється превілегійованою частиною суспільства. Вона включає витончене мистецтво, класичну музику та літературу. Як правило, елітарна культура опереджає рівень її сприйняття середньовічною людиною. На відміну від неї народна культура створюється анонімними творцями, що не мають професійної підготовки, тому таку культуру ще називають любительською. Вона включає міфи, легенди, епос, казки, пісні. Ще одна назва народної культури – фольклор. Народна культура завжди локалізована, так як пов’язана з традиціями даної місцевості. Масова культура – не висловлює витончених смаків. Її розмах припадає на середину 20 ст, коли ЗМІ проникли в більшість країн. Продукти цієї культури орієнтовані на маси – це мистецтво для кожного і тому має враховувати всі смаки. Продукти масової культури володіють меншою художньою цінністю, але мають більшу аудиторію, задовольняють будь-які смаки, реагують на все нове і швидко змінюються. Тому зразки масової культури швидко втрачають свою актуальність та виходять з моди. Масова культура має і катасторофічні наслідки – творча діяльність людини зводиться нанівець, до елементарного акту безмовного вживання.

Цікаві роботи з цього приводу:

1. О. Шпенглер «Закат Европы»

2. А. Швейцер «Культура и этика»

3. Х. Ортега-и-Гассет «Восстание масс»

4. Е. Тофлер «Футурошок»

5. Э. Фромм «Иметь или быть».

Культура і природа. Важливим для розуміння сутності культури є з’ясування її співвідношення з природою та з цивілізацією. Суб’єктом культури виступає людина, а об’єктом її творчих зусиль, перетворюючої діяльності – навколишній світ, природа.

В будь-якому разі природа має внутрішні механізми забезпечення власного буття, циклічності, боротьби за виживання, у ході якої припиняють своє існування ті біологічні види, які не можуть пристосуватися до географічних, кліматичних, температурних і т.п. змін. На відміну від природного середовища, культура є творінням людини й потребує її участі в тому комунікативному та соціальному просторі, який вона створює. Культура реалізує властиві їй функції не тільки на рівні індивіда, а й певної етнічної, релігійної, професійної або іншої спільноти, суспільства, людства в цілому.

Культура і цивілізація. Дуже близько до поняття культури стоїть поняття цивілізації. Термін «цивілізація» латинського походження і означає - громадський, державний, вихований. У вжиток він входить лише у XVIII ст. У праці «Дух законів або трактат про народонаселення» (1757) В. Мірабо. Просвітники XVIII ст. під цивілізацією розуміли таку стадію розвитку людства, яка характеризується насамперед винайденням писемності, що гарантувало надійний спосіб зберігання та передачі інформації, створенням складних форм релігії та закладанням основ держави. Цивілізованим вони називали таке суспільство, яке ґрунтується на засадах розуму та справедливості. У сучасній науковій літературі нема єдності у трактуванні поняття цивілізації, тому вкажемо тільки на основні точки зору.

1. Часто поняття цивілізація вживається як синонім до поняття культури, що не має іншого смислового навантаження. У цьому випадку ці поняття вживаються як рівнозначні: антична, шумерська, європейська, азійська чи східна цивілізація або ж культура.

2. Інколи термін «цивілізація» вживається для означення матеріальної культури, що характеризується розвитком продуктивних сил рівнем техніки, побутовими умовами тощо. У цьому випадку цей термін протиставляється духовній культурі.

3. Поняття «цивілізація» також вживається для характеристики етапу суспільного розвитку, що настає після первіснообщинного ладу і змінює період варварства та дикості. При цьому зазначають такі ознаки цивілізації: створення класів і держави, приватна власність, розподіл праці, урбанізація, виникнення письма та науки.

4. Поняття «цивілізація» також може вказувати на певну єдність та цілісність різних культур, підкреслюючи їх загальнолюдський характер. Мається на увазі сучасна цивілізація.

З наведених характеристик видно, що поняття «культура» і «цивілізація» близькі за значенням, але не тотожні. Наприклад, відмінність полягає у тому, що цінності культури мають чітко виражену позитивну спрямованість, то цивілізація охоплює все створене людиною, у тому числі і явища, що можуть мати шкідливі і негативні наслідки.

До витворів сучасної цивілізації, наприклад, належить атомна бомба, але нікому не спаде на думку зачисляти її до явищ культури. Екологічна криза, психологічні стреси, що є наслідком динамізму суспільних процесів, та інші негативні соціальні наслідки науково-технічного прогресу - це теж характерні риси сучасної цивілізації. Тому поняття культури вказує на якість та рівень духовно-морального потенціалу суспільства. Поняття цивілізації, головним чином, характеризує стан та умови соціального буття людини.

Функції культури.

Основні функції поділяються на: 1) ціннісну – бо культурний розвиток відображає процес вироблення матеріальних і духовних цінностей, формує у людини певну систему ціннісних орієнтацій, насамперед моральних; 2) світоглядну – утворення цінностей впливає на світосприйняття людини в цілому, визначає фундаментальні життєві принципи, ставлення до світу, природи, тварин, Бога, нарешті до самого себе; 3) інформаційну – культура становить величезний масив інформації про людину і світ, минуле і сьогодення, а також створює прогнози на майбутнє; 4) пізнавальну – процес культурного розвитку людини відбиває процес пізнання себе та світу, набуття інтелектуальної та духовної зрілості, соціальної адаптації до навколишньої реальності; 5) комунікативну – культура створює простір спілкування, в якому відбувається постійний обмін інформацією, знаннями, досвідом, і не тільки в словесній (вербальній) формі, але і за допомогою жестів, міміки, різноманітних символів, знаків, кодів тощо; 6) нормативну – адже етичні, релігійні та правові норми становлять ідеологічний каркас відповідних вчень та концепцій, є суттєвим сегментом культури та одним із її формотворчих чинників; 7) виховну – культурний досвід людини визначає рівень її обізнаності, освіченості, духовної зрілості, але й безумовно, позитивно впливає на ступінь вихованості, толерантності, поваги до інших, поведінку в суспільстві; 8) гедоністичну (грец. hēdonē – насолода, приємне самопочуття), бо відпочинок і дозвілля є необхідним компонентом існування людини, засобом оновлення її духовного, психічного, емоційного стану, заповнення дозвілля. Обряди і свята – важлива частина людського буття; завдання культури полягає в тому числі в наданні розвагам естетично значущої та морально виправданої форми.