19. Основи культури мови усного професійного спілкування. Роль орфоепічних й акцентуаційних норм в усному професійному спілкування.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об’єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

4. лекція – це одна із форм розв’язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова.

Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія –невід’ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літ мови обов’язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її усній формі.

Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил літературної вимови  забезпечує високу культуру мовлення.

21. Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об’єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

1. Ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

4. лекція – це одна із форм розв’язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова.

До форм писемного професійного спілкування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різниї типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

1) власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2) технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3) науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4) офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5) науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту  саму тему.

Конспект (від латинського “огляд’) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

22.

Роль і значення словників укр мови у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала. Основні типи і види словників. Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні. Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо. В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів. 1) Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові. 2) Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін. 3) Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні. 4) Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова. 5) Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів. 6) Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос. 7) Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов. 8) Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше. 9) Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території. 10) Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу. 11) Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови 12) Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення 13) Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена 14) Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця. 15) Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об’єктів 16) Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова. Словники укр мови мають величезне значення у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала так, як включають усі необхідні відомості про сучасну укр мову: пояснюють значення слів з точки зору їх вживання, терміни з тієї чи іншої галузі науки, походження і розвиток слів; подають правильний правопис та наголоси, правильну вимову; пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов та багато іншого.

 22.

Роль і значення словників укр мови у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала. Основні типи і види словників. Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні. Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо. В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів. 1) Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові. 2) Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін. 3) Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні. 4) Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова. 5) Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів. 6) Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос. 7) Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов. 8) Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше. 9) Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території. 10) Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу. 11) Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови 12) Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення 13) Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена 14) Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця. 15) Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об’єктів 16) Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова. Словники укр мови мають величезне значення у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала так, як включають усі необхідні відомості про сучасну укр мову: пояснюють значення слів з точки зору їх вживання, терміни з тієї чи іншої галузі науки, походження і розвиток слів; подають правильний правопис та наголоси, правильну вимову; пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов та багато іншого.

23. Правила укладання бібліографії наукових досліджень. Правила оформлення цитат. Різновиди посилань. Існує кілька варіантів оформлення посилань: 1) посилання записується в кінці кожної сторінки під горизонтальною лінією; номерація на новій сторінці починається спочатку. 2) всі посилання номеруються за їх фіксацією у списку літератури в кінці роботи; їх беремо у квадратні дужки; вказуємо сторінки через кому, праці - через крапку з комою. Список використаної літератури поміщаємо в кінці – спочатку записуємо видання кирилицею, а після них – латиницею, але номерація наскрізна. Особливості написання посилань на ресурси Internet: 1) автор електронного документа; 2) назва документа; 3) дата публікації, версії документа, тип документа у квадратних дужках; 4) повна електронна адреса, дата перегляду документа. Цитатою наз. дослівний уривок з якогось тексту або висловлення на підтвердження якоїсь думки. Цитати завжди беруться в лапки. Якщо цитата є частиною речення, то вона пишеться з малої букви. Наприклад: Борис Буряк пише, що “в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор’. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Наприклад: Шевченкове “... треба миром, Громадою обух сталить...’ завжди звучить як гасло. Якщо цитується віршований текст, то він, при збереженні віршової форми, в лапки не береться, а коли пишеться суцільним рядком, то оформляється як звичайна прозова цитата.

 24. Текст - головний елемент документа. Через це підготовка текстової частини - одна з найважливіших операцій у документуванні й діловодстві. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких - достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість, що досягаються викиданням слів, які не несуть смислового навантаження. Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти показують справжній стан речей. Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та виразів. Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи. Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті справи. Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі. Елементи тексту  Текст будь-якого документа складається з логічних елементів вступу, доказу, закінчення. У вступі адресат готується до сприйняття теми (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання і т. ін.). У доказі викладається суть питання (докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали). У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Воно може бути активним чи пасивним. Активне закінчення точно зазначає, яку дію має виконати адресат. Мета пасивного закінчення - проінформувати адресата про якийсь факт, обставину тощо. Типізація текстів - процес створення тексту-зразка, тексту-стереотипу, на основі якого можуть бути збудовані текст аналогічного змісту, що відповідають подібним управлінськім ситуаціям. При цьому мають бути якнайточніше збережені основні конструкції й формулювання тексту-зразка. Типові тексти, як правило, оформляють у вигляді спеціальних збірників. Трафаретизація текстів - процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну з наступним включенням постійної інформації до бланку документа. Отже, трафаретні тексти - це дослівне відтворення постійної інформації групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа. Правила написання тексту документів. При підготовці тексту документа рекомендовано дотримуватися таких правил. 1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйняттю тексту документа. 2. Уживати стійкі (трафаретні) словосполуки, що виражають стандартні аспекти змісту (з метою надання допомоги, у зв'язку з погіршенням стану, згідно з рішенням комісії). Такі стійкі словосполучення й стандартні вирази полегшують сприйняття службового документа, а також увесь процес його складання, дозволяючи не витрачати час на пошуки формулювань. 3. Вживати прямий порядок слів у реченні (підмет передує присудкові; означення - перед означуваним словом; додатки - після керуючого слова; вставні слова - на початку речення) у тому випадку, коли логічний наголос падає на об'єкт дії. Вживати зворотний порядок слів (присудок, а потім підмет) тоді, коли логічний наголос падає на саму дію. 4. З метою скорочення тексту можна вживати дієприслівникові звороти, за допомогою яких можна сформулювати причини, що викликали прийняття того чи іншого управлінського рішення. Дієприслівниковим зворотом треба починати, а не завершувати фразу. 5. Замінювати займенники іменниками. 6. Не вживати емоційних виразів та суб'єктивного ставлення до викладеного явища. В управлінській документації не повинно бути оцінки фактів, що констатуються у тексті документа). Тон службового документа нейтральний. 7. Слід пам'ятати, що автором управлінського документа є юридична особа, і через це його текст викладається від третьої особи. 8. У розпорядчих документах слід вживати мовні конструкції наказового характеру - наказую (у наказі), пропоную (у вказівках). Правила побудови документів допоможуть виробити точний, стислий, ясний та послідовний стиль ділового мовлення. 9. Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію, надати допомогу, забезпечити матеріально... 10. Щоб не виявляти гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів слід замінювати на пасивну. 11. Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у документах за загальними правилами: р-н, обл., р/р, a/c.   

25.

1. Чітке дотримання прийнятих у суспільстві й у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів: їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа. 2. Дотримання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов, вживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям мови слів. 3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий десонанс). 4. Логічна довершеність формулювання думки, чіткість висловлювань, послідовність і точність викладу, несуперечність частин у тексті. Для цього необхідні тісний зв'язок усіх компонентів документа, чітко виявлені причиново-наслідкові зв'язки між повідомлюваними фактами. 5. Лаконізм мовного вживання думки. Сувора відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності, вичерпність аргументацій, їх відповідність реальному станові справ, конкретність, неупередженість думки, оцінки можуть бути досягнуті за умови компетентності, високого рівня логічної і мовної грамотності виконавця документа.

 26.

Точність, логічність, аргументованість викладу як визначальні риси мови наукового тексту. Мовні засоби їх реалізації. До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів: 1. власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії); 2. технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові); 3. науково-ділові( описи винаходів, технічна документація); 4. офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи); 5. науково-публіцистичні. Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування. Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту. Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту саму тему. Конспект (від латинського “огляд’) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання. Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка. Особливості мови наукових текстів. 1.Використовується загальнозрозуміла, нейтральна, нормована міжстильова лексика та відповідна термінологія. 2. Вживаються слова з абстрактним значенням. 3. Використовуються вмотивовані слова. 4. Вживається іншомовна лексика. 5. Специфічно вживається категорія роду. 6. Числівники пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках. 7. Вживаються відповідні займенники. 8. Використовуються розповідні речення та інфінітивні конструкції. 9. Часто вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами. 10.Часто використовуються прийменникові конструкції.

 27. Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології або історії.

Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.

Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.

Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.

Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.

Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.

Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Іноді такі засоби можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.

Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до фактів і подій, про які він доповідає. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.

Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.

Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.

Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основу викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.

Термін - це слово чи словосполучення, яке точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічну інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".

Морфологічні риси наукового стилю:

• переважання іменників;

• широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

• використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);

• вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);

• вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).

28. 1) точність, послідовність і лаконічність викладу; 2) відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис; 3) наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце; 4) для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти; 5) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки; 6) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як правило, стоять на початку речень.

29.

Відповідно до змісту документа, зокрема відношен­ня інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють такі документи:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист  тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комер­ційних питань, — постачально-збутові, зовнішньо­торговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені уста­нови, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою осо­бою для вирішення індивідуальних, власних пи­тань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суво­ро регламентованій послідовності (паспорт, свідоц­тво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними прин­ципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної си­туації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).