- •1.Предмет і завдання історії мовознавства.
- •3.Періодизація історії мовознавства.
- •5.Індійська лінгвістична традиція.(фонет.Вчення в роботі Панніні; словотвір і морфологія в працях давньоіндійських учених).
- •6.Історія китайської писемності.
- •7.Чотири трактати Давнього Китаю.
- •10.Особливості греко-римської лінгвістичної традиції. Її періодизація.
- •11.Філософський період мовознавства в Давній Греції(дискусія давньогрецьких учених про правильність імен; проблема аналогії й аномалії; теорії походження мови).
- •12.Граматичний(александрійський)період греко-римського мовознавства(вивчення фонетики, граматики, етимології, стилістики; Арістотель, Арістарх, д.Фракійський, стоїки).
- •13.Розвиток мовознавства в Давньому Римі.
- •14.Значення античної філології в ім.
- •15.Історичні риси епохи Середній Віків і їх відображення в мові.
- •16.Розробка граматичної теорії в Середньовічній Європі(граматики Доната і Прісціана).
- •17.Філософські дискусії в середні віки.
- •18.Граматичне вчення арабів.
- •19.Особливості епохи Відродження й мовознавство періоду 14ст.-16ст.
- •20.17Ст в ім.Ідеї філософів.Теорії походження мови.
- •21.Граматика Пор-Рояля в ім(дослідження слова й речення).
- •22.Проблема спорідненості мов у 16-18ст.Предвісники порівняльно-історичного мовознавства.
- •23.Порівняльно-історичний метод дослідження мов, його періодизація.
- •24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях ф.Боппа.
- •26. Теорія кореня й класифікація мов у працях ф.Боппа.
- •27. Дослідження р.Раска. Методологічні критерії дослідження спорідненості мов.
- •28. Я.Грімм. Закон Раска-Грімма.
- •29. О.Х. Востоков – основоположник порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов.
- •30. Гумбольдт - основоположник загального теоретичного мовознавства.
- •31. Учення в.Фон Гумбольдта про мову й дух народу.
- •32. Учення в.Фон Гумбольдта про мовлення й мислення.
- •33. Учення в.Фон Гумбольдта про форму в мові.
- •34. Морфологічна класифікація мов в.Гумбольдта та проблема досконалості мов.
- •35. Натуралістичний напрямок у мовознавстві другої половини хіх ст. Натуралістичні погляди Августа Шлейхера.
- •36. Типологічна класифікація та концепція розвитку мов у вченні а.Шлейхера.
- •37. А. Шлейхер – компаративіст.
- •38. Теорія розпаду прамови. Учення Шлейхера про родовідне дерево. Інші теорії розвитку мови в історії мовознавства.
- •39. Психологічний напрям в історії мовознавства. Погляди на мову г.Штейнталя.
- •40. Психологія народів Вундта.
- •41. Лінгвістичні погляди о.О. Потебні. Учення про слово. Учення про граматичну форму слова. Синтаксичні вчення о.О. Потебні.
- •42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.
- •43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.
- •43/2. Зародження семасіології в працях молодограматиків.
- •44. Полеміка з молодограматиками й нові лінгвістичні західноєвропейські школи кінця хіх – початку хх ст.
- •45. Соціологічний напрям в історії мовознавства. Лінгвістична діяльність його представників.
- •46. Неограматичний напрям в історії мовознавства. Московська лінгвістична школа (п. Фортунатов). Казанська лінгвістична школа (б. Де Куртене).
- •47. Учення про лінгвістичні протиставлення в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •48. Мови як система в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •49. Теорія лінгвістичного знаку в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •50. Ф. Де Соссюр і подальший розвиток науки про мову.
- •Виникнення структуралізму. Представники структуралізму.
42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.
В історії порівняльно-історичного мовознавства починається ІІ період з 70р. ХІХ ст. до кінця століття. Розвивається порівняльно-історичний метод не лише в Європі, а й у Пн. Америці. Молодограматизм пов'язаний з діяльністю молодих німецьких вчених Лейпцігського університету. Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими законами, що не мають винятків. Вчені молодограматики саме Лейпцігського університету: Август Лєскін, Йоганн Шмідт, Герман Остгоф, Карл Бругман, Бертольд Дельбрюк, Герман Паоль. Московська школа під керівництвом П.Фортунатова і його учень Шахматов. У Данії – Карл Вернер, у Франції – Мішель Бреаль, в Америці – Уїльям Уїтні. На їх думку, найбільшим недоліком у вивченні мови представниками порівняльно-історичного методу попередніх років були:
-
відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі;
-
відсутність уявлення про фактори, що діють у процесі мовлення;
-
дослідження мови відбувається відокремлено від людини;
-
нехтування психологічними особливостями мовця;
-
захоплення реконструкцією прамови і недостатнє дослідження живих мов і їх діалектів;
-
безпідставний поділ історії мови на доісторичний та історичний (як Шлейхер);
-
прийняття винятків у звукових законах.
Програма молодограматиків викладена у передмові Остгофа і Бругмана до 1-го тому праці «Морфологічні дослідження у галузях індоєвропейських мов». Ця передмова і стала маніфестом молодограматиків (письмовим викладом їх певних принципів). Основні принципи молодограматиків: історизм і психологізм. Ці принципи не були новими. Проте, молодограматики стали новаторами саме індивідуального психологізму. Основні теоретичні засади молодограматиків:
1. Трактування мови як продукту психофізичної діяльності – мовлення має два аспекти: і фізичний і психічний. Виходячи з індивідуалізму, молодограматики шукали причини мовних змін не в змінах людського суспільства, а в змінах, вигинах психіки окремих індивідів.
2. Історизм, як єдиний можливий історичний підхід. Паоль: «все мовознавство – історичне, а будь-який не історичний трактат – не науковий».
3. Вважали, що вивчити живі мови і діалекти легше, ніж давні мови, бо вони піддаються спостереженню, у них краще простежуються історичні зміни мови.
Роль молодограматичних ідей у розвитку мовознавства:
- приділяють значну увагу мовленню, що стає предметом їх дослідження;
- сформували певні фонетичні закони;
- відкинули думку про існування винятків;
- створили свої граматики;
- визначили 5 основних індоєвропейських голосних (до цього Шлейхер визначив лише 3);
- було вичерпано дані усіх відомих на той час мов.
43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.
В історії порівняльно-історичного мовознавства починається ІІ період з 70р. ХІХ ст. до кінця століття. Розвивається порівняльно-історичний метод не лише в Європі, а й у Пн. Америці. Молодограматизм пов'язаний з діяльністю молодих німецьких вчених Лейпцігського університету. Молодограматизм – напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими законами, що не мають винятків. Вчені молодограматики саме Лейпцігського університету: Август Лєскін, Йоганн Шмідт, Герман Остгоф, Карл Бругман, Бертольд Дельбрюк, Герман Паоль. Московська школа під керівництвом П.Фортунатова і його учень Шахматов. У Данії – Карл Вернер, у Франції – Мішель Бреаль, в Америці – Уїльям Уїтні.На їх думку, найбільшим недоліком у вивченні мови представниками порівняльно-історичного методу попередніх років були: відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі; про фактори, що діють у процесі мовлення; нехтування психологічними особливостями мовця; прийняття винятків у звукових законах.
Звукові відповідності та звукові зміни молодограматики дослідили найґрунтовніше. Установки, за якими молодограматики вивчали звукові зміни в мові:
-
звукові закони носять матеріальних характер, вони діють механічно і не залежать від змісту слів;
-
фонетичні закони – регулярні, однакові. Вони діють із такою ж силою, як і закони природи і не знають виключень.
Предметом уваги молодограматиків стали звукові зміни. «Немає ніяких спорадичних законів типу: тут дію, тут не дію; закон або є, або його немає». Так, А. Лєскін описав ЗВС, І, ІІ палаталізації і пом’якшення приголосних від впливом *j у слов’янських мов.
Молодограматики стверджували, що у фонетичних законах винятків немає, їх можна пояснити взаємодією інших двох законів, результатом аналогії, або ж результатом запозичення. Вони досліджували явище аналогії у морфології. Аналогія – це вимога система, яка уніфікує вплив більш вживаних форм на менш вживані форми. (Так, вперше виявили змін кореня у слов’янських мов – явище перерозкладу). Аналогія веде до уніфікації форм та до усунення чергувань. Аналогія діє а флексії, словотвірні типи, звукові чергування. Отже, фонетичні закони та аналогія – це два фактори, спільна діяльність яких визначає зовнішній вигляд мови. Предметом уваги молодограматиків стає запозичення. Поняття відносна хронологіяза молодограматиками – це порядок руху звукових законів один за одним у часі. Наприклад, спочатку була монофтонгізація дифтонгів і лише потім І палаталізація. Абсолютна хронологія фонетичних законів – це засвоєння запозичень. Отже, молодограматики вирішували три питання: звукові зміни, закон аналогії, питання запозичення.
Роль молодограматичних ідей у розвитку мовознавства:
- приділяють значну увагу мовленню, що стає предметом їх дослідження;
- сформували певні фонетичні закони;
- відкинули думку про існування винятків;
- створили свої граматики;
- визначили 5 основних індоєвропейських голосних (до цього Шлейхер визначив лише 3);
- було вичерпано дані усіх відомих на той час мов.