- •1.Поняття,предмет і сутність, функції, суб’єкти та об’єкти мпп
- •2. Глобальні проблеми сучасності та мп.
- •3.Роль України як суб’єкта мп, основні засади зовнішньої політики.
- •4. Етапи становлення мiжнародного права. Ролъ оон у формуваннi
- •5.Етапи становлення науки мiжнародного права. Вплив г.Гроцiя на розвиток мiжнародного права. Ocновні напрями сучасної доктрини мiжнародного права.
- •6. Основні та другорядні джерела міжнародного права. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду оон про джерела міжнародного права. Доктринальні підходи до джерел міжнародного права.
- •7. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969.
- •8. Співвідношення міжнародного договору і звичаю.
- •9. Поняття та характерні риси норми мп. Значення норм міжнародного «м’якого права».
- •10. Класифікація мпн за різними підставами.
- •III. За сферою дії:
- •IV. За юридичною силою:
- •V. За змістом правил поведінки:
- •VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання:
- •12. Кодифікація норм міжнародного права та їх значення для подальшого розвитку міжнародного права. Суть і цілі кодифікації
- •13. Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів
- •14. Система принципів сучасного міжнародного права. Загальні принципи права та міжнародне право.
- •15. Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозв’язок і взаємодія принципів.
- •16. Принцип незастосування сили та загрози силою
- •17. Принцип суверенної рівності держав
- •18. Принцип непорушності державних кордонів
- •19. Принцип територіальної цілісності держави
- •20. Принцип мирного розв’язання міжнародних спорів
- •21.Принцип невтручання у внутрішні справи
- •22.Принцип загальної поваги до прав людини
- •23.Принцип співробітництва
- •24.Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань
- •25.Принцип самовизначення народів і націй
- •26.Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата міжнародного права
- •27.Класифiкацiя суб'ектiв мiжнародного права. Доктринальнi дискусii вiдносно проблеми суб'єктів мiжнародного права,
- •28.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi держави.
- •29.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi нацiй та народiв.
- •30. Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi державноподiбних утворень.
- •31. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
- •32. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичної особи
- •33. Поняття, юридична природа та значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.
- •34. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •35. Визнання уряду в сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •36. Поняття, юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.
- •37. Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності. Зміст і підстави міжнародно-правової відповідальності. Передумови міжнародно-правової відповідальності, її принципи і цілі.
- •38. Поняття та види міжнародних правопорушень
- •39. Види міжнародно- правової відповідальності. Форми міжнародно правової- відповідальності
- •40. Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
- •41. Сучасна система міжнародно-правових санкцій
- •42. Види територій у міжнародному праві залежно від правового режиму
- •43. Територія з міжнародним режимом
- •44. Території зі змішаним правовим режимом
- •45. Поняття, юридична природа та склад державної території
- •46. Правовий режим міжнародних рік.
- •47. Міжнародно-правовий статус Арктики і Антарктики.
- •48. Міжнародно-правове регулювання громадянства.
- •49. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •50. Припинення і призупинення дії міжнародних договорів
- •51. Стадії укладання міжнародного договору
- •52. Значення положень ст.9 Конституції України в умовах активного входження України у світове співтовариство
- •53. Класифікація міжнародних договорів. Форма, структура і найменування міжнародних договорів
- •54. Дія й дійсність міжнародних договорів
- •55. Застереження до міжнародних договорів.
- •56. Тлумачення міжнародних договорів
- •57. Початок і закінчення дипломатичної місії
- •58. Поняття та джерела права зовнішніх зносин
- •59. Імунітети та привілеї консульських установ
- •60. Консульські функції та засоби іх здійснення
- •61. Дипломатичний корпус. Дуаєн дипломатичного корпусу
- •62. Поняття і джерела консульського права
- •63. Система органів зовнішніх зносин держав
- •64. Призначення консулів. Патент і екзекватура ї. Консульський округ.
- •65. Імунітети і привілеї дипломатичного представництва
- •66. Склад і функції дипломатичного представництва
- •67. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва
- •68. Поняття міжнародних конференцій
- •69. Рада Європи
- •70.Система оон.
- •71.Статут міжнародного суду оон
- •Глава I: Організація Суду
- •Глава II: Компетенція Суду
- •Глава III: Судочинство
- •Глава IV: Консультативні висновки
- •Глава V: Поправки
- •72.Міжнародно-правовий статус міжнародних організацій
- •73.Міжнародна правосубєктність міжнародних організацій
- •74.Функції міжнародних організацій. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців мо.
- •75.Структура і функції єс
- •76. Види міжнародних організацій
- •77. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •78. Спеціалізовані установи системи оон
- •79. Регіональні міжнародні організації (х-ка 2-3 міжнародних організацій за вибором)
- •80. Організація по безпеці і співробітництву в Єпропі
- •81.Види актів міжнародних конференцій та їх правове значення.
- •82.Компетенція, повноваження і функції міжнародних організацій.
- •83.Права людини в історії міжнародних відносин.
- •85. Джерела інституту прав людини.
- •86 Класифікація прав людини. Порівняльна характеристика критеріїв класифікації прав людини.
- •87. Регіональне співробітництво у галузі прав людини
- •88 Реалізація міжнародних норм з прав людини у Конституції України
- •89. Національні засоби забезпечення зобовязань з прав людини в Україні
61. Дипломатичний корпус. Дуаєн дипломатичного корпусу
У літературі з міжнародного права поняття "дипломатичний корпус" використовується у двох значеннях. У вузькому значенні це поняття означає сукупність керівників дипломатичних представництв, акредитованих у державі перебування. У широкому значенні під дипломатичним корпусом розуміють усіх співробітників дипломатичного представництва, які мають дипломатичні ранги, і членів їх сімей.
Необхідно підкреслити, що ні в першому, ні в другому випадку дипломатичний корпус не є організацією, яка має політичні функції. Дипломатичний корпус бере участь лише в певних протокольно-церемоніальних заходах - привітаннях з нагоди національного свята держави перебування; інаугурації (вступі на посаду) нового глави держави; відвідинах історичних місць, промислових об'єктів, наукових центрів приймаючої сторони і т. ін. Під дипломатичним корпусом варто розуміти, насамперед, об'єднання професіоналів, які утворюють корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування. Дипломатичний статус співробітника посольства та членів його родини визначається, насамперед, його урядом через видачу йому дипломатичного паспорта.
Очолює дипломатичний корпус дуаєн (декан, старшина) - старший за класом і за часом акредитації в державі перебування глава дипломатичного представництва. У деяких католицьких державах за сталою традицією папський нунцій є дуаєном. Один з обов'язків дуаєна - консультування новопризначених глав дипломатичних представництв щодо традицій, протоколу й особливостей взаємовідносин із владою держави перебування. Дипломатичний корпус через свого дуайєна інколи може доводити до відома уряду країни — як правило, через міністра закордонних справ — своє негативне ставлення, коли зневажають імунітети та привілеї дипломатичного корпусу,
Міністерство закордонних справ приймаючої держави регулярно публікує список дипломатичного корпусу, акредитованого в певній країні. Іноземним дипломатам для підтвердження їх статусу держава перебування видає дипломатичні картки і спеціальні номерні знаки на транспортні засоби.
62. Поняття і джерела консульського права
Консульське право є частиною міжнародного права, яке складається із правових норм і принципів, що закріплюють статус членів консульського представництва у зв'язку з виконанням ними консульських функцій у приймаючій державі, а також під час їхнього переміщення через територію третьої держави. Воно визначає найважливіші консульські функції, права та обов'язки консулів, їх класи, правовий статус консульського представництва, а також рухомого і нерухомого майна, що перебуває в його віданні.
Як відомо, дипломатичний представник, який здійснює дипломатичні зносини і веде переговори, може при потребі здійснювати консульські функції у державі перебування. Консул, за загальним правилом, не виконує функцій політичного представника. Отже, формально консульський інститут не входить у дипломатичний корпус. Багато держав не визнають за консулом статус дипломата, інші поєднують їхні функції, ще інші — консульські зносини, не маючи дипломатичних зносин.
На відміну від дипломатичного права консульське право майже до початку XX ст. існувало як звичаєве право, тобто ґрунтувалося на звичаєвих нормах і національному законодавстві держав. Сучасне консульське право прийнято вважати конвенційним правом, оскільки за останнє сторіччя воно зазнало суттєвих змін як у плані кодифікації, так і в розширенні сфери застосування.
Однак упродовж цього сторіччя була проведена значна робота щодо кодифікації норм консульського права, яка завершилась прийняттям Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. Розробники цієї Конвенції прийняли компромісне і гнучке рішення, за яким її положення не будуть відбиватися на інших міжнародних угодах, що діють між державами. Ст. 73 Віденської конвенції про консульські зносини констатує, що жодне з положень Конвенції не заважає державам укладати міжнародні угоди, які підтверджують і розширюють їх положення. Віденська конвенція про консульські зносини виконала два основні завдання: конкретизувала норми звичаєвого права, надавши їм форму договірного права; закріпила консульські функції і привілеї, що за своїм змістом значно ширші порівняно з тими, що виникають зі звичаєвого права. Загалом Конвенція визначила мінімальний стандарт, яким мають керуватися держави при встановленні та підтриманні консульських зносин. Ст. 5 Конвенції дає досить широкий перелік консульських функцій, кількість яких удвічі перевищує кількість закріплених функцій щодо дипломатичних представництв. Характерною особливістю Віденської конвенції про консульські зносини є те, що її норми визначають лише класи глав консульських установ, не обмежуючи при цьому право будь-якої із договірних сторін визначати найменування решти консульських службових осіб, які не є главами консульських установ.
До найважливіших міжнародно-правових актів — джерел консульського права — належать: Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., регіональна Гаванська конвенція про консульських чиновників від 28 лютого 1928 р., ратифікована 12 американськими державами, і Каракаська конвенція 1911 р. про консульські функції, укладена між п'ятьма латиноамериканськими державами (Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу і Венесуела), а також значна кількість двосторонніх конвенцій.