Традиційні та Нетрадиційні методи навчання

Поділяють принципи навчання на традиційні та нетрадиційні. До традиційних вони відносять: принцип використання досягнень сучасної науки й техніки, принцип систематичності й послідовності викладання навчального матеріалу, принцип зв'язку навчання з життям, принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Нетрадиційними вони вважають принципи демократизації навчання, виховання здорової дитини, диференціації навчального процесу, оптимізацїї навчально-виховного процесу, принцип нетрадиційної системи навчання. При викладанні кожної навчальної дисципліни, у тому числі й соціології, у ВНЗ України широко використовуються як традиційні, так і нетрадиційні методи викладання. До традиційних методів зараховують лекції, семінари, що включають написання й обговорення рефератів, самостійну роботу студентів, консультації, заліки, іспити. Вищеперелічені традиційні методи викладання є базою для передачі знань слухачам. Жодною мірою не відмовляючись від традиційних методів викладання у вищій школі, все частіше стали використовуватися нетрадиційні методи, тому що вони більше активізують студентів, розвивають їх індивідуальні здібності, ерудицію й уяву, сприяють діалогу між викладачем і студентами, виявленню часом суперечливих проблем. До нетрадиційних методів зараховують ділові, рольові, ситуативні або імітаційні, операційні ігри (тренінги); використання психологічних тестів, які дають змогу визначити характерні риси особистості, тестів для контролю знань; творчу, активну роботу з понятійним апаратом; складання тематичних кросвордів; вибір теми, маршруту та написання сценаріїв екскурсій; проведення різноманітних соціологічних досліджень, експериментів, педагогічного практикуму.

П.Р.3.

1)Поняття методів ,прийомів,засобів навчання.

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети. Поняття тотожне алгоритму діяльності чи технологічного процесу, означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти. В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів.Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів. Окрім основного визначення влітературі зустрічаються й інші визначення методів навчання: Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу. · Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань. · Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться. · Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів. · Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій. · Метод – це спосіб співробітництва педагога й учнів. Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації. Розрізняють такі групи методів:

• 1) методи, засновані на дослідженні, знаннях та інтуїції спеціалістів: метод “мозкового штурму”, метод “сценаріїв”, метод експертних оцінок, метод “Дельфі”, морфологічний метод, метод ділових ігор;

• 2) методи формалізованого представлення систем: аналітичні, статистичні, теоретико-множинні, логічні, лінгвістичні, семіотичні, графічні, структурно-лінгвістичні, моделювання, імітаційно-динамічні моделювання;

• 3) комплексні методи: комбінаторика, ситуаційне моделювання, типологія, графо-семіотичне моделювання, методи дослідження інформаційних потоків. Прийом — це окремий крок, фазова дія в реалізації методу. Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання. До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди. Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.

2)Класифікація методів навчання - це впорядкована за певними ознаками система методів; групування методів навчання за певними ознаками та встановлення між ними зв'язків. Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

• за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);

• за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);

• залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);

• класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

3)Характеристика методів організації навчально-пізнавальної діяльності

За характером логіки пізнання та рівнем самостійної розумової діяльності виділяють наступні методи: ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні, подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учня, методи самостійної роботи учня. Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція, інструктаж, робота з підручником. Розповідь — це монологічний виклад навчального матері­алу, який використовується для послідовного, систематизо­ваного, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Зде­більшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу. Найчастіше вона містить міркування учителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається. Бесіда (вступна, повідомлення, повторення, контрольна) — діалогічний метод викладу навчального матеріа­лу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до актуалізації (пригадування) вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є по­рівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозво­ляють осмислити і засвоїти знання евристичним шляхом. За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні, повідомлення нових знань (сократичні, евристичні та ін.); синтезуючі або закріплюючі; контрольно-коректуючі. Лекція. (вступна, інформаційна, проблемна, вдвох) Від інших методів словесного викладу вона відріз­няється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) великим обсягом інформації, яка повідомляється; г) системним характером викладу знань. Лекція використовує­ться для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а інколи й здвоєні уроки. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація, самостійне спостереження, вправи, лаб., графічні роботи, проекти. Демонстрація. Метод полягає в наочно-чуттєвому ознай­омленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природ­ному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних пре­дметів. Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репро­дукцій тощо. Методи демонстрації та ілюстрації використо­вуються у взаємозв'язку. Інші методи: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький, аналізу, порівняння, узагальнення, виокремлення головного. Репродуктивний метод. Репродукція — відтворення готових зразків. Репродуктив­ний метод має такі ознаки: 1) знання учням пропонуються в «готовому» вигляді; 2) учитель не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) учні свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; критерієм засвоєння є правильне відтво­рення (репродукція) знань; 4) міцність засвоєння забезпечує­ться шляхом багаторазового повторення знань.Метод проблемного викладу знань є перехідним від вико­навчої до творчої діяльності. Метод має такі ознаки: Частково-пошуковий (евристичний) метод, має такі ха­рактерні ознаки: Знання учням не пропонуються в «готовому» вигляді, їх потрібно здобувати самостійно. Отже, навчальна діяльність розвивається за схемою: учи­тель - учні - учитель - учні і т. д. Частину знань повідом­ляє учитель, частину учні здобувають самостійно, відповіда­ючи на поставлені питання чи вирішуючи проблемні завдан­ня. Звідси метод одержав назву частково-пошукового. Дослідницький метод зводиться до того, що: 1. Учитель разом з учнями формує проблему, вирішенню якої присвячується проміжок навчального часу. 2. Знання учням не повідомляються. 3. Навчальний процес характеризується високою інтен­сивністю. Достоїнство методу - творче засвоєння знань. Недоліки - значні витрати часу та енергії учителів і учнів. Самостійна робота учнів (поза контролем учителя) — домашня навчальна робота школярів. Суть методу в само­стійному виконанні завдань учителя з метою повторення і глибшого засвоєння матеріалу, який вивчається, його засто­сування на практиці. Домашні завдання за своїм змістом включають: 1) засвоєння нового матеріалу за підручником; 2) виконання усних вправ (заучування хронологічної таб­лиці з історії, придумування прикладу з біології та ін.); 3) виконання письмових вправ; 4) виконання творчих робіт з літератури; 5) підготовку доповідей (у старших класах); 6) проведення спостережень з біології, географії, фізики; 7) виконання практичних та лабораторних робіт з біології, хімії, фізики; 8) виготовлення таблиць, діаграм, схем з матеріалу, який вивчається. Катехізична бесіда – метод навчання у середньовічній школі шляхом механічного заучування на пам’ять питань і готових на них відповідей.

4)Методи стимулювання навчальної діяльності учнів спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагачен­ню навчальною інформацією.До них належать методи формування пізнавальних ін­тересів та методи стимулювання обов'язку і відповідально­сті в навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів. Ефектив­ність навчальної діяльності учнів залежить від прояву піз­навальних інтересів, які спрямовують особистість на від­повідну пізнавальну діяльність, ознайомлення з новими фактами. Ці пізнавальні інтереси піддаються стимулюван­ню різноманітними методами.

Метод навчальної дискусії. Ґрунтується цей метод на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, вчить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення «прогалин», інші — відчувають задоволення від того, що знають більше за інших, і прагнуть утримати­ся на такому рівні. Метод забезпечення успіху в навчанні. Цей метод пе­редбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Ефек­тивний він у роботі з учнями, які мають проблеми з нав­чанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, доки він наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Метод пізнавальних ігор. Пізнавальною грою є спеці­ально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засво­єння навчального матеріалу, створює сприятливий для за­своєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, зні­має втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів. Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу – використан­ня цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справ­ляють на учнів цікаві випадки, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених. Метод створення ситуації новизни навчального ма­теріалу. Він передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмо­сферу, в якій вони отримують моральне задоволення від то­го, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Метод опори на життєвий досвід учнів.  «Відкриття» на уроці наукових основ пе­ребігу процесів, які учні спостерігали в житті чи самі брали в них участь, викликає інтерес до теоретичних знань, фор­мує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у житті. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування ви­мог, дотримання яких означає виконання ними свого обо­в'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потре­би — вказівкі на недоліки, зауваження.

Почуття відповідальності виховують залученням слаб­ших учнів до повторного виконання зразків роботи (варі­антів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі розв'язати виконану вже задачу раціональнішим способом або задачу, розв'язану сильним учнем, повтори­ти оригінальне обґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-твор­чої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, ко­оперуванням, порівнянням).

5)Методи контролю і самоконтролю – обов'язкові складові елементи процесу навчання. Вони допомагають побачити досить повну картину всього навчального процесу, сприяють виявленню рівня реальних досягнень учнів у навчанні, з'ясуванню недоліків цього процесу і шляхів їх подолання, внесенню до нього необхідних коректив, надають дидактичному процесові логічної, змістової, організаційної і методичної завершеності. Основною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути його компонентом і виконувати також навчальні, виховні, розвиткові, спонукальні функції. Характеристику та аналіз основних видів контролю і самоконтролю подано в наступних розділах. Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Існують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка. Методи усного контролю – здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів всього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуальний темп мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. В процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки, корегувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілі, лаконічні), від ступеня їх проблемності. Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей). Спостереження за навчальною діяльністю учнів як метод контролю виділяють умовно, бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета. Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості уміння застосовувати здобуті знання на практиці.\ Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінка.