2.Парадигма спілкування у сучасній культурі

Спілкування - це завжди вплив. Навіть якщо подібне завдання не ставиться, спілкування змінює людей, які вступили у нього. Не завжди можна передбачити напрям таких змін. Людина може за­критися від інформації, замість симпатії до комунікатора - отри­мати відторгнення, неприйняття.

Сила діалогічного впливу проявляється, як правило, не одразу і нарощується поступово. Ефект такого впливу триваліший і психо­логічно глибший. Захисні реакції носять більш доброзичливий ха­рактер: реципієнт²⁸, не погодившись з автором, може зберегти особисто до нього хороше ставлення. Діалогічний вплив рідко ви­користовується з оперативною, тактичною метою, оскільки потре­бує часу на свою організацію, припускає деякий латентний період. Така форма впливу дозволяє передавати складний смисловий зміст, особисті позиції та уявлення.

Важливою умовою ефективного впливу є його початкова вну­трішня логічність і продуманість. Потенціал впливу є як у моноло-

гічній, так і в діалогічній комунікаціях. Він знижується при спробі їх еклектичного²⁹, безсистемного злиття. Діалогічний вплив ефек­тивний, коли виникає цілісна, внутрішньо гармонійна ситуація співробітництва партнерів по спілкуванню, яка забезпечує не стіль­ки цілеспрямований вплив, скільки взаємодію.

Важлива умова успішного впливу у діалогічному спілкуванні - установлення довірливих стосунків, у створенні яких психологу відводиться важлива роль. Формуванню довірливих стосунків у процесі взаємодії «психолог-клієнт» сприяють: відкрите демон­стрування своїх намірів; готовність до відкриття своїх почуттів, пе­реживань і поглядів, як пов'язаних із ситуацією, так і тих, які вихо­дять за її межі; доброзичливість, безоцінковість по відношенню до особистості реципієнта; демонстрування своєї компетентності у пи­танні, яке обговорюється; уміння переконливо висловлюватися, ви­користовуючи різноманітні прийоми доведення; гнучкість поведін­ки, яка грунтується на інформації зворотного зв'язку.

У самому спілкуванні важливими стають ті моменти, які під­креслюють авторство, емоційний підтекст, відкривають можливос­ті для дискусії та розвитку висловлених суджень.

Відкритість до впливу у реципієнта складається з: готовно­сті до діалогу з самим собою, зі світом; навичок ведення діалогу; відкритості у відношенні до даного комунікатора, здатності при­йняти вплив з його рук.

За засобом передачі інформації комунікація може бути верба­льна³⁰ і невербальна³¹.

Компонентами вербальної комунікації є говоріння³² та слухан­ня³³. Для психолога важливими є обидва компоненти. Ефективне слухання передбачає: правильне розуміння слів і почуттів мовця;

зосередження на проблемі, яка обговорюється; забезпечення усві­домлення і розв'язання проблеми партнерами по спілкуванню; створення спільного інформаційного поля, спільного смислу; нала­годження відвертих стосунків, взаєморозуміння.

Культура слухання включає: бажання почути; інтерес до ін­формації, зацікавлення, уважне, зосереджене, заохочувальне став­лення до співрозмовника, підтримування його позитивних емоцій; тактовність, стриманість зауважень; адекватне реагування на спів­розмовника, стримування емоцій, сперечання, але не сварка; від­критість, прихильність до людини; легкий вплив на мовця вербаль­ними та невербальними засобами; коректний аналіз інформації; співчуття, співпереживання, щирість; коректне уточнення, оціню­вання почутого, легка критика; коректне підказування варіантів.

Залежно від поведінки учасників комунікативного процесу розрізняють слухання: нерефлексивне (умовно-пасивне)³⁴ та реф­лексивне (активне слухання)³⁵ [2, сі 14-115]. Для психолога важ­ливе і одне, і друге.

До причин, які утруднюють рефлексивне слухання, нале­жать: багатозначність слів; неможливість висловити думку так, щоб вона була правильно сприйнята; віддаленість клієнта від ос­новного предмета розмови, внаслідок чого може загубитися голов­на його думка; відключення, вибірковість уваги (відведення погля­ду від співрозмовника, безнадійний помах руки, перемінне пере­ключення уваги з одного на інше); висока швидкість розумової дія­льності (клієнт думає швидше, ніж говорить, тобто коли хто-небудь говорить, мозок більше часу вільний і тому відволікається від ін­формації); антипатія до чужих думок (індивід цінує свої думки бі­льше, ніж думки інших).

У процесі взаємодії з клієнтом психолог може використовува­ти такі види рефлексивних питань: інформаційні³⁶, контрольні³⁷, орієнтувальні³⁸, підтверджуючі³⁹, ознайомлювальні⁴⁰, зустрічні⁴¹,

альтернативні⁴², спрямовуючі⁴³, провокаційні⁴⁴ та такі рефлексив­ні відповіді: з'ясування ⁵, перефразування⁴⁶, відображення почут­тів⁴⁷, резюмування .

На шляху рефлексивного слухання можуть виникати такі пе­решкоди: внутрішні - шкідливі звички слухання, пов'язані з кон­кретною особою (власні переживання, роздуми про проблеми, які не стосуються змісту розмови, фантазії, загострення уваги на зовні­шності співрозмовника); зовнішні - сторонні шуми, акцент мовця, темп розмови, неординарна зовнішність спів розмовника (екзотичні прикраси, неадекватність міміки...), погана акустика, надто гучний чи тихий голос співрозмовника, температура приміщення, телефон­ні дзвінки, що перебивають розмову, обмеженість у часі, відчуття його дефіциту, неприємні запахи у приміщенні та ін.

Окрім рефлексивного, психолог використовує й інші види слу­хання:

- критичне - вимагає від психолога спочатку аналізу повідом­лення, потім його розуміння. Доцільне під час ділової наради, конференції, дискусії. Недоречне, наприклад, на лекції, яку дає психолог, оскільки, відторгнення інформації не дає змоги почерпнути з неї цінне;

- емпатійне - «зчитування» почуттів, а не слів. Невербальна комунікація здійснюється за допомогою різних

знакових систем: жестів, міміки, пантоміміки, через прямі сенсорні чи фізичні (тілесні) контакти та ін., які забезпечують регулювання протікання процесу спілкування, створюють психологічний кон­такт між партнерами, збагачують значення, що передаються слова­ми, спрямовують тлумачення словесного тексту; виражають емоції і відображають тлумачення ситуації...

Між вербальними та невербальними засобами спілкування іс­нує своєрідний розподіл функцій: за допомогою словесного каналу ми можемо передати лише чисту інформацію, тоді як за допомогою невербальних засобів спілкування - тільки ставлення до партнера, з яким вступаємо у контакт.

Невербальні сигнали можуть бути двох видів: конгруентні - коли вони відповідають словесному висловлюванню; неконгру-ентні - не відповідають.

Народжена спільна інформація у процесі комунікації значно глибша, різноманітніша, ніж початкова, може від неї суттєво відріз­нятися за смислом.

Виникнення спільної інформації не вирішує проблеми взаємо­розуміння. Коли психолог і клієнт спілкуються, клієнт хоче висло­вити те, що він думає, а психолог - зрозуміти смисл висловленого, тобто обидва партнери прагнуть прийти до спільного смислу діало­гу, але їм не завжди вдається налагодити таке взаєморозуміння швидко та без втрат. У процесі пошуку спільного смислу почина­ють працювати і виникати чимало механізмів і феноменів, які або сприяють, або перешкоджають взаєморозумінню.

Наявність зворотного зв'язку - одна з умов налагодження взає­морозуміння.

Зворотний зв'язок - інформація про те, як реципієнт спри­ймає комунікатора, як оцінює його поведінку, слова; невід'ємна частина комунікативного обміну. Завдяки йому комунікація стає більш об'ємною, набуває другого дна та психологічного підтексту. Канал зворотного зв'язку покликаний поліпшувати взаєморозумін­ня. Фактично, це допомога партнеру по комунікації, пояснення то­го, як з боку сприймаються його слова, вчинки, які почуття він ви­кликає в інших людей. Зворотний зв'язок повинен бути доступний для сприйняття і зрозумілий для осмислення [3].

Є.Мелібруда визначив 10 правил, як давати та приймати зворотний зв'язок, щоб він справді слугував поліпшенню взає­морозуміння:

1) говорити про особливості поведінки партнера у конкретній ситуації, а не про особливості його особистості в цілому («У цій си­туації ти виглядаєш безглуздо», а не «Ти безглуздий!»). У зворот­ному зв'язку треба уникати оцінок і висновків, ліпше просто описа-

ти поведінку людини в той чи інший момент і надати їй можливість самій зробити висновок;

2) зняти надмірну категоричність висловлювань. Твердження «Ти завжди», «З тобою ніколи»... викликають захисну реакцію та відображаються на зворотному зв'язку. У категоричності потягує зарозумілістю, бажанням бути вище за співрозмовника. Крім того, такі твердження найчастіше неправдиві. Сумнівно, щоб партнер «абсолютно ніколи»;

3. відмовитися від натяків і непрямих посилань на минулі справи, події;

4. давати зворотний зв'язок відповідно до ситуації та дозова­но (не можна кидати важливу інформацію, коли партнер уже май­же зачинив двері; надлишок інформації тільки втомить і викличе закономірне бажання забути);

5. не можна нав'язувати зворотний зв'язок (у партнера є пов­не право відмовитися від нього).

У процесі комунікації ліпше використовувати «Я-повідомлен-ня» - це висловлювання позитивного чи негативного змісту на ад­ресу партнера, які будуються за такою схемою:

• Коли Ви ...(дається опис конкретної поведінки партнера);

• Я відчуваю... (називаються почуття);

• Тому що ... (описуються причини такої поведінки);

• Я хочу... (які зміни у поведінці та словах були б бажаними для комуні катера).

Як приймати зворотний зв'язок?

1. потрібно вислухати до кінця, навіть якщо слухати важко, не­зручно, образливо... Але якщо дали згоду, слухайте до кінця;

2. вислухавши інформацію, корисно осмислити її і повернути у вигляді перифраза: «Якщо я правильно зрозумів, Ви мали на ува­зі...». Вже сам цей прийом поліпшує взаєморозуміння і розряджає атмосферу розмови. Крім того, він справді допомагає зрозуміти суть висловлювань партнера;

3. до інформації, яка міститься у зворотному зв'язку, треба ставитися спокійно і серйозною. Пам'ятайте, що наскільки б розум­ним, авторитетним і значимим не був комуиікатор, сказане ним -суб'єктивний погляд. І справа не в тому, що він може помилятися. Він правий для себе. Ваша точка зору може бути зовсім іншою;

4. зворотний зв'язок робиться для поліпшення взаєморозумін­ня, а не для миттєвої зміни стосунків та ситуації в потрібному для комунікатора напрямі. Тому людина, яка приймає зворотний зв'я­зок, може його не використати. Просто взяти до уваги - доброзич­ливо виразивши партнеру вдячність за відвертість і сміливість;

5. справжній зворотний зв'язок - це завжди ризик, це вчинок особистості. Оскільки його результатом може бути образа, незрозу­мілість, невизначеність стосунків... Готовність давати зворотний зв'язок - риса зрілих, особистісно сильних людей. Але багато чим ризикуючи, вони і багато що отримують: більш відкриті, життєзда­тні, готові до подальшого розвитку стосунки.

6. Для повноцінного діалогу психологу необхідно володіти кому­нікативними здібностями, які проявляються в налагодженні контак­ту, підтримці взаємовідносин, впливові на клієнта та ін. Вони забез­печуються 4-ма факторами: здатністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей клієнта/досліджуваного, добре розвинутою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна віднести також фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість та ін.).

7. Отже, комунікативні здібності відіграють велику роль у корек-ційно-консультативному напрямі роботи психолога-практика, де в основі діяльності - спілкування з людьми. Психологу-тренеру і психотерапевту, важливі також сугестивні здібності, що допомага­ють ефективно впливати на клієнта [5]. Крім того, тренеру бажано мати організаторські здібності, щоб здійснювати керівництво вза­ємостосунками в тренінговій групі, а психотерапевту - експресив­ні, для використання виразних даних як інструменту психотерапії.

3. Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічність у роботі практичного психолога

Спілкування, будучи суб'єкт-суб'єктною взаємодією, передба­чає певний душевний настрій людини, моральну готовність брати у ньому участь. Звичайно, до справжнього спілкування ми готові не завжди. Вже сам вступ у спілкування є своєрідним моральним кроком людської особистості. Інколи нам цей крок дається легко і ми його й не помічаємо. Інколи вступ у спілкування стає для нас святом, радістю. Інколи ж ми змушуємо себе прислухатися та розмовляти з іншим...

Одна з вимог гармонійного спілкування - відкритість. Відкритість - здатність до спілкування, до прийняття у свій внутрішній світ «надлишкових» щодо нього цінностей і смислів ін­ших «Я», буття загалом і до відповідної цьому перебудови власної суб'єктивності.

Протилежним закритості є поняття замкненості.

Замкненість - відсутність здатності до спілкування, винятко­ва зосередженість на внутрішніх цінностях і проблемах у своєму цілісному життєвому аспекті [10, с.307].

Не варто абсолютизувати те чи інше поняття. За різних обста­вин люди бувають відкритими та замкненими.

Відкритість вимагає деякої внутрішньої пластичності від пси­холога (здатність, сприймаючи проблеми інших, водночас залиша­тися самим собою, зберігати та поновлювати гармонію між влас­ним «Я» і тим, що прийнятне до нього), інтелігентності. Відчувати чужі потреби як власні можна лише доти, доки не втрачені відчуття і свідомість «власного» як такого.

Іншими характеристиками суб'єкта спілкування є діалогіч­ність і монологічність.

Діалогізм і діалогічність - здатність суб'єкта сприймати і враховувати правомірність, внутрішню обґрунтованість не лише власної думки, а й інших способів міркування та висловлювань, що їх втілюють. «Діалогічний суб'єкт» чує не тільки себе, він входить у послідовність мислення свого партнера по спілкуванню, зважає на його підстави, його внутрішню логіку і цим радикально відрізня­ється від суб'єкта монологічного, для якого існує лише одна ло­гіка, один смисл, один голос - його власний [10, с.324].

Монологічне спілкування - поширена форма спілкування, яка припускає позиційну нерівноправність партнерів. Монологічне спілкування - це «суб'єкт-об'єктне» спілкування. До монологічного спілкування відносяться:

• імператив - авторитарна, директивна форма впливу на партнера, з метою досягнення коніролю над його поведінкою і внутрішніми установками, змушення до певних дій чи рішень. Особливість імпе­ративу - в тому, що кінцева мета спілкування («Будеш робити так, як я скажу») не завуальована. Засоби впливу у процесі подібного спілкування: накази, вказівки, розпорядження, вимоги, покарання, заохочення;

• маніпуляція - найпоширеніший вид людського спілкування;

вплив на партнера.

Маніпуляція - це умисне і приховане спонукання іншої лю­дини до переживання певних станів, прийняття рішень і виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором власних цілей.

Важлива відмінність маніпулятивного стилю поведінки поля­гає в закритості цілей від об'єкта маніпуляції. Розкриття мети веде до руйнування маніпуляції, і спілкування переходить в агресивний чи асертивний стиль.

До рис маніпуляції належать:

• усвідомленість маніпулятором своїх цілей та засобів;

• прихованість цілей маніпулятора;

• прихованість засобів маніпулятора;

• прийняття адресатом на себе відповідальності за те, що відбу­вається [13].

Маніпуляція здійснюється шляхом:

• підробки під діалог чи монолог. Підробка під діалог рідко витримує ви­пробування часом, оскільки, маніпулятивне спілкування зобов язане нав 'я-зувати розмові свою внутрішню логіку, що порушує діалогічну оболонку і видає маніпулятивну підкладку. Прикидатися монологом набагато прос­тіше, але і в цьому випадку відбувається порушення законів монологічного жанру, що не проходить повз введеного в оману реципієнта.

• створення власних прийомів і методів впливу: гра на особливостях люд­ської природи і людських слабостях, які забезпечують «комунікативну слі­поту» реципієнта, роблять його пасивно-слухняним у визнанні правоти комунікатора.

Основна сила маніпуляції - в умінні перетворили особливості людини, її слабкі місця і достоїнства на інструмент досягнення власних цілей.

Психолог не має права маніпулювати клієнтом з метою отримання власної вигоди, звернення до них певних клієнтів, а також діяти так, щоб опинитися монополістами у своїй галузі, але заради досягнення певних результатів своєї роботи, дотри­муючись при цьому принципу «Не нашкодь», він може викорис­товувати деякі маніпулятивні техніки.