Тема Соціально-трудові відносини зайнятості
6.1. Соціально-економічна сутність, форми та види зайнятості
6.2. Безробіття як соціально-економічне явище
6.3. Показники економічної активності, зайнятості та безробіття населення
6.4. Державне регулювання зайнятості населення в Україні
6.1. Соціально-економічна сутність, форми та види зайнятості
Зайнятість населення – суспільно корисна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить дохід у грошовій або іншій формі.
Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частини населення у створенні суспільного продукту: чим більше зайняті трудові ресурси – тим краще використовується трудовий потенціал країни, тим більше виробляється суспільного продукту.
Соціальна сутність зайнятості характеризує потребу людини у суспільно корисній праці та задоволення матеріальних і духовних потреб внаслідок отримання доходу.
Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” зайнятими вважаються громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
– працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;
– громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі й індивідуальною трудовою діяльністю, творчою та фермерською діяльністю, а також члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
– обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
– проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;
– проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
– працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Виділяють такі форми зайнятості: повна, глобальна, примусова.
Повна зайнятість – це така зайнятість, за якої пропозиції робочої сили повнiстю покривається попитом з боку суспiльного виробництва. Вона не може становити 100 %, тому що завжди є певний рівень (4-6 %) безробіття.
Глобальна зайнятiсть – це врахування вcix видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi так i поза ним (ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян, тіньова зайнятість за умов корисної праці тощо).
Примусова зайнятість – це зайнятість за вироком суду, за надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі обумовлені законом.
Важливим є поділ зайнятості на види, оскільки вони характеризують розподіл економічно активного населення за видами економічної діяльності, професіями, спеціальностями тощо. Виділяють такі види зайнятості за різними ознаками.
1. За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють такі види зайнятості: стандартну і нестандартну.
Стандартна зайнятість – це зайнятість за стандартами законодавчо визначеного часу роботи на конкретному робочому місці.
Нестандартна зайнятість – характеризується нестабільністю трудових відносин, нестаціонарністю робочого місця, неповною нормою робочого часу. Така зайнятість не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення.
2. За статусом діяльності розрізняють первинну і вторинну зайнятість.
Первинна зайнятість – це зайнятість громадян за основним місцем праці (там, де знаходиться трудова книжка).
Вторинна зайнятість – це додаткова зайнятість на іншому підприємстві, регламентована державними законодавчими актами.
3. За формою організації робочого часу виділяють повну та неповну зайнятість.
Повна зайнятість – діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.
4. За стабільністю трудової діяльності:
Постійна зайнятість – відзначається відносною стабільністю місця роботи.
Тимчасова зайнятість – пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.
5. За формами правового регулювання виділяють:
Нелегальна зайнятість (тіньовий ринок праці) – діяльність громадян не регламентується жодними державними документами.
Легальна зайнятість – забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю.
6. За характером діяльності зайнятість може бути такою: робота на підприємствах, в організаціях, установах, фірмах всіх форм власності і господарювання; робота за кордоном і на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в законних військових формуваннях; навчання в денних навчальних закладах; ведення домогосподарства і підсобного господарства; виховання дітей в сім’ї; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, які встановлені законом.
7. За видами економічної діяльності зайнятість може бути: у сфері матеріального виробництва та у сфері нематеріального виробництва і обслуговування; у промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспорті і у зв’язку, у науці, мистецтві тощо.
8. За територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях.
9. За формою власності підприємств: зайняті на державних, колективних і приватних підприємствах.
10. За рівнем урбанізації: зайняті у міській та сільській місцевості.