Міністерство охорони здоров’я України

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Кафедра медичної інформатики та комп’ютерних технологій навчання

Розрахунково-графічна робота

Буклет

Тема:

„ХВОРОБИ ШКІРИ. ПІОДЕРМІЇ.

Лікування хворих з піодерміями та поверхневими мікозами гладкої шкіри препаратами нової генерації”

Виконала студентка

15 групи 2 курсу

Медичного факультету №4

Пчела Олександра

Київ – 2008

Зміст

1.Опис роботи.

2.Тези науково-дослідницької роботи.

3.Інформація з досліджуваної роботи.

4.Результати проведеного дослідження.

5.Висновок.

6.Література.

7.Резюме.

Дана робота присвячена дослідженню хвороб шкіри та зокрема професійних хвороб шкіри.

Міжнародна класифікація хвороб шкіри

Клас XII. Хвороби шкіри та підшкірної клітковини (L00-L99)

Інфекційні хвороби шкіри та підшкірної клітковини (L00-L08)

Бульозні порушення (L10-L14)

Дерматит та екзема(L20-L30)

Папулосквамозні порушення (L40-L45)

Кропивниця та еритема (L50-L54)

Хвороби шкіри і підшкірної клітковини, пов'язані з дією випромінювання (L55-L59)

Хвороби придатків шкіри (L60-L75)

Інші хвороби шкіри та підшкірної клітковини (L80-L99)

Дерматологія — складна, багатопланова галузь медицини, опанування якою вимагає декількох років навчання. За цей час майбутній лікар має вивчити захворювання шкіри в повному обсязі. Косметик також повинен мати елементарне уявлення про клінічні ознаки цих хвороб. За необхідності він зможе вчасно направити клієнта до лікаря-дерматолога, щоб не заразитися самому у випадку контагіозного захворювання та щоб не заразилися інші пацієнти салону.

Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі — це своєрідна абетка для розуміння хвороб шкіри Первинні елементи — це різні висипання, що виникають на незміненій, нормальній шкірі. Вторинні елементи — це зміни шкіри, які розвинулися внаслідок трансформації первинних елементів у процесі перебігу шкірної хвороби. Первинні елементи можуть бути такими, що піднімаються над рівнем шкіри, й такими, що не піднімаються, непорожнинними і порожнинними. 1. Плями (maculae) належать до непорожнинних, морфологічних елементів, що не піднімаються над шкірою, колір шкіри змінений на обмеженій ділянці, щільність не відрізняється від здорових ділянок шкіри. Плями підрозділяються на запальні і незапальні. Запальні плями зумовлені локальним розширенням кровоносних судин. До них належать: розеола — пляма розміром до нігтя мізинця, колір — різні відтінки рожевого і червоного, зникає при натисненні; еритема — пляма розміром від нігтя мізинця і більше, зникає при натисненні. Незапальні плями характеризуються відсутністю запалення і можуть бути: — гіперпігментовані, наприклад, ластовиння; — депігментовані, наприклад, вітиліго; — судинні, наприклад, синець, різні види телеангіектазій. У процесі зворотного розвитку на місці плям не залишається ніяких слідів. 2. Вузлик, або папула (papula) — непорожнинний елемент, що піднімається над рівнем шкіри. Його величина може варіювати від просяного зерна до долоні, форма — напівкуляста чи у вигляді конуса, колір — може варіювати, у процесі зворотного розвитку може зникати безслідно. 3. Вузол (nodus) — непорожнинний елемент, що залягає в глибоких шарах шкіри і злегка піднімається над нею; розміром з лісовий горіх і більше. Залишає після себе рубець. 4. Горбок (tuberculum) — непорожнинний елемент, обмежений, щільний, що піднімається над рівнем шкіри, розміром від просяного зернятка до горошини; колір — від рожевого до синюшно-багряного, розташовується в дермі і залишає після себе рубець. 5. Пухир (urtica) — непорожнинний, що піднімається над шкірою, гострозапальний елемент, розміром від 2-3 мм до 3 см і більше, від блідо-рожевого до червоного кольору. Виникає в результаті обмеженого набряку сосочкового шару шкіри з одночасним розширенням капілярів. Супроводжується сильною сверблячкою. 6. Пухирець (vesicula) — поверхневий, порожнинний, що піднімається над рівнем шкіри елемент, який містить серозну рідину. Розмір — від просяного зерна до горошини. Розташовується в епідермісі або під ним. Розвиваючись, може розкритися з утворенням ерозії чи підсохнути з утворенням лусочки. На місці лусочки чи ерозії залишається тимчасова гіпер- або депігментація. 7. Міхур (bulla) — порожнинний елемент, за розміром більший, ніж пухирець. Залягає на тій же глибині, що й пухирець. Вміст міхура може бути серозним, кров'янистим чи гнійним. Може розкритися з утворенням значної ерозії і з наступною тимчасовою гіперпігментацією. 8. Гноячок (pustula) — запальний, порожнинний, що піднімається над рівнем шкіри елемент. Залежно від глибини залягання і збудника розрізняють кілька видів гноячків (рис. 2.2): а) стафілококові — збудниками є стафілококи; як правило, пов'язані з волосяними фолікулами, тому мають назву «фолікулярні пустули»: Розвиток стафілококових гноячків: 1 — остіофолікуліт; 2 — фолікуліт; З — фурункул; 4 — карбункул 1 - остіофолікуліт — гнійне запалення охоплює устя волосяного фолікула. Розмір — з просяне зерно, вміст гноячка — густий вершкоподібний гній блідо-жовтого кольору, супроводжується сверблячкою; проходить безслідно; 2- фолікуліт — до процесу запалення втягнуто весь волосяний фолікул, але без навколишніх тканин. Може супроводжуватися болючими відчуттями. Залишає рубчик; 3- фурункул — уражений весь волосяний фолікул і навколишні тканини. Супроводжується сильним болем, може підвищуватися температура, особливо небезпечна локалізація в ділянці носо-губного трикутника. На місці фурункула залишається рубець; — карбункул — до процесу втягнуто кілька волосяних фолікулів з утворенням великого запального ущільнення шкіри аж до глибоких шарів дерми. Колір інфільтрату — застійне червоний, на поверхні — гнійні стержні. Завжди негативно позначається на загальному стані пацієнта. Залишає після себе грубий рубець; б) стрептококові — збудником є стрептококи, елементи, не пов'язані з волосяними фолікулами: — фліктена: в'ялий поверхневий пухирець, що містить гній солом'яно-жовтого кольору, може зливатися у вогнища. Має тенденцію до поширення на сусідні ділянки. У цьому випадку зветься імпетиго. Хворіють діти і молоді жінки. Минає безслідно; — заїда: різновид фліктени, що розміщується в кутиках рота; — ектима: глибокий гнійник із в'ялою поверхнею і вмістом солом'яно-жовтого кольору, швидко проривається з утворенням глибокого дефекту тканин у вигляді виразки. Загоюючись, завжди залишає рубець.

Вторинні елементи розвиваються внаслідок трансформації первинних елементів.

1. Гіперпігментація — збільшення кількості меланіну в епідермісі на місці розташування первинних морфологічних елементів. 2. Депігментація — тимчасове чи стійке знебарвлення шкіри на місці первинних морфологічних елементів. 3. Лусочка (squama) — скупчення відторгнутих клітин рогового шару, а іноді й клітин глибших шарів епідермісу, які склеюються між собою. 4. Кірка (crusta) утворюється на шкірі при висиханні вмісту пухирців, пухирів, гноячків, секрету ерозій і виразок. Залежно від секрету можуть бути серозними, кров'янистими, гнійними, комбінованими. 5. Ерозія (erosio) — дефект шкіри в межах епідермісу; розвивається в результаті розриву пухиря, пухирця, гноячка. 6. Садно (excoriatio) — дефект шкіри, що утворюється в результаті поверхневої травми (наприклад, при розчісуванні). 7. Виразка (ulcus) — дефект шкіри, що може розвиватися в межах дерми, гіподерми, аж до м'язів і кісток на місці глибоких пустул, горбків чи вузлів. Після себе завжди залишає рубець. 8. Тріщина (fissura) з'являється внаслідок втрати шкірою еластичності при запаленні чи надмірній сухості. Може бути поверхневою чи глибокою. Утворюється частіше в місцях природних шкірних складок чи у місцях з підвищеним натягом шкіри (наприклад, над суглобами). 9. Рубець (cicatrix) — сполучна тканина, що утворюється на місці глибокого порушення цілісності шкіри і є проявом захисної реакції для найшвидшого закриття шкірного ушкодження. Рубці можуть бути гіпертрофічними — такими, що піднімаються над рівнем шкіри, атрофічними — розташованими нижче рівня шкіри, і келоїдними (особливий вид гіпертрофічного рубця). 10. Ліхеніфгкація — зміна шкіри, проявом чого є її ущільнення і надмірне посилення шкірного малюнка. Часто виникає на місці уражень, викликаних хронічними захворюваннями шкіри, що супроводжується свербінням. 11. Вегетація — розростання епітелію і сосочкового шару дерми, що нагадує цвітну капусту. Розвивається на поверхні вузликів, ерозій, виразок, особливо якщо вони розміщуються в природних складках шкіри. 12. Атрофія — стоншення всіх шарів шкіри з випаданням волосся на ураженій ділянці.

Лікувально-профілактична допомога здійснюється в спеціалізованих закладах – шкірно-венерологічних диспансерах (районних і міжрайонних, міських, обласних диспансерах), клініках науково-дослідних інститутів та вищих навчальних закладів, в амбулаторно-поліклінічних закладах, що мають шкірно-венерологічні кабінети (наказ МОЗ України № 385 від 28.10.2002).

Профіль відділення – дерматологічний. Профіль спеціаліста – дерматовенеролог (наказ МОЗ України № 333 від 06.07.2005). Протоколи надання медичної допомоги хворим на дерматози створені з метою забезпечення громадян України якісною медичною допомогою у лікуванні хвороб шкіри. Протоколи вирішують наступні завдання: • встановлення єдиних вимог до профілактичних, діагностичних, лікувальних заходів для хворих на дерматози; • уніфікацію та оптимізацію медичної допомоги хворим на дерматози; • забезпечення оптимальних обсягів, доступності та якості медичної допомоги, яка надається хворому в медичному закладі в межах державних гарантій забезпечення громадян медичною допомогою; • вимоги даного протоколу застосовують для дорослих, лікування дітей не розглядається. В протоколах використовується шкала переконливості доказів даних: А) докази переконливі: є вагомі докази положенню, що пропонується; В) відносна переконливість доказів: є достатня кількість доказів для підтвердження даного положення; С) достатніх доказів немає: існуючих доказів недостатньо для надання рекомендацій, але рекомендації можуть надаватись з урахуванням певних обставин; D) не існує достатньо доказів для того, щоб рекомендувати застосування даного методу або лікарського засобу. Докази поділяються на кілька рівнів: А) докази, отримані в проспективних рандомізованих дослідженнях; В) докази, отримані у великих проспективних, але не рандомізованих дослідженнях; С) докази, отримані в ретроспективних не рандомізованих дослідженнях на значній кількості хворих; D) докази, отримані на окремих хворих. Галузь застосування протоколів Тип лікувально-профілактичного закладу – спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, шкірно-венерологічні диспансери та шкірно-венерологічні кабінети. Рівень надання допомоги – районні та міжрайонні диспансери в сільських та міських адміністративних районах, міські, обласні диспансери, клініка Інституту дерматології та венерології АМН України, клініки вищих навчальних закладів, амбулаторно-поліклінічні заклади, що мають шкірно-венерологічні кабінети. Профіль відділення – шкірно-венерологічне. Профіль спеціаліста – дерматовенеролог.

Галузь застосування протоколів Тип лікувально-профілактичного закладу – спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, шкірно-венерологічні диспансери та шкірно-венерологічні кабінети. Рівень надання допомоги – районні та міжрайонні диспансери в сільських та міських адміністративних районах, міські, обласні диспансери, клініка Інституту дерматології та венерології АМН України, клініки вищих навчальних закладів, амбулаторно-поліклінічні заклади, що мають шкірно-венерологічні кабінети. Профіль відділення – шкірно-венерологічне. Профіль спеціаліста – дерматовенеролог.

Для діагностики дерматозів застосовуються такі обстеження: Обов’язкові обстеження (проводять у шкірновенерологічних установах 2 і 3 рівня) • аналіз крові загальний, • аналіз сечі загальний, • РМП з кардіоліпіновим антигеном, • аналіз крові на цукор, • аналіз сечі за добу, • зішкряб лусочок шкіри, • зішкряб з нігтів, • сеча за Зимницьким, • сеча на жовчні пігменти, • дослідження калу на приховану кров, • кал на стронгілоїдоз, • мікроскопія калу на гельмінти, • аналіз волосся з місць ураження, • забір крові одноразовим шприцом, • Ig А (ІФА). Додаткові обстеження (проводять у шкірновенерологічних установах 3 і 4 рівня) • дослідження на кліща, • дослідження на клітини Тцанка, • гістологічні дослідження, • бактеріологічні дослідження на мікробну флору та чутливість до антибіотиків, • LE-клітин, • імунологічні дослідження, • підбір препаратів in vitro (циклоферон, імуноглобулін та ін.), • дослідження крові на згортання, • ревматоїдний фактор, • антистрептолізин-О, • антитіла до ДНК, • визначення кількості еозинофілів (у пухирі чи на слизових оболонках), • рентгенографія суглобів.