6. Структурна і трансформаційна кризи національної економіки

Економіка будь-якої країни як системний об'єкт дослідження має певну структуру, тобто сукупність елементів або підсистем і зв'язків між ними, якій притаманні ознаки цілісності.

Структура економіки - це співвідношення, які відображають взаємозв'язки та взаємозалежності окремих частин економіки, окре­мих її секторів, галузей.

На макрорівні розрізняють такі види структурних співвідношень:

• відтворні;

• галузеві;

• територіальні.

Коли ці співвідношення порушуються, виникають структурні кризи.

Структурна криза - це специфічне економічне явище, яке по­роджується й виявляється в макроекономічній диспропорційності, руйнуванні частин, елементів, підрозділів, галузей економіки.

Бувають структурні кризи перевиробництва (чорна, кольорова металургія) й недовиробництва (енергетична криза).

Структурні кризи, як правило, є довгостроковими й не вклада­ються в межі одного відтворного циклу.

Диспропорційність, що виявляється в структурних кризах, має такі особливості:

1. на відміну від циклічної кризи, в якій диспропорції є загальни­ми, що поширюються в економіці в цілому, структурна криза відобра­жає диспропорції розвитку окремих галузей (наприклад, паливно-енергетичної) або окремих сфер господарства (грошово-кредитних);

2. циклічні кризи породжуються диспропорціями внутрішньо національного відтворення, а структурні - диспропорціями розвитку світового господарства;

3) структурні кризи мають нециклічний характер. Причиною структурних криз є довгострокові структурні диспро­порції сучасного світового господарства.

Структурні кризи переплітаються з циклічними й підсилюють розмах і тривалість кризових явищ - виникає стагфляція.

Стагфляція - вид кризи, структурної й економічної одночасно, коли з підвищенням цін (інфляція) відбувається застій виробництва, а потім - стагнація. Стагнація - стан економіки, для якої характерні низький рівень виробництва, високий рівень безробіття, незначне ви­користання матеріальних ресурсів.

Для зменшення впливу структурних криз на економіку слід пе­ребудувати її структуру, тобто перш за все необхідно розвивати наукоємні галузі, що відповідають сучасному етапу НТП (електронно-інформаційний комплекс), а також сфери послуг і товарів народного споживання.

Вибравши структуру виробництва, яка орієнтована відповідно до НТП на збільшення кількості й підвищення якості матеріальних і людських ресурсів, держава може забезпечити більший рівень економічного зростання.

У сучасних умовах економіка України перебуває в глибокій трансформаційній кризі. В останні роки структурні зрушення в Україні мали негативний характер як за оцінним критерієм приросту кінцевого ефекту, так і за критерієм соціальної спрямованості націо­нального товаровиробництва й ринку. Ще при тоталітарному режимі владні структури України боролися зате, щоб змінити співвідношен­ня галузей у двосекторній моделі груп А й Б для підвищення частки і обсягу виробництва галузей групи Б. Саме у цій сфері працюють безпосередньо на задоволення потреб людини, але змінити ті тен­денції, що склалися, за тоталітарних умов не вдалося. Базові галузі групи А продовжували зростати випереджальними темпами й досягли 72 ... 75 % загальноекономічного обсягу. При цьому значну част­ку сфери групи А становив військово-промисловий комплекс, навіть після проголошення політики радикальної структурної перебудови економіки. В умовах загального спаду ВВП, промислового і аграрно­го виробництв зазначені тенденції в зміненні структури залишилися переважними. Питома вага галузей групи А підвищувалася за раху­нок насамперед металургійного й хімічного комплексів, що виробля­ють продукцію на експорт.

Зрозуміло, що трансформаційна криза в Україні має загальний, всеохоплюючий характер, але її основною складовою є криза струк­турна. До цього потрібно додати, що енергоємність, витратоємність на одиницю вітчизняної продукції у декілька разів менша, ніж у краї­нах з розвиненою ринковою економікою.