3. Господарчі реформи в другій половині 50-х і першій половині 60-х років.

М. Хрущов зробив спроби радикальної зміни системи управління народним господарством у напрямі її децентралізації розпочалася з прийняттям у травні 1957 р. Закону СРСР “Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю й будівництвом” та однойменного Закону УРСР. Згідно з цими актами в Україні створювались 11 раднаргоспів (РНГ): Вінницький (Вінницька і Хмельницька області), Дніпропетровський, Запорізький, Київський (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Житомирська області та Київ), Луганський, Львівський (Львівська, Тернопільська, Ровенська, Волинська області), Одеський, Сталінський (Донецький), Станіславський (Закарпатська, Станіславська, Чернівецька області), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області), Херсонський (Кримська, Миколаївська, Херсонська області й м. Севастополь). Міністерства, державні комітети ліквідовувалися.

РНГ у межах економічних адміністративних районів керували підприємствами промисловості та іншими господарськими організаціями, які раніше підпорядковувалися загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам. У середині районів успішно здійснювалася спеціалізація й кооперування споріднених підприємств, з’явилася перспектива розвитку економічної самостійності республіки. Однак управління через РНГ послаблювало централізоване галузеве керівництво, призводило до порушень технічної політики. Щоб уникнути цього, в 1960 р. був створений республіканський РНГ, а в 1962 р. – Вища рада народного господарства СРСР (ВРНГ СРСР). Здійснення прогресивної технічної політики на галузевих підприємствах, підпорядкованих ВРНГ СРСР, покладалося на галузеві державні комітети. Створювалися також виробничі державні комітети (газової промисловості, середнього машинобудування, енергетики), яким, на відміну від галузевих, підпорядковувалися підприємства певної галузі. Голови держкомітетів наділялися правами міністрів СРСР. Але всі ці заходи лише ускладнили становище.

Згідно рішень ХХІ з’їзду КПРС було затверджено нову програму партії, яка передбачала, що до 1981 р. суспільство перейде до комунізму. Передбачалося утворення в СРСР безкласового суспільства, передача функцій держави органам самоврядування тощо. Ця утопічна теорія разюче відрізнялася від дійсності. Побудований в СРСР соціалізм був казарменого командно-адміністративного типу, побудований на засадах усуспільненої державою, а не ринковою економікою.

Реформи в економіці розпочалися із сільського господарства. З 1953 р. підвищилися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, удвічі знизилися податки з присадибних ділянок. З середини 1950-х р. сільське господарство вперше стало рентабельним. Однак хрущовський авторитарний спосіб керівництва партією і економікою привів до т.з. «перегинів» при втіленні більшості реформ: 1) в кінці 50-х р. вимагалося, щоб селяни здали всіх корів із присадибних ділянок в колгоспи («звільнення жінки від корови»); 2) у 1958 р. ліквідовували МТС, а всю техніку продали в колгоспи по завищених цінах; 3) почалися укрупнення сіл і колгоспів, що привело до порушення вікових традицій українського села; 4) колгоспи змушені були вирощувати величезні плантації кукурудзи та гороху тощо.

У промисловості, як завжди, переважала група А, а в ній – воєнні галузі; сільське господарство хронічно відставало, іноді не вистачало власного хліба, який закуповували за кордоном. Економіка була розбалансованою, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, мала затратний, мілітаристський характер. В жодній з великих країн світу на воєнні цілі не передбачалося таких великих відрахувань (до 8-9 % бюджету), як в СРСР (для порівняння у США – 5-6 %). Соціальна сфера була запущена,трудящі, незважаючи на голосні лозунги і заяви, не стали господарями виробництва. Заробітна плата, пенсії були низькими, квартири, автомашини, телевізори, холодильники, меблі тощо отримували в результаті довготривалого стояння у чергах або за так званим «блатом». Тогочасні гасла на кшталт: «Доженемо і переженемо Америку (США)» викликали в народу недовіру та спровокували масу анекдотів. Народ не вірив в державну утопічну політику.