Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЇ з ІДПУ.doc
Скачиваний:
132
Добавлен:
05.05.2019
Размер:
1.45 Mб
Скачать
  1. Державний устрій Київської Русі як ранньофеодальної федеральної монархії.

Київська Русь склалася у формі ранньофеодальної федеральної монархії. На чолі держави стояв Великий Київський князь.

Вчені мають декілька концепцій руської державності. С.Соловйов основу давньоруської державності вбачав у династичних князівських стосунках і, виходячи з цього, заснував «родову теорію», за якою Русь перебувала у сімейно-родовому володінні Рюриковичів. Цього підходу дотримувався В.Ключевський, який вважав князівську династію елементом політичної єдності держави.

В.Сергеєвич, виходячи з теорії договірного права, замість родової єдності на перший план виводив між князівські угоди із взаємними зобов’язаннями.

За М.Костомаровим державна організація Русі походить від племінної організації, яка згодом стає земською організацією і набуває елементів державності. Тому він уявляв Русь федерацією князівств, очолюваних представниками єдиного княжого роду.

На думку О.Преснякова, Русь не можна визначити ні як єдину державу, ні як федерацію. Одночасно існувало багато невеликих держав.

С.Юшков вважав Київську Русь комплексом окремих держав, пов’язаних між собою системою сюзеренітету – васалітету.

Безперечно, Русь не була державою в сучасному розумінні цього слова. Періодично вона набувала ознак чи то клаптикової ранньофеодальної імперії, чи між князівської федерації, або конфедерації під колективним правлінням династії Рюриковичів.

У період феодальної роздробленості (ХІІ – ХІІІ ст.) Київська Русь дедалі більше перетворювалася на конгломерат самостійних князівств, пов’язаних відносинами колективного сюзеренітету. Основним змістом між князівських відносин стає юридично закріплене поняття вотчинних володінь.

Тому переважна більшість сучасних дослідників визначає Київську Русь за формою правління як ранньофеодальну монархію.

  1. Центральні органи влади.

Центральне управління уособлювали Великий князь, боярська рада, князівські з’їзди (снеми) та віче.

На чолі держави стояв Великий князь київський. Компетенція та влада князя були необмеженими і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Великий князь керував військом, організовував воєнні походи, збирав данину, організовував охорону кордонів, представляв державу у переговорах, здійснював судочинство у найважливіших справах, мав право приймати нові закони і змінювати старі.

Княжа (боярська) рада - була постійним дорадчим органом при князеві. Рада складалася з великих бояр, верхівки дружини князя, представників верхівки міста, вищого духовенства. В компетенцію боярської ради входила участь у вирішенні військових, адміністративних, фінансових справ.

Віче було органом влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. Участь у ньому брали голови родин. Віче скликалося перед початком війни, під час облоги, та інколи на знак протесту проти дій князя. Обраний населенням князь мусив укласти з вічем «ряд» (договір).

Князівські з’їзди (снеми) – скликалися Великим князем для вирішення питань війни і миру, змін у державному устрої, ухвалення найважливіших законодавчих актів в період феодальної роздробленості. Так, на снемі у 1072 р. у Вишгороді було схвалено «Правду Ярославичів», на снемі у 1097р. у Любечі було визнано незалежність окремих князівств.

Верв була органом місцевого селянського самоврядування – спершу родова, а згодом – територіальна сільська громада, що об’єднувала самостійних господарів одного або кількох сіл. Члени верви спільно володіли неподільними землею, лісами, випасами та іншими угіддями. Функції управління у верві здійснювали «копні» збори, судові справи на основі норм звичаєвого права провадив вервний суд.