Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення агрофітоценозу?

2. Назвати види агрофітоценозів за домінантними видами.

3. Хто входить до складу агрофітоценозу?

4. Назвати форми взаємовідносин між рослинами в агрофітоценозі.

5. В чому проявляється видова і міжвидова конкуренція в агрофітоценозах?

6. Якими шляхами можна зменшити конкурентні відносини в агрофіто-ценозі?

7. В чому суть алелопатії, її практичне значення?

8. Яку екологічну нішу займають агрофітоценози в складі агробіоцено

Практична робота № 4 Тема. Визначення забур'яненості поля та вибір методу боротьби з бур'янами

Мета: ознайомити студентів з екологічною нішею бур'янів у агробіоценозі, їхнім впливом на культурні рослини, основними видами бур'янів, їхнім поширенням,методами визначення забур'яненості поля та бо­ротьби з бур'яновою рослинністю.

Теоретичні відомості

Бур'яни утруднюють роботу сільськогосподарських машин, є посередни-

ками поширеня шкідників, затіняють культурні рослини, забирають з грунту у 2-3 рази більше вологи, ніж культурні рослини, зменшуюь площу розростання і мінерального живленя, пригнічують ріст рослин, знижують урожай с.г. культур.

За різними ознаками існує кілька класифікацій бур’янів. Серед них найбільше зустрічаються:

• рудеральні (смітникові) – на смітникках, біля заборів, на узбіччях доріг та інших місцях біля житла людини, це – лопух, кропива, чортополох, спо та інші;

• сегетальні (польові) - в посівах сільськогосподарських культур;

• лучні – на луках і пасовищах;

• лісові – поширюються на вирубках лісу.

Разом з тим, така класифікація має умовний характер, через що цілий ряд видів бур’янів можуть переходити з однієї в іншу групу.

Крім того, сегетальні бур’яни по приуроченості до оброблювальних земель поділяються на:

• спеціалізовані – види, які зустрічаються в посівах окремих культур. Так, наприклад, у посівах льону – пажитниця польова, рижій льоновий; проса – мишій сизий, мишій зелений; пшениці – пажитниця п’янка; конюшини – повитиця конюшинна та інші;

- не спеціалізовані – види, що поширені в посівах багатьох сільськогосподарських культур.

За походженням бур’яни поділяють:

• апофіти – місцеві;

• адвентивні – пришельці.

Найбільш практичне значення має класифікація, що побудована на врахуванні близьких особливостей бур’янів, таких як: спосіб живлення, тривалість життя, спосіб розмноження та життєвий цикл розвитку. За способом живлення рослини бур’янів поділяють на три групи (таб.1):

• паразити не зелені;

• напівпаразити зелені;

• не паразити зелені.

Таблиця 1

Виробнича класифікація бур’янів

Не зелені рослини-паразити	Зелені рослини - напівпаразити	Зелені рослини – не паразити
		малорічні	багаторічні
Стеблові Кореневі	Кореневі	Ефемери Ярі: Ранні Пізні Зимуючі Озимі Дворічні	Коренепаросткові Кореневищні Стрижнекореневі Повзучі Цибулинні Бульбоплідні Гронокореневі

Зелені рослини не паразити. Такі рослини (автотрофні) мають зелені листки, здатні до фотосинтезу і створення органічної речовини. До цієї групи належать найбільша частина бур’янів. За тривалістю життя вони поділяються на:

• малорічні – група рослин, які розмножуються переважно насінням, живуть не більше двох років і за життя плодоносять лише один раз. Після утворення насіння рослини відмирають;

• багаторічні – цикл розвитку життя яких перевищують два роки, плодоносять щорічно, розмножуються насінням і вегетативними органами.

• ефемери – рослини з дуже коротким періодом розвитку (1,5-2 місяці), які упродовж вегетаційного періоду здатні давати кілька поколінь. В Україні найпоширеніші зірочник середній, тонконіг однорічний і люцерна маленька;

• ярі – рослини, цикл розвитку яких починається весною і завершується у цьому ж році. Осінні сходи бур’янів цієї групи не здатні перезимовувати і гинуть навіть під час перших осінніх приморозків. Залежно від часу проростання цю групу поділяють на ранні та пізні бур’яни. Насіння ранніх сходить напровесні при температурі +3-5^ºС і завершують вегетацію до середини літа. До цієї групи належать: гречка берізковидна, гречка татарська, вівсюг звичайний, редька дика, амброзія полинолиста, підмаренник чіпкий та інші. Пізні ярі проростають після достатнього прогрівання грунту (до 12-16ºС) і завершують вегетацію в осінній період. Найбільш поширеними серед цієї групи є такі: щириця звичайна, щириця біла, куряче просо, мишій зелений, мишій сизий, паслін чорний, лобода біла та інші.

• озимі – рослини, які здатні утворити насіння після проходження зимового періоду, зимуючи у фазі розетки. Засмічують переважно посіви озимих культур, багаторічних трав. Життєвий цикл розвитку співпадає з циклом розвитку озимих культур. Переважаючими бур’янами цієї групи є стоколос житній, стоколос польовий, мітлиця звичайна;

• зимуючі – рослини, для яких умови перезимівлі не обов’язкові і життєвий цикл розвитку може відбуватися по типу ярих або озимих, залежно від періоду проростання. До цієї групи належать: волошка синя, грицики звичайні, талабан польовий, ромашка непахуча, злинка канадська та ін..;

• дворічні – для повного життєвого циклу потребують два роки. У перший рік накопичують в коренях поживних речовин, а на другий рік формують стебло з квітками і насінням. Домінуючими представниками є: буркун білий, буркун жовтий, будяк пониклий, синяк звичайний, липучка відстовбурчена, блекота чорна та ін.;

За органом вегетативного розмноження розрізняють такі групи багаторічних бур’янів:

• кореневищні – багаторічні рослини, основним органом вегетативного розмноження яких є кореневище. Найпоширенішими бур’янами цієї групи є: пирій повзучий, свинорий, хвощ польовий, сорго алепське, підбіл звичайний та інші;

• коренепаросткові – розмножуються переважно за допомогою кореневих паростків. Найпоширеніші такі, як осот рожевий, осот жовтий, гірчак степовий звичайний, берізка польова, молокан татарський, льонок звичайний та інші;

• стрижнекореневі –основним органом вегетативного розмноження яких є сплячі бруньки на стрижневому корені. До цієї групи належать: щавель кучерявий, суріпиця звичайна, щавель кінський, кульбаба звичайна, полинь звичайний та інші;

• повзучі – розмножуються надземними стеблами, у вузлах яких здатне утворюватись коріння. До них належать: жовтець повзучий, перстак гусячий, розхідник звичайний та ін..;

• цибулинні – основним ограном вегетативного розмноження яких є видозмінений підземний пагін – цибулина. Бур’яни цієї групи засмічують переважно луки і пасовища, особливо поширений вид – цибуля Вальдштейна;

• бульбоплідні – основним органом вегетативного розмноження є потовщене підземне стебло – бульба, яке після перезимівлі дає початок новій рослині. Переважаючою є чина бульбиста, яка поширена на півдні України на луках і пасовищах;

• гронекореневі – багаторічні рослини, які розмножуються насінням і вегетативно при відділені верхньох частини укороченого головного кореня. До них належать жовтець польовий і подорожник великий, які найчастіше засмічують посіви багаторічних трав, сади та узбіччя доріг.

Бур’яни паразити за місцем прикріплення до рослин господаря поділяють:

• кореневі – паразитні рослини прикріпляються до стебла рослини- господаря. На Україні поширені: вовчок соняшниковий і вовчок гіллястий;

- стеблові – паразити рослини прикріпляються до стебла рослини –господаря. Найпоширенішими є повитиця польова і повитиця конюшинна.

Напівпаразити, це зелені рослини, які живляться за рахунок іншої культури, але не втратили здатність до фотосинтезу.

Карантинні бур'яни - особливо небезпечні, завозяться з інших регіонів, тому підлягають строгому контролю з боку відповідних карантин­них служб. До таких належать наявні в Україні бур'яни: гірчак звичайний, амброзія поли­нолиста, галінсога дрібноквіткова, злинка канадська та інші.

Відповідно до кожної з груп бур'янів розробляють певні заходи бо­ротьби з ними, враховуючи бал забурʼяненості та по­ріг шкідливості.

Зокрема, фітоценотичний поріг шкідливості визнача­ються такою кількістю бур'янів у посівах культурних рослин, за якої вони не завдають помітної шкоди рослині.

У цьому випадку, якщо наявні бур'яни не відзначаються високою здатністю до розмноження, або відзначаються пожив­ністю, можна не прово­дити масових заходів із їх знищення.

Критичний поріг шкідливості характеризується такою кількістю бур'янів у посівах, яка спричиняє значні втрати вро­жаю культури, але не вищє 3 - 6% від фактичного. Вартість же додаткового врожаю, отриманого від застосу­вання заходів боротьби з бур'янами, не перекриває затрат на їх проведення.

Економічний поріг шкідливості - це така кількість бур'янів, витрати на знищення якої менші, ніж вартість додатково отриманого врожаю. Отже, приріст врожаю при цьому повинен становити не менше 8 - 12%.

Виходячи з цього, планують ті чи інші методи і заходи боротьби з бур'янами.

Щодо методів боротьби з бур'янами, то їх поділяють на агротехнічні, фізичні, хімічні, біологічні.

Агротехнічні методи передбачають високу культуру землеробства, запобіжні, винищувальні й спеціальні заходи. Це такі, як: очистка насіння від бур'янів, правильне чергування культур у сівозміні, провокація проростання і наступне приорювання бур'янів та інші

Під фізичними методами контролю бур'янів слід розуміти знищення бур'янів за рахунок використання фізичних явищ (вогневий засіб, обробка електромагнітним полем надвисокої частоти).

Особливо небезпечними, хоч і досі ще популярними, є хімічні методи - використання гербіцидів.

Біологічні методи передбачають використання в якості біологічної зброї комах-фітофагів. яких називають "живими гербіцидами".

У боротьбі з паразитними бур'янами потрібно застосовувати спеціальні заходи: суворо додержуватися сівозмін, допускати повернення культур, що уражаються, на те саме місце тільки після того, як насіння паразитного бур'яну втратить схожість; старанно очищати насіння культур, що уражаються паразитними бур'янами на спеціальних машинах; знищувати за допомогою хімічних та інших засобів осередки розмноження паразитних бур'янів.

Завдання 1. Вивчення найпоширеніших видів бур'янів

На гербарних зразках чи живих рослинах ознайомтесь із деякими ви­дами бур'янів злакових і просапних культур.

Занотуйте у зошиті: назви видів, вкажіть їх поширення, до якої і групи належать, яким чином адаптувалися до культурної рослини, їхню шкідливість тощо.

Для вивчення пропонуються такі бур'янові рослини: волошка синя, мишій зеленіш, вівсюг, грицики, злинка канадська, галінсога дрібнокзізкока, зірочник середній (мокрець), щириця звичайна, пирій повзучий, осот польо­вий, березка польова, триреберник і п пахучий, кульбаба лікарська, хвощ польовий, жовтець повзучий, повитиця європейська.

Завдання 2. Ознайомлення з методами визначення забур'яненості поля

Облік забур'яненості посівів культурних рослин бур'янами є необхідною умовою визначення їх порогу шкідливості їх та вибору методу і комплексу заходів боротьби з ними.

Найпростішим методом обліку забур'яненості поля є візуально-мар­шрутний. При цьому поле обходять по діагоналі через певні відстані та візуально визначають забур'яненість посіву за 4-бальною шкалою. Таким шляхом встановлюють тільки чисельність бур'янів на одиницю площі поля, щоб виявити поріг шкідливості.

Обстеживши посіви, забур'яненість оцінюють у балах.

1 бал - бур'яни в посіві культурних рослин - поодинокі;

2 бали - бур'яни серед культурних рослин трапляються частіше, але їх ще небагато;

3 бали - бур'янів у посівах багато, але їх ще менше, ніж культурних рос­лин;

4 бали-бур'яни кількісно переважають над культурними рослинами й глушать їх.

Для точнішого обліку забур'яненості посівів користуються кількісно-ва­говим методом. При цьому забур'яненість обчислюють підрахунком і зважу­ванням бур'янів з 1 м² . Проби перуть з кількох ділянок, розміщених по діагоналі поля. У посівах зернових культур облік проводять протягом періоду від кущіння до виколошування, просапних - перед кожним черговим їх обробітком. Окрім обліку загальної забур'яненості, для вибору заходів знищення бур'янів необхідно знати їх груповий і видовий склад.

Для цього закладають пробні ділянки розміром 1 м² (не менше п'яти на 1 ар - 100 м²) і реєструють наявні групи та види бур'янів. Зрізують усі бур'яни (разом із рослиною) з кожної ділянки, розкладають по видах (чи групах), зважують окремо і визначають співвідношення між ними, перевагу тієї чи іншої групи. Це необхідно для вибору гербіциду чи певного агротехнічного заходу.

Щоб встановити, наскільки загрозливими для рослини є кількість і якісний склад бур'янів, тобто рівень забур'яненості даного поля, окремо відбирають особини культурної рослини і теж зважують. Встановлюють співвідношення маси бур'янів до маси рослин. Це дає змогу точніше оцінити засміченість посіву бур'янами. Такий метод визначення забур'яненості поля називають ваговим.

Примітка. Практичну апробацію методики і виконання конкретного зав­дання можна провести лише безпосередньо в полі.

Література

1.Павленко М.К. Основи землеробсіва, 1977. - С. 167 - 197.

2.Кравців Р.Й., Черевко М.В. Екологічні основи фермерських гос­по­дарств, 2005. - С. 24 - 36.

3. Петриченко В.Ф. Бур'яни та заходи їх контролю / В.Ф. Петриченко, В.П.Борона, В.С.Задорожний та ін. – Вінниця: ФОП Горбачук І.П., 2010. -152с.