ЛЕКЦІЯ 2

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І КРИТЕРІЇ БОНІТУВАННЯ ҐРУНТІВ

1. Основні принципи бонітування ґрунтів.

1.1. Агроекологічний принцип - основа бонітування.

2. Необхідність комплексності встановлення головних критеріїв бонітування ґрунтів.

3. Основні критерії бонітування - природні властивості ґрунтів.

4. Родючість ґрунту - основа при бонітетній оцінці.

   1. Поняття родючості ґрунтів.

   2. Види родючості ґрунтів.

   3. Показники (чинники) родючості ґрунтів.

1. Основні принципи бонітування ґрунтів Основні принципи бонітування ґрунтів наступні:

1. Перший принцип (комплексний) полягає у необхідності комплексного вивчення всіх природних компонентів території при бонітуванні ґрунтів: геолого-геоморфологічної будови, рельєфу, гідрокліматичного фактору, ґрунтів і їхніх властивостей. Тільки при суцільному (в поєднанні) вивчення цих факторів можна провести якісну оцінку земель, скласти їхню класифікацію за агрономічними властивостями (тобто провести агровиробниче групування), скласти карту природно-сільськогосподарського районування території і встановити критерії якісного стану ґрунтів. Лише на цій основі можна буде провести бонітування ґрунтів.

2. Другий принцип полягає у тому, що головними при бонітуванні ґрунтів повинні стати їхні природні якості (властивості) як найбільш об'єктивні і надійні показники. За Докучаєвим, ми повинні встановити міру і вагу тієї чи іншої властивості, яка закладена в самому ґрунті і звідти вивести її для бонітету.

3. Третій принцип говорить про те, що бонітування ґрунтів у державі повинно проводитись по єдиній методиці (яку вивчимо на практичних), базуючись на єдиних принципах, але з обов'язковим врахуванням місцевих регіональних особливостей ґрунтів і природних умов сільськогосподарського виробництва.

4. Четвертий принцип полягає у визначенні основних (базових критеріїв) бонітування ґрунтів. Зараз існує багато методик і навіть підходів, але через неоднозначність чи різноманітність принципів бонітування ґрунтів і їхньої інтерпретації ці різні методичні підходи можна звести до декількох напрямків:

- використання при бонітуванні ґрунтів лише природних їх властивостей;

- використання при бонітуванні ґрунтів показників статистичної врожайності сільськогосподарських культур з прив'язкою до агровиробничих груп, диференційованих по ґенезі, гранулометричному складу, ступені еродованості тощо;

- найбільш поширений природно-історичний підхід Докучаєва-Сибірцева, згідно якого бонітування ґрунтів проводиться на основі кореляції властивостей ґрунтів з врожайністю сільськогосподарських культур на них;

- ґрунтово-екологічні оцінки, при якій враховується якість ґрунту, економічні показники (кількість добрив, що треба внести, затрати праці тощо), природні показники (клімат, рельєф тощо).

1.1. Агроекологічний принцип - основа бонітування.

У основу бонітування ґрунтів повинні бути покладені об'єктивні природні показники, які відображали б зв'язану залежність між рослинами і середовищем їхнього проживання, що дозволить реалізувати агроекологічні принципи бонітування.

Пропонуючи такі принципи, потрібно виходити із чіткого визначення таких понять як екологія ґрунтів і екологія рослин. Під екологією ґрунтів слід розуміти вчення про залежність ґрунтів від чинників грунтотворення. Переважно завдання екології ґрунтів розуміють більш широко, включаючи до них генетичні і географічні проблеми (Волобуєв, 1963, Прасолов, 1978). Екологію ґрунтів слід розглядати як самостійну частину ґрунтознавства, зв'язуючу ланку між вченням про ґенезу і вченням про географію ґрунтів.

Екологія ґрунтів - частина ґрунтознавства, яка вивчає природно-історичний зв'язок процесу грунтотворення з мінливістю в часі біосферних чинників грунтотворення (клімату, біоти, рельєфу, геології, ґрунтотворних порід) і антропогенним впливом. Це розділ ґрунтознавства, який займається вивченням закономірностей, що діють в системі трунт^чинники.

Екологія ґрунтів є науковим напрямком про закони формування і функціонування ґрунтів, вчення про ґрунт як про екологічну систему. Головною екологічною функцією ґрунтів є регулювання стійкості екосистем.

Методологічні і методичні основи екології рослин і агроекологічної оцінки території частково розробили Раменський (1938) та ін. У основі їхнього вчення - вимоги рослин до факторів середовища, потреби у різних ресурсах (світло, тепло, волога, їжа та ін.), їхня реакція на різні поєднання умов - частково уявлення про оптимуми, екологічні амплітуди, обмежувальні фактори, пластичності або пристосування. Сама екологічна оцінка території розглядається як оцінка властивих їй факторів родючості. Це аналіз території з точки зору задоволення нею основних вимог рослинності. На близькість екологічних режимів різних територій культурні рослини відповідають схожими врожаями і їхньою якістю, однаковою ефективністю агротехнічних заходів, а природна рослинність - близьким видовим і кількісним складом. Тому проблема оцінки території зводиться до вияснення, наскільки умови середовища відповідають розвитку і потребам рослин до цих умов. При невідповідності потреб рослин до факторів зовнішніх умов робиться висновок про непридатність території для даної рослини або про пристосування умов до рослин. А в цьому плані, на думку Раменського, екологія земель є похідною від екології рослин. При цьому, оцінюючи територію як місце проживання і знаючи потреби культур до різних умов і межі їхньої стійкості, тобто продуктивного проростання, можна зробити висновки про ступінь придатності території для тих чи інших культур і про необхідні заходи для її покращення.

Сьогодні, залежно від мети і завдань досліджень, наявної інформації, оцінка умов формування врожаю сільськогосподарських культур проводиться в різних аспектах за ґрунтовими параметрами, еколого-біологічним, агрокліматичним і економіко- організаційним факторами. Перші три відносяться до розділу бонітування ґрунтів і клімату, останні - до економічної оцінки земель.

Комплексне врахування ґрунтових, кліматичних факторів і еколого-біологічних особливостей культур і складає суть агроекологічного принципу бонітування ґрунтів окремих територій. При цьому завдання полягає в тому, щоб дати порівняльну кількісну оцінку якості ґрунтів, рівня їхньої потенційної родючості і таким чином показати, наскільки один ґрунт краще чи гірше іншого здатен задовольнити потреби культурних рослин у факторах життя.