Форми життя

Н а планеті мешкають мільйони різних видів живих організмів. У всьому різноманітті живого на Землі можна виділити дві різко відмінні форми життя: неклітинну і клітинну.

Неклітинна форма життя представлена величезною різноманітністю вірусів, які утворюють групу Віра (Vira), а також пріонами – низкомолекулярними білками, які викликають захворювання нервової системи (скрепи, куру та ін.) з летальним кінцем. Зустрічається серед овець, великої рогатої худоби, людини.

Віруси проявляють життєдіяльність тільки у стадії внутрішньоклітинного паразитизму. Існування вірусів було відкрито у 1892 році російським ботаніком Д.І. Івановським, але побачили і дослідили їх багато пізніше. Більшість вірусів мають субмікроскопічні розміри, тому для вивчення їхньої будови користуються електронним мікроскопом.

Зрілі частинки вірусів – віріони, або віроспори, складаються з білкової оболонки і нуклеокапсиду, в якому зосереджений генетичний матеріал – нуклеїнова кислота .Одні віруси містять ДНК, інші – РНК. На стадії віроспори ніяких проявів життя не спостерігається. Тому не має єдиної думки, чи можна віруси на цій стадії вважати живими. Деякі віруси можуть утворювати кристали подібно до неживих структур, проте, коли вони проникають у клітини чутливих до них організмів, то виявляють ознаки живого. Вірус являє собою діалектичну єдність живого і неживого: поза клітиною це речовина, у клітині це істота. Віроспора – лише одна із стадій існування вірусу. У життєвому циклі віруса можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до клітини, вторгнення в неї, латентну стадію утворення нового покоління вірусів у клітині хазяїна, вихід віроспор. У період латентної стадії вірус ніби зникає. Його не вдається побачити або виділити з клітини, але в цей період вся клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в результаті чого утворюється нове покоління віроспор.

Віроїди (подібні вірусам) – інфекційні агенти у вигляді нуклеїнової кислоти без капсиду (короткі, представлені однонитковими циркулярними молекулами РНК), які викликають захворювання у рослин, тварин, людини.

Описано сотні вірусів, які викликають захворювання у рослин, тварин і людини. До вірусних хвороб людини відносять сказ, віспу, тайговий енцефаліт, грип, епідеміологічний паротит, кір, СНІД та ін.

Віруси, які пристосовуються до паразитування у клітині бактерій, називають бактеріофагами. За своєю будовою фаги складніші за вірусів, що паразитують у клітинах рослин і тварин. Багато фагів мають пуголовкоподібну форму, складаються з головки і хвоста. Внутрішній вміст фага- це переважно ДНК, а білковий компонент зосереджений в основному у так званій оболонці. Фаги проникаючи у певні види бактерій, розмножуються і викликають розчинення (лізіс) бактеріальної клітини.

Іноді проникнення фагів у клітину не супроводжується лізісом бактерій, а ДНК фага включається у спадкові структури бактерії і передається її нащадкам. Це може продовжуватися впродовж багатьох поколінь бактеріальної клітини, яка сприйняла фаг. Такі бактеріїї називають лізогенними. Під впливом зовнішніх факторів, особливо іонізуючого випромінювання, фаг у лізогенних бактеріях починає проявляти себе, і бактерії зазнають лізісу. В науковій практиці їх використовують для вивчення явищ спадковості на молекулярному рівні.

Походження вірусів не з’ясовано. Одні вважають їх первинно примітивними організмами, інші схиляються до думки, що віруси походять від організмів, які мали більш високий ступінь організації, але дуже спростилися у зв’язку з паразитичним способом життя. Очевидно, у їхній еволюції мала місце загальна дегенерація, що призвела до біологічного прогресу. Нарешті, існує і третя точка зору: віруси – група генів або фрагментів інших клітинних структур, які набули автономності.

Клітинна форма життя охоплює всі організми, основою будови яких є клітина. Клітини за наявністю ядра діляться на прокаріотичні, або доядерні, та еукаріотичні, або ядерні. До прокаріотів належать бактерії та синьо-зелені водорості, а до еукаріотів – більшість рослин, гриби і тварини (табл. 2).

Прокаріоти – доядерні організми, які не мають типового ядра, оточеного ядерною оболонкою. Генетичний матеріал представлений генофором – ниткою ДНК, яка утворює кільце. Ця нитка не набула ще складної будови, що характерно для хромосом, у ній немає білків-гістонів. Поділ клітини простий, але йому передує процес реплікації. У клітин прокаріотів відсутні мітохондрії, центріолі, пластиди, розвинена система мембран.

Із організмів прокаріотів, які мають клітинну будову, найбільш примітивні мікоплазми. Це подібні до бактерій організми, що ведуть паразитичний або спорофітний спосіб життя.

Бактерії та синьо-зелені водорості об’єднані в підцарство Дроб’янки. Клітина типових дроб’янок вкрита оболонкою із целюлози. Дроб’янки відіграють суттєву роль у кругообігу речовин у природі: синьо-зелені водорості – як синтетики органічної речовини (продуценти), бактерії – як мінералізатори її (редуценти). Як збудники хвороб, багато видів бактерій мають медичне та ветеринарне значення.

Еукаріоти – ядерні організми, клітини яких мають ядро, оточене ядерною мембраною. Генетичний матеріал зосереджений переважно у хромосомах, які складаються з ниток ДНК та білкових молекул. Серед еукаріотів є як одноклітинні, так і багатоклітинні організми.

Таблиця 2