Давнього Риму, вироблення у студентів уміння застосувати у практи­чній діяльності набуті знання і норми римського права для розуміння та тлумачення чинного цивільного права, засвоєння основ теоретич­них положень науки цивільного права.

Вивчення курсу здійснюється на основі навчальної програми, яка передбачає глибоке вивчення студентами юридичної науки, системи її категорій, понять і ознак. Програма з Римського приватного права визначає коло питань, які підлягають обов'язковому вивченню з цієї дисципліни.

Предметом вивчення навчального курсу є приватноправові відно­сини у Давньому Римі.

Метод вивчення навчального курсу полягає у проведенні:

а) лекційних занять, на яких даються основи наукових знань з Римсь­ кого приватного права, формується науковий світогляд, розкрива­ ється зміст основних інститутів приватного права;

б) семінарських занять з основних, найбільш складних тем Римсько­ го права, на яких буде закріплюватися і поглиблюватися теоретич­ ні знання;

в) самостійної роботи методом глибокого вивчення і творчого засвоєння студентами навчальної програми під керівництвом викладача;

г) іспиту, що складається після вивчення дисципліни. Міжпредметні зв'язки. Курс "Римське приватне право" пов'язаний

з такими курсами: цивільне право України, латинська мова, міжнаро­дне приватне право, Історія держави та права зарубіжних країн, а та­кож історія держави та права України та іншими юридичними дисци­плінами.

В результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

• характеристику та джерела Римського права;

• вчення про особи;

• вчення про сімейні відносини;

• вчення про позов;

• вчення про речове, зобов'язальне та спадкове право. Внаслідок вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

• аналізувати цивільно-правові відносини у Стародавньому Римі;

• тлумачити зміст цивільно-правових норм Стародавнього Риму;

• порівнювати норми права Стародавнього Риму з нормами права чинного цивільного права;

• володіти технікою застосування правових термінів, понять і інсти­ тутів Стародавнього Риму.

Тема 1. Поняття

ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

П лан

1. Предмет римського приватного права.

2. Рецепція римського права.

3. Значення римського приватного права для сучасного правника.

4. Поняття та види джерел права.

5. Звичаєве право і закон.

6. Едикти магістратів.

7. Діяльність юристів.

Мета та завдання розділу: надати уявлення студентам про римське приватне право, його історичну роль у становленні цивільного права ряду європейських держав, у тому числі в нашій країні, сконцентрувати увагу студентів на значенні римського приват­ного права для сучасного правника.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Ця тема є оглядовою і охоплює не тільки інформацію власне про рим­ське право як систему стародавніх норм і навчальний курс, а й передба­чає з'ясування виключності римського права як результату інтенсивного розвитку суспільства, його культури, ринкових відносин.

1. Предмет римського приватного права

Зміни у житті рабовласницького суспільства відбувалися протя­гом усього історичного періоду, та ці зміни спричиняли відповідні зміни у римському праві, яке не було сталим. Класичне Римське право сформувалося в епоху найбільшого розквіту Стародавньої Римської держави, історичний розвиток якої та римського права охоплював тисячоліття. Рим був заснований приблизно у 800 р. до н.е. Західна Римська імперія проіснувала до приблизно 500 р. н.е. Надалі протягом тисячі років вдосконалювала римське право Візан­тія. Римське суспільство приділяло праву виключну роль у справі розбудови держави і підтримання моральних устоїв. Римське право грунтується на окремих правових явищах повсякденного життя, є ре­зультатом титанічної творчості інтелектуальної еліти. Воно розглядало­ся як інструмент справедливості. Справедливість полягає в тому, щоб

кожному дати те, що йому належить (Дігести). Не випадково, саме в Римі були вироблені чотири заповіді юриста: Говори правду, веди справу чесно, роби потрібне, стійко перенось труднощі. Римське пра­во класичної доби, принаймні зовнішньо, декларувало й утверджува­ло рівність усіх вільних громадян перед законом. Тим самим в уяв­ленні повноправних римських громадян це право бачилося позакласо-вим, максимально об'єктивним. Було проголошено положення, що всі люді або вільні, або раби.

З плином часу римське законодавство ставало досконалішим. Ре­цепція (запозичення) римського права в нових історичних умовах відроджувала саме цей забутий принцип рівності серед громадян. Розвиток права залежав від розвитку продуктивних сил та виробни­чих відносин у Римській державі. Європейські країни зуміли вийти на подібні об'єми економіки та характер економічних відносин (оренда, позика, фрахт, іпотека, товариства тощо) аж в період раннього капіта­лізму. При цьому виявилося, що цілком допустимі прямі запозичення з римського права, звичайно, з урахуванням окремих національних особливостей кожної держави римського права.

Сучасне приватне право ґрунтується на принципах стародавнього римського права - це сукупність правових норм, що регулюють май­нові відносини між учасниками обігу методом рівності сторін. Сучас­не приватне право регулює також деякі особисті немайнові відноси­ни. Не регулюються сучасним цивільним правом майнові відносини, основані на підпорядкуванні однієї сторони іншій — фінансові, бю­джетні, сімейні тощо. У Стародавньому Римі розподілення приватно­го і публічного права проводилося за дещо іншим принципом. Так, римський юрист Ульпіан запровадив таке розмежування: публічне право - це те, яке звернене до статусу: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб. Норми публічного права не можуть змінюватися угодами окремих осіб, більше того — окремі особи (включаючи посадових), взагалі не можуть коригувати най­менші норми публічного права.

Імперативні норми права - ті, які встановлюються і регулюються виключно законом. У приватному праві також можливі імперативні норми, наприклад, в тому, що стосується відносин опікуна й опікува­ної, шлюбів між родичами по прямій лінії тощо, але в основному ді­ють т.зв. уповноважуючі норми.

Уповноважуючі норми основані на взаємній згоді сторін або на осно­ві волі власника майна (заповіт). Уповноважуючі норми доповнюються т.зв. диспозитивними, які вступають у дію тоді, коли особа не скориста­лася власним правом на встановлення уповноважуючої норми.

У Стародавньому Римі цивільне право регулює правові відносини, що виникають з приводу створення, набуття, використання, передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними осо­бами - перегрінами, а також між самими іноземцями. Тоді використо­вуються паралельно терміни "цивільне право" \ "приватне право" (та їх похідні). В основу поділу покладається принцип поділу населення на громадян та негромадян — латинів, перегрінів, а також рабів. По­няття "приватне право" ширше — воно охоплює особисті майнові і немайнові відносини між усіма фізичними особами: громадянами, латинами, перегрінами і (у певних випадках) навіть рабами.

У Стародавньому Римі приватне право включає у себе право вла­сності, інститут володіння, інші, більш обмежені, права на речі (сервітути, емфітевзис і суперфіцій, заставне право), договори та інші зобов'язання, сімейні відносини, спадкове право.

Римське цивільне право у сукупності складалося із трьох систем: цивільного права, права народів, преторського права.