11.Форми і види зайнятості населення.

Зайнятість — складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує дуже важливі соціально-економічні відносини. Вона характеризується різними аспектами, основними з яких є її види, форми.

За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).

За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.

За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (за­конно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підпри­ємствах і в організаціях реального сектору та неформальну (не за­реєстровану в офіційній економіці). Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непра­цюючих слабка. Зайнятість в неформальному секторі характеризується таки­ми рисами: • відсутність офіційної реєстрації діяльності; • переважання самозайнятості; • низька капіталоозброєність праці, застарілі і шкідливі тех­нології; • легкий доступ для працівників, відсутність перешкод; • низький рівень доходів, безправ'я працівників; • нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонар­ністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестан­дартну зайнятість, що характеризується протилежними ознака­ми: нестабільністю трудових відносин, нестаціонарністю робочого місця, неповною нормою робочого часу і виявляється як робота вдо­ма, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова мігра­ція, робота за тимчасовими контрактами, випадкова робота і т. ін.

За мірою охоплення економічно активного населення розрізня­ють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як неста­ча робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку, — як вимушена зайнятість неповний робочий час (не­повний робочий день або тиждень, поділ робочих місць, неоплачу-нані відпустки з ініціативи адміністрації), та повну зайнятість.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціо­нальна і ефективна зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працю вати.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигіднії зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацією цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівни­ка означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від най­маної праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і праців­ників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а під­приємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональ­ності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умо­ви для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з на­уково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні парамет­ри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.