- •Система заходів громадського і державного регулювання
- •Основні напрями колективно-договірного регулювання у сфері праці.
- •Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.
- •1. Система заходів громадського і державного регулювання
- •2. Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин
- •2.1. Забезпечення ефективної зайнятості.
- •2.2. Договірне регулювання оплати праці.
- •2.3. Організація та охорона праці.
- •2.4. Розвиток персоналу.
- •3. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
Тема. Регулювання соціально-трудових відносин.
План
Система заходів громадського і державного регулювання
соціально-трудових відносин.
Основні напрями колективно-договірного регулювання у сфері праці.
Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин.
1. Система заходів громадського і державного регулювання
соціально-трудових відносин.
Концепція соціального партнерства відображає ідеологію соціально орієнтованої ринкової економіки і передбачає взаємодію інституціональних одиниць (соціальних груп) на основі принципів співробітництва і компромісу. Тобто соціальне партнерство в широкому розумінні стало методом регулювання усіх громадських відносин, і в першу чергу — соціально-трудових.
Визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці (МОП), створена у 1919 р. Головна її заслуга перед трудящими усіх країн полягає у нормотворчій діяльності, що виражається у підготовці й прийнятті міжнародних конвенцій і рекомендацій, передусім в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці. У роботі постійного секретаріату МОП — Міжнародного бюро праці (МБП) провідне місце займають такі напрямки (основні програми): права людини і сприяння рівності; зайнятість; підготовка кадрів; трудові відносини і регулювання питань праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; діяльність трудящих і підприємців.
На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини регулюються законодавчо-правовою й економіко-нормативною базами, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм. У нашій країні законодавча база регулює соціально-трудові відносини за такими напрямами: зайнятість, оплата праці, соціальні гарантії, умови та охорона праці, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога слабо захищеним верствам населення, розвиток колективно-договірного процесу і т. ін. Крім законів, соціально-трудові відносини в Україні регулюють ще більше 3000 постанов та указів, предметом яких є праця та працюючі, оплата праці, умови праці, трудова діяльність, працівники, роботодавці. Зміст цих документів зі змінами та доповненнями станом на поточний день ви можете знайти на спеціальному сайті та отримати з інших джерел інформації.
Основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов та указів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів.
Основними інструментами, за допомогою яких регулюються соціально-трудові відносини, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів. Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні, так і економічні методи. До перших відносять адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи і т. ін.) та організаційні методи (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм). До економічних методів належать дотації, державне замовлення, фінансово-кредитні й податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм і т. ін.
Основною формою і найприйнятнішим методом регулювання соціально-трудових відносин є соціальне партнерство.