2.2.3 Будування карт гідроізогіпс і глибин залягання ґрунтових вод
Для побудови карти гідроізогіпс у ряді водопунктів на площі поширення водоносного горизонту встановлюють глибини залягання поверхні ґрунтових вод шляхом безпосереднього заміру. Як водопункти можуть бути використані свердловини, шурфи, колодязі, джерела і водомірні пости на ріках. Рівні заміряють спеціальними приладами.
Оскільки рівень ґрунтових вод постійно змінюється під впливом різних природних і штучних факторів, то карту гідроізогіпс можна складати тільки за результатами одночасних чи близьких за часом (один-два дні) вимірів. Якщо по свердловинах ділянки проводилися тривалі спостереження за рівнем ґрунтових вод, можна скласти кілька карт гідроізогіпс за сезонами року (у межень, паводок тощо).
Карти гідроізогіпс складають у масштабах від 1:10000 до 1:200000 відповідно до характеру і стадії гідрогеологічних досліджень. Перетин гідроізогіпс вибирають у залежності від прийнятого масштабу карти, густоти пунктів спостережень за рівнем ґрунтових вод, уклону їхньої поверхні. Звичайно беруть перетини 0,25; 0,5; 1,0; 2,0 і 5,0 м.
Отримані при замірах глибини залягання рівня ґрунтових вод перераховують на абсолютні чи відносні (рідше) позначки за формулою
НВ=Н3-h, (2.2.1)
де Нв – абсолютна позначка рівня води в даному пункті;
Нз — абсолютна позначка поверхні землі в тім же пункті;
h – глибина залягання води.
Обчислені позначки рівня ґрунтових вод наносять на топографічну основу і методом інтерполяції будують гідроізогіпси. Найбільш зручно інтерполювати позначки, використовуючи спосіб трикутників: усі точки, за якими маємо виміри, з'єднують лініями, що утворюють трикутники. При інтерполяції цим методом треба дотримуватися таких вимог:
Лінії, що утворюють трикутники, необхідно проводити так, щоб довга сторона трикутника була перпендикулярна до напрямку падіння потоку.
Не можна інтерполювати точки, розташовані з різних боків поверхневих водотоків і водоймів. При наявності таких водотоків необхідно визначати позначки урізів рік (уріз - це точка де рівень ґрунтових вод збігається з рівнем води у річці) по водомірних постах і використовувати їх при інтерполяції як точки виходу ґрунтових вод на урізі ріки (попередньо необхідно проаналізувати характер дренування ґрунтових вод).
3. Не слід проводити інтерполяцію між групами свердловин, розташованих далеко одна від одної. Краще провести інтерполяцію для кожної групи свердловин окремо, інакше можна спотворити дійсну форму поверхні ґрунтового потоку.
При інтерполяції зручно користуватися палеткою на кальці у вигляді масштабної сітки, що складається із системи паралельних ліній, проведених на відстані 1-2 мм (іноді 2-5 мм). За допомогою масштабної сітки пропорційно поділяють відрізки, що з'єднують точки, позначки рівня яких підлягають інтерполяції. Після інтерполяції з'єднують точки з однаковими позначками; ці криві й будуть гідроізогіпсами. Порядок інтерполяції за допомогою масштабної сітки і побудова гідроізогіпс за допомогою трикутників можна побачити на рис. 2.2.2-3.
Крім карт гідроізогіпс для цілей проектування і будівництва можуть складатися карти глибин залягання поверхні ґрунтових вод. У залежності від необхідної точності глибину залягання рівня ґрунтових вод показують гідроізобатами через визначені інтервали глибин – 2-5, 5-10, частіше через 0,5 м (до глибини 10 м), що відповідає деяким загальним вимогам різних галузей народного господарства (закладення фундаментів, меліорація земель тощо).
Ізобатами називаються лінії, що з'єднують точки з однаковими глибинами залягання ґрунтових вод. Для одержання даних, необхідних для побудови гідроізобат, зазвичай бурять велику кількість спеціальних свердловин, рівномірно розташованих по всій території. Карти ізобат, так само як і гідроізогіпс, будують методом інтерполяції глибин залягання рівня ґрунтових вод. Найчастіше для рішення різних практичних завдань на одній і тій же топографічній основі складають карту гідроізогіпс і глибин залягання поверхні ґрунтових вод та карту ізоліній покрівлі, водотриму.
Рис. 2.2.2 – Схема інтерполяції га допомогою масштабної сітки