1 Див.: Рабінович п. М. Основи загальної теорії права та держави. — Тернопіль, 2002. - с. 110.

2 Див.: Там само. — с. 111-112.

3 Див.: Там само. — с. 114.

¹ Див.: Аграрное право. Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Бистрова и M. H. Ко­зыря. - M., 1998. - С. 31-33.

² Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20. — Ст. 272.

³ Там само. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

⁴ Там само. - 2003. - № 45. - Ст. 363.

⁵ Там само. - 2003. - № 29. - Ст. 235.

⁶ Там само. - 1996. - № 41. - Ст. 188.

вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й про­даж для сільськогосподарських товаровиробників сільськогоспо­дарської техніки, пального, енергоносіїв та ін.

Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться норми приватного і публічного права, становлять акти, яки­ми встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р.¹ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелі­чених сферах аграрної діяльності.

До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу­ються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соці­ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редак­ції Закону від 15 травня 1992 р.)²

Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аг­рарного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.

§ 2. Конституція України — правова основа джерел аграрного права

Конституція 1996 р. як Основний закон держави остаточно зак­ріпила правовий статус держави України, визначила основні нап­рями розвитку політичної і правової систем, структуру органів дер­жавної влади й органів місцевого самоврядування, основні полі­тичні, економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено правовий статус і пов­новаження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів Укра­їни, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування.

Згідно зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є норма­ми прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції гарантується. Всі норми Конституції є джерелами конститу­ційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції зас­відчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, — юридичною основою для формування й розвитку пра­вової системи України.

Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першодже­релом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо за­кони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Консти­туції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові ак­ти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.