1. Загальні положення про прокуратуру

2.Правові основи функціонування прокуратури в Україні

3.Система і структура органів прокуратури

4.Принципи діяльності органів прокуратури

1. Термін прокуратура походить від лат слова «прокурор» - піклуюсь,

У стародавньому Римі прокураторами називали повірених римських громадян у судових справах

Пізніше за часів Римської імперії прокураторами стали називати урядовців, що відали податками, управляли землями імперії. Прокуратура як державний інститут, що здійснює нагляд за виконанням законів виникла у Франції. ЇЇ створення пов’язувалося з ордонансом короля Філіпа IV виданим в 1302 відповідно з яким при королівських судах вводилися посади королівських прокурорів. У IV виникає саме в судовій гілці влади.

В Російській імперії до складу якої входила і частина сучасної території України прокуратура була заснована Петром I як карально-наглядовий орган – «око государево». Указом царя в 1722 році була введена посада генерал-прокурора, який зобов’язаний був наглядати за законністю діяльності сенату та інших держаних органів. Прокуратура була покликана вести контроль за діяльністю державних установ, в т.ч. і судових; наглядати за виконанням законів органами державної влади; вести боротьбу із зловживаннями, особливо тими, що порушували інтереси держави (казнокрадство, корупція, хабарництво). Генерал-прокурор повинен був вести боротьбу із тяганиною і бюрократизмом у сенаті. Пояснюючи причину створення посади генерал-прокурора і його обов’язки, у своєму указі Петро І зазначав: «также накрепко смотреть, чтобы в сенате не на столе дела вершились, но самым действом и указом исполнялись»

Прокурорів за поданням генерал-губернаторів обирав сенат. Вони здійснювали контроль за діяльністю місцевих та центральних державних установ, доповідали генерал-губернаторам про виявлені порушення законів. При виявлені порушення прокурор спочатку усно пропонував усунути це порушення. А при непідкоренні усному розпорядженню подавав письмовий протест в орган, що порушив закон, а далі у відповідну колегію чи до сенат. Принесення протесту на незаконний акт зупиняло його дію. Якщо відомості про порушення закону надходили до вищестоящого прокурора, він зобов’язаний був вжити заходів до невідкладного розгляду справи.

Із створення у 1802 році Мінюсту, міністр юстицію почав одночасно обіймати посаду генерал-прокурора, а губернська прокуратура стала перетворюватися в органи юстиції на місцях.

В 1864 році прокуратура була перебудована і стала частиною судової системи. Прокуратура отримує повноваження пор нагляду «при судебных местах». Прокурорський нагляд здійснювали обер-прокурори, прокурори під керівництвом міністра юстиції як генерал-прокурора.

Прокурори здійснювали нагляд за діяльністю судових слідчих. Мали право бути присутніми при всіх слідчих діях: обшук, виїмка, огляд місця події. Були вповноваженні давати вказівки слідчому, контролювати взяття під варту обвинуваченого, вимагати додаткового розслідування. По закінчені досудового слідства прокурор давав висновок про віддання обвинуваченого до суду. Беручи участь в судовому розгляді кримінальних справ прокурор виступав з обвинувальною промовою. Після винесення вироку він мав право на подання апеляційного протесту (так тривало до 1917).

У 1917 році на територіях, що контролювалися більшовиками декретом «Про суд» №1 прокуратура була ліквідована. У грудні 1917 року на територіях, підконтрольних ЦРУ, нею була створення прокуратура при генеральному суді УНР, яку очолював старший прокурор генерального суду УНР. віна призначав слідчих та інших прокурорів. До складу прокуратури генерального суду УНР входили: старший прокурор, 3 прокурори, писар та його помічних.

У червні 1922 року ВУЦВК УРСР прийняв положення про прокурорський нагляд у складу Наркомюсту була створена державна прокуратура. На чолі в якості прокурора УРСР знаходився нароком юстиції.

На прокуратуру покладалися такі завдання:

• здійснювати від імені держави нагляд за законністю діяльності усіх органів державної влади, господарських установ, громадських організацій та приватних осіб шляхом порушення кримінального переслідування винних та опротестування постанов, прийнятих з порушенням закону;

• безпосередній нагляд за діяльністю органів розслідування та розкриття злочинів, а також за діяльністю органів державного політичного управління;

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• участь в цивільному процесі;

• нагляд за законністю утримання арештованих під вартою.

Конституція СРСР 1924 року передбачала заснування посади прокурора Верховного суду СРСР і його заступника, які призначалися президією ЦВК СРСР. Прокурор Верховного суду та його заступники мали право:

• в галузі загального нагляду за законністю – пропонувати на розгляд президії ЦВК СРСР та Верховного суду СРСР питання, які підлягали компетенції останнього; опротестовувати його рішення та рішення його колегій (перших до президій ЦВК СРСР, других – до пленуму Верховного суду СРСР);

• в галузі судового нагляду – витребувати постанови, рішення та вироки верховних судів союзних республік, що протирічили загальносоюзному законодавству або порушували інтереси інших союзних республік; розглядати їх в порядку нагляду і подавати до пленуму Верховного суду СРСР для скасування;

• здійснювати нагляд за законністю діяльності ОДПУ (об’єднане державне політичне управління).

Прокурор верховного суду СРСР не керував прокурорами союзних республік, в його підпорядкуванні була лише військова прокуратура.

Постановою ЦВК СРСР і Раднаркому 1933 року була заснована Прокуратура СРСР: «з метою укріплення соціалістичної законності і належної охорони громадської власності в СРСР від посягань з боку анти суспільних елементів».

Основні повноваження Прокуратури СРСР:

• нагляд за відповідністю постанов та розпоряджень окремих відомств СРСР та союзних республік, місцевих органів влади, конституції та постановам уряду СРСР;

• нагляд за точним застосуванням законів судами союзних республік з правом витребування будь-якої справи в будь-якій стадії провадження; опротестування вироків та рішень судів, зупинення їх виконання;

• порушення кримінального переслідування і підтримання державного обвинувачення в усіх судових інстанціях на території СРСР;

• нагляд за законністю діяльності ОДПУ, міліції, кримінального розшуку, виправно-трудових установ;

• загальне керівництво діяльності прокуратур союзних республік.

Із здобуттям незалежності України 5 листопада 1991 було прийнято ЗУ «Про прокуратуру», який визначає структуру органів прокуратури, основні завдання та функції прокуратури України, вимоги до працівників органів прокуратури та низку інших питань, що стосуються цього органу.

2. Основними нормативно-правовими актами, якими регламентується діяльність прокуратури є: к/к (розділ 7 ст121-123, п9 Перехідних положень), ЗУ «Про прокуратуру» 5 листопада 1991 з змінами та доповненнями, процесуальне законодавство України.

До правових джерел якими визначається функціонування прокуратури в Україні також належать постанови ВРУ, укази ПУ та інші підзаконні НПА (постанова ВРУ «Про затвердження про класні чини працівників органів прокуратури України» 6 листопада 1996, «Про затвердження структури ГПУ»)

До НПА, якими опосередковано регламентується діяльність прокуратури України також належать міжнародні правові акти ратифіковані ВРУ. До правових джерел також належать локальні НПА (накази генпрокурора України). к/к, закони, підзаконні акти, локальні НПА.

3. Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює генеральний прокурор України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Систему органів прокуратури становлять:

• ГПУ

• прокуратури АРК. областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних)

• міські, районні, міжрайонні. інші прирівняні до них прокуратури (транспортні, природоохоронні прокуратури);

• військові прокуратури (військові прокуратури регіонів, військова прокуратура військово-морських сил України на правах обласних)

• військові прокуратури гарнізонів (на правах міських)

Штатна чисельність органів прокуратури в межах фонду W затверджується генпрокурором.

4. Під принципами діяльності органів прокуратури слід розуміти основні керівні положення, ідеї, засади, які притаманні для організації та діяльності цього державного органу. Основні принципи:

• принцип централізації (органи прокуратури становлять єдину систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим)

• принцип законності (прокуратура здійснює свої повноваження задля і на підставі додержання к/к та законів України)

• принцип незалежності (органи прокуратури здійснюють свої повноваження незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів)

• принцип захисту прав громадян на засадах їх рівності перед законом (органи прокуратури в межах своєї компетенції повинні захищати права та свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; органи прокуратури мають вживати заходів до усунення порушень законом від кого вони б не виходили, поновлення порушених прав, притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, що допустили ці порушення)

• принцип гласності (органи прокуратури повинні діяти гласно, інформувати державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення)

• принцип позапартійності працівників органів прокуратури (працівники прокуратури не можуть належати до б-я політичних партій чи рухів).

Гарантією незалежності прокуратури у здійсненні своїх повноважень визначаються ст7 ЗУ «Про прокуратуру» відповідно до якої забороняється втручання органів державної влади і органів м/с, посадових осіб, ЗМІ, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, які містять ознаки злочину; забороняється вплив у б-я формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття ним неправомірного рішення – це тягне за собою відповідальність передбачену законом.

Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ та матеріалів, що знаходяться у проваджені прокуратури не можуть містити б-я вказівок чи вимог щодо результатів їх вирішення.

Ніхто не має права без дозволу прокурора чи слідчого розголошувати дані перевірок і досудового слідства до їх закінчення.

Поняття правового статусу прокуратури України.

В юридичній науці України не склалося єдності думок щодо питання до якої гілки влади належить прокуратура. Чинне законодавство країни також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури в системі органів державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі Мінюсту. в інших – при судах., в третіх – виділено в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури, визначених в к/к і законів України про прокуратуру показує, що одні функції прокуратури тяжіють до виконавчої влади, а інші до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи те. що принцип поділу влади на з, в, с не позбавлений умовності. логічним буде висновок про те, що в сучасному вигляді ні до однієї гілки влади прокуратуру не можна віднести; вона за своєю державно-правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Основні функції прокуратури України.

Ф-ї прокуратури України визначені в к/к (ст121, п9 Перехідних положень і ст5 ЗУ «Про прокуратуру»). Відповідно до ст121 прокуратура виконує наступні ф-ї:

• підтримання державного обвинувачення в суді

• представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках визначених законом

• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Відповідно до п9 Перехідних положень к/к прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів такі ф-ї:

• нагляд за додержанням та застосуванням законів

• попереднє слідство.

Ці ф-ї прокуратура виконуватиме до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням закону; та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Прокурорський нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів КМУ, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного та господарського управління та контролю, Радою міністрів АРК, місцевими радами та їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, п-ствами, установами організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів визначено ст.4 ЗУ «Про прокуратуру», відповідно до якої діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

• закріплених конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп та територіальних утворень;

• гарантованих Конституцією, іншими законодавчими актами (в т.ч. міжнародними) соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод людини та громадянина;

• основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Організація діяльності органів прокуратури.

Систему органів прокуратури України очолює генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою ВРУУ та звільняється з посади ПУ. ВРУ може висловити недовіру генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (ч1 ст122 КУ). Строк повноважень генерального прокурора України 5 років.

Генпрокурор України звільняється з посади також у наступних випадках:

• закінчення строку на який його призначено;

• неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

• порушення вимог щодо несумісності;

• набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

• припинення його громадянства;

• подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Генпрокурор України має наступні повноваження по керівництву органів прокуратури України:

• спрямовує роботу органів прокуратури та здійснює контроль за їх діяльністю;

• призначає першого заступника, заступників генпрокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників генеральної прокуратури України;

• затверджує структуру та штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

• за погодженням з ВРАРК призначає прокурора АРК; призначає заступників прокурора АРК, прокурорів областей, м. Києва та Севастополя; міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

• відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб призначення яких регламентоване ЗУ «Про прокуратуру»;

• відповідно до законодавства видає обов’язкові для всіх органів прокуратуру накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

• присвоює класні чини згідно з Положення «Про класні чини працівників прокуратури», вносить подання ПУ про присвоєння класних чинів державного радника юстиції I, II і III класів.

Вказівки генерального прокурора України з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання і досудового слідства.

Повноваження прокурорів АРК, областей, м. Києва та Севастополя та інших прокурорів на правах обласних по керівництву очолюваних ними прокуратур, визначені ч2 ст16 ЗУ «Про прокуратуру».

Склад і повноваження слідчих прокуратури визначаються ст17 ЗУ «Про прокуратуру».

Питання про колегії органів прокуратури визначені ст18 ЗУ «Про прокуратуру».

Прокурорський нагляд за додержанням та застосуванням законів України

1. Предмет нагляду за додержанням та застосуванням законів

2. Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів

3. Акти прокурорського реагування на порушення законів

1. Предметом даного різновиду прокурорського нагляду є:

• відповідність актів, що видаються всіма органами, п-ствами, установами, організаціями та посадовими особами вимогам КУ та чинному законодавству;

• додержання законів про недоторканість особи, соціально-економічні, політичні, особисті права та свободи громадян, захист їх честі та гідності, якщо не передбачений інший порядок захисту цих прав;

• додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин. охорони навколишнього середовища, митниці та ЗЕД.

Відповідно до ч2 ст19 ЗУ «Про прокуратуру» перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомлення про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування (а за наявності приводів також з власної ініціативи прокурора).

Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

2. Повноваження прокурора при здійсненні даного різновиду прокурорського нагляду визначені ст20 ЗУ «Про прокуратуру».

3. До актів прокурорського реагування на порушення законів належать:

• заяви до суду;

• протест прокурора;

• припис прокурора;

• подання прокурора;

• постанова прокурора;

• санкція на затримання та видворення іноземних громадян або осіб без громадянства за межі України.

Протест прокурора – протест на акт. що суперечить закону приноситься прокурором, його заступником до органу який його видав; або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи; поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом чи посадовою особою у 10-денний строк після його надходження. В цей же строк про наслідки розгляду протесту має бути повідомлено прокуророві.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом 15 днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора – письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором його заступником органу ч посадовій особі, що допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які мають право усунути порушення.

Вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, юр. чи фіз. особи, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом 10 днів або до суду.

Подання прокурора – подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм сприяють вноситься прокурором, його заступником у державний орган громадську організацію або посадовій особі. які наділені повноваженням усунути порушення закону і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушення закону, причин та умов, що їм сприяють та про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган якому внесено подання повідомляє про день засідання прокурору, який в праві особисто взяти участь в його розгляді.

Постанова прокурора – у разі порушення закону посадовою особою чи громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Прокурор за наявності передбачених законом підстав дає санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України. Право на дачу санкцій у таких випадках належать генпрокурору України. його заступникам, прокурорам АРК, областей, м. Києва та Севастополя.

До документів прокурорського реагування на порушення законності ставляться наступні вимоги:

• має бути зазначено ким і яке положення закону порушено;

• в чому саме полягає порушення;

• що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до усунення порушення закону.