Ноосферна та просоціальна поведінка.

План.

1. Людська особа у енергоінформаційній системній взаємодії «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт».

2. Поняття, біосфери, ноосфери, ноосферної цивілізації, ноосферної свідомості, ноосферного розвитку.

3. Ноосферна та просоціальна поведінка: сутність, норми, спрямованість.

4. Модель просоціальної поведінки С. Шварца.

Тренінгові вправи: ПОВЕДІНКА ЛЮБОВІ (див. Додаток В).

Література до теми:

1. Астафьев Б. А Стратегический прогноз и управление на основе Генома и Законов мира.– М.: Институт холодинамики, 2007. – 184с.

2. Астафьев Б. А. Всеобщий Закон Творения. .– М. : Институт холодинамики, 2004. – 144с.)

3. Буровский А. М. Концепция ноосферы В. И. Вернадского и создание новой школы // Педагогика. –1993. – № 6. С. 13-14.

4. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового Завета. – М. : Библейские общества, 1994. – 1376 с.

5. Бхатван Шри Раджниш. Алмазная Сутра. Беседы о “Ваджрачхедика Праджняпарамита сутре” Гаутамы Будды. – СПб., 1993. – 183 с.

6. Вентцель. — М.: Изд. Дом Шалвы Амонашвили, 1999. — 216 с. (Антология гуманной педагогики).

7. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера // Биосфера: Мысли и наброски. Сб. науч. работ. – М.: Ноосфера, 2001. – С. 159-177.

8. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. – М.: Советская Россия, 1989. – 703 с.

9. Вернадский В. И. Проблемы биогеохимии. – М.: Наука, 1980. – 320 с.

10. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. В 2 кн. Кн. 2. Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1977. – 192 с.

11. Гордина Л.С., Лимонад М.Ю. – Основополагающие принципы ВСЕОБЩЕЙ ноосферной Духовно-экологической Конституции человечества (Ноо-Конституция) www.newhumanity.ru

12. Дугричимов М. А. Ислам и великая идея единства // Пути восхождения: Мат. межд. общ.-науч. конф. (1993. 1994). – М.: МЦР, 1995. – С. 96-97с.

13. Маслова Н.В. Ноосферное образование: монография. – М: Институт холодинамики, 2009. – 93с.

14. Монтессори М. – М.: Изд. Дом Шалвы Амонашвили, 1999. – 214 с. (Антология гуманной педагогики).

15. Тюріна Т. Г. Феномен інтуїції. Книга для педагогів, психологів, філософів. Видання 2-е, перероблене й доповнене. – Львів: СПОЛОМ, 2007. – 120с.

16. Тюріна Т. Духовна педагогіка: Витоки, сутність та перспективи розвитку. – Львів: СПОЛОМ, 2005. – 276 с.

17. Холодный Н. Г. Изб. тр. – К.: Наукова думка, 1982. – 442 с.

18. Циолковский К. Э. Грезы о Земле и Небе. – Тула: Приокское книжное изд-во, 1986. – 447 с.

Лекція 4. Агресивна поведінка людини та шляхи її регуляції (саморегуляції).

План лекції

1. Агресивна поведінка: теорії агресії.

2. Причини агресивної поведінки, її види, механізми формування.

3. Способи боротьби з агресією.

4. Емоційна саморегуляція (за Ю. М. Орловим).

Девіантна поведінка (від лат. сіеуіаііо – відхилення) – система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистос­ті та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конф­лікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення від поведінки, яка визначається нормальною, у той чи інший бік ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин. Однією із форм девіантної поведінки є агресивна поведінка.

Агресія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. Агресія – реакція особистості на ворожу людині оточуючу дійсність, вважають Хорні та Фром.. Виникаючи в критичній ситуації, агресія виконує захисну функцію, інколи функцію виходу із ситуації.