52. Гравітаційні процеси

53. Біономічні зони Світового океану та акумуляція морських відкладів

Розвиток органічного світу в океанах і морях залежить від рельєфу дна. Відповідно до цього а також глибини світового океану тут виділяють кілька біономічних зон: прибережна або літоральна, яка охоплює частину моря з глибиною 0 – 20м, субліторальна або неритова 20-200м – область шельфу, батіальна, відповідає континентальному схилу і його підніжжю 200 - 3000 -3500м, абісальна – ложе свтового океану 3500м до максимальних глибин. Крім названих зон поширення організмів пов’язаних з певними глибинами океану виділяють ще пелегірди світового океану перебувають у постійному русі. Він зумовлений впливом вітру (хвилювання), притягання місяця і сонця, припливно – відпливні рухи, зміною температури і солоності.(морські течії)

Хвилювання виникають на поверхні води під дією вітру, рідше моретрусів (цунамі). Вітрові хвилі утвор внаслідок сил тертя між повітряним потоком і поверхнею води. Висота залежить від сили вітру його тривалості та глибини моря. Максимально в океанах не перевищує 18м. Припливно відпливні рухи пов’язані з періодичним коливаннями рівня моря, зумовлені притяганням місяця і меншою мірою – сонця. Під їх впливом водна оболонка З деформується, набуваючи форми еліпсоїда. За місячну добу (24год 50хв) спостерігається 2 припливи і 2 відпливи. Найвищі припливи відповідають умовам коли місяць і сонце розташовані на одній лінії. Припливно відпливні хвилі руйнують береги, переміщають осадки на дні моря. Морські течії – це переміщення вод мас у горизонтальному напрямку. Це може бути спричинено панівними вітрами, різницею в температурі і солоності. Залежно від чинників течії поділяють на постійні і періодичні, поверхневі і глибинні та прибережні, а відносно температури нав.сер - теплі і холодні. Морські течії відіграють суттєву роль у перенесені завислого й розчиненого матеріалу, що позначається на процесах нагромадження осадків. Вони суттєво впливають на клімат. Теплі течії рухається з низьких широт у високі – холодні навпаки.

54. Геологічна діяльність моря – руйнівна і акумулятивна.

Руйнівна – здійснюється під впливом безперервного руху води. Найбільше вона виражена біля крутих берегів, де ударна сила прибою під час сильних штормів може досягати кількох десятків тон на 1 м² поверхні берегового уступу. Руйнування берегів морськими водами – це абразія. Інтенсивність абразії залежить не тільки від ударної сили хвиль а й значною мірою від геологічної будови, складу порід, умов залягання. Тверді масивні породи руйнуються набагато повільніше ніж м’які і пухкі. В тропіках абразії берегів перешкоджають берегові коралові рифи. В Арктиці й Антарктиці абразія слабка, оскільки там не буває сильного хвилювання тай те гаситься кригою. Якщо суходіл опускається або рівень моря піднімається через кліматичні умови, то відбувається трансгресія(наступ моря на суходіл) і руйнівному впливові піддаються великі території. Вода зрізає все, що розташоване вище рівня моря і перетворює на рівнину. У разі підняття суходолу або пониження рівня моря у наслідок кліматичних змін відбувається регресія (відступ моря). Водночас з руйнівною відбувається і будівнича (акумулятивна) діяльність моря. Морські хвилі не тільки руйнують а й переносять уламковий матеріал і відкладають його. Особливо інтенсивно ці процеси відбуваються на глибині до 150м – в зоні шельфу. Масове переміщення наносів уздовж берега в одному напрямку протягом тривалого часу наз потоком наносів. Смуга берега трохи нахилена внапрямку до морського басейну і складена пухкими наносами наз пляжем. Він формується під дією прибійного потоку. Вони бувають піщані, гравійні, галечникові або черепашкові (складені скупченнями вапнякових черепашок морських тварин). У межах пляжу часто формуються берегові вали, складені піщано - гравійно – галечниковим матеріалом, а в мілководній частині моря утвор підводні вали витягнуті паралельно до берега. В міру зростання підводні вали можуть піднятися над рівнем моря і перерости у бари, які простягаються уздовж берегів на десятки і сотні км, завширшки до 20км і заввишки до десятків м. Утворення барів зумовлює формування лагун – відокремлених барами зон морських басейнів. Великі бари є в Мексиканській затоці, Беринговому та Охотському морях. В умовах дуже рочленованої берегової лінії , де хвилі підходять до берега під певним кутом, поблизу вистепів або мисів намиваються вузькі вали або коси. Коси велткої довжини (сотні км) наз стрілками (арабатська, яка відділяє Сиваш від Азовського моря.