Тема 10. Місцеві податки і збори
Для забезпечення прискореного соціально-економічного розвитку держави чинна бюджетна система України потребує більшої регіональної та місцевої децентралізації.
Розширення прав (функцій, компетенції) місцевої влади одночасно підвищить її відповідальність за надання якісних суспільних послуг, необхідних для забезпечення належних умов життєдіяльності громадян, а саме: з початкової та середньої освіти, медичного обслуговування, утримання та ремонту об’єктів житлово-комунального господарства й дорожнього покриття, соціального захисту, пасажирських перевезень та ін.
Однак реалізація права на таку самостійність неможлива без наявності власного бюджету і права на його складання. Це означає, що кожен місцевий орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для управління економікою і соціальною сферою на своїй території.
Важлива роль у формуванні місцевих бюджетів і реалізації функцій місцевих органів влади належить місцевим податкам ы зборам. Чинним законодавством визначені такі податки і збори (рис. 10.1).
Для забезпечення ефективного самоврядування органи місцевої влади в обов’язковому порядку запроваджують податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Доцільність введення в дію механізмів стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору віднесена до виключної компетенції місцевих рад.
Рис. 10.1. Місцеві податки та збори, що нараховуються в Україні
Запроваджувати інші місцеві податки та збори, які не передбачені чинним податковим законодавством, заборонено.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є новим у вітчизняній податковій практиці, оскільки запроваджений з прийняттям Податкового кодексу.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, у т. ч. нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об’єктом оподаткування цього податку є об’єкт житлової нерухомості у вигляді квартир і житлових будинків.
Не підлягають оподаткуванню і не сплачують податок платники, у власності яких перебувають такі об’єкти житлової нерухомості:
а) об’єкти державної та комунальної власності;
б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та обов’язкового відселення;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;
ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям і прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;
д) гуртожитки.
Для цілей розрахунку податку базою оподаткування виступає житлова площа квартири або житлового будинку.
База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом ДПС на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування.
За наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним із таких об’єктів.
Сума податку визначається із застосуванням ставок, які затверджуються місцевими радами в межах норм граничного податкового навантаження.
Так, для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. м, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. м, ставки податку не можуть перевищувати за 1 кв. м житлової площі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. А для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. м, і житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. м, така ставка збільшується до 2,7 %.
При цьому з метою мінімізації податкового навантаження на платників податків фізичних осіб, забезпечення їхніх соціальних прав і свобод Податковим кодексом запроваджено певні пільги зі сплати податку. Таке пільгове оподаткування реалізується в тому, що база оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири на 120 кв. м;
б) для житлового будинку на 250 кв. м.
Це означає, що якщо площа житлової квартири складає до 120 кв. м, а житлового будинку до 250 кв. м, громадяни власники таких об’єктів нерухомості податок не сплачують. Таке зменшення надається один раз за базовий податковий період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.
З урахуванням викладеного суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можна розрахувати:
а) для фізичних осіб власників житлової нерухомості:
,
де Пн.м. сума податку за володіння квартирою або житловим будинком, грн;
S площа житлової нерухомості, що підлягає оподаткуванню, кв. м;
Sмін мінімальна площа житлової нерухомості, що не підлягає оподаткуванню (для житлових квартир 120 кв. м, для житлових будинків 250 кв. м);
С ставка податку, %.
б) для юридичних осіб власників житлової нерухомості:
,
де Пн.м. сума податку за володіння квартирою або житловим будинком, грн;
S площа житлової нерухомості, що підлягає оподаткуванню, кв. м;
С ставка податку, %.
Базовий податковий (звітний) період, визначений для цілей розрахунку та сплати податку дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, проводиться органом ДПС за місцем об’єкта житлової нерухомості. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та необхідні платіжні реквізити податкові органи надсилають платникам у поточному році до 1 липня.
Щодо новоствореного об’єкта житлової нерухомості, податок сплачується фізичною особою-платником, починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Орган ДПС надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об’єкт.
Для того, щоб податкові органи мали можливість у повному обсязі та своєчасно надсилали такі податкові повідомлення громадянам, місцеві органи БТІ зобов’язані інформувати податкові органи про наявні та набуті права громадян на об’єкти житлової нерухомості. Періодичність такого інформування визначається календарним кварталом у 15-денний термін, що настає за звітним.
Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами упродовж 60 днів з дня вручення податкового повідомлення.
Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності юридичних осіб, проводиться юридичною особою самостійно виходячи з наявної площі станом на 1 січня звітного року. Даний розрахунок з розбивкою річної суми рівними частками поквартально відображається у податковій декларації, яка юридичними особами подається податковому органу за місцем об’єкта оподаткування в термін до 1 лютого. У разі набуття права власності на об’єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об’єкт.
Податкове зобов’язання за звітний рік з податку юридичними особами сплачується авансовими внесками щоквартально до 30 числа місяця, що наступає за звітним.
У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника починаючи з місяця, в якому виникло право власності.
Узагальнений порядок адміністрування податку представлений у табл. 10.1.
Таблиця 10.1