Отже, основними факторами, які визначають вартість, є:

• попит;

• поточний і майбутній доход оцінюваного бізнесу;

• витрати на створення аналогічних підприємств;

• співвідношення попиту і пропозиції на аналогічні об'єкти;

• ризик отримання доходів;

• ступінь контролю над бізнесом і ступенем ліквідності активів.

15. Сучасна банківська система. Необхідність двухярусної системи. Функції центрального банку.

Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства, а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової, кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство. З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового регулювання банківської системи України.

В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують, їх виключать із "Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ".

На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 р. р. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в цілому в період з 1989 по 1994 р.

Саме слово "банк" походить від італійського banko, що означало стіл міняли на якому той викладав пригошні монет.

Банкам передували середньовічні міняли – представники грошово-торгового капіталу; вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувались на обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли стали використовувати ці вклади а також власні грошові кошти для надання кредитів і отримання процентів, що означало перетворення мінял у банкірів.

Українська банківська система, не дивлячись на ще недавній строк її автономного існування все ж має свою історію, котра органічно пов’язана з історією банківських систем Російської та Австрійської імперій, Польщі та Румунії, тобто тих держав, в склад яких входили землі сучасної України.

7 Грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про банки і банківську діяльність".

Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні: "Банківська система України з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону".

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено термін "банк": "банк" – це юридична особа, яка маю виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб".

Необхідно відмітити, що в статті 1 Закону України "Про Національний банк України" який був прийнятий 20 травня 1999р. (з подальшими змінами та доповненнями) дається визначення банків, хоча воно і не таке всеохоплююче, але все ж розкриває зміст поняття: "банк – це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України, здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах."

На сьогоднішній день, як вже зазначалось вище, банківська система України має дворівневу структуру:

Перший рівень – Національний банк України;

Другий рівень – система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства і фондову біржу" та Інструкціями Національного банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Головні проблеми, які стають перед банківською системою на даному етапі. Однією з важливих проблем діяльності банків у цьому році була проблема мінімального розміру статутного фонду.

Негативне відношення до малих банків. Як вже згадувалося, в системі комерційних банків 15 відсотків від загальної кількості становлять малі банки.

Асоціація українських банків займає позицію захисту права на існування всіх фінансово-стійких банків, незалежно від розміру їх активів.

Малі банки (а значна частина їх надійнішими і платоспроможними) мають своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо малого і середнього бізнесу.

Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації – головним чином банки, відновлення нормальної діяльності яких може неможливо. У цій групі повинна провадитись реструктуризація – злиття, приєднання або ліквідація.

Процедура ліквідації банків дуже складна. Вона регламентована главою 16 "Ліквідація банків".

Однією з систем ринкових відносин, зверхність позичальника над кредитором. Діючі ідеологічні, правова, політична і адміністративна інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох випадках законно не повертати борг. Позичальник спочатку стає боржником, а потім - власником грошей. Іншими словами, у рамках чинного законодавства і судочинства, кредитор має суттєві проблеми з поверненням своїх коштів.

Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці, законодавстві змінити ситуацію неможливо.

Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет кредитора над позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової політики. Про це повинна потурбуватися держава: її законодавчий орган і відповідні правові та силові структури.

Питання стійкості національної валюти є невід’ємною умовою діяльності банків. Проблема стабільності гривні залишається актуальною і може вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики.

Важливою умовою подальшого розвитку банківської діяльності, залучення додаткових коштів населення, є вирішення проблем гарантування вкладів фізичних осіб.

Практика показує, що в умова загострення кризової ситуації повернення вкладів населенню набуває особливо політичного значення.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації українських банків, полягає в тому, щоб спільними зусиллями подолати труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити заходів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою країни, сприяти подальшому їх зміцненню і розвитку.

В якості позитивних заходів банківської реорганізації 1987 можна назвати впорядкування безготівкових розрахунків, припинення кредитування збитків, надпланових запасів товарно-матеріальних цінностей, а також видачі кредитів на заповнення втрачених власних оборотних коштів, призупинення вилучення зайвих кредитних коштів з господарського обороту і заміну їх власними ресурсами підприємств. У результаті цих заходів були вивільнені кредитні ресурси на суму понад 75 млрд. руб. Однак такі позитивні заходи істотно нівелювалися негативними наслідками банківської реформи.

Як відповідь на негативні наслідки банківської реформи в 1988-1989 рр.. стали створюватися комерційні та кооперативні банки в основному на базі грошових накопичень різних галузей промисловості. Протягом першого періодоа 1988-1989 рр.. було створено близько 150 комерційних і кооперативних банків. Почала вимальовуватися нова двох'ярусна структура банківської системи: Держбанк та спеціалізовані банки - перший ярус, коммерційні та кооперативні банки - другий ярус.

В середині 1990 р. у зв'язку з оголошенням урядом програми переходу до ринку стало очевидним, що банківська система потребує подальшої реорганізації. Зокрема, в урядовій програмі наголошувалося на необхідності створення ефективної двох'ярусної банківської системи, що складається з Державного банку і комерційних банків, в які повинні бути перетворені також створені 1987 спеціалізовані банки.

Поряд з цією програмою виконавчі та законодавчі органи країни розглядали альтернативну програму переходу до ринку - "500 днів", що пропонувала створити триярусну банківську систему, яка крім Держбанку і коммерційних банків доповнювалася мережею спеціалізованих кредитно-фінансових установ в особі страхових компаній, земельних банків, інвестиційних фондів , кредитних товариств, пенсійних фондів, брокерських та лізингових компаній. Програма "500 днів" розширювала кількість майбутніх суб'єктів ринку капіталу за рахунок перспективного створення спеціалізованих кредитних установ, однак по суті неправильно підміняла поняття "кредитна система" поняттям "банківська система".Перше поняття ширше, ніж друге, яке обмежується тільки банками. Крім того, у програмі залишалося поняття "позичкового фонду", тоді як в умовах ринку необхідна його заміна на "ринок капіталу".

Концепція структури нової кредитної системи практично повністю перейшла до програми союзного уряду "Основні напрямки розвитку народного господарства і переходу до ринку", прийняту восени 1990 р. Верховною Радою СРСР. Однак і тут була допущена професійна помилка, тому що під банківською системою по суті малося на увазі створення нової кредитної системи.

В кінці 1990 р. Верховною Радою СРСР був прийнятий закон "Закон про Держбанку і банківську діяльність", який остаточно встановлював двоярусну банківську систему у вигляді Центрального банку (Держбанку), Ощадного банку та комерційних банків. Згідно з цим законом комерційні банки отримали самостійний статус у сфері залучення вкладів та кредитної політики, а також при визначенні відсоткових ставок. Крім того, їм були дані права здійснювати валютні операції на основі ліцензій, виданих Центральним банком.

Закон 1990 р. змінив функціональну діяльність Держбанку: окрім емісійної, розрахункової функції, він став контролювати діяльність комерційних банків шляхом встановлення для них обов'язкових норм резервів і зберігання їх на рахунках Центрального банку. Прийняття Закону 1990 р. сприяло створенню широкої мережі комерційних банків у всіх регіонах країни.

Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України».

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності. Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію. Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функції особливе. Адже наша країна наприкінці 1991 р. як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів. На той час фінансове становище країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, який обслуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд дол. США «зникли» і про їхнє використання немає жодних підтверджувальних документів. Понад 1 млрд дол. США з цієї суми належав українським підприємствам та приватним особам. Зовнішекономбанк також заявив, що він більше не обслуговуватиме виплат, які стосуються зовнішньої торгівлі колишніх радянських республік. Для міжнародного авторитету Національного банку України велике значення має покладення саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк держави здійснює також відповідно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль. Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечується через: 1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичнимита фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій; 2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов'язкових резервів; 2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій; 5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням. У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення. Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов'язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов'язання. Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю. НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку.