2.2. Пріоритети структурної регіональної

економічної політики в україні: завдання регіонального вирівнювання та політика щодо проблемних регіонів

Підвищення ролі регіонів у соціально–економічному розвитку країни, практичне втілення ідеї щодо зростання їх конкурентоспро­можності потребує впровадження дієвої державної регіональної політики, структурних перетворень на рівні економіки регіонів. У цьому напрямі традиційно проводять дослідження науковці Націо­нального інституту стратегічних досліджень, акцентуючи увагу на пріоритетах формування сучасної регіональної політики в Україні. Авторський колектив – В. Є. Воротін, С. А. Романюк, М. О. Пух-тинський, О. М. Нижник та інші детально висвітлює сутність та механізми державного управління територіальним розвитком, стратегічні орієнтири структурних змін на рівні регіональної еко­номіки, тенденції та проблеми формування державної регіональної соціально–економічної політики³.

Актуальні теоретико–методологічні, методичні та практич­ні питання розміщення продуктивних сил на національному та регіональному рівнях в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в державі, традиційно досліджують українські вче­ні – І. Бистряков, Б. Данилишин, Д. Клиновий, Т. Пепа, М. Фа-

88

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

щевський, Л. Чернюк та ін. (РВПС НАН України)⁴. Аналізуючи проблеми соціально–виробничого, інноваційно–технологічного і природно–техногенного розвитку України та її регіонів, переважна більшість українських науковців (З. С. Варналій, М. І. Долішній, О. В. Черевко та ін.) зазначають: якщо природно–кліматичні умови існування регіонів, їх забезпеченість сировиною та корисними ко­палинами є консервативно–традиційним чинником, то в площині соціально–економічного розвитку нерівномірність, диференціація регіонального розвитку (як основний вияв структурних диспро­порцій) може бути змінена на краще за допомогою впровадження науково виваженої державної політики структурних перетворень регіональної економіки, що базується на принципах комплексного, пропорційного підходу в процесі стратегічного планування регіо­нального розвитку⁵.

Водночас у площині визначення тенденцій та стратегій струк­турних перетворень економіки регіонів і досі залишається невирі-шеним комплекс наступних проблем:

• зміцнення конкурентоспроможності економіки регіонів;

• вирівнювання диспропорцій регіонального розвитку та по­силення на цій основі інтеграційних зв’язків у межах національної економіки;

• забезпечення на рівні регіональної економіки сприятливих умов для розвитку людського капіталу, людських ресурсів, зрос­тання добробуту населення;

• вирівнювання диспропорцій інвестиційних процесів на рівні регіональної економіки;

• активізація міжрегіональної співпраці, формування місткого внутрішнього ринку на основі структурно–інноваційних зрушень у промисловому секторі регіональної економіки, формування кластерів (з переважанням експортоорієнтованої спеціалізації виробництва);

• створення дієвого інфраструктурного забезпечення для впро­вадження комплексу структурних перетворень економіки регіонів.

Найнаочнішим виявом диспропорційності територіального розвитку України є суттєві відмінності у показниках валового регіонального продукту (ВРП) та ВРП на одну особу (табл. 2.1, рис. 2.1).

Так, якщо у 2000 р. співвідношення між максимальним (м. Київ – 5965 грн) та мінімальним (Чернівецька обл. – 1411 грн) значенням ВРП на одну особу складало 4,2 разу, то вже у 2004 р. це співвідно­шення склало 6,6 разу, а у 2007 р. – 6,8 разу (м. Київ – 49795 грн; Чер­нівецька обл. – 7369 грн). Лише у 6 регіонах (м. Київ, Дніпропетров­ська, Донецька, Полтавська, Запорізька та Харківська області) ВРП на одну особу у 2007 р. перевищував середній показник по країні.

89

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

При цьому протягом 2004–2007 рр. до лідерів за цим показни­ком додалася Харківська обл. Зазначимо, що у середині 1990–их років такий розрив був меншим і складав між максимальним (м. Київ – 142,8 % до середнього по Україні) та мінімальним (За­карпатська обл. – 53,3 % до середнього по Україні) лише 2,7 разу.

Незважаючи на різні рівні розвитку регіонів, усі вони без ви­нятку продемонстрували позитивну динаміку виробництва ВРП. При цьому у 14 регіонах середньорічні темпи приросту виробни­цтва ВРП на одну особу у 2005–2007 рр. перевищували відповідні темпи за 2001–2004 рр. Найбільшу динаміку за цим показником продемонстрували Дніпропетровська (47,5 % проти 35,4 %), Ки­ївська (42,0 % проти 26,1 %), Запорізька (40,9 % проти 28,3 %) та Сумська (34,9 % проти 22,6 %) області. Крім того, найбільше тем­пи приросту виробництва ВРП на одну особу втратили: м. Київ (38,4 % проти 71,9 %), м. Севастополь (40,6 % проти 61,9 %), Кіро­воградська (28,8 % проти 43,8 %), Донецька (36,0 % проти 44,2 %), Херсонська (26,2 % проти 34,0 %) та Миколаївська (30,1 % проти 37,4 %) області.

Внесок регіонів у виробництво ВРП також характеризується значним рівнем диференціації. На частку м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей у 2007 р. припадало понад 41 % ви­робленого ВРП, тоді як у 1996 р. цей показник не досягав 30 %. Враховуючи, що частка Донецької обл. зросла несуттєво, а Дні­пропетровської – взагалі не змінилася, логічним є висновок про «консервацію» промислово–індустріального типу розвитку для цих регіонів (тобто домінування виробництв первинного та вто­ринного секторів економіки, консервацію сировинно–добувної спеціалізації промислового виробництва регіонів – лідерів). Утім м. Київ (у тому числі як фінансова столиця країни, центр фінан­сового посередництва, координатор зовнішньоторговельної ді­яльності, реєстраційний центр головних компаній тощо) ілюструє значні темпи розвитку. Це підтверджується тим, що у 2007 р. порівняно з 2005 р. частка у виробництві ВРП зросла лише для м. Києва (+2,2 в.п.); частка решти регіонів залишилася незмінною або зменшилася.

Асиметрія окремих показників соціально–економічного розвит­ку демонструє значні відмінності (табл. 2.1). Так, спостерігається уповільнення темпів зростання міжрегіональних відмінностей між такими показниками, як валовий регіональний продукт у розра­хунку на одну особу та рівень безробіття за методологією МОП. Поступове зниження рівнів асиметрії спостерігалося за такими по­казниками, як інвестиції в основний капітал у розрахунку на одну особу та середньомісячна заробітна плата (номінальна).

91

Державне управління регіональним розвитком України

Ламану тенденцію до зростання і потім поступового зниження демонструє асиметрія показника рівня зареєстрованого безробіття, і навпаки, зменшення розриву до 2004 р., а потім різке зростання де­монструють показники обсягів виконаних будівельних робіт та пря­мих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу. Такі дані під­тверджують висунуту раніше тезу про неоднозначність регіональ­ного соціально–економічного розвитку у досліджуваний період.

Стратифікацію рівнів розвитку регіонів підтверджує й їх за­безпеченість бюджетними ресурсами. Зокрема, йдеться про збе­реження «реципієнтності» та посилення утриманських настроїв окремих регіонів відносно державного бюджету. Так, на 1 грив­ню відрахувань з місцевих бюджетів до державного бюджету у 2007 р. було отримано трансфертів з державного бюджету: Терно­пільською обл. – 11,16 грн; Вінницькою – 8,59 грн; Черкаською – 8,40 грн, тоді як для м. Києва цей показник становить 68 копійок, для Донецької та Київської областей – 2,60 грн, для Дніпропетров­ської – 2,89 грн тощо.

Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» (2005 р.) запроваджено механізм підтримання депресивних тери­торій. Визначені правові, економічні та організаційні засади реа­лізації державної регіональної політики щодо стимулювання роз­витку регіонів та подолання депресивності територій. Відповідно до створеної законодавчої бази механізм надання державної під­тримки проблемним територіям передбачає виділення бюджетних коштів на реалізацію програм подолання депресивності територій, що визнані такими, а також залучення міжнародної технічної до­помоги та інших джерел фінансування у відповідності із законо­давством України. Депресивними згідно із Законом визнаються регіони, у яких протягом останніх п’яти років було зафіксовано найнижчі середні показники валового регіонального продукту (до 2004 р. – валова додана вартість) у розрахунку на одну особу на­явного населення у фактичних цінах.

За середньою величиною ВРП за 2003–2007 рр. (у розрахун­ку на одну особу, у фактичних цінах) аутсайдерами є Херсонська, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська та Чернівецька облас­ті (табл. 2.2).

Зазначені 5 регіонів займали протягом 2003–2007 рр. останні місця серед усіх регіонів за показником ВРП на одну особу. Напри­клад, якщо протягом 2003–2005 рр. Херсонська обл. стабільно по­сідала 23–тю позицію, то у 2007 р. – уже 25–ту, поступившись За­карпатській та Житомирській областям. Для детальнішого аналізу проблеми депресивності варто проаналізувати також динаміку фі­зичного обсягу ВРП цих регіонів протягом 2003–2007 рр. (рис. 2.2).

94

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

Таблиця 2.2

регіони–аутсайдери за середньою величиною ВрП за 2003–2007 рр. (у розрахунку на одну особу, фактичні ціни)

Рейтинг з–поміж 27 регіонів	Регіон (область)	Середнє значення ВРП на одну особу у 2003–2007 рр., грн	Відношення до середнього по Україні, %	Зростання 2007 р. до 2003 р., разів
23	Херсонська	5682,4	58,1	2,5
24	Житомирська	5629,2	57,6	2,8
25	Закарпатська	5569,2	57,0	2,6
26	Тернопільська	4837,8	49,5	2,7
27	Чернівецька	4806,6	49,2	2,7

в 11500

&

І 10500

9500

8500

7500

6500

5500

4500

3500

2500

2003

2004

2005

2006

2007

рис. 2.2. динаміка фізичного обсягу ВрП окремих регіонів у 2003–2007 рр.

Таким чином, зазначені регіони демонструють у цілому динамі­ку росту показника ВРП. Але приблизно за однакових стартових умов у 2003 р. у Житомирської, Закарпатської та Херсонської об­ластей, остання починаючи з 2005 р. значно знизила темпи при­росту фізичного обсягу ВРП і у підсумку у 2007 р. майже на 30 % поступається відповідним темпам Житомирської та Закарпатської областей та має за аналізований період найнижчі темпи приросту з–поміж усіх регіонів України.

95

Державне управління регіональним розвитком України

Отже, за критерієм середнього обсягу ВРП на душу населення до категорії депресивних мають бути віднесені:

• за обсягом – Тернопільська та Чернівецька області;

• за обсягом та динамікою – Херсонська область.

Житомирська та Закарпатська області хоча й мають менші се­редні показники середньодушового ВРП, ніж Херсонська обл., проте демонструють набагато вищі темпи приросту, тому, на нашу думку, не повинні вважатися депресивними. Це підтверджується й попередніми даними Держкомстату щодо індексу фізичного обсягу ВРП у І півріччі 2008 р. порівняно з відповідним періодом 2007 р. Згідно з цими даними індекс Житомирської та Закарпатської об­ластей склав 108,2 % та 109,7 % відповідно при середньому зна­ченні по Україні 106,5 %. Для порівняння: індекс Херсонської обл., визначеної вище як депресивна за динамікою ВРП, склав 106,4 %; Тернопільської, визначеної вище як депресивна за обсягом показ­ника ВРП, – 111,8 %. За умови збереження подібних різниць у тем­пах розвитку обох регіонів Тернопільська обл. за фізичним обсягом ВРП наздожене Херсонську обл. уже до кінця 2009 р.

У разі отримання статусу «депресивний» Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» запроваджено механізм підтримання таких територій. Він передбачає виділення бюджет­них коштів на реалізацію програм подолання депресивності тери­торій, що визнані такими, а також залучення міжнародної техніч­ної допомоги та інших джерел фінансування у відповідності із за­конодавством України. Зокрема, з метою стимулювання розвитку депресивних територій у їх межах можуть здійснюватися:

• цільове спрямування державних капітальних вкладень у роз­виток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;

• надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам;

• сприяння формуванню об’єктів інфраструктури розвитку під­приємництва;

• спрямування міжнародної технічної допомоги на розв’язання актуальних соціально–економічних та екологічних проблем.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про сти­мулювання розвитку регіонів»» (від 15 червня 2007 р.) заклав під­ґрунтя для удосконалення методичної основи визначення та надан­ня територіям статусу депресивних з метою отримання державної допомоги для підтримання їх соціально–економічного розвит ку, як це передбачено ст. 12 Закону – не менше ніж 0,2 % доходної час­тини державного бюджету за відповідний період. Зазначені кош ти передбачено цільовим порядком спрямовувати на виконання про­грам подолання депресивності територій.

96

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

Однак практика застосування механізмів стимулювання розвит­ку регіонів свідчить, що підтримання регіонів шляхом бюджетних дотацій є малоефективною і практично вичерпала себе на перспек­тиву як така, що знищує економічну мотивацію регіонів до само­розвитку та породжує привід для поширення «відцентрових» тен­денцій, створення «замкнених» самодостатніх регіональних еконо­мічних комплексів. Натомість необхідно здійснювати стимулюван­ня розвитку регіонів–реципієнтів шляхом пільгових ринкових ме­ханізмів (насамперед йдеться про податкові преференції, пільгові кредити, інвестиційні дотації, цільові трансферти тощо).

На сучасному етапі трансформаційних перетворень структурна регіональна політика виконує роль сполучної ланки між мікроеко-номічним рівнем ринкового господарства (що передбачає ефектив­не функціонування окремих підприємств, окремих суб’єктів госпо­дарювання, людини взагалі тощо) та макроекономічними пріорите­тами розвитку загальнодержавної політики (йдеться про досягнен­ня високих темпів економічного зростання, приріст національного доходу, стабільну зайнятість населення тощо). Серед напрямів структурної трансформації економіки України завдання створення ефективних регіональних структур посідає особливе місце.

Донедавна вважалося, що формування в Україні регіонів– лідерів промислового розвитку, що одночасно виконували й функ­цію валютних донорів країни (йдеться про м. Київ, Дніпропетров­ську, Харківську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області) – є позитивним явищем. Традиційно високі темпи росту ВРП цих об­ластей, стрімка інтеграція регіонального промислово–виробничого та ресурсного потенціалу до системи міжнародного поділу праці за часів економічного зростання (з 2000 р. до жовтня 2008 р.) тради­ційно розглядалися як запорука їх стабільного розвитку (хоча таке зростання й відбувалося на підґрунті домінування екстенсивних чинників та сировинної спеціалізації експорту) та як потенціал для подальшого нарощування індустріальних потужностей країни (протягом 2004–2008 рр. Україна входила до п’ятірки країн–лідерів експорту продукції металургійного виробництва у світі).

Кардинально ситуація змінюється з настанням світової фінан­сової кризи (II половина 2008 – початок 2009 рр.) У цей період не­гативні наслідки прорахунків структурної регіональної політики в Україні швидко загострюються, а особливо це стосується специфі­ки використання та розвитку економічного потенціалу регіонів, що традиційно вважалися лідерами промислового розвитку. Насампе­ред, йдеться про наступне:

• для більшості регіонів України ще з 2000 р. характерними стають структурні деформації, що виникли на основі втрати інно-

97

Державне управління регіональним розвитком України

ваційного потенціалу розвитку. Зміни у структурі промислового виробництва спричинили посилення сировинної спрямованості економіки, зростання її ресурсо– та енергомісткості. Так, частка інноваційно–активних підприємств у регіонах–лідерах промисло­вого розвитку (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луган­ська області) протягом 2000–2004 рр. ледве перевищувала 10 % і не досягала середнього рівня по Україні. Ці тенденції, за інерцією, збереглися і впродовж 2005–2008 рр.;

• промислові регіони України продовжують зберігати сировин­ну спеціалізацію виробництва. Так, у січні–лютому 2009 р. сировин­на продукція в обсягах реалізованої промислової продукції України становила 67,4 %, тоді як інвестиційна – лише 16,2 %. При цьому в Дніпропетровській обл. це співвідношення становило 87,2 % і 6,6 %, у Донецькій – 81,9 % та 12,6 %, у Луганській – 90,2 % та 6,8 %, у Пол­тавській – 64,7 % та 20,3 %, у Запорізькій – 58,8 % та 34,3 % (ці по­казники є дещо кращими, порівняно з загальноукраїнськими, але пов’язані лише з частковою модернізацією промислових потужнос­тей «Запоріжсталі», «АвтоЗАЗ» тощо). Поряд з цим у більшості регіонів України природні ресурси за інерцією попереднього розвит­ку продовжують використовуватись екстенсивними методами. Тра­диційна спеціалізація таких індустріальних лідерів, як Донецька, Луганська, Дніпропетровська області, базується переважно на екс­плуатації мінеральних ресурсів місцевого походження. Проте така зорієнтованість промислового комплексу регіональної економіки не має перспектив на довгостроковий (та навіть середньостроковий періоди) з огляду на поступове вичерпання мінеральних ресурсів та вразливість ресурсо– та енергоємних галузей унаслідок хаотичних коливань світових цін на сировину та енергоносії;

• динаміка промислового виробництва регіонів значною мірою визначається структурою регіональних промислових комплексів. Близько 30,0 % ВДВ, створеної в країні, припадає на промисловість. Найбільшим є внесок Донецької (20,5 % від загального показника промислового виробництва по країні), Дніпропетровської (16,5 %) і Луганської (8,7 %) областей. Регіони, в яких суттєву питому вагу в структурі промислового виробництва складають паливна, видо­бувна та металургійна галузі, протягом останніх років здебільшо­го демонструють досить помірні темпи зростання (динаміка про­мислового виробництва області перебувала у межах 2,2 % – 7 % до відповідного періоду попереднього року). Водночас найвищі темпи промислового зростання стають характерні для областей, де спо­стерігалася тенденція збільшення питомої ваги машинобудування (станом на 2008 р. – це Черкаська, Одеська, Тернопільська, Закар­патська області – 17 %–45 % до відповідного періоду попереднього

98

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

року). Нараз таке стрімке зростання, на жаль, не носить системного характеру та пов’язано з введенням в області у дію 1–2 нових про­мислових підприємств.

У цілому слід констатувати, що протягом 2004–2008 рр. для економіки регіонів–лідерів промислового розвитку здебільшого залишалася притаманна орієнтація на використання традиційних природних ресурсів та екстенсивних чинників конкурентних пе­реваг. Зокрема, йдеться про низьку ціну робочої сили (яка в кін­цевому підсумку й гальмує інноваційні процеси через відсутність зацікавленості в заміщенні людської праці високопродуктивною технікою). Ресурси, пов’язані з інноваційною та інституційною складовими економічного зростання, були задіяні недостатньо, що й обумовило подальшу диференціацію соціально–економічних по­казників розвитку регіонів.

На основі аналізу динаміки змін в економіці регіонів наприкінці 2008 р. можна зробити висновки, що уповільнення позитивної ди­наміки реального сектору та поява у ньому негативних тенденцій за означений період тією чи іншою мірою стосувалися усіх без ви­нятку регіонів. Однак окремі показники кризи не мали чіткого ре­гіонального виміру – такі як обсяги сільськогосподарського вироб­ництва, обсяги експортно–імпортних операцій, індекс споживчих цін, обсяги роздрібного товарообороту. Більше того, ці показники виявилися нейтральними і до негативних тенденцій в економіці. Натомість обсяги промислового виробництва знизилися майже в усіх регіонах і спричинили зменшення рівня заробітної плати та кількості штатних працівників, неповну зайнятість, зростання за­боргованості із виплати заробітної плати, зниження рівня сплати рахунків за житлово–комунальні послуги, зростання безробіття. Тому можна сказати, що найбільше постраждали від кризових явищ в економіці ті регіони, які мають потужний промислово роз­винений комплекс: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Лу­ганська, Львівська, Харківська області.

Слід зазначити, що різні кризові явища проявляються нерівно­мірно у різних групах регіонів. Обсяги промислового виробництва та пасажиропотік скоротилися у східних регіонах, натомість у них же зросли обсяги зовнішньої торгівлі, більшою мірою за рахунок експорту. Збільшився пасажиропотік у західних та південних регіо­нах, але зросли обсяги імпорту. Обсяг роздрібного товаро обороту зріс у всіх регіонах, причому частка непродовольчих товарів у структурі товарообороту залишалася високою, на рівні 70–80%, що свідчить про інерційність стабільного економічного розвитку, про збереження високого рівня доходів громадян і намагання зберегти національну грошову одиницю від знецінювання. Реальна заробітна

99

Державне управління регіональним розвитком України

плата, незважаючи на зростання в цілому по країні, найбільшою за­лишається у східних регіонах, найменшою – у західних.

Наростання негативних тенденцій кризового періоду, їх не-контрольоване поширення та відсутність дієвої протидії цим яви­щам з боку держави породжують низку надзвичайно серйозних ризиків та загроз як для розвитку регіонів, так і для країни в ціло­му. Найбільш небезпечними ризиками, що можуть викликати по­силення структурних деформацій регіонального розвитку, є такі:

• подальше зниження абсолютного рівня та поглиблення дис­пропорцій у показниках соціально–економічного розвитку регіо­нів. Нерівномірність територіального розвитку країни, кількаразо­во мультиплікована кризовими явищами потенційно небезпечна з огляду на можливість виникнення відцентрових тенденцій та фор­мування локальних осередків соціального невдоволення в окремих регіонах країни;

• зниження здатності до капіталотворення та інноваційного роз­витку у базових галузях старопромислових регіонів «консервує» екстенсивний тип економічного зростання, знижуючи тим самим конкурентоспроможність регіональної економіки;

• послаблення зовнішньоекономічних позицій експортоорієн-тованих регіонів може спричинити зростання негативного сальдо зовнішньої торгівлі у регіонах–лідерах промислового розвитку;

• поглиблення структурних диспропорцій регіональних ринків праці, зменшення мобільності робочої сили в межах країни, зневіра населення у результативності власної економічної активності по­роджує та посилює утриманські настрої. Так, для жителів регіонів з поширеною практикою міграції (у тому числі маятниковою та се­зонною зайнятістю) пошук варіантів працевлаштування в умовах кризи (особливо йдеться про некваліфіковані роботи) може ви­явитися менш ефективним, ніж отримання регулярної допомоги з безробіття. Внаслідок цього трудовий потенціал окремих територій (насамперед сільських) може суттєво зменшитися, а криміногенна ситуація – погіршитися;

• часткова втрата податкової бази через скорочення кількості (та зменшення обсягів діяльності) економічних агентів є особли­во небезпечною для територій з обмеженою кількістю так званих місто– та бюджетоутворювальних підприємств. Під загрозою лік­відації можуть опинитися численні об’єкти соціальної інфраструк­тури, що знаходяться на балансі таких підприємств та місцевих бюджетів;

• значне зменшення обсягів бюджетного фінансування соціаль­ної інфраструктури може спричинити сплески соціального незадо­волення та погіршити демографічну ситуацію.

100

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

Найбільш вірогідним прогнозом посткризового розвитку регіо­нів України є песимістичний. Криза не сприятиме подоланню аси­метрії показників економічного розвитку, а навпаки, сприятиме їх поглибленню. Зростання масштабів безробіття може посилити не­вдоволення населення та спричинити збільшення соціального на­пруження (як крайній захід – до дестабілізації соціальної ситуації у регіонах).

З метою недопущення поглиблення негативних тенденцій ре­гіонального розвитку та створення перешкод до практичної реа­лізації такого сценарію розвитку подій, в Україні має зрости роль державних важелів управління регіональним розвитком, а також активізуватися діяльність місцевих органів щодо упровадження ді­євої регіональної політики.

За даними Кабінету Міністрів України, I півріччя 2009 р. по­значилося певними позитивними тенденціями у сфері економіч­ного розвитку регіонів. Проте порівняно з докризовим періодом економіка регіонів значно втратила свої масштаби. Так, індекс про­мислової продукції за підсумками січня–липня 2009 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 69,6 %. У липні 2009 р. порівняно з попереднім місяцем індекс становив 104,9 %, порівняно з липнем 2008 р. – 73,3 %.

Найбільше зниження промислового виробництва порівняно з січнем–липнем 2008 р. зафіксовано у Закарпатській (на 57 %) та Волинській (на 53,9 %), найменше – у Херсонській (на 8,4 %), Сум­ській (на 18,5 %) та Чернігівській (на 18,9 %) областях.

Обсяги експорту зменшилися у всіх регіонах (за 2008 р. від­булося зростання у 24 регіонах), передусім у Луганській обл. – на 78,7 %, а у Миколаївській – на 2,5 %.

Обсяги імпорту зменшилися у всіх регіонах (за 2008 р. зросли у 26 регіонах), з них у Волинській обл. – на 77,4 %, однак у Житомир­ській – на 11,3 %.

Серед регіонів найбільші обсяги зовнішньої торгівлі товарами традиційно припадали на Київ, Донецьку та Дніпропетровську об­ласті.

Отже, у посткризовий період унаслідок кардинальної структур­ної перебудови світової економіки та переорієнтації кон’юнктури світових ринків на конкурентну інноваційно зорієнтовану продук­цію кінцевого призначення з низькою матеріало– та енергоємністю виробництва повернення до старого розподілу сил у регіональній площині стане неможливим. Старопромислові регіони України (Дні­пропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області) в нових умовах господарювання втратять свій традиційний конкурентний потенціал, а країна може опинитися без «донорів» валютних надхо-

101

Державне управління регіональним розвитком України

джень. Для попередження настання такої ситуації на загальнодер­жавному рівні мають бути визначені основні пріоритети та напрями впровадження ефективної структурної регіональної політики.

Основною метою структурної політики на рівні регіонів має ста­ти зменшення диспропорційності регіонального розвитку, збалансу­вання галузевих пропорцій, удосконалення коопераційних зв’язків між економікою різних регіонів та в кінцевому підсумку – досяг­нення позитивних зрушень у показниках рівня життя населення, подолання майнового розшарування тощо. Для цього, а також для прискорення процесу виходу з кризи держава має створити пере­думови для розвитку та посилення інтеграційних та коопераційних зв’язків (як на міжрегіональному рівні, так і на рівні міждержавного співробітництва). Економічною базою для реалізації таких заходів може стати формування конкурентоспроможних кластерів на рівні регіонів України. Для підтримання розвитку кластерів на держав­ному рівні доцільно активізувати процеси спрямування прямих ін­вестицій у конкретні виробничі проекти і тим самим посилити роль держави у корпоративній власності на регіональному рівні; знизи­ти оподаткування стосовно проектів інноваційно–інвестиційного спрямування; сприяти створенню регіонального ринку через клас-терну систему фірм–виробників та фірм–постачальників, сприяю­чи процесам здешевлення продукції.

Інфраструктурне забезпечення кластерів потребує створення «кола розвитку регіону», що включає у себе: формування мережі малих та середніх фірм, об’єднаних у цілісну регіональну струк­туру, що візьмуть на себе функції обслуговування потреб класте­рів; функціонування місцевих ринків робочої сили; залучення до інноваційного супроводження розвитку кластерів регіонально– університетських академічних центрів (йдеться про те, що на замов­лення облради (чи облдержадміністрації) на базі місцевих вищих навчальних закладів, із залученням потенціалу місцевих науковців, громад, підприємців – мають бути розроблені інвестиційні проекти з максимальним врахуванням наявних у регіоні (на місцях) ресур­сів для економічного розвитку. Формування кластерної системи на регіональному рівні – вимога часу та можлива відповідь України на загострення процесів конкуренції на світових ринках.

Формування кластерів сприятиме посиленню кооперації та ін­теграційних процесів на рівні регіонів. Зокрема, кластер м. Київ має стати центром фінансової інфраструктури, розвитку сектору послуг, транспортних розв’язок. Дніпропетровська, Луганська, Львівська, Одеська, Донецька, Харківська області в процесі форму­вання точкових кластерів посилюють коопераційні та інтеграційні зв’язки для розвитку добувної промисловості, металургійного ви-

102

Розділ 2. Економічні засади утвердження збалансованого регіонального...

робництва та виробництва готових металевих виробів, машинобу­дування (у тому числі інноваційно зорієнтованого та високоточно­го); для виробництва транспортних засобів та устаткування, судно­будування тощо. АР Крим, м. Севастополь, Вінницька, Запорізька, Полтавська, Київська області у процесі формування кластерів цен­тром зростання можуть зробити переробну промисловість та сфе­ру рекреаційно–туристичних послуг. Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано–Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області центром зростання регіональної економіки можуть зробити розвиток агропромислово­го виробництва, перероблення сільськогосподарської продукції та її експорт, що в умовах зростання світового дефіциту на продукти харчування є надзвичайно перспективним.

На можливості відновлення економіки регіонів впливають і гло-балізаційні процеси. З огляду на це вагомим чинником активізації регіонального розвитку може стати формування кластерів тран­скордонного типу, тобто зосереджених у транскордонному регіоні. Такі кластери можуть стати не тільки чинниками пожвавлення еко­номічного розвитку і навіть економічного зростання, а й важелями, що сприятимуть інтеграції України у європейське середовище. Іні­ційоване урядом у серпні 2009 р. розроблення Концепції Національ­ної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів має на меті не тільки створення інституційного підґрунтя для зрос­тання конкурентоспроможності регіонів, а й зменшення асиметрії рівнів розвитку прикордонних регіонів. І оскільки 19 із 27 регіонів України є прикордонними, то таке зменшення асиметрії має надати стимулу до розповсюдження тенденцій вирівнювання рівнів еконо­мічного розвитку територією всієї країни. Крім того, відповідно до вимог глобалізації та інтеграційних процесів економіка регіонів має формуватися на основі високопродуктивних галузей, що означає необхідність її структурної перебудови для підвищення рівня кон­курентоспроможності. Тому на основі зосередження виробничого потенціалу підприємств з країн–учасниць кластеру прикордонні регіони матимуть змогу скоригувати напрями формування структу­ри економіки відповідно до загальних світових тенденцій.

Поряд з формуванням кластерів і активізації інвестиційної ді­яльності вагому роль у структурній перебудові регіональної еко­номіки має відігравати транспортне будівництво (у тому числі – участь України у будівництві транспортних пан'європейських ма­гістралей). Пряме інвестування держави у ці проекти, цільові дер­жавні замовлення та державні контракти, а також укладання конце­сійних угод не тільки сприятиме активізації ринкової кон’юнктури

103

Державне управління регіональним розвитком України

на регіональних ринках, а й створить нові робочі місця, пожвавить бізнес–середовище та надасть Україні нові конкурентні переваги.

Таким чином, розширення транспортного будівництва, розви­ток кластерів, активізація інвестиційної діяльності – це основні складові структурної трансформації економіки регіонів з метою подолання ними кризових явищ та започаткування тенденцій від­новлення темпів зростання.