Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи та мистецтва

Пірогов Є.В

Особливості соціальної роботи з девіантними підлітками в Службі у справах дітей

Навчально-методичний посібник

Черкаси 2012

УДК 159.9 (075.8)

ББК 88 я 73-1

Г- 37

Рецензент : канд. пед. наук, професор Архипова С.П.

Під редакцією : доктор пед. наук, професор Шпак В.П.

Рекомендовано до друку

кафедрою соціальної роботи

ЗМІСТ

ВСТУП…………………… …………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ

1.1. Основні підходи і позиції науковців до проблеми девіантності в

підлітковому віці…………………………………………………………..6

1.2. Соціально-психологічний портрет девіантного підлітка……………... 15

1.3. Технологічне забезпечення соціальної роботи з девіантними

підлітками.….……………………………………………………………..21

Висновки до 1 розділу…………………………………………………...35

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ У СЛУЖБІ У СПРАВАХ ДІТЕЙ (НА ПРИКЛАДІ СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ)

2.1. Служба у справах дітей Черкаської міської ради та напрями її

роботи………………………………………………………………….37

2.2. Алгоритм здійснення соціальної роботи з девіантними підлітками

Службою у справах дітей Черкаської міської ради ………………42

2.3. Дослідно-експериментальна робота з вивчення умов соціальної

роботи з девіантними підлітками в Службі у справах дітей……...51

2.4. Охорона праці у Службі у справах дітей…………………………....62

Висновки до 2 розділу………………………………………………68

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….70

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….72

ДОДАТКИ………………………………………………………………….....80

ВСТУП

В умовах реформування соціальної політики в руслі європейських стандартів та поширення соціальних проблем, що виникли при переході до ринкових відносин, в Україні наразі існує необхідність проведення масштабної соціальної роботи. Соціальна робота сприяє поліпшенню життя конкретної людини за допомогою методів, окремих технік, які розробляються відповідно до індивідуальних особливостей клієнта і ґрунтуються на специфіці кризової життєвої ситуації клієнта.

Особливої уваги заслуговує соціальна робота з підлітками, адже це – майбутнє української нації. Проблема попередження і подолання девіантної поведінки підлітків залишається актуальною проблемою сучасної соціальної роботи, оскільки сучасних досліджень у цій галузі, а також узагальнення практичного досвіду соціальної роботи ще недостатньо здійснено. Зараз ми маємо зовсім нові суспільно-політичні та економічні умови життя, орієнтири в суспільстві, інтереси молодого покоління з одного боку, а з іншого – різке розшарування, зубожіння населення, поширення наркоманії, алкоголізму, проституції, злочинів та правопорушень серед неповнолітніх.

Соціальна робота з девіантними підлітками перетворюється на один із приорітетних напрямів діяльності служби у справах дітей. Оскільки більшість технологій соціальної роботи з девіантними підлітками були розроблені західними вченими та фахівцями соціальної роботи, то їх українським колегам потрібно дослідити закордонний досвід і адаптувати його до умов життя українського суспільства, у тому числі до роботи служби у справах дітей. Питання вивчення, використання та вдосконалення технологій соціальної роботи з девіантними підлітками є важливим не лише для науковців, фахівців у галузі соціальної роботи, а й для студентів та викладачів вищих навчальних закладів.

Проблемі девіантності та особливостям проведення соціальної роботи з девіантними підлітками присвячено багато досліджень зарубіжних і вітчизняних науковців. Ними створені теорії та концепції, що стали вже класичними для цього напряму соціологічної науки. Перш за все, це теорія соціальної аномії (Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Т. Парсонс), де, девіантна поведінка розглядається як наслідок громадської дезорганізації, радикальних соціальних змін. Ця теорія стала своєрідним ядром соціологічного напряму в поясненні девіації. Однією з відомих соціологічних концепцій пояснення причин девіації є теорія стигматизації (Г. Беккер, І. Гофман, І. Леммерт).

Теорія девіантної субкультури (А. Коен, Р. Клоуард і Л. Оулін), розглядає девіантну поведінку як результат невідповідності між прагненням молоді до успіху та її реальними можливостями його досягнення. Відповідно до теорії диференційованої зв'язку (Е. Сатерленд), вирішальне значення у формуванні девіантної поведінки, має вплив мікросередовища індивіда.

Вивченню проблем поведінки неповнолітніх, присвячені роботи багатьох російських дослідників Л. А. Азарової, Т. А. Донських, Є. В. Змановської, Ю. А. Клейнберга, І. С. Кона, Ц. П. Короленко, А. І. Ложкіна, Г. І. Макар-тичевої, В.А. Пятуніна.

Серед українських учених, які досліджували цю проблему, можна виділити Л. М. Завацьку, А. Й. Капську, М. П. Лукашевича, А. В. Мудрика, Л. Т. Тюптю, М. В. Шахрая.

Незважаючи на значущість проведених досліджень, ряд актуальних проблем девіантної поведінки ще не отримали в науковій літературі належного висвітлення. Важливо враховувати, що впродовж тривалого часу дана проблематика розглядалася в рамках вивчення окремих видів соціальних відхилень.

1.1. Основні підходи і позиції науковців до проблеми девіантності в підлітковому віці

Тенденція підлітків до вияву відхилень від загальноприйнятих правил поведінки має давню історію: вона виникла одночасно з зародженням людства. Уже тоді суспільство ставило на її шляху якісь перешкоди, ще утримували людей від учинків, які суперечать уявленням про правила поведінки. Тривалий час певні правила встановлювала релігія. Поступово, по мірі розвитку людського суспільства стали формуватися й більш стійкі правові, морально-етичні позиції людей щодо девіантної поведінки. Існуючі соціальні проблеми (наркоманія, агресивність, алкоголізм тощо) змушують нас замислитися над тим, чому це відбувається [5, c. 43].

Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – «відхилення») розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, дезадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою [87].

Девіантна поведінка завжди пов'язана з якою-небудь невідповідністю людських дій, учинків, видів діяльності розповсюдженим у суспільстві або групах нормам, правилам поведінки, ідеям, установкам, цінностям. Норми є тем механізмом, який утримує суспільну систему у стані життєздатної рівноваги в умовах неминучих змін [64, c. 35].

С.А. Бєлічева зазначає, що девіантна поведінка є результатом несприятливого соціального розвитку, порушень соціалізації, що виникають на різних вікових етапах [65, c. 29].

Науковці виділяють кілька підходів до оцінки поведінкової норми й девіацій: соціально-правовий, педагогічний, психологічний, медичний.

1. Соціально-правовий підхід. У його рамках виділяють соціологічний і правовий напрями. Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, що регулюються за такими критеріями:

– у залежності від масштабу – масові й індивідуальні відхилення;

– за значенням наслідків – негативні й позитивні;

– за суб'єктістю – відхилення окремих осіб, неформальних груп (наприклад, банд формування), офіційних структур, умовних соціальних груп (наприклад, жіночий, чоловічий або підлітковий алкоголізм);

– за об'єктністю – економічні, побутові, майнові порушення;

– по тривалості – одноразові й тривалі;

– за типом порушеної норми – злочинність, пияцтво (алкоголізм), наркоманія, бродяжництво, проституція, хуліганство, корупція, тероризм, деструктивні культи й ін [72].

У праві під поведінкою, що відхиляється, розуміється все те, що суперечить прийнятим у цей час правовим нормам і заборонене під загрозою покарання. Правопорушення поділяються на:

– злочини;

– адміністративні й цивільно-правові порушення;

– дисциплінарні провини [86 , c.24].

2. Педагогічний підхід. Педагогічні класифікації менш диференційовані й нерідко запозичені з інших дисциплін.

Так, поняття «девіантна поведінка» часто ототожнюється з поняттям «дезадаптація». Основні педагогічні завдання – виховання й навчання девіантних підлітків, поведінка яких може носити вид як шкільної, так і соціальної дезадаптації.

У структуру шкільної дезадаптації включаються:

– неуспішність;

– порушення взаємин з однолітками;

– емоціональні порушення;

– поведінкові відхилення в комбінації зі шкільною дезадаптацією: порушення дисципліни, прогули, агресивна поведінка, опозиційна поведінка, куріння, хуліганство, злодійство, неправда, уживання психоактивних речовин, бродяжництво, здійснення злочинів, залежність від комп'ютерних ігор, уключення до релігійних сект [1, c. 33].

3. Психологічний підхід розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішнособистісним конфліктом, деструкцією й саморуйнуванням особистості. Мається на увазі той факт, що сутністю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного росту і навіть деградацію особистості, що є наслідком, а іноді й метою девіантної поведінки.

У рамках психологічного підходу використовуються різні типології поведінки, що відхиляється. Більшість авторів, наприклад Ю. А. Клейберг, виділяють три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наприклад, уживання наркотиків), позитивні (наприклад, соціальна творчість) і соціально-нейтральні (наприклад, жебрацтво) [30 , c.55].

Один із найбільш повних і цікавих варіантів систематизації видів девіантної поведінки належить Ц. П. Короленко й Т. А. Донських. Автори ділять усі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна й деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, ідей, дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки. Типологія деструктивної поведінки вибудовується відповідно до її цілей. В одному випадку це може бути зовнішньодеструктивна поведінка, у другому випадку – внутрішньодеструктивна поведінка.

Зовнішньодеструктивна поведінка, у свою чергу, ділиться на адиктивну й антисоціальну. У групі внутрішньодеструктивної поведінки

Ц. П. Короленко й Т. А. Донських виділяють: суіцидальну, конформістську, нарцисстичну, фанатичну й аутичну поведінку [43, c. 28].

У психологічній літературі можна зустріти й інші підходи до класифікації видів девіантної поведінки. Так Є. В. Змановська виділяє три основні групи девіантної поведінки: антисоціальну; асоціальну; аутодеструктивну поведінку.

Антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю інших людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльність, заборонені законодавством: хуліганство, крадіжки, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками.

Асоціальна – це поведінка особистості, яка ухиляється від виконання моральних норм, що безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. Вона може проявлятися як агресивна поведінка, сексуальні девіації, залучення в азартні ігри на гроші, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, субкультурні девиації (сленг, татуювання).

Аутодеструктивна – це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності й розвитку самої особистості. Її основні форми: харчова і хімічна залежність, суіцидальна, фанатична, аутична, виктимна поведінка, діяльність із вираженим ризиком для життя [26, c. 33–34].

4. Медичний підхід. Деякі види девіантної поведінки, можуть переходити з крайньої межі норми у хворобу й ставати предметом вивчення медицини [18, c. 11]. Прикладом цього є алкоголізм, наркоманія, психічні, поведінкові та емоційні розлади.

Нині підлітки особливо вразливі, оскільки зазнають упливу від неготивного середовища. Раніше в нашій країні криза підліткового віку згладжувалася єдиною ідеологічною базою, упевненістю в майбутньому, ясністю перспективи. Наразі підлітки чують від дорослих про безвихідність, про відчуження, про марність існування, про те, що «розумні люди нікому не потрібні», про те, що «успіху домагаються тільки ті, у кого є гроші» і т.п. Нестабільність у суспільстві породжує нестабільність відносин між дорослими й дітьми, їхнє взаємне відчуження. Підлітки знають про те, що їх вік важкий, і тим часом уміло маніпулюють цим [7, с. 28].

Причини девіантної поведінки підлітків зумовлений взаємозв'язком та взаємодією людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і собою. Вони є результатом конкретного збігу необхідних або випадкових обставин народження та соціалізації людини.

Серед чинників, які впливають на посилення девіацій серед підлітків, можна назвати такі:

• соціально-економічні (низький матеріальний рівень життя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);

• медико-санітарні (несприятливі екологічні умови, хронічні

захворювання батьків і ускладання спадковості, антисанітарія та ігнорування санітарно-гігієнічних норм);

• соціально-демографічні (неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);

• соціально-психологічні (деструктивні сім'ї, емоційно-конфліктні відносини подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформованість ціннісних орієнтацій);

• кримінальні (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу) [76 ,c. 221– 222].

• недоліки виховної роботи в системі освіти;

• особливості нашого законодавства: відповідальність за особливо тяжкі злочини неповнолітні несуть з 14 років, лише з 11 років до них можуть бути застосовані примусові виховні заходи;

• недоліки роботи державних служб, що займаються неповнолітними;

• нестабільність у суспільстві;

• утрата можливостей позитивно реалізувати себе через чесну працю (неповнолітні, хоч і мають право на трудоустрій, але реально реалізувати це право в умовах безробіття дорослого населення не можуть) [25 ,c. 46].

• відміна кримінальної відповідальності за вживання наркотиків, алкоголю, проституція.

• незадовільна організація дозвілля;

• культ насильства, що ствердився в сучасних ЗМІ (широкий потік фільмів, книг, пісень та ін.) і формує духовний світ молоді [66, c. 125].

Чинником, що впливає на девіантну поведінку підлітка, є також система покарань і заохочень, що практикується в сім'ї. Тут потрібні особлива обережність, обачність, відчуття міри, інтуїція. Як надмірна любов, так і жорстокість батьків однаково небезпечні у вихованні дитини. Деколи, навіть зовні благополучні сім'ї (матеріально забезпечені, з хорошими житловими умовами, високим соціальним статусом, рівнем освіти й культури батьків), якщо в них спостерігаються серйозні порушення в міжособистісних сімейних стосунках, по суті, є неблагополучними. Так буває в сім'ях, де не налагоджені взаємини батьків один з одним. У результаті страждає не тільки дитина, але й усе суспільство в цілому, тобто спочатку особистісна сімейна проблема трансформується в соціальну [50 ,

c. 15].

Довгі роки в Україні теоретично та практично утверджувався пріоритет суспільного виховання над сімейним. Тому багато батьків уважали і вважають, що головне їхнє завдання – матеріально забезпечити дитину в сім'ї, створити для неї умови життєдіяльності, а виховання – справа школи та інших навчальних закладів. Інерція таких поглядів усе ще зберігається.

Причиною формування девіантної поведінки в підлітків може бути відчуження між батьками й дитиною, яке призводить до того, що дитина, будучи бездоглядною, йде на вулицю, схильна до впливу однолітків із девіантною поведінкою. Так відбувається і при надмірній зайнятості батьків, коли на дитину та її виховання просто не вистачає часу. Відсутність у сім'ї позитивного емоційного спілкування та довіри до дитини призводять її до психічної депривації [5 ,c. 45].

Провокують і стимулюють девіантну поведінку сімейні конфлікти, пияцтво одного або обох батьків, а також грубість, що переходить у жорстокість у взаєминах між подружжям і між ними та дітьми. У деяких сім'ях спостерігається неприйняття дитини, її явне або приховане емоційне відторгнення батьками. Часто воно викликано небажаністю або передчасністю її появи на світ, невідповідністю її статі очікуванням батьків. Багато батьків не розуміють або не знають закономірностей і своєрідності особистісного розвитку дитини, висувають до неї надмірні вимоги та очікування, їх негнучкість у стосунках з дітьми виявляється в нав'язуванні власної думки, різкій зміні ставлення до них.

Непомірність опіки батьків, їх тривожність і страх за дітей заважають їх життєрадісності та оптимізму, призводять до розладів нервової системи в дітей. Часто батьки намагаються будувати виховання за певною (хай і позитивною) заданою схемою, не враховуючи індивідуальності дитини, висуваючи вимоги без належного емоційного контакту, чуйності [50 , с.17].

Серед соціально-педагогічних чинників, що впливають на девіантну поведінку підлітка, у першу чергу, виділяють батьківську сім'ю. Саме сім'ї відводиться вирішальна роль у визначенні спрямованості поведінки підлітків, саме в ній у процесі взаємодії та взаємовпливу подружжя, батьків і дітей закладаються основи норм і правил моральності, формуються світогляд, ціннісні орієнтації. Залежно від того, як складаються ці взаємини та спілкування, який виховний потенціал має сім'я, формується особистість підлітка [13, с. 196].

На сьогоднішній день складена певна система форм девіантної поведінки.

• Наркоманія. Наркоманія – це загальна назва для комплексу причин і наслідків, пов'язаних із уживанням наркотичних речовин. До наркотичних речовин відносяться ті, що викликають особливий стан нервової системи – наркотичне сп'яніння. Найбільш відомі серед них: опій, морфій, гашиш, болезаспокійливі ліки. Наркоманія – це хвороба століття. Десять років тому цією хворобою було уражена лише невелика частина молоді. Нині навіть благополучні підлітки, не проти того, щоб спробувати наркотик.

Загальними причинами прилучення молоді до наркотиків є:

– зайвий, не задіяний продуктивною роботою, час;

– відсутність контролю в родині за тим, чим займаються діти;

– конфліктна атмосфера в родині й викликана на цій основі дитяча тривожність і напруженість;

– уживання наркотиків батьками, іншими членами родини;

– наркотична спадковість;

– стан фрустрації, у який упадає частина дітей після того, як їхні надії на щось, не здійснилися.

Природно, у кожному конкретному випадку поштовх до вживання наркотику обумовлений неповторними збігами обставин, сукупною дією, злиттям зовнішніх і внутрішніх причин [16, c. 48].

– Алкоголізм. У всьому світі вживання неповнолітніми алкоголю прогресує. Споживання алкоголю дітьми й підлітками відноситься до числа найбільш гострих соціальних і педагогічних проблем.

– Проституція. Підлітковий вік є періодом інтенсивного статевого дозрівання, а також початком так званого періоду підлітково-юнацької гіперсексуальності – підвищеного в порівнянні з наступним періодом статевого потягу й інтересу до сексу. Суспільство завжди шукало шляху й засоби боротьби з проституцією. В історії існували основні форми політики стосовно проституції: прогібіционізм (заборона), регламентація (реєстрація й медичне спостереження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї найдавнішої професії, не дозволяє повністю розв'язати проблему. Практика свідчить: соціально-духовні перетворення в суспільстві радикально міняють ситуацію [66, c. 172].

– Злочинність. У вітчизняній психології джерела девіантної поведінки й відповідно правопорушень підлітків і юнацтва прийнято шукати в важковиховуваності й педагогічній або соціально-культурній занедбаності. І якщо кримінологія – наука, що покликана дати відповідь на запитання про причини здійснення злочинів, то педагогіка – це наука про засоби перевиховання й педагогічні заходи профілактики, соціологія – наука про дії соціальних законів, роль психології полягає в розкритті психологічних механізмів здійснення злочину, уключаючи і такий компонент, як суб'єктивний, особистісний зміст такої поведінки для підлітка. Дослідниками виділяються такі внутрішні (психологічні) чинники, які можуть приводити до здійснення злочинів неповнолітніми:

– потреба в престижі, у самоповазі;

– потреба в ризику;

– емоційна нестійкість;

– агресивність;

– наявність акцентуації характеру;

– відхилення у психічному розвитку;

– низька самоповага;

– неадекватна самооцінка [38, c. 59].

Соціальний паразитизм як вид девіантної поведінки означає антисуспільний спосіб життя, основними рисами якого є нетрудові доходи і ігнорування від суспільно корисної праці; це життя на чужі гроші, за рахунок чужої праці. Соціальний паразитизм у підлітків проявляється у формі жебрацтва й бродяжництва. Жебрацтво означає систематичне випрошування в сторонніх людей грошей, продуктів харчування, одягу, інших матеріальних цінностей [49, c. 17].

- Бродяжництво - це систематичне переміщення осіб протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу або в межах однієї місцевості (наприклад, міста) без постійного місця проживання з існуванням при цьому на нетрудові доходи. Аналіз даних показує, що особи, які займаються бродяжництвом, часто здійснюють крадіжки, беруть участь у збуті краденого, являються посередниками у перевезенні та збуті наркотиків і т. д., серед них багато порушників громадського порядку

Бродяжництво – це систематичне переміщення осіб протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу або в межах однієї місцевості (наприклад, міста) без постійного місця проживання з існуванням при цьому на нетрудові доходи [74].

Таким чином виділяють декілька підходів до оцінки поведінкової норми й девіацій: соціально-правовий, педагогічний, психологічний, медичний.

Основні форми девіантної поведінки – це злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, алкоголізація, суїцид ).