Висновки

1. Суб’єкт (людина або соціальна група) наповнює середовище різноплановими візуалізаціями, що складають його екзіс. Праформи -першообрази цього екзісу генеруються на рівні безсвідомого і знаходять своє уречевлення в різноманітних символах. Символи представляють собою медіаторів, що розташовуються між безсвідомими і надсвідомими змістами; вони є частковою репрезентацією безсвідомого суб’єкта у відповідних значеннях, і разом із цим, частиною надсвідомого, що пов’язано із ціннісно-регуляторними складовими виявлення суб’єктності (ідеалами, світоглоядом, ціннісними орієнтаціями тощо). Символи стають значеннєвими завдяки механізму трансгресії, який припускає їх мультикодову трансляцію в різні сегменти інформаційного простору суспільства.

2. В соціальній метапрограмі як наборі диспозицій створюється конфігурація-профіль соціальної макроідентичності, що представляє собою спрощено-генералізовану модель соціальності і комплементарної їй мікроідентичності-особи. В модель мікроідентичності закладено мінімум дві компоненти: соціально-замовний образ людини (нормативний соціотип) та життєвий сценарій цього соціотипу (соціальний мікроперформатив). Вони складають, відповідно, статичні (морфостатичні) та динамічні прояви особи в її усереднено-соціалізованих проявах.

3. Нормативний соціотип містить в собі дзеркальне Я (імплантоване суспільством самосприйняття, що відображає соціальні експектації, генеровані полями мікро- і макрогруп та їх персоніфікантами і агентами соціалізації – батьками, вихователями, друзями тощо), мікро- (макро)-соціально-замовну схему тіла та набір патернів, що відображають соціальний характер. Замовна схема тіла, в свою чергу, включає в себе, морфологічний тип та його екзіс у вигляді різнопланових візуально-символічних атрибуцій – невербальної комунікації, стилізації одягу, особливостей почерку, символізацій привласнених просторів та об’єктів культури тощо. Соціальний характер особи знаходить своє опосередковане опредметнення в функціонально-поведінкових проявах та візуальному символізмі її культурного оточення.

4. Візуалізації як ідентифікативні маркери і «саппорти»(supports) (підтримувачі) суб’єкта задають схеми його саморозпізнавання не лише на рівні схеми тіла і функціонально-поведінкових проявів, але і продуктів матеріальної та духовної культури, простору, дизайну інтер’єру та екстер’єру та інших складових ідентичності, що виступають її символічним продовженням в мікроперформативах.

5. Формується ланцюжок конкордатних візуалізацій «морфофенофігурація – самосприйняття (аутоперцепція) -концепція ідентичності (Я-концепція) - імаго-ідентичність (ідентичність, яка б могла б бути зконструйованою) – сигніфіканти ідентичності в візуалізаціях продуктів культури, привласнених просторах та середовищах».

6. В залежності від обраної суб’єктом стратегії презентування візуальних символів (символічної самопрезентації) розрізняються цілеспрямоване візуальне самоконструювання (при свідомій селекції візуальних атрибуцій схеми тіла, поведінки, стилізації одягу, архітектурних екзісів тощо) та стохастична стратегія візуальної символізації, в якій суб’єкт використовує певні візуальні атрибуції безсвідомо-стереотипно, стохастично та імпульсивно. Цілеспрямоване візуальне самоконструювання передбачає символічний менеджмент враженнями та експектаціями реальної або ж потенційної цільової аудиторії - реципієнта візуальних атрибуцій. Стохастична стратегія візуальної символізації передбачає неспівпадіння дзеркального Я із самосприйняттям, результатом чого стають різнопланові інверсії візуальних атрибуцій, тобто, суб’єкт перестає керувати потоком візуалізацій і створює неконгруентний йому екзіс (соціальний фасад).

7. Створення неконгруентного екзісу переводить спродуковані символи із розряду значущих в розряд профанних, тобто, в неконгруентних стратегіях візуальної символізації суб’єкт продукує симулякри і імітанти – символи, що не мають значення або ж є девальвованими. Симулякри і імітанти стають основою, з одного боку для трансформації ідентичності, а з іншого – для стигматизування суб’єкта як такого, що не вписується в певні статусно-рольові ієрархії.

8. Візуально-аналітична ідентифікація включає в себе п’ять рівнів, три з яких складають особистий мікроекзіс із відповідними візуальними маркерами ідентичності, які є невідривними від самосприйняття та образу особи в його безпосередньо-фізичному (фізично-персоналізованому) вияві (соціогендерний, морфотипологічно-функціонально-поведінковий та фізіогномічний) , а два – соціально-безособовий мікроекзіс, що містить маркери, розраховані на соціально-символічну безособову презентацію ідентичності в дзеркальному я (рівень невербальної комунікації: жестика, міміка, пантоміміка, таксика, проксеміка, стилізація одягу, графологічні особливості; рівень візуальних символізацій привласнених об’єктів культури, просторів та середовищ - аксесуари, татуювання, екстер’єр- та інтер’єр-дизайн житла, технічних засобів (автомобілів, яхт тощо) та привласнених допоміжних просторів (ландшафтних, комерційних тощо).