Романенко ю.В., скідін л.О. Механізми символічної інтеракції в комунікаціях, політиці, мистецтві: візуально-аналітичний та соціосимволічний аспекти.

КИЇВ-2011

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (м. ЗАПОРІЖЖЯ)

РОМАНЕНКО Ю.В., СКІДІН Л.О.

МЕХАНІЗМИ СИМВОЛІЧНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ В КОМУНІКАЦІЯХ, ПОЛІТИЦІ, МИСТЕЦТВІ: ВІЗУАЛЬНО-АНАЛІТИЧНИЙ ТА СОЦІОСИМВОЛІЧНИЙ АСПЕКТИ.

МОНОГРАФІЯ

КИЇВ-2011

ББК,

УДК

Рекомендовано Вченою Радою Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) (протокол № 3 від 3 червня 2011 р.).

Рецензенти:

1. Сурмін Ю.П., доктор соціологічних наук, професор.

2. Скідін О.Л. , доктор соціологічних наук, професор.

3.Туленков М.В., доктор соціологічних наук, професор.

4. Яковенко Ю.І., доктор соціологічних наук, професор

Романенко Ю.В., Скідін Л.О.

Механізми символічної інтеракції в комунікаціях, політиці, мистецтві: візуально-аналітичний та соціосимволічний аспекти. - Монографія 2-х авторів. (Вид. 2-е, перероб., доп. і оновлене). - К.: «Видавництво ДУІКТ», 2011.- 301 с.

ISBN

Монографію присвячено дослідженню механізмів символічної взаємодії в різних сферах соціальної життєдіяльності в контексті співвідношення візуальної аналітики та соціології візуального символізму. Видання призначене для фахівців гуманітарного профілю: соціологів, психологів, фахівців в галузі міжнародної аналітики, журналістів, юристів, кадрового менеджменту та ін. галузей знання, в яких доводиться мати справу із візуальним символізмом.

ISBN ББК

 Романенко Ю.В., (авторські розділи 1-9), 2011.

 Скідін Л.О., (авторський розділ 10)

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВІЗУАЛЬНОЇ АНАЛІТИКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ (Романенко Ю.В.)…………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2. ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В ОБРАЗАХ ТА АКЦІОНАЛЬНИХ ВИЯВАХ ЛЮДИНИ (Романенко Ю.В.)……………………………………………74

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ В ОБ’ЄКТАХ МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ, ЖИТТЄВИХ ПРОСТОРАХ ТА СЕРЕДОВИЩАХ (Романенко Ю.В)…………………………………….176

1. Візуальний аналіз основних топологічних модальностей та субмодальностей…………………………………………………...176

2. Візуальний аналіз колористичної складової…………………….201

РОЗДІЛ 4. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ В СИМВОЛ-ДРАМІ (Романенко Ю.В.)……………210

РОЗДІЛ 5. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ АКСЕСУАРІВ (Романенко Ю.В.)……………………

РОЗДІЛ 6. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ТАТУЮВАНЬ ЯК ЗАСОБУ СТАТУСНО-НОРМАТИВНИХ СИГНІФІКАЦІЙ (Романенко Ю.В.)……………...228

РОЗДІЛ 7. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ТВОРІВ ЖИВОПИСУ ТА СКУЛЬПТУРИ (Романенко Ю.В.)…………………………………………………………………………234

РОЗДІЛ 8. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ДЕРЖАВНОЇ АТРИБУТИКИ (Романенко Ю.В)……240

РОЗДІЛ 9. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ЕПІЧНИХ ПЕРФОРМАТИВІВ (Романенко Ю.В)….261

РОЗДІЛ 10. СИМВОЛІЧНО-ІНТЕРАКЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОГО СПЕКТАКЛЮ (Скідін Л.О)……………………………273

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………290

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..292

ВСТУП

Повсякденним фактом людського існування є присутність в самій людині та її оточенні різних за походженням візуалізацій. Для невибагливого розуму вони складають пласт серії чудернацьких випадковостей і дріб’язковостей, не вартих уваги серйозного дослідника. І якщо ми, на рівні буденної свідомості, буваємо готові погодитись із значущістю певних символів, кольорів, геометричних форм з утилітарно-практичної точки зору (зелений колір – заспокоює, круглий стіл- виражає рівність і комунікативну гармонійність і т.п.), то персоноконструююча, і, тим паче соціоконструююча роль символів майже не піддається пізнавальному акцентуванню.

Настільки візуальні символи здаються ефемерним вираженням примх митця, що створює художнє полотно, проект інтер’єр-дизайну житла або ж готову архітектурну споруду, що навіть серед фахівців іноді спостерігається доволі скептичне налаштування на тему «вплив візуального символізму» або ж «конструювання соціальних просторів засобами візуалізацій» і т.п.

Та що й казати про такі абстракції, як архітектура, образотворче мистецтво чи дизайн, якщо і саме людське тіло виступає профільною комбінацією різних візуальних ознак, що не є випадковими для особи, а часто бувають цілеспрямовано конструйованими нею. Власне, не стільки навіть конструйованими особою, скільки через особу різними соціальними агентами.

Мало кому з людей поталанило мати автентичний символічний досвід. Виключеннями із цього правила бувають хіба що генії та ідіоти, які претендують на створення сингулярних символічних реальностей. Переконаність людини в тому, що вона є носієм певної втаємниченої самості, можна розглядати скоріше як гордовиту претензію на оригінальність, ніж як соціальний факт. Соціальні факти якраз припускають відтворювання типізацій, які піддаються аналітичному «зчитуванню» у різних візуальних конструктах.

Ще в минулому столітті в практиці силових відомств та спецслужб виник напрямок, що тривалий час вважався закритим для ординарних досліджень соціологічного та психологічного спрямування. Ореол конспірологічності створювався в ЗМІ навколо різних «загадок» і «див», з якими пов’язувалися розвідницькі та шпіонські вміння і навички «читання обличчя та жестів», «визначення особливостей людини за почерком» і т.п. Все це відбувалося за рахунок прирівнювання цілком наукової галузі знань – візуальної аналітики - до віртуозного езотеричного мистецтва на кшалт левітації, гіпнозу, гадання на картах Таро, хіромантії. Однак містифікатори від журналістики, як і завжди, намагалися заробити капітал на псевдосенсаціях.

Адже в своїх візуальних виявах, що представляють собою певним чином структурований текст, людина є достатньо типізованою і ідентифікабельною. Кожен з нас має не просто тіло, а схему тіла, використовує набори невербально-комунікативних сигналів, як спонтанних, так і соціально-конвенційних. Людина будує житло та інші архітектурні споруди, які прикрашаються і оздоблюються різноплановим символічним декором. Щодня ми бачимо експозиції нових колекцій одягу, на яких модератори задають необмеженим контингентам людей зразки візуального самоконструювання на найближчий сезон і т.д.

Дехто може, звичайно, стверджувати, що все вищеописане є звичайною «випадковістю». Адже тіло – це «просто тіло», потирання очей – це «просто» від потрапляння пилу, наліплювання хвилястих (а не прямих) декоративних елементів на стелю в житлі – «просто примха» дизайнера, зламані дерева на полотнах художника – «просто творча спонтанність», коротка зачіска жінки замість довгого волосся – «просто» від зміни настрою, сірий колір костюму замість чорного «не відіграє ніякої ролі» і т.п. Автору цієї книги доволі часто доводилося вислуховувати як від нефахівців, так і від титулованих наукових авторитетів подібні сентенції і запевнення в несерйозності пізнавальних розвідок в даному напрямку.

Для таких релятивістів від публіки і від науки єдиним контраргументом може бути хіба що візуально-аналітичне дослідження їх власної втаємниченої персони. В ході останнього виявляється безпідставність всіляких розмов про «неповторність» і «містичність» людської індивідуальності.

Звісно, ніхто не став би стверджувати, що людина може бути остаточно пізнана і схоплена в своїх ессенціальних виявах. Образ Божий в нас завжди залишається «закадровим» як для самої людини, так і для її оточення. І чим свідомішою є людина, тим більше вона проникається благоговінням перед Духореальністю, яка накреслює невидимі вектори руху на її життєвому шляху.

При тотальній пізнаваності кожен мав би підстави остаточно втратити надію, бо він був би вбитим розсікаючим мечем абстрагування, перетворившись на звичайний механізм. Проте вищезазначене далеко не тотожнє думці про те, що найунікальніші душевні формації завжди залишаються остаточно «невловимими». А якщо це так, то вони завжди мають певні критерії і маркери їх розпізнавання і відокремлення від інших на рівні ідентичностей. Зміст ідентичності (особи, мікро- чи макрогрупи, соціуму) саме і складає розпізнавана видимість – екзіс (фасад) у вигляді різнопланових візуалізацій, параметри яких ідентифікуються засобами візуальної аналітики та соціології візуального символізму.

Якщо різні ідентичності, індивідуальні та колективні, можуть символічно об’єктивувати себе в цьому самому візуальному екзісі, то цей процес об’єктивування, вочевидь, відбувається за певними закономірностями. Останні мають не статус теоретичних законів, а скоріше емпіричних регулярностей, залежних від мікроконтекстів.

Тим самим пояснюється «незручність» візуальної аналітики для багатьох фахівців, оскільки узручнені для природознавства універсальні закони в ній майже не представлені. Водночас візуальна аналітика не може обійтися без певного аксіоматичного базису і фундаційних ідей, від яких відштовхуються в процесі візуального аналізу різні її користувачі - теоретики і практики-психосоціотехнологи.

Ознайомлення із літературою по тематиці монографії показує наявність в ній величезної множини локальних візуально-аналітичних технологій у вигляді описових ідентифікативних моделей на кшалт «якщо…то». Багато в чому такий підхід виправдовується міркуваннями популяризації складної матерії і низької вірогідності співпадінь в візуально-аналітичних ідентифікаціях і створює простір для розгулу дилетантської обивательщини.

Адже судження на зразок «широкі очі – значить розумна», або «чорний колір – значить поганий настрій» і т.п. по справжньому дискредитують візуальну аналітику як соціо-психологічну кваліметрію і одну з найпотужніших психотехнологій. Особливо, якщо йдеться при цілеспрямоване візуальне моделювання із заздалегідь визначеним ефектом впливу на широкі соціальні контингенти.

Отже, актуальність обраної теми монографії випливає із проблеми, що склалася в даному напрямку досліджень, а саме: протиріччя між наявністю множини джерел, присвячених теоретичним засадам та практичним моделям застосування часткових візуально-аналітичних технологій та феноменології візуалізацій та малою представленістю цілісних монографічних джерел метатеоретичного рівня, присвячених аксіоматичним засадам і фундаційним ідеям візуальної аналітики та соціології візуального символізму.

На даний момент є підстави констатувати, що візуальна аналітика та соціологія візуального символізму становлять два рівні взаємодоповнюваних (комплементарних) напрямки досліджень візуально-символічної реальності.

Разом з цим треба відзначити, що дане монографічне дослідження містить в якості проблемного пункту ще і розв’язання демонстраційних мікроприкладів, яких сильно бракує в виданнях із заявленої теми. Адже для фахівця соціолога, психолога, соціального технолога (політтехнолога, проект-менеджера організаційних структур, ПР-фахівця) буває важливим ще і момент ситуативної адаптації засвоєних пізнавальних моделей до аналізу морфологічних типів, фізіогномічних патернів, складових невербальної комунікації, різних об’єктів візуальної культури (архітектури, образотворчого мистецтва) тощо.

В минулорічних виданнях [див.: Романенко, Яковенко, 2008; Романенко, Яковенко, Огаренко, 2009] було з’ясовано, що суб’єкт (людина або соціальна група) наповнює середовище різноплановими візуалізаціями, що складають його візуальний екзіс, або на побутовій мові – візуальний «фасад». «Фасад» у будь-якій архітектурній конструкції виконує роль своєрідного «обличчя», тобто, статичного образу, в якому суб’єкт постає перед своїм оточенням як самоорганізована, відносно-автономна і структурно-профільована цілісність.

Перефразуючи відому українсько-російську приказку, «за фасадом зустрічають», оскільки він, управляючи відповідними враженнями взаємодіючих із особою або групою суб’єктів, визначає той самий первинний (маскоподібний) контакт. Переважна більшість людей живе в світі видимостей, і, будучи заангажованою ними, йде шляхом їх конструювання і репродукування. Для розпізнавання видимостей і зшкрябування їх лакуючого покриття людина має докладати свідомо-вольових зусиль, які є доступними далеко не кожному. Тим більше, що безсвідоме підказує «не лізти вглиб», щоб не захлинутись від кількості гіркоти, яка стане доступною для людини через душевне саморозкриття.

Отже, лише еліта духовного ґатунку може дозволити собі чесність, оскільки остання синонімічна розкриттю людиною пустки в собі і винесення вироку власній симуляційності, всім формам суєти, які оточують нас в видимому світі.

Екзіс-маска, звісно, не буває поодиноким «обличчям»: доволі часто суб’єкт зацікавлений в витворенні цілої серії подібних «облич» задля врахування експектацій (очікувань) та управління враженнями, а значить, – і поведінковими моделями - великої кількості цільових аудиторій. Тут ми стикаємося із явищем візуального моделювання і вписування у фальшивий (неавтентичний) образ, що з часом настільки «приростає» до суб’єкта, що стає нерозрізнюваним по відношенню до його сутнісних проявів.

Праформи-першообрази цього екзісу генеруються на рівні безсвідомого і знаходять своє уречевлення в різноманітних символах.

Символи представляють собою медіаторів, що розташовуються між безсвідомими і надсвідомими змістами; вони є частковою репрезентацією безсвідомого суб’єкта у відповідних значеннях, і разом із цим, частиною надсвідомого, що пов’язано із ціннісно-регуляторними складовими виявлення суб’єктності (ідеалами, світоглядом, ціннісними орієнтаціями тощо). Отже, в символах, що використовуються у різних візуалізаціях, суб’єкт заявляє про те, чим він є і чим би міг стати (до чого прагне на ідеально-імагінальному рівні), він, водночас, відверто виражає себе і симулює те, що могло б стати реальністю.

Звісно, існують візуальні симуляції, які з самого початку можуть «гарантувати» користувачеві символу повне фіаско в реальності. Вони є такими, оскільки суб’єкт підбирає їх, намагаючись штучно «вписати» себе в певний образ, що призводить, висловлюючись мовою відомого представника символічного інтеракціонізму І. Гоффмана, до «зриву соціального спектаклю», а отже – до різних наслідків соціальної дискредитації і негативного санкціонування, починаючи від елементарного висміювання і закінчуючи різними формами остракізму (ізоляції, покарання).

Узагальнене уявлення про такого роду моделювання-конструювання дає політичний імідж, який може підбиратись за двома базовими схемами:

а) під суб’єкта політики, що його презентує;

б) під цільову аудиторію, що його сприймає і «споживає».

При відданні переваги другій схемі провали презентаційних «спектаклів» перестають бути для політиків випадковими, оскільки вони вимушено зображують риси характеру, темпераменту, емоційні переживання, соціальні установки та ідеали, яким навряд чи відповідають. Політика, перефразовуючи Маркса, є театром повій, які продають дешеві видимості і підробки як першогатунковий продукт. Призначення політики в ідеалі – робота задля спільної справи, яка на практиці вироджується в спектакль спільної справи.

Враховуючи те, що обслуговуючі цей процес виходу на публіку іміджмейкери та іміджбілдери керуються при підборі візуальних атрибутів політика скоріше власною інтуїцією і «законами доброго смаку», а також різними стереотипами (чим завгодно, крім формалізованих інструментів ідентифікаціїх візуальних ознак), випущений «в світ» іміджевий продукт буває розрахованим скоріше на віртуальну, ніж на реальну цільову аудиторію.

Діючи за схемою а), іміджмейкери та іміджбілдери частіше «виграють політика» (політичну групу) і конструюють його (її) образ як автентичний, відповідний і адекватний саме йому (їй). Проте, це має інший негативний ефект: адже в політиці, де мімікрія під досконалість, декларування неіснуючого і нездійсненного пророчить успіх, подібна відвертість не користується попитом. Справжній політик перестає бути «справжнім» для політики і для соціуму, в якому він перебуває.

Якщо на макрорівні політичних ігор, міжкультурних комунікацій в мистецтві, архітектурі, живописі, візуальних символах телебачення та інтернету візуальний символізм відіграє значущу презентаційно-конструюючу роль, то те ж саме стосується і мікрорівня комунікацій. Здавалося б, в якому зв’язку перебувають, наприклад, зовнішньо-візуальні ознаки автомобілю і аксесуари жінки, яка є його водієм? Як змінюється тональність спілкування учасників дипломатичної зустрічі, які першу добу проводять в відштовхуюче-ізолюючому чорному одязі, а потім раптово (випадково?) перевдягаються в сіре, від чого не лише формальні ознаки, але і змістовне наповнення самої комунікації стає іншим?

Феномен значення символів у житті суспільства вивчався протягом багатьох століть в рамках рiзноманiтних свiтоглядних парадигм: еволюцiйно-органiчної (О.Конт, Г.Спенсер), соцiал-дарвiнiстської (Л.Гумплович, А.Смолл, У.Самнер), позитивiстської (символізм або соціальний реалiзм Е.Дюркгейма), антипозитивiстської (нiмецька соцiологiчна школа: Ф.Тьоннiс, Г.Зiммель), об'єктивiстської (загальна теорiя дiї Т.Парсонса, структурний функцiоналiзм Р.Мертона, теорiї конфлiкту Л.Козера, Р.Дарендорфа, Дж.Рекса, теорiї обмiну Дж.Гоманса, П.Блау), суб'єктивiстської (символiчний iнтеракцiонiзм Дж.Мiда, Г.Блюмера, Е.Ґоффмана, феноменологiя Е.Гуссерля, А.Шюца, П.Берґера i Т.Лукмана, Г.Ґарфiнкеля) тощо.

Символи стають значеннєвими завдяки механізму трансгресії (інформаційного переносу), який припускає їх мультикодову трансляцію в різні сегменти інформаційного простору суспільства. Інформаційний перенос через символи може відбуватись усвідомлено або ж стихійно-неусвідомлено, що матиме різні наслідки для комунікації.

Так, наприклад, трансгресійні вияви в політичних комунікаціях стають можливими через складники невербально-комунікативного позиціонування окремих політичних лідерів, які, проте, з точки зору візуальної аналітики та соціології візуального символізму, зовсім не є поодинокими гравцями із вузько-обмеженою суб’єктивністю.

Адже, наприклад, посмішка Кондолізи Райс, костюми і коса Юлії Тимошенко, характерні мавпоподібні мімічні патерни колишнього Президента США Д. Буша-молодшого, типологічна жестова скутість Януковича мають аналітико-діагностичне, візуально-символічне та міжкультурно-комунікаційне наповнення. Символ є локусом колективного безсвідомого, яке маніфестує ментальну ідентичність спільноти в різноманітних візуальних аккордансах кольору, геометричної форми і обраних топологічно-просторових параметрах об’єкту культури, на який побічно проектуються різнопланові соціопсихічні вияви суб’єкта-замовника або ж безпосереднього продуцента.

В соціальному символізмі знаходять своє безпосереднє матеріалізоване відображення відповідні образи політичної влади, державної макроідентичності, окремих соціальних груп, що так чи інакше є причетними до замовлення або ж продукування відповідних символічних композицій. З цієї точки зору ми отримуємо цілий ряд візуально-символічних ізоморфізмів, починаючи від символів мікрооб’єктів безпосереднього фізичного оточення людини (архітектурниі особливості будівель, дизайн інтер’єру та меблів), морфофенотипологічних ознак людської зовнішності та зовнішньо-поведінкових виявів особи (структурно-антропологічні особливості будови тіла та обличчя, функціонально-поведінкові прояви) і закінчуючи різноплановими продуктами людської діяльності, що мають образно-символічний вимір візуальний вимір.

В соціальній метапрограмі як наборі диспозицій створюється конфігурація-профіль соціальної макроідентичності, що представляє собою спрощено-генералізовану модель соціальності і комплементарної їй мікроідентичності-особи. В модель мікроідентичності закладено мінімум дві компоненти: соціально-замовний образ людини (нормативний соціотип) та життєвий сценарій цього соціотипу (соціальний мікроперформатив). Вони складають, відповідно, статичні (морфостатичні) та динамічні прояви особи в її усереднено-соціалізованих проявах.

Нормативний соціотип містить в собі дзеркальне Я (імплантоване суспільством підцензурне самосприйняття, що відображає соціальні експектації, генеровані полями мікро- і макрогруп та їх персоніфікантами і агентами соціалізації – батьками, вихователями, друзями тощо), мікро- (макро)-соціально-замовну схему тіла та набір патернів, що відображають соціальний характер.

Замовна схема тіла, в свою чергу, включає в себе, морфологічний тип та його екзіс у вигляді різнопланових візуально-символічних атрибуцій – невербальної комунікації, стилізації одягу, особливостей почерку, символізацій привласнених просторів та об’єктів культури тощо. Соціальний характер особи знаходить своє опосередковане опредметнення в функціонально-поведінкових проявах та візуальному символізмі її культурного оточення.

Візуалізації як ідентифікативні маркери і «саппорти»(supports) (підтримувачі) суб’єкта задають схеми його саморозпізнавання не лише на рівні схеми тіла і функціонально-поведінкових проявів, але і продуктів матеріальної та духовної культури, простору, дизайну інтер’єру та екстер’єру та інших складових ідентичності, що виступають її символічним продовженням в мікроперформативах, тобто, соціально-зумовлених сценаріях розгортання життєвої активності.

Формується ланцюжок конкордатних візуалізацій «морфофенофігурація – самосприйняття (аутоперцепція) -концепція ідентичності (Я-концепція) - імаго-ідентичність (ідентичність, яка б могла б бути зконструйованою) – сигніфіканти ідентичності в візуалізаціях продуктів культури, привласнених просторах та середовищах».

В залежності від обраної суб’єктом стратегії презентування візуальних символів (символічної самопрезентації в соціальному просторі) є доцільним розрізняти цілеспрямоване візуальне самоконструювання (при свідомій селекції візуальних атрибуцій схеми тіла, поведінки, стилізації одягу, архітектурних екзісів тощо) та стохастична стратегія візуальної символізації, в якій суб’єкт використовує певні візуальні атрибуції безсвідомо-стереотипно, стохастично та імпульсивно.

Цілеспрямоване візуальне самоконструювання передбачає символічний менеджмент враженнями та експектаціями реальної або ж потенційної цільової аудиторії - реципієнта візуальних атрибуцій. Стохастична стратегія візуальної символізації передбачає неспівпадіння дзеркального Я із самосприйняттям, результатом чого стають різнопланові інверсії візуальних атрибуцій, тобто, суб’єкт перестає керувати потоком візуалізацій і створює неконгруентний йому екзіс (соціальний фасад).

Створення неконгруентного екзісу переводить спродуковані символи із розряду значущих в розряд профанних, тобто, в неконгруентних стратегіях візуальної символізації суб’єкт продукує симулякри і імітанти – символи, що не мають значення або ж є девальвованими. Симулякри і імітанти стають основою, з одного боку для трансформації ідентичності, а з іншого – для стигматизування суб’єкта як такого, що не вписується в певні статусно-рольові ієрархії.

Візуально-аналітична ідентифікація включає в себе п’ять рівнів, три з яких складають особистий мікроекзіс із відповідними візуальними маркерами ідентичності, які є невідривними від самосприйняття та образу особи в його безпосередньо-фізичному (фізично-персоналізованому) вияві (соціогендерний,морфотипологічно-функціонально-поведінковий та фізіогномічний) , а два – соціально-безособовий мікро- та макроекзіс, що містить маркери, розраховані на соціально-символічну безособову презентацію ідентичності в дзеркальному я (рівень невербальної комунікації: жестика, міміка, пантоміміка, таксика, проксеміка, стилізація одягу, графологічні особливості; рівень візуальних символізацій привласнених об’єктів культури, просторів та середовищ - аксесуари, татуювання, екстер’єр- та інтер’єр-дизайн житла, технічних засобів (автомобілів, яхт тощо) та привласнених допоміжних просторів (ландшафтних, комерційних тощо).

Ідентифікація (від лат. «identificare» - ототожнювати) є процедурою впізнання на основі співставлення із еталонною типізацією, тобто, процесом, в якому суб’єкт візуального спостереження на основі співставлення емпіричних даних поточного візуального спостереження із еталонними типізаціями констатує відповідність/невідповідність візуально-спостережуваних проявів зазначених вище ознак цим еталонним типізаціям.

Формування візуальної аналітики як міждисциплінарного напрямку пов’язується із рядом медичних, біоетологічних, психологічних, соціологічних, культурологічних концепцій, що стали своєрідними інвестиціями в створення мета-методу візуальної ідентифікації та візуального моделювання образів людини та її просторово-життєвих проявів, об’єктів та середовищ.

Теоретико-методологічною базою візуальної аналітики слугують праці, які можна поділити на два великі блоки:

А) Філософський та психологічний (психофізіологічний, диференційно-психологічний, психотерапевтичний та клініко-психологічний (патопсихологічний).

Праці Л.С. Виготського та А.Р. Лурії (теорія розвитку вищих психічних функцій); дослідження в галузі психофізіології І.П. Павлова, І.М. Сеченова, В.М. Бехтерєва, О.О. Ухтомського, Н.О. Бернштейна, Н.П. Бехтерєвої, П.В. Бунзена, І. Бріггс-Майерс; психологічної теорії діяльності С.О. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, О.В. Запорожця, Л.Б. Ітельсона; філософсько-аксіологічних теорій тілесного конституювання (В. Биховська, В. Подорога, П. Тищенко, С. Хоружий); екологічної теорії Д. Гібсона; етології К. Лоренца та Н. Тінбергена; нейроестетики І. Ренчлера, Т. Селлі, Л. Маффеї; тілесно-орієнтованого психонаналізу та психоаналітичної (патопсихологічної) діагностики Н. Мак-Вільямс, Е. Кернберга, В. Райха, О. Лоуена, К. Леонгарда, Л. Бурбо, М. Фельденкрайза, І. Рольф, К. Ясперса; морфотипологічних та фізіогномічних класифікацій, розроблених в рамках італійської, французької, німецької, англоамериканської та російської шкіл психофізіологічної морфотипіки, антропологічної фізіогноміки та психосоматики (А. Джованні, Г. Віола, Н. Пенде, П. Ростанд, К. Сіго, В. Манувьє, Ф. Бенеке, В. Штіллер, Е. Кречмер, Й. Таудлер, Р. Вейденрайе, К. Конрад, Д. Брайант, В. Міллз, В. Шелдон, Г. Айзенк, В.П. Крилов, О.О. Богомолець, В.Г. Штефко, М.В. Чорноруцький, М.Ю. Лорін-Епштейн, Я.Я. Рогінський, В.В. Бунак, І.Б Галант, М.О. Воронов); емпіричних досліджень невербальної комунікації (проксеміки, жестики, міміки, пантоміміки, таксики, стилізації одягу, основ графоаналізу) Ч. Дарвіна, В. Бехтерева, С. Данкелла, П. Монтегоцці, Д.Ніренберга та Г.Калеро, А. Піза, І. Сікорського, А. Штангля, Д. Фаста, сестер Соріних, С. Попова, Г. Щокіна. [Див.: Выготский, 1934; Выготский, 1960; Лурия, 1969; Лурия, 1970; Лурия, 1970; Сеченов, 1947; Бехтерев, 1905; Ухтомский, 1962; Ухтомский, 1978; Бернштейн, 1947; Бернштейн, 1966; Бехтерева, Бундзен, 1974; Рубинштейн, 1946; Рубинштейн, 1958; Леонтьев, 1977; Запорожец, 1960; Быховская, Подорога, Тищенко, Хоружий, 2005; Гибсон, 1988; Lorenz, 1940; Tinbergen, 1975, P.507-527; Ренчлер, Селли, Маффеи, 1995, с.191-224; Мак-Вильямс, 2006, с.191-445; Кернберг, 2006, с.70-112; Reich, 1949; Лоуэн, 1996; Лоуэн, 2001; Леонгард, 1993; Бурбо, 2003; Фельденкрайз, 1994; Rolf, 1989; Кречмер, 1995; Хомская, 1987; Милнер, 1973; Павлов, 1951; Ясперс, 1997; Воронов, 2004 ].

Б) Соціально-психологічний та соціологічний.

Фундаментальні ідеї, що мають теоретичне і прикладне значення для візуальної аналітики, висунуті в роботах зазначених авторів блоку Б, можна резюмувати наступним чином.

Серед соціально-психологічних напрацювань монографічного та науково-публіцистичного характеру, що стали теоретико-методологічною основою для візуальної аналітики та соціології візуального символізму представлені концепція соціальної детермінації перцептивних структур М. Маккобі та І. Модіано; екопсихологічні концепції ненормативного психічного розвитку та соціалізації Г. Дігнера; емпіричні дослідження соціо-групової генези психічних захворювань Е. Кооса та Х. Штайнхаузена; каузальна теорія субкультурної свідомості В. Готтшлаха; теорія соціального макростресу Дж.Мака та К. Бенке; трансактний аналіз Е. Берна; Circumplex-теорія В. Шварца та емпіричні дослідження етнокультурних автостереотипів, що проводилися в її рамках.

[Маккооби, Модиано, 1971; Deegener, 1981, 1990; Koos, 1966; Steinhausen, Gobel, 1982; Gottschlach, 1971; Boehnke, 1992; Берн, 1993; Schwartz, 1990, 1992].

Представлена монографія виступає продовженням і поглибленням дослідження візуального символізму, що є безпосередньо пов’язаним із різноплановими візуалізаціями об’єктів матеріальної та духовної культури, життєвих просторів та середовищ.

Слідуючи логіці попередніх монографічних досліджень [Романенко, Яковенко, 2008; Романенко, Яковенко, Огаренко, 2009], це є 5-й блок візуально-аналітичної ідентифікації символізму особистих атрибуцій, об’єктів культури, просторів та середовищ, який включає в себе:

5.1. Візуальну ідентифікацію символізму особистих атрибуцій, яка складається з:

5.1.1. Візуальної ідентифікації символізму аксесуарів.

5.1.2. Візуальної ідентифікації символізму татуювань.

5.1.3. Візуальної ідентифікації службових атрибуцій (знаків розрізнення).

5.2. Візуальну ідентифікацію символізму об’єктів (продуктів) матеріальної та духовної культури, яка складається з:

5.2.1 Візуальної ідентифікації символізму продуктів образотворчого мистецтва та скульптурних композицій.

5.2.2. Візуальної ідентифікації символізму продуктів кінематографії (відеопродукції).

5.3. Візуальна ідентифікація символізму особистих та соціальних просторів та середовищ, яка складається з:

5.3.1. Візуальної ідентифікації екзіс-символізму об’єктів архітектури (екстер’єру житла).

5.3.2. Візуальної ідентифікації символізму дизайн-екстeр’єру (інтер’єру) житла.

5.3.3. Візуальної ідентифікації символізму допоміжних технічних засобів.

5.3.4. Візуальної ідентифікації символізму допоміжних особистих та соціальних просторів.

Об’єктом дослідження в монографії є візуалізації в образах людини, її акціональних виявах, продуктах культури, просторах та середовищах.

Предметом дослідження є емпіричні особливості та закономірності структурування візуалізацій в образах людини, її акціональних виявах, продуктах культури, просторах та середовищах, себто – механізми символічної інтеракції.

Метою дослідження є систематизація засадничих метаідей та практичних моделей, що дозволяють здійснювати ідентифікацію візуалізацій психологічного та соціального рівнів.

З поставленої мети випливають наступні завдання даної монографії:

1)Здійснити системно-теоретичний огляд засадничих метаідей та практичних моделей, що дозволяють здійснювати ідентифікацію візуалізацій психологічного та соціального рівнів.

2) Операціоналізувати представлені ідеї на наочно-демонстраційних прикладах.

Методами дослідження в представленій роботі є аксіоматично-дедуктивний метод, метод якісного аналізу візуалізацій, а також ампліфікативні методики та техніки юнгіанського символічного аналізу (в окремих демонстраційних прикладах).

Гіпотезою дослідження виступає теза про наявність паралельно-кореляційних залежностей між візуалізаціями образів людини, її акціональних виявів та індивідуально-соціопсихологічними та соціально-рольовими особливостями різних суб’єктів.

Наукова новизна дослідження розкривається в положеннях та ідеях, викладених в розділі 1.

Практичне значення монографії полягає в демонстрації комплексного методу аналітичного дослідження соціопсихічних (психічних та соціальних) візуалізацій.

Структура монографії складається із вступу, десяти розділів, висновків, переліку використаних джерел.