31. Володарювання. Персоніфікація влади (владні персони та їхнє оточення)

Властительство — господство, повелевание в формах, свойственных абсолютной власти.

Владычество — господство, полная власть, обладание и управление (в отношении власти, сана, звания, территории).

Властвование — владение, управление в значении действия; господствование.

Господство — подавляющее, преобладающее влияние, обладание всей полнотой власти над кем-либо.

Влияние — суть действия власти, ее авторитета; действие, воздействие, оказываемое кем-либо, чем-либо на кого-либо, что-либо, например историческим лицом на других людей и общественные процессы. Мощь — могущество, сила, властное воздействие. Покровительство — 1) защита, заступничество, оказываемое кому-нибудь; 2) поощрение какой-нибудь деятельности, благоприятное отношение со стороны властей.

Поняття «влада» належить до числа основоположних категорій політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, самої політики і держави. Неподільність влади і політики визнається як само собою зрозуміле в усіх політичних теоріях минулого і сьогодення. Політика як явище характеризується прямою або непрямою зв'язком із владою і діяльністю по здійсненню влади. Соціальні спільності і індивіди вступають у різні відносини: економічні, соціальні, духовні, політичні. Політика представляє собою таку сферу взаємовідносин між соціальними групами, верствами, особистостями, яка стосується головним чином проблем влади та управління.

Тому для орієнтації в сучасних політичних реаліях необхідне розуміння змісту даної категорії, причин необхідності політичної влади для суспільства, її легітимності, ресурсів, виконуваних функцій. Вивчення механізмів реалізації влади необхідно для осмислення сучасного стану Росії.

У широкому сенсі слова влада - це здатність і можливість здійснювати свою волю, робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, права, насильства. У такому аспекті влада буває економічна, політична, державна, сімейна і інша. Такий підхід також вимагає розмежування класової, групової та особистої влади, які переплітаються між собою, але не зводяться один до одного.

Найбільш важливим видом влади є політична влада. Політична влада - це реальна здатність даного класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці й правових нормах. Політична влада характеризується або соціальним пануванням, чи провідною роллю, або керівництвом тих чи інших груп, а найчастіше різними поєднаннями цих якостей.

Питання про владу в сучасній Росії є ключовим, оскільки саме з ним пов'язані всі колізії перетворень, які відбуваються в суспільстві. Успіх (або неуспіх) демократичних реформ зумовлений специфікою сприйняття влади в Росії. Сприйняття влади, вписане у світоглядні багатовікові російські соціокультурні традиції, не просто відрізняється від демократичної концепції, а протистоїть їй логічно, якщо так можна висловитися, «воює» з нею за кожну «висоту».

Персоніфікація влади передбачає сприйняття влади не як політичного інституту, а як конкретної особистості, в якій ця влада втілюється. Особистим якостям представника влади надається більше значення, ніж законотворчості, влаштуванню та функціонуванню держапарату. Демократична система побудови правових відносин, взята на озброєння Росією, спрямована на деперсоніфікації влади. Схема управління будується таким чином, щоб система працювала незалежно від того, хто саме займає в ній певне місце.

Особливістю сучасного розвитку Росії є виникнення режиму, для якого інтереси держави і суспільства не збігаються. Це означає, що суспільна влада на цьому етапі не має ефективної політичної структури. Такий режим політологи називають гібридним або перехідним. Володіючи ознаками демократії, він ще не є демократичним.

Росія отримала в спадок правління комуністичної партії і обмежену автономію в складі Радянської держави. У результаті склалася ситуація, коли в державних структурах виражаються не інтереси партій, а соціально-економічних груп, які мають безпосередній доступ до політичної влади. Напруга між державою і політичним режимом є також напругою між формальними і неформальними політичними відносинами, між законом і політикою, між інституціоналізованої і персоніфікованої політичною владою. Систему, що склалася при Б. Єльцині можна назвати «режимно-державної», при якій в центрі режиму перебував президент з великим обсягом повноважень. Результатом такої політичної практики стало ослаблення держави, не здатного затвердити принципи конституціональної незалежності політичної системи від існуючого режиму.

Оцінюючи російську політичну систему - це яскраво виражена персоніфікація влади. Російська система носить не стільки інституційний, скільки персоналістський характер. Ця її риса глибоко вкорінена в історичній традиції з часів самодержавства. Особистість монарха накладала виразний відбиток на характер царювання - не тільки на його напрямок (варіювання реформізму і консерватизму), але і на стиль владарювання, методи управління. І ця особливість збереглася згодом, за радянських і в пострадянський час: періодизація російської історії ХХ - початку ХХI ст. пов'язана з іменами Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Горбачова, Єльцина, Путіна. Громадяни (піддані), громадська думка явно потребують уособлювалась влади. У російському менталітеті ролі особистості у владі традиційно надається ключове значення.

З тим, що влада в Росії сприймається народом персоніфіковано, згодні багато сучасних дослідників. Ю.С. Пивоваров стверджує це в аксіоматично формі: «Російська влада передбачає режим персоніфікації» [3]. Народ приймає зміни, які відбуваються кожного разу з приходом до влади нової людини, і навіть чекає цих змін. Тобто, відбувається своєрідна легалізація того факту, що специфіка управління, а часом і його форма може визначатися характером конкретного представника влади.

З персоніфікацією влади пов'язано специфічне ставлення росіян до закону. У Росії закон не має сили, якщо він не освячений особистістю конкретної людини і не втілений його волею.

Соціологічні дослідження виявляють елементи персоніфікації влади в суспільній свідомості, які виражаються у рівні інформованості, оцінках, очікуваннях і ставленні населення до різних органів влади. Тому відбувається перерозподіл повноважень на користь конкретних представників виконавчої влади на шкоду колективним її органам відповідно до режимом персоніфікації влади [4]. З вищесказаного слід зробити висновки, що персоніфікація влади негативно впливає на політичний режим. Політичний режим Росії залежить в основному від волі одного представника влади.