- •1. Становлення та розвиток теорії інновацій.
- •2. Місце та роль інновацій у системі господарювання.
- •3. Сутність інновацій та їх класифікація
- •4. Характеристика етапів інноваційного процесу
- •5. Моделі інноваційного процесу
- •6. Життєвий цикл інновацій
- •7.Сучасні теорії інноваційного розвитку
- •8. Інноваційна діяльність як чинник зростання національної економіки (див 2)
- •9. Сутність (особливість) державної інноваційної політики.
- •11. Преференції та пільги для суб’єктів інноваційної діяльності
- •13. Сутність та особливості інтелектуальної власності
- •12. Вітчизняний та зарубіжний досвід державної підтримки інноваційної діяльності
- •14. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні
- •15. Нормативно-правова база інноваційної діяльності
- •16. Сутність та етапи розробки інноваційної стратегії підприємства
- •17. Інноваційні стратегії: види, характеристика, умови реалізації.
- •18. Сутність, визначення та взаємозв’язок інноваційної політики та стратегії підприємства
- •19. Види інноваційних стратегій та передумови їх реалізації (див 17)
- •20. Основні принципи формування інноваційної політики та умови їх реалізації
- •21. Складові інноваційної політики підприємства та методи її вибору
- •22. Особливості управління інноваційними процесами на підприємстві
- •23. Стратегічне управління інноваційною діяльністю.
- •24. Сутність оперативного управління (менеджменту) інноваційної діяльністі.
- •25. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві
- •26. Організаційні структури управління інноваційною діяльністю
- •27. Сутність, моделі та принципи інноваційного розвитку підприємств
- •28. Етапи інноваційного розвитку малих та великих підприємств
- •30. Управління інноваційним потенціалом підприємства: сутність та складові
- •35. Особливості формування попиту на інновації
- •38. Методи визначення попиту на інновації
- •39. Особливості процесу комерціоналізації інновацій.
- •40. Сутність та моделі дифузії інновацій.
- •3. Рівень споживацького середовища –
- •41. Інформаційне забезпечення інноваційної діяльності підприємств: сутність, джерела, організація
- •42. Види та джерела інноваційної інформації
- •43. Моніторинг інновацій: сутність, об’єкти, групування даних про інновації
- •44. Формування і використання інформаційних ресурсів в інноваційній діяльності підприємств
- •45. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності
- •46. Джерела фінансування інноваційної діяльності
- •48. Лізінгове фінансування інноваційної діяльності
- •49. Техніка і технологія як домінуючі складові техніко-технологічної бази під-ва.
- •50. Показники оцінки техніко-технологічного рівня під-ва.
- •51. Інноваційні проекти: сутність, види, умови реалізації
- •52. Сутнісна характеристика життєвого циклу проекту та його етапів
- •53. Особливості управління реалізацією інноваційних проектів
- •54. Організаційні форми та методи управління інноваційними проектами
- •55. Принципи оцінювання і показники
- •56. Показники економічної ефективності інноваційних проектів
- •Становлення та розвиток теорії інновацій
12. Вітчизняний та зарубіжний досвід державної підтримки інноваційної діяльності
Згідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» державна підтримка інноваційної діяльності може надаватися в таких формах.
1.Повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за кошти Державного бюджету України, кошти бюджету Автономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів.
2.Часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування інноваційних проектів за кошти Державного бюджету України, кошти бюджету Автономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і/або інших суб'єктів інноваційної діяльності.
3.Повна або часткова компенсація (за кошти Державного бюджету України, кошти бюджету Автономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів) відсотків, які сплатили суб'єкти інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів.
4.Надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів.
5Майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».
Щодо зарубіжного досвіду державної підтримки інноваційної діяльності, то в різних країнах вона відбувається по різному. Зокрема, у Південній Кореї та Японії основними агентами економічного зростання вважають великі промислові групи. Тому держава активно підтримує їх прагнення диверсифікувати свою діяльність на основі наукомістких технологій, щоб підвищити частку експорту в загальному обсязі своєї продукції. Ця підтримка особливо відчутна у сфері технічної освіти, для чого розробляють і реалізують різноманітні державні програми, в тому числі ініційовані місцевими органами управління. Так створюють умови для підвищення інтелектуального і креативного рівня працівників, що зумовлює їх зацікавленість у реалізації власних можливостей.
Дещо інший підхід у формуванні умов для інноваційного розвитку використовують в Ізраїлі, де ставку в державній економічній політиці роблять на малий високотехнологічний експортоорієнтований бізнес. Основними агентами економічного зростання вважаються комерційні високотехнологічні фірми, тому державна підтримка зосереджена у сфері їх інкубування і створення фондів початкових інвестицій для фінансування їхньої діяльності. Бізнес-інкубатори тут надають не лише стандартні офісні послуги, а й широкий спектр маркетингового, інформаційно-технічного консультування та форм фінансової підтримки підприємців, які мають потенційно привабливу науково-технічну ідею.
У Китаї підтримка економічного розвитку регіонів здійснюється приблизно за таким самим сценарієм, проте умовою надання підтримки (найчастіше у формі початкових інвестицій, які надаються селищною радою) є не вимога високотехнологічності бізнесу, а вміння ефективно використовувати природні ресурси. Отже, йдеться про модель інноваційного розвитку, орієнтовану на використання ресурсної бази певного регіону. В Україні її можна застосовувати в регіонах, що мають специфічні природні ресурси, наприклад рекреаційні, кліматичні чи видобувні.