62.1.4. Гіркі жнива

Напружена ситуація склалася із збиранням врожаю 1941 р., адже .-•кннва розпочалися в той час, коли ворог підходив до Дніпра і нависла ре­альна загроза окупації Полтавщини. Становище ускладнювалося тим, що для роботи на полях не вистачало сільськогосподарської техніки, а для :ослуговування тих тракторів і комбайнів, які ще залишилися в МТС, не вистачало механізаторів. Для їх підготовки були створені короткотер­мінові курси, на яких протягом липня без відриву від виробництва було підготовлено більше 3 тис. трактористів, 300 комбайнерів і 880 помічни­ків комбайнерів. Більшість із підготовлених механізаторів були жінками.

На польові сільськогосподарські роботи було залучено практично все працездатне населення, включаючи дітей. По селах збирали звичні знаряд­дя праці - коси, серпи, граблі. Постанова бюро Полтавського обкому КП(б)У і виконкому обласної ради депутатів трудящих від 28 червня 1941 р. вима­гала від партійних і державних органів «забезпечити роботу <...> від сходу д: заходу сонця, добившись того, щоб всі <...> виконували і перевиконува­ли денні завдання», «вести жорстоку боротьбу з прогульниками, ледарями та керівниками, які потурають їм». Незважаючи на вжиті заходи, станом на 15 серпня 1941 р. Полтавщина виконала план хлібоздачі державі лише на .4.2 Більшість колгоспів та радгоспів встигли скосити хліб, але на

Громовиці літа 1941 р.

62.2.1. Втрата Правобережжя

Якби до початку війни хтось сказав полтавцям, іцо за якихось два мі­сяці територія області стане театром бойових дій, а ще через місяць буде окупована німцями, його б підняли на глум або й розстріляли як панікера і провокатора. Від західного кордону краю, надійно прикритого широкою течією Дніпра, до західного кордону держави пролягла віддаль у 500 км. На території Дніпровського Правобережжя були розгорнуті могутні ра­дянські фронти - Південно-Західний (ком. - ґен.-п-к М. Кирпонос) і Пів­денний (ком. - ґен. І. Тюленєв), здатні розгромити будь-якого противни­ка. Обидва фронти створювалися для ведення наступальної війни проти Німеччини та Румунії.

Сценарій майбутньої війни проти Німеччини розігрувався в Ґенштабі на двох стратегічних іграх 2 і 8-11 січня 1941 р. відповідно до двох напрямів ударів - пів­нічніше й південніше Полісся. Головний удар було вирішено нанести з території України. Згідно з планом Генштабу РСЧА від 15 травня 1941 р. Південно-Захід- ний фронт (ПЗФ) із району Львова завдавав основного удару на Краків і допоміж­ного на Люблін, відрізаючи Німеччину від її південних союзників. До складу фронту входило 8 армій, 122 дивізії (74 стрілецьких, 28 танкових, 15 моторизова­них, 5 кавалерійських), 91 полк авіації. На 10-12 день наступу війська фронту ма ли вийти на рубіж рік Вісли і Дунайця, витримуючи середній темп наступ; 10-12 км/день. Південний фронт завдавав удару по Румунії й Угорщині.

Німці провели подібну гру раніше - 29 листопада 1940 р. Головний удар намічен спрямувати північніше Полісся (через Мінськ і Смоленськ на Москву), допоміжний тзденніше (на Україну). Відповідно для дій на території Білорусії виділялося дві тан- :- ; зі групи, проти України - одна. (Ще одна танкова група мала наступати на Прибал­тику і Ленінград). До 22 червня 1941 р. біля кордонів СРСР було зосереджено 98 піхот­них, 17 танкових, 14 моторизованих дивізій Вермахту. Пересування своїх військ нім- ■д_ не приховували. Офіційні заяви пояснювали зосередження військ на сході як мас- : зання перед висадкою в Англії. Насправді всі знали, що готується вторгнення в Ро- д:<. Відома була й дата вторгнення. Знало цю дату і радянське керівництво.

Готуючись до воєнного зіткнення, Червона армія і Вермахт переслідували од- хзнову стратегічну мету: знищення головних сил противника. Війська націлюва­ти :я на тактичну раптовість, стрімкий наступ на визначених заздалегідь страте- •XX напрямках, виграш у перші дні війни прикордонної битви. Зігравши на випередження, німецькі збройні сили 22 червня 1941 р. ": згорнули наступ на північному, центральному й південному стратегіч­них напрямках, нав'язавши радянському командуванню свою тактику ве­дення війни. На Україні наступала німецька група армій «Південь» (ком. - ген.-фельдмаршал Г. фон Рунштедт),

На центральному напрямі для німців все пройшло гладко: у червні Д:"41 р. в районі Мінська був оточений і розгромлений Західний фронт ::-:даді 4-х армій. За рахунок стратегічних резервів фронт було створено . ново, але він знову потрапив в оточення в районі Смоленська ідзагинув ■друге. Розгром на полі бою був доповнений погромом, здійсненим И. Ста­дним серед командування Західного фронту (розстріл комфронту^Д_.Дав- г : зе і ряду вищих офіцерів). Швидкий успіх німців на центральному напрямі став наслідком застосу- з :■:-::-:я революційної тактики, коли дві могутні танкові групи змогли оточити . : нищити основне ядро радянських військ. На півдні ж через відсутність яя;.тої танкової групи досягти таких вражаючих результатів не вдалося.

Свідчення 33. Із оперативної директиви ОКХ згідно плану «Барбаросса» (31 січ­ня 1941 р.):

«1. Загальні завдання.

На випадок, якщо Росія змінить своє ставлення до Німеччини, необхідно в якос­ті запобіжного засобу вжити всі підго­товчі заходи, які б дозволили розгроми­ти Радянську Росію шляхом швидкоп­линної кампанії ще до закінчення війни з Англією.

Військові дії слід проводити так. щоб можна було, глибоко прорвавшись тан­ковими клинами, знищити зосереджені в Західній Росії головні сили російської армії і перешкодити відходу ще боєздат­них частин противника в глибину росій­ських просторів.<...> 4. Завдання групам армій і арміям. а) Група армій «Південь» має завдання: кинувши вперед свої танкові і моторизо­вані з'єднання і наносячи головний удіу> лівим крилом на Київ, знищити російські сили в Галичині і в західній частині Ук­раїни і своєчасно оволодіти переправами через ріку Дніпро в районі Києва і нижче за течією з метою забезпечити подаль­ший наступ східніше ріки Дніпро... корпусний комісар М. Вашугін після невдалого завершення операції застре­лився, а Г. Жуков, ніби нічого особливого не сталося, відлетів до Москви.

За два тижні боїв ПЗФ втратив 80% танкового парку: понад 4 тис. ма­шин - більше, ніж мав Вермахт на всьому Східному фронті. Це був нечу- ваний танковий розгром. Війська німецької 1-ї танкової групи вирвалися на оперативний простір і рушили по радянським тилам, знищуючи аерод­роми, штаби і госпіталі. Німці захопили величезні трофеї: запаси озброєн­ня, пального, боєприпасів, продовольства, медикаментів тощо.

До вечора 8 липня в районі Новоград-Волинського була прорвана т. зв. «лінія Сталіна» (укріплення на старому радянсько-польському кордоні), і моторизовані частини Вермахту вийшли на шосе Житомир-Київ. 11 лип­ня розпочалася Київська оборонна операція, яка трагічно завершилася 26 вересня на території Полтавської області.

Справжні масштаби трагедії, яка розігралася на Правобережній Укра­їні, жителям Полтавщини були невідомі. Тон повідомлень Совінформбю- ро був заспокійливим. Тривога стала закрадатися, коли в західні райони краю масово посунули біженці з Правобережжя, а на берегах Дніпра зай­няли оборону радянські армії. Лише тоді полтавці переконалися, що вій­на зримо стала на порозі їхніх осель.

Свідчення 36.

У перші місяці війни Червона армія втратила 5,3 лин. солдатів і офіцерів убитими, полоне­ними і зниклими безвісти. З урахуванням поранених, контужених і скалічених втрати бу.:.. ще більшими. Фактично загинула вся передвоєнна кадрова армія. Чотири роки проти Вес- махту воювали резервісти. При цьому через поспішний відступ на окупованих територіях за­лишилося 5360000 військовозобов'язаних, яких не встигли мобілізувати. У 1941 р. Червона армія втратила 6290000 одиниць стрілецької зброї — більше, ніж мав озброєнні Вермахт. Тоді ж було втрачено 20500 танків — кількість, достатня для уком­плектування п'яти Вермахтів. Це ж стосується і 101100 гармат і мінометів. Втрачек. 10300 літаків вистачило б для повного переозброєння Люфтваффе. На кордоні було кинуг. більше мільйона тонн боєприпасів. До рук німців потрапив Дрогобицький нафтоносний райс - Командування Південно-Західного фронту виявилося нездатним вести бойов: дії в умовах масованого наступу противника.

В свою чергу, командування німецької групи армій «Південь» всіляко намага­лося розвинути свій успіх, переслідуючи наші війська по п'ятах і не даючи змоги закріпитися на лініях оборони. Авіація противника, добившись панування в по­вітрі, активно підтримувала свої наземні війська. З ранку до пізнього вечора ні­мецькі льотчики наносили бомбові удари по колонах відступаючих радянських військ, утруднюючи й уповільнюючи темп їхнього пересування. На дорогах і пе­реправах утворилися величезні пробки. Командування Вермахту вибудувало умі­лу тактику дій своїх військ, уникаючи зустрічних боїв з радянськими танками і лобових ударів по заздалегідь підготовленій обороні противника. Зустрівшись з такою обороною, німці негайно викликали авіацію. Навіть на неукріплених ді­лянках піхота й танки розпочинали атаку лише після сильної авіаційної й артиле­рійської підготовки, намагаючись одразу вийти на фланги радянських частин. Заздалегідь були передбачені заходи для ведення боротьби з численними радян­ськими танками.

Радянське командування, навпаки, намагалося атакувати танками без під­тримки артилерії й піхоти. Діючи самотою, танкісти зазнавали величезних втрат, а захоплені ними рубежі не закріплювалися. Військові невдачі сприяли виникнен­ню серед особового складу військ Червоної армії «танкобоязні» й «літакобоязні», страху перед можливим оточенням. Піддавшись панічним настроям, з поля бою втікали як окремі військовослужбовці, так і цілі полки і дивізії.

10 липня ДКО прийняв постанову про утворення Головного команду­вання військ Південно-Західного напряму (ГКПЗН) на чолі з Маршалом Радянського Союзу С.М. Будьонним. 13 липня Ставка ГКПЗН розмістила­ся в Горбанівці під Полтавою й приступила до керівництва військами Пів­денно-Західного й Південного фронтів. На цей час ситуація на Правобе­режжі стала загрозливою.

11 липня 1941 р. німецькі моторизовані частини прорвалися на під- 7'--іі до Києва. За 15-20 км від міста вони були зупинені на рубежі р. Ір- _:-:ь. Тут німцям довелося вести бої 70 діб.

В результаті прориву німецької 1-ї танкової групи (ком. - Е. фон Кляйст) вій- _; - а ПЗФ виявилися розчленованими на два угруповання: північнеі(5-а армія ґене- :а М. Потапова) і південне (6-а і 12-а армії Генералів І. Музиченка й І. Понєдєлі- Розгорнувши свою армію на Коростенському напрямі, М. Потапов утримував .лінії більше місяця. На фронті 200 км 18 радянських дивізій разом із залишка- .: .^-го, 19-го, 22-го мехкорпусів вели запеклі бої з 10 німецькими дивізіями 6-ї ар- 3. фон Райхенау. Протягом липня і першої половини серпня 1941 р. 5-а армія -:лерервно завдавала контрударів по лівому крилу груп армій «Південь», змушу- -::: німецьке командування перекидати проти М. Потапова додаткові дивізії, за- ..: ть зосередити їх на Київському напрямі. За визнанням німецького Генерала Фі­ала:. контрудари армії М. Потапова справили «значний паралізуючий вплив на во- .-: :-: змандування 6-ї армії до виконання головного оперативного завдання - вихо­де Дніпра і Києва». За місяць боїв противниквдалося потіснити М. Потапова

*

лише на 60-70 км. 10 серпня 1941 р. командуючий групою армій «Південь» змуше­ний був віддати військам, які діяли на рубежі Коростень-Київ, наказ перейти де оборони. Того ж дня війська, що захищали столицю України, були зведені в 37-у ар­мію (ком. - ґен.-м. А. Власов). 16 серпня обстановка під Києвом стабілізувалася.

У той час, як армія М. Потапова стримувала німців на правому крилі ПЗФ, йото ліве крило втяглося в масштабну битву на Уманському напрямі, де оборонялися 6-е. і 12-а армії, а також 18-а армія Південного фронту (всього 18 дивізій та залишки 15-го, 16-го, 24-го мехкорпусів). Маневруючи 1-ю танковою групою і піхотними ди­візіями 11-ї та 17-ї армій Німецьке командування 3-8 серпня 194І р. провело блис­кучу операцію з оточення радянських армій під Уманню. В полон потрапило 103 тис. бійців і командирів Червоної армії, серед них ґенерали І. Музиченко та І. Понєдєлін. загинуло понад 200 тис. чол., втрачено 317 танків і 858 гармат. Пошарпана 18-а ар­мія ґенерала Смирнова відійшла на південь до Вознесенська. Спроби деблокувати оточених контрударами 2 6-ї армії на Корсунь-Шевченківському і Ржищівському напрямках зазнали невдачі. 15 серпня 26-а армія відійшла за Дніпро.

Перемога під Уманню відкрила німцям шлях до Кривого Рогу, Одесі: і Миколаєва. Крім того, танкова група Е. фон Кляйста могла тепер удари­ти в пониззя Дніпра і оволодіти його західним берегом на ділянці між Чер­касами і Запоріжжям. Подібний хід давав можливість знищити радянське угруповання в районі Києва. До 25-30 серпня 1941 р, німці захопили всю Правобережну Україну.