Тема 2.6. Сімейне право Питання для самостійного вивчення

1. Правове регулювання особистих і майнових відносин між подружжям у міжнародному приватному праві.

2.Регулювання відносин між: батьками і дітьми у між­народному приватному праві.

3. Правове врегулювання всиновлення.

4. Усиновлення дітей - громадян України іноземцями на території України.

Завдання

1. Охарактеризуйте правове регулювання майнових від­носин між подружжям у міжнародному приватному праві.

2. Ознайомтеся з Європейською конвенцією про всинов­лення дітей 1967 р.

3. Визначте порядок усиновлення дітей - громадян Украї­ни іноземцями на території України.

Методичні рекомендації

Питання 1. Правове регулювання особистих і майно­вих відносин між подружжям у міжнародному приватному праві.

Тільки належно оформлений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові.

Особистим відносинам у законодавстві держав відво­диться менше уваги, ніж майновим, адже в багатьох правових системах діє принцип невтручання в суто особисті справи по­дружжя.

Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом).

Законодавство обмежується тільки регулюванням питань вибору прізвища подружжя, їх обов'язку сумісного проживання, досягнення повноліття на час реєстрації шлюбу, права анулюва­ти шлюбний договір (контракт), укладений між подружжям.

Майнові права та обов'язки подружжя досить детально регламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання один одному.

Існують три основні види правового режиму майна по­дружжя:

1) спільності;

2) роздільності;

3) змішаного режиму.

Режим спільності майна подружжя означає право спіль­ної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набуто­го під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим означає, що в період перебування в шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі роз­лучення це майно стає загальним і ділиться порівну.

У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів майна.

Так, щодо режиму спільності в одних штатах США дохо­ди від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (легаль­ний та договірний режим майна).

Легальний режим спільності майна подружжя передбача­ється законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Ле­гальний режим роздільності майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т.ч. у Великобританії; легальний змі­шаний режим майна - у Даній, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю нада­ється можливість урегулювати майнові відносини на свій по­гляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. У державах "сім'ї загального права" значення шлюбного договору має ін­ститут довірчої власності (траст).

Порядок управління майном також може бути встановле­но законом або шлюбним договором.

Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії перед­бачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак розпоря­дження нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно

(ст. 1356 Цивільного зводу Німеччини). Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо зазначених пи­тань.

Умови утримання подружжя зазвичай регулюються зако­нодавством. В одних правових системах передбачаються обо­в'язки подружжя із взаємного утримання (Україна, Іспанія), в інших - цей обов'язок покладається на одного з подружжя (ст. 208 Цивільного кодексу Франції). Нині норми права, які перед­бачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї) за ра­хунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов'язок матеріального утримання одного з подружжя.

Якщо в державах "сім'ї континентального права" кожен із подружжя може вимагати надання допомоги іншому, то в державах "сім'ї загального права" заявлення й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим.

Англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов'язує дружину надавати матеріальну допомогу своєму чо­ловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги.

Проте у державах "сім'ї загального права" обов'язок по­дружжя щодо взаємного утримання, і, насамперед, обов'язок чоловіка утримувати свою дружину в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків і знаходити­ся в безпосередньому зв'язку з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорціум").

У правових системах, де передбачено укладення шлюб­ного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується.

Норми Сімейного кодексу України також вказують на право подружжя регулювати шлюбним договором питання про утримання одного з подружжя.

Питання 2. Регулювання відносин між батьками і дітьми в міжнародному приватному праві

Колізійне регулювання правового положення дітей за­сновується на застосуванні закону громадянства дитини. Громадянство дитини визначається громадянством батьків погоджено _між ними (якщо батьки мають різне громадянство), за принци­пом ґрунту (Резолюція Комітету Міністрів ЄС "Про громадян­ство дітей, що народилися в шлюбі").

Основні проблеми правовідносин між батьками і дітьми такі:

• встановлення та оспорювання батьківства (материнства);

• позбавлення батьківських прав;

• аліментні обов'язки батьків і дітей;

• охорона прав дитини;

• інститут батьківської влади.

Регламентація цих відносин здійснюється в першу чергу на основі особистого закону батьків і дітей (права країни грома­дянства або доміцілія). Застосовуються також закон країни по­стійного проживання дитини, закон компетентної установи й закон суду.

Закон суду - це допоміжна прив'язка й застосовується за умови, що він найбільш сприятливий для дитини.

Питання походження дитини є передумовою для вирі­шення проблеми взаємовідносин між батьками і дітьми. Ці пи­тання, як правило, мають самостійну колізійну прив'язку.

У Франції походження дитини визначається національ­ним правом матері. З питань узаконення й добровільного ви­знання батьківства (материнства) передбачаються альтернативні прив'язки: узаконення шляхом укладення шлюбу в майбутньому повинно відповідати або шлюбному статуту, або національному закону подружжя, або особистому закону дитини.

Визнання батьківства в судовому порядку відбувається по національному закону або заявника, або дитини.

У багатьох країнах щодо питань народження дитини ви­рішальним є закон громадянства батька, матері дитини (ФРН, Португалія, Італія, Японія). При різному громадянстві подружжя застосовується закон спільного місця проживання, а при його відсутності - особистий закон чоловіка. По англійському праву питання про "законність" народження в основному вирішується на підставі закону доміцілія чоловіка.

З питань аліментних зобов'язань на користь дітей основ­ним колізійним критерієм є закон звичайного місця проживання дитини, який визначає право на аліменти, їх розмір і коло зо­бов'язаних осіб (Австрія, Бельгія, Швейцарія, Франція, ФРН, Туреччина). Проблема взаємного утримання дітей і батьків ви­рішується на основі права тієї держави, громадянство котрої має особа, що претендує на отримання аліментів (Чехія, Польща).

Визначення сукупності альтернативних колізійних прив'язок й цілісного "ланцюга" колізійних норм, що застосо­вуються при вирішенні питань правового статусу дітей, здійс­нюється в інтересах захисту дітей й спрямоване на досягнення їх максимального захисту.

Питання 3. Правове врегулювання усиновлення

На міжнародному рівні основні питання усиновлення ви­рішуються в Європейській конвенції про усиновлення дітей 1967 р. Останнім часом дуже поширеним стало усиновлення іноземними громадянами і усиновлення за кордоном. Тому в су­часному міжнародному приватному праві визначений досить високий стандарт вимог щодо всиновлення.

Система всиновлення, що закріплена в Конвенції ООН про права дитини 1989 р., забезпечує гарантії прав і інтересів дитини у випадках всиновлення.

Правовому врегулюванню цих питань присвячені й Ре­комендації Комітету міністрів ЄС 1987 р. "Про виховуваючі сім'ї", і Конвенція про захист дітей й співробітництво у відно­синах іноземного усиновлення 1993 р.

Колізійні питання всиновлення виникають у зв'язку з розбіжностями відповідних приписів матеріального права в за­конодавстві різних держав: можливість всиновлення повнолітніх осіб, згода усиновлюваного та його кровних родичів, збережен­ня правового зв'язку усиновленої особи з його кровними роди­чами тощо.

Як правило, статусом усиновлення є або особистий закон усиновлювача, або особистий закон усиновлюваного (можливе й кумулятивне їх застосування). До усиновлення одним або двома

_подружжями застосовується статус загальних наслідків шлюбу. Для визначення переліку вимог, що висуваються при наданні згоди дитиною та його родичами (опікунами або піклувальни­ками), по всьому комплексу питань усиновлення потрібно вра­ховувати й закон громадянства дитини.

Субсидіарно застосовується закон суду, особливо в тих випадках, коли вимоги до визначення згоди по закону громадян­ства не виконувані або їх виконання ускладнено.

Французька судова практика здебільшого застосовує осо­бистий закон усиновлюваного. Німецьке право відштовхується (з деякими обмеженнями) від особистого закону усиновлювача. Закон громадянства усиновлювача застосовується в Чехії і Польщі. При різному громадянстві усиновлювача і усиновлюва­ного повинні враховуватися приписи обох правопорядків.

В Англії всиновлення підпорядковується тільки англійсь­кому праву; тут основною проблемою є питання про межі юрис­дикції суду. Домінуюче правило (допускає виняток): усиновлю-вач повинен мати британський доміцілій; і усиновлювач, і уси-новлюваний повинні мати місце проживання в Англії. Іноземні акти з всиновлення визнаються, якщо усиновлювач проживає у відповідній іноземній державі.

Питання 4. Усиновлення дітей - громадян України іноземцями на території України

Стаття 283 Сімейного кодексу України встановлює, що усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином нашої держави, здійснюється на загальних підставах, визначе­них гл. 18 Сімейного кодексу України. Однак при цьому сімей­ним законодавством України встановлено такі додаткові умови:

1) зазначене усиновлення можливе, якщо дитина перебу­ває не менш як один рік на обліку в Центрі з усиновлення дітей;

2) дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протя­гом зазначеного строку не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю.

Водночас у ч. 1 ст. 283 Сімейного кодексу України міс­титься вказівка на те, що якщо усиновлювач є родичем дитини, її усиновлення може бути здійснене до спливу одного року. Крім того, усиновлення здійснюється без додержання строку перебування дитини на обліку в Центрі з усиновлення дітей, якщо вона страждає на хворобу, внесену до спеціального пере­ліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України.

Відповідно до ч. З ст. 283 Сімейного кодексу України пе­реважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є її родичами. При цьому ступінь споріднен­ня між дитиною, яка усиновлюється, та усиновлювачем за за­гальним правилом значення немає.

Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають також громадяни держав, з якими Україна укла­ла договори про надання правової допомоги.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іно­земцем не спричиняє зміни її громадянства до досягнення нею 48-річного віку (ч. 6 ст. 283 Сімейного кодексу України).

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Як здійснюється правове регулювання особистих від­носин між подружжям у міжнародному приватному праві?

2. Що означає режим спільності майна в міжнародному сімейному праві?

3. Як регулюються відносини між батьками і дітьми в міжнародному приватному праві?