2. Економічна думка Античного світу

Широкого розвитку набула економічна думка в античний період. Теоретичне осмислення і наукові узагальнення економічних процесів характеризують цей період розвитку економічного знання.

В Стародавній Греції цілий ряд мислителів переймалися економічними проблемами (Перікл, Демокріт, Сократ), політики і правителі проводили економічні реформи (Лікург, Солон, Пісістрат), що свідчили про розбудову класичного рабовласницького суспільства. Але найбільшого розквіту економічна думка Стародавньої Греції досягла в творах давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Аристотеля.

Ксенофонт (IV-III ст. до н.е.) є автором ряду творів, головний з яких – трактат “Домострой”. У цьому творі Ксенофонт намагається знайти шляхи поліпшення організації господарства і підвищення продуктивності рабської праці. Ксенофонт вважає рабство природним явищем, виступає за колективні форми рабоволодіння. Він був прихильником натурального господарства, вважав землеробство найважливішою галуззю економіки. Хоча певну увагу було приділено й проблемам товарно-грошових відносин з точки зору забезпечення надійності натурального господарства. Серед досягнень Ксенофонта можна назвати розуміння важливості поділу праці та постановку питання про подвійну природу блага – як споживної та мінової цінності. Він також вивчав значення грошей, але визнавав лише дві їх функції – як скарбу та як засобу обігу. Ксенофонт не розумів природи проценту та засуджував лихварство.

Платон (V-IV ст. до н.е.) є автором творів різних напрямків. Економічним проблемам приділено увагу в основному в двох творах: “Держава” та “Закони”. Праця “Держава” є, по суті, першою в історії комуністичною утопією. У цьому творі викладено концепцію ідеальної з погляду Платона держави. Основним принципом побудови такої держави є поділ праці. Платон поділяв вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів, що її обороняють; землеробів, ремісників і торговців. Раби не належать до жодного стану, вони є тільки знаряддям праці, що здатне говорити. Філософи і воїни не повинні мати приватної власності, їх повинні повністю забезпечувати землероби, торговці та ремісники, а також раби, що працюють на них.

Отже, відповідно до здібностей, наділених людині природою, вона мусить займатися відповідною діяльністю. Але для задоволення всіх своїх потреб людям необхідно буде обмінюватися. Тобто, Платон визнавав необхідність торгівлі, хоча і не вважав її гідним заняттям. Проте, аналізуючи товарно-грошові відносини, Платон прийшов до висновку, що в процесі обміну товари порівнюються за допомогою грошей, отже гроші повинні виконувати функції засобу обігу та міри вартості. Функції грошей як скарбу Платон не визнавав, засуджуючи лихварство. В таких поглядах проявлявся натурально господарський характер вчення Платона.

Найвидатнішим мислителем Стародавньої Греції був Аристотель. Він написав багато творів в різних галузях знань. Розгляду економічних проблем присвячені твори “Політика” і “Нікомахова етика”. Аристотель дослідив цілий ряд економічних питань як теоретичного, так і практичного характеру. Іноді Аристотеля називають економістом-ідеологом епохи рабоволодіння. Основою багатства він вважає рабську працю. Розглядаючи рабство як природне явище, Аристотель пов’язував його із поділом праці на розумову і фізичну. Отже, раби – це люди, які повинні виконувати фізичну роботу, а вільні громадяни мають займатися розумовою працею. Тому раби є безпосередніми виробниками і, відповідно, джерелом багатства.

Багатство, в свою чергу, є за Аристотелем двох видів: багатство природне як сукупність корисних речей, придатних до споживання (споживних вартостей), і багатство неприродне як накопичення грошей. Відповідно він розрізняв економіку як надбання благ, необхідних для життєзабезпечення людей та забезпечення функціонування держави, і хрематистику як діяльність, спрямовану на збагачення. Хрематистику Аристотель засуджував, вважаючи її не гідним заняттям (під хрематистикою розумілися переважно велика торгівля і лихварство).

Протиставлення економіки і хрематистики привели Аристотеля до розуміння подвійного значення блага. Хоча використання блага і для споживання і для обміну Аристотель вважав споживними його вартостями, зрозуміло, що малася на увазі споживна і мінова вартість.

Не зважаючи на свою прихильність до натурального господарства, Аристотель досить глибоко дослідив товарно-грошові відносини, процеси зародження і розвитку торгівлі, появу і функції грошей.

В цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася в умовах розкладу общинного устрою і формування системи класичного (розвинутого) рабства. Тому головним об’єктом дослідження є різні аспекти проблеми рабовласництва. Але необхідно зазначити, що давньогрецькі автори на серйозному теоретичному рівні досліджували процеси розвитку як натурального так і товарного господарства, товарно-грошові відносини, поділ праці, намагалися зрозуміти об’єктивні закономірності господарського розвитку.

Економічна думка Стародавнього Риму зосереджувалася переважно навколо аграрних проблем і питань організації рабовласницьких господарств. Найвідомішими давньоримськими авторами в сфері економіки є Марк Порцій Катон (ІІІ-ІІ ст. до н.е.), Марк Теренсій Варрон (ІІ-І ст. до н.е.), Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н.е.). В їхніх творах відслідковується певна еволюція в поглядах давньоримських економістів-аграрників. Так, Катон вважає зразковим самозабезпечуване натуральне господарство, успішність діяльності якого значною мірою залежить від організації рабської праці (трактат “Землеробство”). Варрон уже звертає увагу на зростання товарності рабовласницьких господарств, визнає необхідність їх ринкової орієнтації з одного боку, та вплив ринку на їх організацію, з іншого. Варрон вважав працю рабів малопродуктивною, тому господарю вигідніше використовувати працю найманих робітників.

У трактаті Колумелли “Про сільське господарство” пропонуються різні заходи для більш раціональної організації рабовласницького господарства, зокрема, запровадження поділу праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Колумелла теж розумів, що праця рабів є малопродуктивною, тому рекомендував господарям здавати землю в оренду вільним колонам.

Виникнення і розвиток християнства мало значний вплив на розвиток економічної думки Риму, особливо в ІІІ-IV столітті, коли відбувається процес набуття християнством статусу державної релігії. Християнська доктрина, особливо початкове християнство, була зорієнтована на захист пригноблених верст населення. Основні принципи раннього християнства мають комуністичний характер, зокрема, вперше в історії проголошується ідея рівності всіх людей перед богом, засуджується соціальна нерівність, проголошується повага до праці і принцип розподілу за працею, багатство розглядається як “корінь зла” і т.д. Діячі раннього християнства також внесли певний вклад у розвиток економічної думки римського періоду. Зокрема, Августин Блаженний (354-430 рр.) проповідує у руслі християнської доктрини повагу до праці, в першу чергу, землеробської, справедливий розподіл, засуджує надбання багатства в процесі торгівлі.

Таким чином, економічна думка античного світу переймалася переважно проблемами рабовласництва. Необхідно відзначити, що поряд з питаннями практичного характеру античні мислителі виконали досить глибокі для свого часу теоретичні розвідки в царині економіки (дослідження товарно-грошових відносин, природи товару і грошей, поділу праці тощо). На відміну від економічної думки Стародавнього Сходу проблеми організації державного господарства не знайшли відображення в процесі розвитку античної економічної думки. Несуттєвим був і вплив релігії на її розвиток (до початку ери християнства). Це пояснюється історичними умовами розвитку античних держав, особливостями господарського середовища античного світу. Хоча сільське господарство і залишалося основною галуззю, проте посилення ролі ремесел, будівництва, торгівлі у господарському житті Стародавніх Греції та Риму надавали певної динаміки їх економічному розвитку, утворюючи досить широкий прошарок відносно незалежних від стихії чи від держави виробників. Породжений в результаті індивідуалізм та елементи демократії знайшли своє відображення в процесі розвитку економічної думки.