5.4 Еволюція класичної школи в працях ж. Б. Сея

Політична економія у Франції на початку ХІХ століття розвивалася з певною специфікою. В ній було більше прагматизму, хоча ідеї А. Сміта були базовими і для французької гілки класичної політекономії. Визначними представниками класичної традиції у Франції були послідовник і популяризатор ідей А. Сміта Ж.Б. Сей та адепт лібералізму Ф. Бастіа.

Жан Батист Сей (1767-1839) народився в Ліоні, отримав добру освіту. Сей сприйняв Велику буржуазну революцію, займав високі державні посади, але згодом був усунутий від державних справ Наполеоном за ліберальні погляди, після чого переходить на викладацьку роботу. На посаді професора “Колеж де Франс” він працює до кінця життя. Основні роботи Сея “Трактат політичної економії” та шеститомний “Повний курс практичної політичної економії”. Багато з ідей Сея стали підвалинами сучасної економічної теорії.

Основні положення вчення Сея.

Предмет політекономії. Предметом політичної економії Сей визначає природу багатства, способи його утворення, порядок розподілу. Основні розділи політекономії у Сея – це виробництво, розподіл і споживання. Аналізуючи виробництво, Сей, зокрема, переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю. Він вважає, що будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здійснюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати.

Теорія вартості. Під вартістю Сей розуміє корисність. Він відмовляється від трудової теорії вартості, точніше, розуміє трудову теорію вартості досить широко, розглядає вартість як ціну, що залежить від корисності товару, витрат на його виробництво та від попиту і пропозиції.

Теорія трьох факторів. Сутність теорії трьох факторів Сея наступна. Людина, капітал та земля – три фактори виробництва, що надають продуктивні послуги, на які існує попит промислових підприємців. Підприємці комбінують продуктивні послуги з метою організації виробництва для задоволення попиту на продукти споживання. На думку Сея підприємець – це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво свідомо обраним курсом. Фактично Сей розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, на скільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент. Сей відділяв підприємця як організатора виробництва від власника капіталу і, відповідно, відокремлював процент, що належав власникові капіталу від підприємницького доходу, розглядаючи його, як своєрідну заробітну плату за ризик і організацію виробництва на основі поєднання землі, капіталу та праці.

Щодо ціноутворення, Сей вважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції. Закон попиту та пропозиції він формулює чітко, визначаючи ціну як точку рівноваги.

Теорія розподілу і обміну Сея розглядає не проблему взаємовідносин між класами, а відносини між економічними суб’єктами – продавцями і покупцями. Такий підхід став основою концепції, яку в економічній науці називають “законом Сея”. Сутність її полягає в тому, що товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Інакше кажучи, кожний продавець є одночасно і покупцем, або пропозиція породжує попит. Тому рівновага попиту та пропозиції встановлюється автоматично, а кризи надвиробництва неможливі.

В цілому ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього – проблем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємництва та багатьох інших.