Предмет та функції економічної теорії. СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ВИВЧАЄ ПОВЕДІНКУ ЛЮДЕЙ ЯК СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА ВСІХ РІВНЯХ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ В ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЦТВА, РОЗПОДІЛУ, ОБМІНУ ТА СПОЖИВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ БЛАГ (ПОСЛУГ) З МЕТОЮ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ЗА УМОВ ОБМЕЖЕНОСТІ РЕСУРСІВ СІМ’Ї, ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ) ТА СУСПІЛЬСТВА В ЦІЛОМУ .
ФУНКЦІЇ ЕКОНО МІЧНОЇ ТЕОРІЇ:
Пізнавальна - дозволяє аналізувати окремі процеси економіки, встановлює взаємозв'язки між цими явищами, визначає властивості суб'єктів економіки (фінансово-кредитні установи,підприємства,держава,населення). Методологічна - дозволяє визначати економічну теорію як основу для розвитку цілого ряду інших економічних дисциплін (маркетинг, статистика, менеджмент, ціноутворення). Освітня - дозволяє формувати у громадян економічну культуру, логіку, основні поняття про ринок. Практична - рекомендації щодо вдосконалення поточної економічної ситуації, зниження рівня інфляції, збільшення валового національного продукту і т. д., розробка конкретних принципів і способів раціонального господарства; Прогностична - на основі аналізу економічних явищ і процесів розробляти напрями перспективного розвитку.
Методи економічного дослідження. Поняття макро- та мікроекономіка.
Методи економ. дослідження:
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ЗБІР ФАКТІВ
ЕКСПЕРЕМЕНТ
МОДЕЛЮВАННЯ
МЕТОД НАУКОВИХ АБСТРАКЦІЙ
АНАЛІЗ ТА СИНТЕЗ
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД
ІНДУКЦІЯ ТА ДЕДУКЦІЯ
ІСТОРИЧНИЙ ТА ЛОГІЧНИЙ
ГРАФІЧНИЙ
Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші.
Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання,державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показуємеханізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.
Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо.
Головні ідеї та політика меркантилізму. Класична політекономія: ідеї фізіократів та теоретичні основи ринкової економіки. Марксизм.
Меркантилізм - це направлення економічної думки, прибічники якого бачили у зовнішній торгівлі джерело багатства в результаті здійснення активного торгового балансу (перевищення експорту над імпортом товарів). Меркантилізм належить епосі, коли домінувала торгівля, і великі гроші приносила зовнішня торгівля. Имеются и другие аргументы в защиту политики меркантилизма. Политика меркантилизма может быть полезна для достижения автаркии и усиления государства по сравнению с другими странами.
Відповідно до меркантилістів:
багатство – це гроші, а гроші – це золото та срібло товар має вартість, так як він купується за гроші джерелом багатства є зовнішня торгівля.
Меркантилізм належить епосі, коли домінувала торгівля, і великі гроші приносила зовнішня торгівля.
Головні напрямки політики меркантилізму.
Сприяння збільшенню виробництва товарів для експорту, за рахунок розвитку промисловості, особливо мануфактурної.
Активний протекціонізм, що захищав власного виробника, “охороняв” національний ринок від імпортних товарів. Це ставало можливим в результаті підтримки експансії торгового капіталу, особливо при сприянні створення монопольних торговельних компаній. Логічним наслідком цих дій держави з’явився ще один напрямок політики меркантилізму – розвиток судноплавства та захват колоній.
Необхідність мати кошти для реалізації цієї політики призвало до різкого підвищення податків.
Розглядаючи суть меркантилізму, слід зазначити, що у своєму розвитку він пройшов дві стадії:
Економічні
закони, їх пізнання та використання.
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН – ЦЕ СТІЙКИЙ, ІСТОТНИЙ, ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ ЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ МІЖ ЯВИЩАМИ ТА ПРОЦЕСАМИ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ.
ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ, ЯК І ЗАКОНИ ПРИРОДИ, МАЮТЬ ОБ’ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР, ТОБТО НЕ ЗАЛЕЖАТЬ ВІД ВОЛІ, СВІДОМОСТІ, БАЖАННЯ ЛЮДЕЙ. ВОДНОЧАС – ЦЕ ЗАКОНИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ І ПОЗА НЕЮ ВОНИ НЕ ІСНУЮТЬ
ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ БУВАЮТЬ:
ЗАГАЛЬНИМИ – ДІЮТЬ У ВСІХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ.
СПЕЦИФІЧНИМИ – ФУНКЦІОНУЮТЬ ЛИШЕ В КІЛЬКОХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ.
СПЕЦІАЛЬНИМИ – ІСНУЮТЬ ПРОТЯГОМ ОДНІЄЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ.
СТАДІАЛЬНИМИ – ДІЮТЬ НА ОДНІЙ ІЗ СТАДІЙ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
ПРОЦЕС ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ – ЦЕ ВІДКРИТТЯ ПЕВНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЗАКОНУ, ВИЯВЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЙОГО ДІЇ. ІСНУЄ ДВА ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ:
ЧЕРЕЗ ВИЯВЛЕННЯ НОВИХ ЗАКОНІВ.
ЧЕРЕЗ ПОГЛИБЛЕНЕ РОЗКРИТТЯ ЗМІСТУ, МЕХАНІЗМУ ДІЇ ТА ВЗАЄМОДІЇ ЗАКОНІВ.
НАУКОВИЙ ШЛЯХ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ ВКЛЮЧАЄ КІЛЬКА ЕТАПІВ:
З БАГАТЬОХ ТИСЯЧ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЗКІВ ВИЯВЛЯЮТЬ ІСТОТНІ, ЩО МАЮТЬ СТІЙКИЙ ХАРАКТЕР.
ТЕОРЕТИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ РЕАЛЬНО ІСНУЮЧИХ ОБ’ЄКТИВНИХ ЗАКОНІВ В ЗАКОНАХ НАУКИ (В ЗАКОНАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ).
АПРОБАЦІЯ ЗАКОНІВ НАУКИ В ДІЇ, ВИЯВЛЕННЯ ТОГО, ЩО СЕБЕ ВИПРАВДАЛО ТА ДАЛО ПОЗИТИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ, І ТОГО, ЩО НЕ ВИТРИМАЛО ПЕРЕВІРКИ ЧАСОМ МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ – ЦЕ КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ, РОЗРОБКУ ФОРМ, ПРИНЦИПІВ І МЕТОДІВ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ З МЕТОЮ ЕФЕКТИВНОГО ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА. ЦЕЙ МЕХАНІЗМ ВКЛЮЧАЄ ДІЇ:
ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ЯКІ РОЗРОБЛЯЮТЬ НА ОСНОВІ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ ПРАВИЛА ГОСПОДАРЮВАННЯ.
ДІЯЛЬНОСТЬ РІЗНИХ РИНКОВИХ СТРУКТУР.
ПІДПРИЄМЦІВ.
ФІРМ.
ІСНУЄ ТРИ РІВНІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ:
ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ.
БЕЗПОСЕРЕДНЬО УПРАВЛІНСЬКИЙ.
ПРАКТИЧНИЙ.
Економічні потреби, їх роль і класифікація. Економічний закон зростання потреб.
ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ВІДОБРАЖАЮТЬ ВІДНОШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ (ЛЮДИНА, КОЛЕКТИВ, СУСПІЛЬСТВО) ДО МОЖЛИВОГО СПОЖИВАННЯ ВАРТОСТЕЙ, ОПОСЕРЕДКОВАНИХ ЕКОНОМІЧНИМИ ФОРМАМИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ .
кономічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:
* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення); *духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення); *соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).
За способом задоволення виділяють:
- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.; - колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін); - суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:
- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством; - дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни; - платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Закон зростання потреб — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.