25. Проблема походження філософії.

Проблема генезису філософії багатогранна. Являючись виразом одного з вузлових пунктів в історії світової культури, вона сприяє порівняльному вивченню давньо-західної і давньосхідної (насамперед давньо-китайської і давньоіндійської) філософії. Питання про ґенезу філософії потребує з’ясування як специфічних, так і загальних закономірностей цих самобутніх і різних процесів. В рамках філософії вона зближує філософів різних профілів. Наприклад, до цієї проблеми має безпосереднє відношення і вивчення співвідношення образу і уявлення, з одного боку, і поняття – з іншого; і питання про історичні формації (проблема “первинної” і “вторинної” формацій) і багато іншого. Але, будучи проблемою не лише історії філософії, але й історії культури, ця проблема виходить за межі самої філософії. Вона здатна зв’язати філософські дослідження з дослідженнями істориків і етнологів, психологів і наукове дів, мистецтвознавців і істориків релігії. Адже генеза філософії пов’язана з історією ранньокласових і навіть докласових суспільств, з розвитком їхньої матеріальної і духовної культури, зі станом суспільної психології, зі зростанням знання і науки, з розвитком здібностей до абстрактного мислення, зі світоглядними інтенціями мистецтва, міфології, релігії і т.д. Філософія формується в той період, коли між собою стикаються, з одного боку, родова, сімейна мораль, яка являє собою всезагальне начало, але дане в його природній безпосередності, а з іншого — новий, щойно народжений тип всезагального, по відношенню до якого окремий рід, сім'я виступають як дещо часткове — це поліс, держава, всі громадяни якої становлять правове і політичне ціле, коли сенс людського життя, його звичний устрій і порядок виявляються під загрозою. Відповідно до Платона, початок філософії в подиві. У платонівському діалозі «Теєтет» сказано: «...саме філософу властиво відчуття... здивування. Воно і є початок філософії...». Цей здогад Платона про евристичне значення емоції подиву розвиває далі Аристотель. Відповідно до Аристотеля, люди почали філософствувати, уникаючи незнання. Але для цього вони повинні були досягти знання свого незнання. Адже знання незнання не є те, що дано безпосередньо. Як правило, люди своє незнання не усвідомлюють. Філософія для нього — це вища теоретична наука. Гегель цю проблему підняв в «Феноменології духу» і в «Передмові» до другого видання «Науки логіки».Цю проблему він трактує в рамках загального дослідження змісту історико-філософського процесу, парадоксальність якого полягає в тому, що в "ньому філософія виявляється на перший погляд у протиріччі зі своєю власною історією, тому що філософія хоче пізнати незмінне, вічне, суще саме по собі; її мета — істина”.

27.Філософські погляди й.Фіхте

Й Фіхте (1762, Рамменау, – 1814рр., Берлін), нін. філософ і суспільний діяч, представник нім. класичного ідеалізму. Спираючись на суб”єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процесс його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності суб”єкта (Я) і об”єкта (не-Я). Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманітність світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним резкльтатом його вчення є соліпсизм. Але серед суб”єкт.-ідеаліст. міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей.

Згідно з Й. Фіхте, вся реальність є витвором духовної діяль­ності безособового та надособового «Я». Зазначена діяльність здійснюється завдяки «продуктивній уяві» — здатності «Я» по­кладати (тобто осмислювати) свою протилежність «не-Я». Пе­ред цим актом, щоправда, було покладання «Я» самим собою, міркує філософ. Отже, «Я» творить «не-Я» не з якихось зовніш­ніх інстанцій, а із себе самого. Логіка творення, отже, розгорта­ється згідно із схемою «Я покладає Я», «Я покладає не-Я», «Я обмежує не-Я». Фіхтове «Я» безконечно діє та споглядає себе в своїй дії. Це знімає будь-які обмеження діяльності. Парадиг­ма розгортання цієї діяльності визначена лише внутрішнім сві­том суб'єкта та його власною активністю.