104. Соціальна політика.

В умовах ринкової економіки капіталістичного типу існує безробіття, несправедливий розподіл доходів та майна тощо, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, регіону, підприємства. Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соціально–економічних заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів населення, розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соціальної політики наступні: захист рівня життя населення від підвищення цін через використання різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соціального страхування, введення мінімальної заробітної плати для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Відповідно до Конституції країни основними принципами соціальної політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін.

105. Відтворення людського ресурсу.

Людський ресурс – головна продуктивна сила суспільства. Саме тому вона вимагає розширеного свого відтворення, особливо в умовах соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки, яка зараз існує.

Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов'язаний з періодом становлення працездатної людини.

Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у виробництво, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підприємствами, регіонами, країнами, створення соціально–економічного механізму, що забезпечує задоволення потреб народного господарства в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення.

Кількість і якість трудових ресурсів врешті – решт визначені чисельністю і статево віковим складом населення. Останній же залежить від природного руху населення, як правило, через 18-20 років.

Природний рух населення, характер його відтворення визначається багатьма обставинами: рівнем індустріального та постіндустріального розвитку країни та урбанізації, соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретно історичними факторами. Вони по-різному впливають на народжуваність і тривалість життя і повинні ретельно враховуватися в процесі реалізації соціального захисту населення.

Щоб природній рух населення був додатнім, а не від’ємним, як це зараз спостерігається в нашій країні, необхідно, окрім заходів по розширеному відтворенню суспільного виробництва та підвищення життєвого рівня населення, проводити обґрунтовану демографічну політику, спрямовану на підвищення рівня народжуваності і надання реальної та відчутної допомоги сім’ям, що мають двох і більше дітей, суттєво підняти рівень охорони здоров’я.

Важливою складовою соціальної політики є соціальний захист населення. Відповідно до ст. 25 Декларації прав людини ООН сучасна правова держава має гарантувати право на рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин .

Для забезпечення такого захисту держава передусім повинна у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх регулювання та функції надання соціальної підтримки.

Людський ресурс – це також розвиток, що ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім поколінням якнайкраще використовувати свої потенційні здібності в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах. Людський розвиток зумовлює розширене відтворення суспільного продукту та його справедливий розподіл, відновлення довкілля, підвищення добробуту, ін.

Мета розвитку полягає у створенні для людей умов, у яких їх життя було б тривалим, здоровим і наповненим творчістю.

Разом з тим дослідження підтверджують існування прямої та статистичної значущості захищеності між рівнями ВВП на душу населення і показниками якості життя. Обсяги ВВП мають велике значення для надання додаткових ресурсів для розвитку освіти, охорони здоров’я, піднесення технічного рівня в усіх сферах суспільного життя, в т.ч. в домогосподарствах, культурній сфері, а також для сфери скорочення злиденського життя.

Історичний досвід переконливого довів, що обмежувати людський розвиток лише переважно матеріальними або близькими до них показниками неправильно. Так, важливе значення мають принципи свободи і демократії.

Практика показує, що без відображення цього боку людського життя не можна дати об’єктивну оцінку розвитку людини.

Отже соціальна політика держави, підприємств, організацій, партій тощо повинні у своїх програмах пов’язувати відтворення людського ресурсу в контексті вимог поваги до людини, до повної реалізації її прав і свобод, які є не просто бажаними, з вимогами зменшення бідності і захисту оточуючого середовища – це не просто важливі, а найважливіші чинники, які визначають людський добробут.