2.2 Динамічна броня

Динамічний захист, ДЗ (англ. Explosive Reactive armour - вибухова реактивна броня) — різновид захисту бойових броньованих машин. Вона складається з металевих контейнерів, що містять один або декілька (як правило — два) елементів захисту. Елемент динамічного захисту (ЕДЗ) складається з двох металевих пластин і тонкого шару вибухової речовини (ВР), розташованої між ними. Принцип дії динамічного захисту (реактивній броні) полягає в тому, що контейнери з вибухівкою, що навісили поверх звичайної броні танка, вибухають "назустріч" снаряду, що летить в танк. Сучасний ДЗ танка приводиться в дію або завдяки електроніці (в основному, США), або завдяки пневмо-механічному реагуванню зовнішньої пластини контейнера (СРСР, Росія). Ще в час ВОВ було відмічено, що поразка танка значно менше, якщо снаряд потрапляє в контейнери, що навісили поверх броні танка. Спочатку такі спостереження вважалися хоча і гідними довіри, але практично непридатними, оскільки у ряді випадків страждав не лише протитанковий снаряд, але і сама броня. Проте сама тема не була закрита, і перші зразки динамічного захисту були розроблені в СРСР в кінці 1950-х років НДІ Стали під керівництвом академіка Богдана Войцеховського (Ленінська премія 1965 років); в середині 60-х років аналогічні розробки провели у ФРН інженер-дослідник Манфред Хельд (Manfred Held) — концерн Mbb-schrobenhausen. З ряду причин, таких, як достатній рівень захисту радянської БТВТ до моменту створення динамічного захисту, її виробництво не починалося до середини 80-х років. Вперше динамічний захист, створений на основі німецького досвіду, був встановлений на танках Ізраїлю під час Ліванської війни 1982 р. Існують три покоління динамічного захисту або активної броні. Динамічний захист першого покоління (наприклад, радянська «Контакт» і ізраїльська «Блейзер») забезпечував захист танка лише від кумулятивних снарядів. Динамічний захист другого покоління, що з'явився в другій половині 1980-х років, став ефективним і проти кінетичних боєприпасів, при рівній масі значно перевершуючи по рівню захисту будь-які види комбінованої пасивної броні. З комплексів другого покоління найбільш відомий «Контакт-5», використовуючий ЕДЗ 4С22. Проведені в 1990-х роках німецькими і американськими військовими випробування показали, що захищений цією бронею танк Т-72 невразливий для снарядів M829 з сердечником із збідненого урану, що були кращими західними бронебійними снарядами на той момент. Броня третього покоління представлена російськими «Релікт» а також рядом іноземних зразків. Сучасні варіанти динамічного захисту забезпечують захист від бронебійних оперених підкаліберних снарядів (БОПС) і кумулятивних боєприпасів. Із зростанням могутності протитанкових засобів (ПТЗ) стало ясно, що пасивнимиметодами забезпечити захист бронемашин практично неможливо. Тому для цієї мети необхідно використовувати зовнішні джерела енергії. Такими джерелами можуть служити вибухові речовини (ВВ), електрична енергія, енергія, що виробляється в ході реакцій хімічно активних речовин. Існує багато різних видів пристроїв, що реалізує принцип динамічного впливу на ПТС, що відрізняютьсяваріантами виконання, використовуваними джерелами енергії і способами впливу на ПТЗ. У вітчизняній і зарубіжній літературі прийнято терміни для позначення даних пристроїв, такі як «реактивна броня», «динамічний захист», «вибухова реактивна броня» і ряд інших, які можуть більш повно характеризувати один з типів захисних пристроїв, що використовують зовнішні джерела енергії для впливу на ПТС, однак для характеристики всього спектру пристроїв в цілому, вітчизняними фахівцями прийнятий термін захисні пристрої динамічного типу (ЗПДТ), який буде використаний далі. Іноді ДЗ помилково називають активним захистом. Кожен з варіантів втілення даних пристроїв має комбінацією позитивних і негативних якостей. До основних якостей, що характеризує ту чи іншу ЗПДТ можна віднести діапазон  ПТС, захист від яких здійснює цей пристрій, ефективність впливу на різні типи ПТС, малогабаритні  і експлуатаційних характеристики, можливість установки на машини легкої категорії по масі (ЛБМ). В цілому, основні відомі на даний момент ЗПДТ за типом використаної енергії можна розділити на ЗПДТ вибухового (ВВ),  невибухового (електрична енергія або енергія, утворена в результаті хімічних процесів). За способом активації на ті які активуються самостійно самостійно і несамоактивуючі, а також їх підвиди. За факторами впливу ЗПДТ поділяються на ті, що використовують метан за допомогою ВВ або іншого джерела енергії пластини, електромагнітний вплив, а також ряд інших принципів. Подібний механізм дії ЗПДТ реалізований в серійних комплексах, які можна умовно віднести до першого покоління - «Контакт-1» і «Блайзер». Вплив на кумулятивну струмінь за допомогою металевих пластин, які перетинають траєкторію струменя, призводить до розпорошення і дестабілізації струменя за рахунок постійного впливу пластин, при цьому основним процесом в руйнуванні струменя є розпилення частини її матеріалу до пилоподібного стану. Для забезпечення метання пластин застосований плоский заряд ВВ, який ініціюється самим струменем. Комплекси першого покоління «Контакт-1» і «Блайзер» були реалізовані внавісному варіанті. Установка ЗПДТ була здійснена за дворядної плосконаправленої схеми, таким чином, щоб добитися великих кутів, при яких взаємодія пластин з кумулятивним струменем буде найбільш ефективною. Це пояснюється тим, що ефективність впливу на кумулятивний струмінь ЗПДТ з використанням метану платин залежить від кута зіткнення кумулятивного струменя з ними. При кутах зустрічі (кут відраховується від нормалі до поверхні контейнера) 50-70 град. досягається найбільша ефективність впливу руху металевих пластин контейнера на кумулятивну струмінь.

Як відомо, ЗПДТ, які умовно можна віднести до першого покоління, володіли тільки противокумулятивними властивостями. Для ефективного впливу на кінетичний снаряд маса рухомого матеріалу металевих пластин в процесі функціонування ЗПДТ повинна бути в 4-10 разів більше, ніж для кумулятивного струменя. Перші зразки пристроїв здатних забезпечити захист від БОПС / БПС була розроблена і випробувані в кінці 60-х років, в той період від установки ВДЗ на вітчизняні танки утрималися, мабуть причиною послужив і так достатній захист танків Т-64. Проте в 60-70-і роки БОПС не були основною загрозою для вітчизняних танків. На початку 80-х років почалося все більш широке поширення оперених бронебійних підкаліберних снарядів, характеристики яких зростали, виникла необхідність оснащувати вітчизняні танки ЗПДТ які забезпечують захист від цієї загрози.

Рис.3 (установка ДЗ на башні танків Т-72Б і Т-90)