1. Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела.

Історія — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

Із усього, що є відомим історії, лише незначна частина може бути перевіреною та підтвердженою. Більшість науковців має свій погляд на минула виходячи з їх сучасного погляду на життя. Тому на одну й ту саму історичну подію може існувати декілька різних точок зору, кожна з яких є по-своєму цінною.

Все ж, найціннішими є ті погляди та дослідження, які ґрунтуються на першоджерелах — документах, створених під час або невдовзі після подій, що вивчаються.

Періодизація історії України:

• Стародавня історія - до VI ст.

• Середньовіччя - Київська Русь, Галицько- Волинська держава,

• Русько-Литовське князівство. VII-XV ст.

• Ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI-XVIII ст.

• Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій -XIX ст.

• Українська революція. 1917-1921 рр.

• Радянська Україна. 1921-1991.

• Україна незалежна. 1991-2010……

Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.

Їх можна поділити на такі типи:

– писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;

– археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури;

– усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;

– лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;

– етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;

– фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.

Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

2. Передісторія України : археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

Археологічна періодизація (і не тільки на території України) має свою більш-менш усталену схему, за винятком хіба-що хронологічних вимірів.

В основу археологічної періодизації покладена домінуюча роль того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці: каменю, міді, бронзи та заліза. Відповідно до цього археологи виділяють:

• Палеоліт (давній кам'яний вік) - 1 млн. р. до н. е. - 10 тис. р. до н. е.

  • ранній палеоліт - 1 млн. р. до н. е. - 150 тис. р. до н. е.;

  • середній палеоліт - 150 тис. р. до н. е. - 40 тис. р. до н. е.;

  • пізній палеоліт - 40 тис. р. до н. е. - X тис. р. до н. е.

• Мезоліт (середній кам'яний вік) - IX—VI тис. р. до н. е.;

• Неоліт (новий кам'яний вік) - УІ-ІУ тис. р. до н, е.

• Енеоліт (мідно-кам'яний вік; перехідний етап від кам'яного періоду до епохи металу) - IV—III тис. р. до н. е.

• Бронзовий вік - III—I тис. р. до н. е.

• Залізний вік- останній в археологічній періодизації.

Розвиток еволюції людини та людського суспільства крокують паралельно. Оскільки еволюція людини сама по собі потребує організації суспільства навколо неї. На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не існувало. Довгий час люди існували в умовах так званого первісного стада, об’єднуючись в невеликі бродячі групи. В цей період, коли тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці. Все, що здобувалося, було спільним. Удосконалення знарядь і засобів виробництва, приборкання вогню сприяли розвитку вищої організації людського суспільства. З’явилися мисливські племена, а згодом сформувався родовий лад. Рід був об’єднанням кровноспоріднених людей, братів, їхніх дітей, онуків,які походять від спільного предка. В основі родової общини були колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів виробництва для життя. Почали з’являтися рідства. Згодом відбувся перехід до осілого способу життя, до чого змушувала така діяльність як : землеробство, скотарство, рибальство. Пізніше роди почали об’єднуватися в племена (Плем’я – це декілька родів, які проживали в одній місцевості, говорили однією мовою, мали спільні звичаї і традиції.) Кожен рід, плем’я мали свої збори, в яких брали участь всі дорослі члени (чоловіки й жінки) на рівноправних засадах. На них обиралися вождь, старійшини, воєначальники, вирішувались питання війни та миру, кровної помсти, прийняття нових членів роду, тощо. Це була і релігійна і судова інстанції, тобто збори були верховною владою в середині роду, племені. Дещо менш впливовим органом управління була рада старійшин, куди входили досвідчені старі люди а також колишні вожді. Рада розглядала і вирішувала різні поточні питання. У кожному колективі був ще одноособовий вождь. Це особа виборна, він першим серед рівних, ніс відповідальність перед народом, його можна було у будь-який момент скинути, обравши іншого. Значно зростала його влада в час військових дій.