1. Виникнення і розвиток науки історії держави і права. 2

2. Предмет, методи та завдання історії держави і права України. 3

3. Проблеми періодизації історії держави і права України. 4

4. Стародавні держави і право на території України. 5

5. Формування державності у східних слов’ян. Утворення Київської держави. 10

6. Теорії походження Київської держави. 12

7. Суспільний лад Київської держави. 13

8. Державний лад Київської держави. 15

9. Загальна характеристика джерел права Київської держави. 16

10. Звичай та звичаєве право як джерело права Київської Русі. 17

11. Договори як джерело права Київської Русі. 17

12. Князівське законодавство як джерело права Київської Русі 18

13. Рецепція візантійського права в Київській Русі. 18

14. Походження, основні редакції та списки Руської Правди. 19

15. Загальна характеристика Руської Правди як джерела права Київської Русі. 20

16. Цивільне право за Руською Правдою. 21

17. Спадкове право за Руською Правдою. 22

18. Шлюбно-сімейне право за Руською Правдою. 23

19. Кримінальне право за Руською Правдою. 23

20. Мета і система покарань за Руською Правдою. 24

21. Характер та особливості процесуального права за Руською Правдою. 25

22. Утворення та державний устрій Галицько-Волинської держави. 26

23. Судові органи та особливості правової системи Галицько-Волинської держави. 31

24. Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. 31

25. Загальна характеристика Литовських статутів та їх застосування в Україні. 36

26. Цивільне право за Литовськими статутами. 37

27. Шлюбно-сімейне право за Литовськими статутами. 38

28. Спадкове право за Литовськими статутами. 38

29. Кримінальне право за Литовськими статутами. 38

30. Судова система та процесуальне право за Литовськими статутами. 39

31. Запорізька Січ, її організація і роль в історії держави і права України. 41

32. Формування Української держави в роки національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. 43

33. Рішення Переяславської Ради 1654 р. та її політико-правові наслідки. 46

34. Приєднання Лівобережної України до Росії та його юридичне оформлення. 49

35. Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави за Березневими статтями 1654 р. 52

36. Державний устрій Гетьманщини. 55

37. Судова система Гетьманщини. Реформи К. Розумовського 57

38. Конституція Пилипа Орлика 1710., її зміст та значення 58

39. Організація і діяльність Малоросійських колегій та правління гетьманського уряду 70

40. Поступова ліквідація царизмом автономного устрою Гетьманщини 75

41. Джерела права у Гетьманщині за Березневими статтями 1654 78

42. Джерела і структура Прав за якими судиться малоросійський народ 1743р 82

43. Цивільне право за Кодексом 1743 84

44. Спадкове право за Кодексом 1743 85

45. Шлюбно-сімейне право за Кодексом 1743 85

46. Кримінальне право за Кодексом 1743 86

47. Мета і система покарань за Кодексом 1743 87

48. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 – 1758рр., її структура,зміст і значення. 87

49. Зібрання малоросійських прав 1807р., його зміст і значення 88

50. Характеристика судової реформи 1864р. 88

51. Реорганізація прокуратури, заснування адвокатури та створення суду присяжних за судовою реформою 1864р. 88

52. Загарбання західноукраїнських земель Австрією 89

53. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини 90

54. Переумови відродження української державності після І світової війни 118

55. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність 121

56. Конституція УНР 1918р., її зміст та значення 133

57. Українська гетьманська держава 1918 134

58. Українська держава за Директорії 135

59. Утворення УРСР та її юридичне оформлення 138

60. Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР 144

61. Проголошення ЗУНР 146

62. Організація і структура державного апарату ЗУНР 149

63. Об'єднання УНР і ЗУНРв єдиній соборній Українській державі 155

64. Передумови і юридичне оформлення утворення СРСР 157

65. Конституційний розвиток УРСР 158

66. Входження Західної України до складу УРСР. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України   164

67. Входження Північної Буковини до складу УРСР 169

68. Українське державне правління на чолі з Ярославом Стецьком 171

69. Утворення, розвиток та падіння Карпато-Української держави (1938 – 1939) 178

70. Входження Закарпаття до складу УРСР. Діяльність Народної Ради 180

71. Розпад СРСР і відродження Української незалежної держави 182

72. Розробка та прийняття Конституції України 1996р., її основні положення та оцінка 185

1. Виникнення і розвиток науки історії держави і права.

Історія держави і права України — це новий предмет, який уведено в навчальні плани вищих і середніх юридичних навчальних закладів після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 р.

Протягом існування Радянського Союзу у вищих навчальних закладах України вивчали історію держави і права Української РСР, яка основну увагу приділяла проблемам становлення і розвитку радянської влади, тобто з грудня 1917 р. і далі. Позитивними героями, діячами були тільки ті, хто боровся за радянську владу, позитивною, «народною» державністю - тільки радянська, соціалістична.

Вважалося, що Україна до радянських часів ніколи не мала своєї державності, свого права. Таку саму політику на українських землях, які внаслідок історичних обставин ще в добу Середньовіччя потрапили до складу інших іноземних держав — Польщі, Румунії тощо, проводили правлячі шовіністичні кола й цих країн.

На таких засадах виховувалося не одне покоління — українського народу, який почав забувати свою мову, історію, традиції.

На жаль, такої чи подібної позиції й донині дотримуються деякі українські вчені, виховані в часи тоталітарно-комуністичної системи, чи їх послідовники. Вони не можуть чи не хочуть переосмислити історію, дати нову, об'єктивну оцінку історичним і політичним фактам і подіям, історичним постатям, притримуються старих догм і політичних «ярликів» того часу.

Історія (у перекладі з грецької означає «дослідження», «знання», «оповідання») — це пам'ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, а головне — виховання прийдешніх поколінь.

Метою навчального курсу «Історія держави і права України» є оволодіння необхідними знаннями з історії держави і права нашої країни для кращого пізнання сутності, функцій і соціального призначення держави, її правової системи, орієнтування у внутрішніх й міжнародних процесах, перспективах і можливостях їх розвитку.

2. Предмет, методи та завдання історії держави і права України.

Предметом «Історії держави і права України» як наукової і навчальної дисципліни є вивчення у часових і просторових рамках процесу виникнення і розвитку державності і права на території України, їх суті, соціального значення, загальних закономірностей і характеристик в хронологічній послідовності, тобто від найдавніших часів до сучасності. Отож мова йде не тільки про українську державність і право, але й про інші держави й системи права, що існували на території України. Але у першу чергу в центрі уваги — проблеми української державності і основ права в їх історичному розвитку.

Історія держави і права України тісно пов'язана з іншими юридичними дисциплінами, у першу чергу з історією держави і права зарубіжних країн та теорією держави і права.

Тісний зв'язок існує в історії держави і права з історією України, яка вивчає усю сукупність виробничих, соціальних, політичних, ідеологічних та інших відносин в Україні.

Отже, з огляду на специфіку цього предмета, можемо зробити висновок, що історія держави і права є наукою юридичною, бо вивчає насамперед державно-правові проблеми; суспільно-політичною, бо держава і право належать до суспільно-політичних явищ; історичною, бо вивчає державно-правові явища в їх історичному розвитку. До того ж, ця дисципліна несе й вагоме ідеологічне навантаження, яким не можна нехтувати.

Основними принципами (підходами) історичного дослідження процесу виникнення, розвитку та суті держави і права в Україні є:

1) принцип об'єктивності — означає неупередженість, незаангажованість суджень, їх незалежність від світоглядних та суспільнополітичних орієнтацій дослідника, його незалежність від сьогоденної, часто скороминущої ситуації, відображення не тенденційно підібраних, вибіркових фактів, іноді — навіть фальшованих, перекручених, а всього спектра позицій і явищ, тобто аналіз державно-правових інститутів у всій повноті.

2) принцип всесторонності дослідження — передбачає глибоке опрацювання й аналіз наявного матеріалу, ґрунтовне вивчення проблеми, щоб мати змогу дати неупереджений виклад сутності, змісту певних державно-правових явищ та інститутів, їх оцінку;

3) принцип системності — означає необхідність розуміння того, що історія держави і права є системною наукою. Бо й самі держава та право є дуже складними і багатогранними системами, які потребують окремого вивчення. Отже, принцип системності забезпечує вивчення історії держави і права як в цілому, тобто як системи, так і її складових;

4) принцип історизму — полягає у виявленні об'єктивних закономірностей виникнення і розвитку держави і права в Україні, а також особливостей його процесу; закономірностей і особливостей переходу від одного якісно визначеного етапу їх розвитку до іншого. Цей принцип дає змогу використовувати позитивний досвід минулого для уникнення помилок у майбутньому;

5) принцип багатогранності, чи плюралізму — зумовлює багатогранність підходів до дослідження держави і права.

Крім основних принципів (засад) щодо вивчення і більш глибокого пізнання історико-правових явищ, широко використовуються ще методи пізнання, за допомогою яких науково-теоретичні засади пізнання стають реальною, дієвою, обгрунтованою наукою.

Серед таких методів найбільш універсальним, що має застосування і в багатьох інших науках, крім історії, є діалектичний метод, що виник ще за античних часів (Сократ, Платон, Аристотель), розвинений представниками німецької класичної філософії (І. Кант, Й. Г. Фіхте, Г. В. Гегель), потім К. Марксом. Квінтесенцією методу є закон єдності і боротьби протилежностей, вчення про суперечності як внутрішню причину розвитку природи і людського суспільства та про значну залежність цього розвитку від матеріальних умов його існування.

До загальнонаукових методів належать: формально-логічний, статистичний, порівняльно-історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, моделювання, а до спеціально-наукових — історично-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний та ін.