3. Бюджет реалізації продукції та його зв’язок з бюджетами підприємства

Вузьким місцем в діяльності багатьох підприємств є сфера продажу, тому в основу планування збуту кладеться ідея про розвиток ринку.

Першим кроком для складання плану реалізації є збір вихідної інформації про становище на ринку. Дані про ринок є надзвичайно необхідними, оскільки показники збутової діяльності підприємства в минулому не дозволяють оцінити збут у перспективі. Тільки аналіз співвідношення між обсягом обороту і дією інших факторів дає можливість отримати реальні оцінки розвитку продажу в майбутньому. Спостереження за динамікою ринку та аналіз його кон’юктури є важливим інструментом отримання необхідних даних про коливання збуту. Спостереження за розвитком ринку – це постійний збір інформації підприємством і аналіз даних.

План збут продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У плані збуту вказуються кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть заплановані в кожному періоді.

План обсягу продажів може включати:

1. дослідження кон’юктури ринку;

2. планування асортименту;

3. оцінка конкурентноздатності;

4. планування ціни;

5. прогнозування великими групами.

На підприємстві розрізняють товарну продукцію, валову та реалізовану продукцію. План збуту продукції визначається виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

Товарна продукція – загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт, послуг виробничого характеру, яка буде підготовлена до реалізації.

До обсягу товарної продукції належить: готова продукція; послуги; капітальний ремонт свого підприємства; ремонтні роботи; напівфабрикати та запчастини на сторону; капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства; роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, яка не входить до ціни виробу.

ТП = ΣNi * Цi + P

Валова продукція – вся продукція в вартісному вираженні, незалежно від ступеню готовності.

ВП = ТП – ( НЗВп – НЗВк) – ( Іп – Ік),

Валову продукцію можна також розрахувати, виходячи з валового обороту:

ВП = ВО – ВЗО

ВЗО – внутрішньозаводський оборот

Реалізована продукція – продукція, яка відвантажується споживачу, і за яку надійшли гроші на розрахунковий рахунок чи повинні надійти у певний термін.

РП = ТП +( Гп – Гк) + (ВВп – ВВк

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

:Спрощений порядок складання плану реалізації передбачає визначення обсягу та ціни кожного продукту з номенклатури та графік надходження грошей.

Таким чином, у складанні бюджетів підприємства бюджет реалізації займає перше і визначне місце. Без аналізу ринку та підписання договорів на продаж, відвантаження виробленої продукції, без визначення графіку поставки та надходження грошей на розрахунковий рахунок неможливо продовжувати розробляти плани виробництва та матеріально-технічного забезпечення, планувати кількість персоналу та затрати виробництва.

Т Е М А 5

« Виробництво продукції. Бюджет виробництва»

1. Зміст плану виробництва. Бюджет виробництва.

2. Основні показники плану виробництва.

3. Виробнича програма підприємства.

4. Планування обсягів виробництва продукції в вартісному виразі.

5. Бюджет виробництва продукції та його зв’язок з бюджетами виробництва.

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і продажу продукції є центральним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньовиробничого планування.

У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами.

Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують: …….!!!

Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалізувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визначає попит.

Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може виробити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу.

При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію підприємства, яка складається з попиту промислових підприємств і організацій, населення, державних установ.

Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, пори року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що, відповідно, відображається в планах випуску.

Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропози

ції всіх видів продукції (робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного периоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу.

Сукупна пропозиція залежить від технічного рівня виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропозиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мірі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогнозувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, залежить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі. її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної виробничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі.

На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту розробляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують:

!!!

Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпеченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат. Виділяють три основні тактики планування сукупного обсягу виробництва.

♦ Перша тактика — постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту. Різницю між величиною сукупного попиту і обсягом випуску продукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасів продукції (рис. 1.).

Рис.1. Модель взаємодії постійного обсягу виробництва і потенціалу та

змінного попиту

Ця модель планування сукупного обсягу виробництва може використовуватися на підприємствах, які випускають продукцію для населення та організацій. Ці види продукції не втрачають своїх споживчих якостей при тривалому зберіганні, тому при коливаннях попиту вона може зберігатися на складах у виді запасів.

♦ Друга тактика — обсяг випуску продукції, який враховує зміни попиту при постійній величині виробничого потенціалу. Різниця між величиною випуску продукції і виробничим потенціалом регулюється в залежності від того, що переважає, шляхом організації понадурочної роботи, передачі частини роботи субпідрядникам, надання відгулів, здачі майна в оренду тощо (рис. 2.).

Рис.2 Модель взаємодії змінних обсягу виробництва та попиту

і постійного виробничого потенціалу

Ця тактика застосовується на підприємствах трудомістких та наукомістких галузей, оснащених дорогою технікою, або на підприємствах, де використовуються висококваліфіковані працівники і де створення запасу продукції є неможливим чи обходиться дорого (наприклад, літако-, суднобудування, аудиторські, медичні послуги, видавнича справа тощо).

♦ Третя тактика — змінний попит і обсяг випуску при змінній величині виробничого потенціалу (рис.З.). Такої тактики дотримуються в трудомістких виробництвах, на сезонних роботах. Різниця між величиною випуску і виробничим потенціалом (в частині персоналу) регулюється шляхом звільнення і найму працюючих, виходячи з виробничої необхідності; а в частині основних виробничих фондів — здачею в короткотермінову оренду, виконанням позапланових робіт.

Рис.3 Модель взаємодії змінних обсягу виробництва, попиту і виробничого потенціалу

В процесі розробки оптимального плану виробництва з мінімальними загальними витратами використовується одна з наведених тактик або їх поєднання в залежності від конкретної виробничої ситуації.

Основними показниками виробничої програми є обсяги:

• товарної продукції;

• валової продукції;

• реалізованої продукції;

• чистої продукції;

• умовно-чистої продукції;

• нормативної вартості обробітку;

• валового і внутрішньозаводського обороту;

• обсяг незавершеного виробництва.

П Р И К Л А Д И розрахунків !!! (формули – пояснення)

3.Виробнича програма підприємства

Важливим розділом поточного плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плановий період, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

Я К И Х !!!

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

П Р И К Л А Д И !!!

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

ЧИМ ОБГРУНТОВУЄТЬСЯ ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА!!!

У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

4.Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі

Обсяг виробництва продукції у натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:

ОВ_і= ОП_і – Г_п(з) + Г_к(з) ,

Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи з терміну зберігання продукції на складу і тривалості планового періоду, тобто:

Г _к(з) = О _пі * Т _збері / Д,

План поставок пов'язаний із показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному вигляді. Залежність вказаних показників і порядок Ії розрахунку можуть бути виражені формулою:

ОП _пі =РП _пі - ∆З _ві = Г _і + ∆З _{Г сі} – ∆З _ві ,

Товарна продукція – це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. До обсягу товарної продукції належить готова продукція, послуги, капітальний ремонт свого підприємства, ремонтні роботи, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств власного підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тара, що не входять до гуртової ціни виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

ТП=∑N _i Ц _і +Р,

До валової продукції (ВП) належить уся продукція у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності. Цю величину визначають за формулою:

ВП=ТП – (КЗВ _п –НЗВ _к) – (І _п –І _к ),

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот підприємства (ВЗО) –це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:

ЧП=ТП-(М+А),

Чиста продукція – це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП):

УЧП=ЧП+А.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається за формулою:

НЗВ= (N*C*Тц*Кнз)/Д,

К _нз =(М+0,5 С’)/ С’ або К _нз =( С_о +0,5С_і)/( С_о +С_і)

До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній обробці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.

Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві (НЗВ ^м_к) визначається за формулою:

НЗВ ^м_к= ∑(РМ_і*ДО_і+ДМ_і+ТР_пі)*С_і,

де РМ_і – кількість робочих місць;

ДО_і – кількість одночасно оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.;

ДМ_і – кількість деталей, що знаходяться між операціями, шт.;

ТР_пі – величина транспортної партії, шт.;

С_і –собівартість виробів, грн.;

і=1,2,3,..,m – кількість виробів.

У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників:

НЗВ^с_к=∑(Nі/Д)*Кгі*Сі*Тці,

де НЗВ ^с_к – нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду по цеху, дільниці серійного типу виробництва;

Д – кількість днів у плановому періоді;

С_і –собівартість і-го виду, грн.;

Т_ці –тривалість виробничого циклу виготовлення виробу;

К_гі – коефіцієнт наростання затрат у виробництві по і-му виробу, що характеризує ступінь його готовності.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:

НЗВ^о_к =(Г*С_і)/100

Або

НЗВ ^о_к=(Д_і/Т_ці)*Сі,

5.Бюджет виробництва продукції та його зв'язок з бюджетами підприємства

П Р И К Л А Д И !!!

Т Е М А 6.

« Завдання та зміст плану матеріально-технічного забезпечення виробництва»

1. Зміст планування матеріально-технічного забезпечення і послідовність його розробки.

2. Планування потреби в матеріальних ресурсах.

3. Запаси і регулювання їх розмірів.

4. Матеріальні баланси.

5. Бюджет використання матеріалів і прямих матеріальних витрат та його зв’язок з бюджетами підприємства.

План матеріально-технічного забезпечення виробництва вирішує питання повного забезпечення підприємства необхідними ма­теріалами, сировиною, комплектуючими, від цього залежить виконання виробничої програми. В структурі витрат промислового виробництва частка матеріальних витрат складає біля 60—70 %, тому науково обґрунтоване планування та економічне використання, зниження матеріалоємності продукції є одним із напрямків в зниженні собівартості продукції. Таким чином, завдання плану матері­ально-технічного забезпечення виробництва - визначення опти­мальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для забезпечення виробничо-господарської та комерційної діяльності, ство­рення оптимальних запасів товарно-матеріальних цінностей. В процесі планування встановлюються зв'язки між усіма учасниками матеріально-технічного постачання, формується економічний зміст категорії запасів, показників статистичного обліку оборотних коштів у запасах, здійснюється планування складу і структури запасів підприємства на основі економічно обґрунтованих критеріїв, регулювання розмірів фінансових ресурсів підприємств з урахуванням рівня використання виробничих запасів.

Науково обґрунтоване планування та постійний оперативний контроль щодо відповідності матеріального постачання підприєм­ства його потребам і ресурсній базі є однією з головних умов забез­печення ритмічної роботи промислового підприємства. Одночасно створення матеріальних запасів понад необхідного рівня призво­дить до утворення надлишків матеріальних запасів та відволікання коштів з обігу, що викликає збільшення складських витрат, зростання собівартості продукції і сприяє виникненню збитків підпри­ємства. Особливо актуальним питанням щодо формування необхід­ного рівня матеріальних запасів є для промислових підприємств машинобудування, де існує одиничний та дрібносерійний тип виробництва, а вплив непрогнозованих факторів на формування розмі­ру запасів найбільш суттєвий. На таких підприємствах використовується різноманітний асортимент спожитих матеріалів і комплектую­чих, існує нестійкий попит на машинобудівну продукцію, обумовле­ний відсутністю платоспроможності споживачів, у числі яких підприємства вугільної, хімічної та інших галузей промисловості. Вказані обставини впливають па формування та використання запасів матеріальних цінностей з необхідністю створення резервних запасів. Розрізняють потребу підприємства у витратах матеріально-технічних ресурсів для виконання плану виробництва і реалізації продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального бу­дівництва тощо, а також потребу в завезенні матеріально-технічних ресурсів із зовнішніх джерел. До них відносять інші підприємства, що розташовані на території України, країн СНД, інших держав.

Важливим етапом підготовки плану матеріально-технічного забезпечення є розробка балансу матеріальних ресурсів. В балансі ма­теріальних ресурсів визначають потребу в кожному з них, джерела і розміри покриття потреби в ресурсах, кількість матеріалів, які необхідно завезти зі сторони.

В загальному вигляді баланс матеріальних ресурсів складається з двох частин і визначається рівністю:

Р_В.П.+Р_Н.В.+Р_ТР+Р_Р.Е.+Р_К.Б.+Р_З+Р_ІН = ∆Q_ОЧ+∆Q _Н.В.+Q_В.Р.+Q_СТ.+Q_ІН,

Баланс матеріально-технічного забезпечення виробництва роз­робляють в натуральних одиницях виміру і оформляють у вигляді таблиці (табл. 3.1).

Вихідними даними до проекту є:

• інформація про кон'юнктуру ринку товарів;

• плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номен­клатурі;

• плани технічного, організаційного розвитку та реконструкції підприємства;

• аналіз витрат матеріальних ресурсів в звітному періоді;

• інформація щодо обсягів наявних запасів матеріальних ресурсів на складах підприємства;

• інформація щодо постійних та тимчасових постачальників з ви­значенням системи транспортного забезпечення, цін та тарифів;

• прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;

• прогнозні дані стосовно можливих ризиків в системі матеріаль­но-технічного постачання, матеріальних та фінансових втрат.

Визначення потреби в матеріальних ресурсах проводять за ос­новними напрямками господарської діяльності з використанням прогресивних норм витрат матеріалів. Враховують можливості для використання економічних видів матеріалів, відходів виробництва, вторинної сировини і паливно-мастильних матеріалів.

Баланс матеріально-технічного забезпечення виробництва... підприємства па... рік

Найменування матеріальних ресурсів					Одиниці виміру					Поточний рік									Залишки па кінець поточного року, звіт
										План					Факт
1					2					3					4				5
Продовження таблиці 3.1
Потреба в матеріалах на ... рік
Основне виробництво		Незавершене виробництво		Заходи по вдосконаленню технічного розвитку					Ремонтно-експлуатаційні потреби					Капітальне будівництво		Утворення виробничих запасів				Інші потреби	Потреба в ресурсах, усього
6		7		8					9					10		11				12	13
Продовження таблиці 3.1
на ... рік
Перехід­ний запис	Загальна потреба з врахуванням перехідного запасу											Джерела надходжень матеріалів
	Усього		в т.ч. по кварталах								Залишок на складах		Зали­шок у неза­верше­ному виробництві		Мобілізація внутрішніх ресурсів		Постачання за контрак­тами					Інші джерела пос­тачан­ня
			І			II	III	IV
14	15		16			17	18	19				20		21		22		23					24

При необхідності додатково складають аналогічні баланси забезпечення підприємства окремими видами матеріалів, паливом, електроенергією, обладнанням.

На основі балансів розробляють плани матеріально-технічного забезпечення у вартісному виразі (табл. 3.2).

Плани матеріально-технічного забезпечення складають на пер­спективу, а також поточні плани на рік, квартал, місяць. Ці плани є основою для укладання договорів з постачальниками відповідних матеріальних ресурсів.

План матеріально-технічного забезпечення виробництва на ... рік

Потреба	Сума, грн.	Джерела покриття потреби	Сума, грн.
1. Основне виробництво		1. Залишок на складах
2. Незавершене виробництво		2. Залишок у незавер­шеному виробництві
3. Заходи по вдосконаленню технічного розвитку		3. Мобілізація внутріш­ніх ресурсів
4. Ремонтно-експлуатаційні потреби		4. Постачання за контрактами
5. Капітальне будівництво		5. Інші джерела
6. Утворення виробничих запасів
7. Інші потреби
Усього		Усього

З А П А С И !!!

Б Ю Д Ж Е Т ….. !!!

Т Е М А 7

«Планування виробничої потужності «

1. Виробнича потужність і чинники, що її визначають.

2. Загальна методика розрахунку виробничої потужності.

3. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності.

4. Система показників виробничої потужності.

5. Шляхи покращання використання виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час( зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, -є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

Я К И Х !!!

Виробнича потужність визначається вимірниками:

• натуральними;

• умовно - натуральними;

• у багато номенклатурних виробництвах – вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники – штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші.

Розрізняють проектну , планову та резервну потужність підприємства.

П Р И К Л А Д И !!!

При визначені вхідної виробничої потужності враховуються:

П Р И К Л А Д И !!!

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

• намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;

• запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду(року) (Вп вих, грн.), обчислюється за формулою:

Вп вих = Вп вх + Впвв - Вп вив,

Середньорічна виробнича потужність( Вп сер.р, грн.) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Вп сер.р= Вп вх + Впвв * к/12- Вп вив * 12-к/12,

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

Я К І !!

Розрізняють календарний, режимний(номінальний) і ефективний(корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу( Фк) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Дк) на число годин на добу (Т):

Ф к =Д к * Т

П Р И К Л А Д И !!!

Режимний або номінальний фонд робочого часу ( Фр) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів (Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Ф р = (Д к- Д н) * t,

або:

Ф р = ( (Д к – Д с ) * t з – Д сп * t сп ) * n з,

П Р И К Л А Д И !!!

Плановий (ефективний, дійсний) (Фп) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження протягом планового періоду:

Фп=Фр-(Ttn + Ttp)=Фр* (1- tp+tn /100),

.П Р И К Л А Д И !!!

Загальна методика розрахунку виробничої потужності

.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об’єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базавого представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

У загальному вигляді виробнича потужність (Впі) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Впі = Пв * Ф’еф * КУс

Впі= Ф’еф* Кус/Тр

Потужність можна визначити також за формулою:

Впі = Ф’еф * Кус* Кв.н./ to

На перервно-потокавих лініях визначається за формулою:

Вп = Ф’еф/r

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі, потужність розраховується за формулою:

Вп = Ф’еф* РМ/Тр

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталооперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

Вп = Ф’еф* КУс/ Тр.пр.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиночному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:

n

Tn = ∑(( to * Ni)/ Кв.н.)

i=1

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідноності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями.

Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутій з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потуж­ності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

• уточнення можливостей виробничої потужності; …………

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розра­ховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:

Потужність на початок планового періоду:

• найменування продукції;

• одиниця виміру;

• код продукції;

• потужність по проекту або розрахунку;

• потужність на кінець базового періоду.

Збільшення потужності в плановому періоді:

!!!

Зменшення потужності в плановому періоді.

!!!

Потужність на кінець планового періоду:

!!!

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробни­чої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну по­тужність (Вп_вих ):

Вп_вих = Вп_вх + Вп_от Вп_р + Впн – Вп_вв

Система показників виробничої потужності

При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.

Коефіцієнт змінності обчислюється

Коефіцієнт завантаження устаткування

Коефіцієнт використання потужності:

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання

Коефіцієнт інтенсивного використання

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання

Т Е М А 8

« МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ»

1. Завдання та зміст планування кадрового забезпечення.

2. Визначення планової кількості працюючих на підприємстві.

3. Планування продуктивності праці.

4. Планування фонду оплати праці.

5. Бюджет прямих витрат праці та його зв’язок з бюджетами підприємства.

Важливою умовою функціонування підприємства є раціональне, ефективне використання усіх видів виробничих ресурсів. Для характеристики ефективності використання трудових ресурсів підприємства застосовують показник продуктивності праці, який відображає кількісне співвідношення між обсягом виробленої продукції і трудовими витратами на її виробництво. Чим менші трудові витрати, тим вищий рівень продуктивності праці.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ - характеризує результативність праці, її адекватність. Це здатність конкретної праці виробляти за одиницю часу певну кількість продукції.

Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції, виробленою за одиницю часу (прямий метод), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (обернений метод).

При застосуванні ПРЯМОГО методу продуктивність праці визначається кількістю виробленої продукції, виробленою одним працівником за одиницю часу (годину, день, рік); основним показником є ВИРОБІТОК, який в загальному вигляді виражається відношенням:

В = М : Т ,

де В – виробіток продукції за одиницю часу;

М – маса виробленої продукції;

Т – час, затрачений на виробництво всієї маси продукції.

ОБЕРНЕНИМ методом визначають трудомісткість продукції (t) - кількість робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції:

t = Т : М

Трудомісткість продукції вимірюється в нормо\годинах, людино\годинах.

Для планування продуктивності праці застосовують два методи:

• метод прямого підрахунку, пофакторний метод.

За допомогою методу прямого підрахунку плановий рівень продуктивності праці Впл. Визначається шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі Пл. , або у натуральних облікових одиницях Qн.пл. на планову чисельність промислово-виробничого персоналу:

В = Qпл. : Чпл або Вн = Qн.пл : Чпл

По факторний метод передбачає розрахунок впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці та її ріст. Розрахунки повинні базуватись на виявленні і використанні наявних на підприємстві резервів росту продуктивності праці.

СУТНІСТЬ СТИМУЛЮВАННЯ (МОТИВАЦІЯ).

Важливу роль у досягненні високих результатів праці працівників підприємств відіграє мотивація їх трудової діяльності.

Під мотивацією розуміють сукупність причин психологічного характеру, яка пояснює поведінку людини, скеровану на досягнення певної мети

Мотивація праці - це цілеспрямоване спонукання до високоефективної праці шляхом стабільного впливу на його потреби, інтереси, цілі.

Мотивація є складовим елементом системи управління персоналом і спрямована на досягнення особистих інтересів працівників і спільних цілей діяльності підприємства. Оскільки в основі трудової діяльності працівника лежать його потреби та інтереси, головними з яких є матеріальні, то для створення тривалих мотивів його праці необхідно створювати такі умови, за яких працівник сприймав би свою працю як джерело справедливої матеріальної винагороди, основою його професійного росту, визнання і об’єктивної оцінки його здібностей і результатів праці.

Основою мотиву трудової діяльності людини є її різноманітні потреби:

• фізіологічні (голод, спрага і т.і.);

• безпеки і захищеності;

• потреба в належності і любові (належати до колективу, бути визнаним і прийнятим ним, спілкуватися і відчувати прихильність, любов);

• потреба поваги;

• пізнавальні (потреби дізнаватися, досліджувати, розуміти, знати);

• естетичні (потреба порядку, краси, гармонії);

• потреба в само актуалізації (реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток особистості).

Мотивація виступає як сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності , впливають на її поведінку, надають її діяльності цілеспрямованості (досягнення особистих цілей і цілей підприємства).

Поняття «мотивація трудової діяльності» ширше від поняття «мотивація праці».

Мотивація трудової діяльності включає мотивацію праці, мотивацію зайнятості, мотивацію до володіння засобами виробництва, мотивацію підготовки трудового процесу, мотивацію до вдосконалення працівника і розвитку його конкурентоспроможності.

Мотивацію як процес впливу на поведінку людини факторів-мотиваторів можна розділити на 6 стадій:

1. виникнення потреби;

2. пошук способів задоволення потреби;

3. визначення цілей, напрямів дій;

4. виконання конкретних дій;

5. отримання винагороди за виконані дії;

6. задоволення потреби.

Мотивація праці працівника визначається системою його цінностей, залежить від віку, статі, рівня самосвідомості, освіченості, вихованості, професійної підготовки, трудових стосунків тощо.

Існує три види мотивації трудової діяльності;

• матеріальна;

• моральна;

• адміністративна.

Матеріальна мотивація реалізується через систему оплати праці , участі працівників у прибутках. Крім матеріального стимулювання цей вид мотивації передбачає і застосування і матеріальних санкцій (при зниженні якості продукції, допущенні браку) .

Моральна мотивація передбачає використання системи оцінювання заслуг, ділових якостей працівника, виховання у них почуття гордості за свою фірму, відданості їй, відчуття необхідності, потрібності їх на підприємстві.

Адміністративна мотивація основується на дисципліні праці, відповідальності працівника, використанні різних форм дисциплінарного покарання ( зауваження, догана, штраф, звільнення з роботи) і дисциплінарного заохочення.

На практиці застосовують такі методи мотивації трудової діяльності:

1. Прямі економічні :

- діючі на підприємстві форми та системи оплати праці;

- преміювання працівників за раціоналізацію та винахідництво;

- преміювання працівників за високі результати праці;

- оплата навчання;

- виплати за відсутність невиходів на роботу.

2. Непрямі економічні:

- доплати за стаж роботи;

• оплата додаткових відпусток, передбачених чинним законодавством;

• оплата путівок працівникам на лікування та відпочинок;

• пільгове харчування, користування житлом і транспортом;

• встановлення надбавок до пенсій, одноразова допомога при виході на пенсію.

3. Не грошові (соціальні):

• раціональний режим праці, гнучкі графіки роботи;

- забезпечення високого рівня охорони праці;

- підвищення змістовності, привабливості праці;

- підвищення по службі;

- участь в управлінні виробництвом, в розподілі прибутків.

Створення на підприємстві дієвої системи мотивації повинно базуватися на таких основних принципах:

• добір працівників, формування гармонійного виробничого колективу;

• сприйняття працівника як особистості, повага до особистості, її потреб і інтересів;

• створення безпечних, комфортних умов праці;

• забезпечення здорового психологічного мікроклімату у колективі, вдосконалення взаємовідносин між працівниками;

• створення умов та надання однакових можливостей для професійного росту працівників;

• застосування об’єктивних критеріїв оцінки працівника;

• забезпечення відповідності винагороди працівника результатам його праці;

• справедливий розподіл доходів, участь працівників у прибутках;

• залучення працівників до управління виробництвом;

• забезпечення підтвердження необхідності працівника на підприємстві не лише матеріально, а й морально; соціальна захищеність працівника;

• турбота про соціальний розвиток колективу.

Системи мотивації, як складові частини сучасних систем управління персоналом, базуються на розумінні працівника, як головної рушійної сили виробництва. Основою роботи з персоналом має бути не просто мотивація до високопродуктивної праці, а розвиток трудового потенціалу підприємства, підвищення конкурентоспроможності персоналу, комплексна мотивація трудової діяльності.

ПЛАНУВАННЯ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ.

Плановий фонд заробітної плати - це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників за виконану роботу та відпрацьований час, а також суми виплат і доплат, які передбачені державними законодавчими актами та діючими преміальними системами у запланованому періоді. На промисловому підприємстві планування заробітної плати включає визначення розміру фонду та середньої заробітної плати виробничого і невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати необлікового складу.

Вихідними даними для визначення розміру планового фонду персоналу є:

• виробнича програма

• трудомісткість продукції

• чисельність працівників за категоріями, професіями і кваліфікацією

• тарифна система

• штатний розпис працівників, спеціалістів, службовців

• законодавча база України про оплату праці.

Фонд оплати праці на основі нормативі його приросту обчислюється за формулою:

ФОП = ФОПбаз х ( 100 + Но х Опр + Нпл х ППпр. + Нв х Впр \ 100 )

де ФОП баз - фонд оплати праці у базовому періоді

Но, Нпл, Нв - нормативи приросту фонду оплати праці, відповідно за приріст обсягів виробництва, продуктивності праці та зниження витрат на одну гривню продукції;

Опр, ППпр, Впр – відповідно приріст обсягів виробництва, продуктивності праці, зниження витрат на одну гривню продукції.

Для ув’язки обсягу виробництва і оплату праці використовують нормативний метод:

ФОПпл = Опл х Н

де Опл - плановий обсяг виробництва продукції у вартісному виразі;

Н - норматив затрат заробітної плати промислово-виробничого персоналу на одну грн.. вартості продукції.

При розрахунку фонду заробітної плати за підрозділами і категоріями персоналу підприємства застосовують по елементний метод. Розрахунок фонду заробітної платі для різних категорій працівників здійснюється з урахуванням характеру їх роботи та форм оплати праці.

Укрупнено плановий фонд оплати праці розраховують таким чином:

ФОПпл. = ФОПбаз х Ко(пл.) : +(-) З Еі х ЗП

де З Еі - зміна чисельності працівників під дію основних техніко-економічних чинників, осіб

Ко(пл.) - темпи зростання обсягу виробництва (обсяг виробництва в плановому періоді по відношенню до базового) %

ЗП - середня заробітна плата одного працівника у плановому періоді, грн..

або ФОП = ЗП х Чпл

де Чпл - планова чисельність працівників, осіб.

При плануванні заробітної плати треба забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням середньої заробітної плати, що приведе до збільшення фонду накопичення і сприятиме зростанню матеріального добробуту працівників підприємства. Співвідношення темпів (І) визначають індексним методом:

І = Іпп : Ізп

де Іпп - індекс продуктивності праці

Ізп - індекс оплати праці.

Т Е М А 9

ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА. БЮДЖЕТ СОБІВАРТОСТІ ВАЛОВОЇ, ТОВАРНОЇ І РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ. БЮДЖЕТ НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА»

1. Мета і завдання розробки плану собівартості продукції.

2. Класифікація витрат та групування витрат за економічними елементами.

3. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво та планової (нормативної) калькуляції.

4. Бюджети собівартості валової, товарної, реалізованої продукції та бюджет незавершеного виробництва та їх зв’язок з бюджетами підприємства.

Витрати виробництва - це сукупність витрат в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції, на торговельні, посередницькі та фінансові операції та інші види невиробничої діяльності.

Виробничі витрати, віднесені на одиницю виготовленої продукції характеризують собівартість продукції промислового підприємства. Показник собівартості продукції є одним із найважливіших якісних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Рівень собівартості продукції визначається, головним чином, внутрішніми факторами, матеріально-технічним та організаційно-економічним забезпеченням виробництва. При визначеному асортименті продукції та стабільних цінах від собівартості продукції залежать кінцеві результати роботи підприємства, його рентабельність.

Виходячи із цього планування виробничих витрат повинно базуватися на ретельних техніко-економічних розрахунках з виявленням та мобілізацією усіх внутрішніх резервів підприємства з метою зменшення цих витрат. Для обґрунтування економічно доцільних обсягів виробничих витрат використовують прогресивні норми витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, витрат праці, використання основних фондів підприємства.

Виробничі витрати класифікуються за окремими ознаками.

За характером належності витрат до певних організаційно-технологічних процесів виділяють:

• витрати, пов'язані з процесом виробництва продукції;

• витрати, пов'язані з процесом збуту продукції;

• валові витрати, що об'єднують у собі всі види виробничих ви­трат підприємства.

За характером залежності витрат від зміни обсягу виробництва і реалізації товарів вони поділяються на змінні і постійні.

За характером віднесення на певні результати господарської діяльності (або конкретні види продукції) витрати поділяються на прямі та непрямі.

За конкретними видами витрати поділяються на окремі статті, сукупність яких становить їх номенклатуру.

Законодавством України визначений склад валових витрат ви­робництва, що відносяться на собівартість продукції, виконаних ро­біт, наданих послуг. Встановлена така класифікація валових витрат:

1. Матеріальні витрати;

2. Витрати на оплату праці;

3. Відрахування на соціальні заходи;

4. Амортизація;

5. Інші витрати.

!!!

Планування собівартості продукції полягає у визначенні обсягу та структури витрат, пов'язаних із виробничою діяльністю, в розрахунку на одиницю окремих видів продукції. В загальному вигляді собівартість і-го виду продукції s_i визначається за формулою

де В_і - витрати, пов'язані з виробництвом одиниці і-го виду про­дукту, грн.;

G_i - обсяг г-го виду продукту в натуральному виразі.

Планування собівартості продукції здійснюється з використанням таких методів: прямий, нормативний, метод калькулювання за замовленням.

Прямий метод калькулювання передбачає калькулювання собівартості продукції лише за прямими операційними витратами на її виробництво і збут. Це найбільш простий і точний метод калькулювання, дає змогу уникнути помилок, пов'язаних із розподілом непрямих виробничих витрат.

Нормативний метод калькулювання передбачає визначення собівартості окремих видів продукції на основі попередньо роз­роблених па підприємстві нормативів окремих видів витрат. Це найбільш трудомісткий метод калькулювання, але він дає змогу отримати найнадійніші результати і реалізувати резерви, пов'язані із зни­женням собівартості продукції. Найкращий ефект застосування цього методу калькуляції собівартості продукції на підприємствах із відносно стабільною номенклатурою товарів, що виробляються.

Метод калькулювання за замовленням передбачає проведення планових розрахунків у розрізі окремих індивідуальних замовлень, кожне з яких являє собою самостійний об'єкт калькулювання. Цей метод калькулювання є найбільш ефективним на підприємствах будівельної, суднобудівної, авіаційної та деяких аналогічних галузей економіки, продукція яких характеризується нестандартними оз­наками і має яскраво виражені індивідуальні особливості.

Завданнями планової калькуляції собівартості окремих видів промислової продукції є:

• забезпечити обґрунтованість показника собівартості одиниці продукції;

• визначити напрями можливого зниження собівартості продукції в результаті економії витрат;

• створити надійну основу для встановлення обґрунтованих цін;

• сприяти здійсненню високого рівня економічної роботи підприємства в умовах ринкової конкуренції.

ПРИКЛАДИ РОЗРАХУНКІВ СОБІВАРТОСТІ «ВП,ТП,РП НЗВ» !!!

БЮДЖЕТИ С\ В « « та їх зв’язок з бюджетами підприємства !!!

Т Е М А 10

«ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ. БЮДЖЕТ ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ І ВИТРАТ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ,

ФІНАНСОВОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

В системі планування діяльності підприємства важливе місце займає фінансове планування, яке включає планування руху всіх фінансових потоків, які охоплюють всі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства, забезпечує формування та використання матеріальних, трудових, грошових ресурсів. Фінансова діяльність підприємства є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і одержання прибутку.

Фінансове планування призначене для вирішення таких основних завдань:

• забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної господарської діяльності підприємств, включаючи розширене відтворення основних засобів виробництва, формування обігових коштів, матеріальне стимулювання працюючих, забезпечення соціальних потреб людей;

• виявлення резервів в господарській діяльності підприємства, їх спрямування на підвищення ефективності виробництва;

• забезпечення об'єктивних, раціональних та взаємовигідних економічних відносин підприємства з іншими підприємствами-постачальниками матеріальних ресурсів, бюджетом та банками;

• здійснення контролю за господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, контролю за утворенням та використанням матеріальних, трудових, грошових ресурсів.

До об'єктів фінансового планування на підприємстві належать виручка від реалізації продукції, об'єм обігових коштів та джерела їх поповнення, прибуток, джерела фінансування інноваційної та інвестиційної діяльності, здійснення капітального ремонту, модернізації, технічного вдосконалення основних фондів, відносини з бюджетом та банками.

На промисловому підприємстві розробляють такі види фінансових планів:

• річний баланс доходів і витрат, в тому числі окремих кварталів;

• оперативні фінансові плани (платіжний календар, кредитна заявка, касовий план).

Річний фінансовий план підприємства являє собою заключний розділ плану господарської та соціальної діяльності підприємства. У фінансовому плані узагальнюються у грошовому виразі всі планові показники роботи підприємства, визначаються обсяги, напрями використання грошових коштів, відображаються економічні відносини підприємства з його працівниками, з іншими підприємствами, банками, бюджетом. За економічним змістом у фінансовому плані відображаються результати господарської діяльності підприємства протягом певного періоду, джерела і обсяги формування та напрями використання фінансових ресурсів, в тому числі для внутрішньогосподарських потреб.

Фінансовий план підприємства складається у вигляді балансу доходів і витрат, а також розрахункових форм для визначення статей балансу.

Баланс доходів та витрат складається з таких розділів:

• доходи і надходження коштів;

• витрати і відрахування коштів.

Зіставлення доходів і надходжень коштів з витратами дає можливість визначити надлишок фінансових ресурсів, або їх дефіцит. У першому випадку визначають напрями використання надлишкових ресурсів для забезпечення відтворюючого процесу на підприємстві, в другому випадку - здійснюється пошук джерел фінансування, надходжень коштів.

Баланс доходів і витрат... на... рік (грн.)

№	Статі балансу	План на рік	В т.ч. по кварталах
			І	II	ПІ	IV
І. Доходи і надходження коштів
1.	Прибуток від реалізації продукції
2.	Прибуток від іншої реалізації
3.	Прибуток від позареалізаційних операцій
4.	Амортизаційні відрахування
5.	Цільове фінансування та надходження з бюджету
6.	Цільове фінансування і надходження з позабюджетних фондів
7.	Довгострокові кредити
8.	Довгострокові фінансові позики
9.	Доходи від емісії акцій
10.	Короткострокові кредити банків
11.	Спонсорська допомога
12.	Інші надходження
	Усього доходів і надходжень
ІІ. Витрати і відрахування
1.	Податок на прибуток
2.	Податок на землю
3.	Податок на транспортні засоби
4.	Капітальні вкладення
5.	Довгострокові фінансові інвестиції
6.	Поповнення обігових коштів
7.	Погашення довгострокових позик
8.	Погашення довгострокових кредитів
9.	Виплата дивідендів
10.	Відрахування в резервний фонд
11.	Відрахування у фонди стимулювання і розвитку
12.	Інші витрати
	Усього витрат і відрахувань
	Загальний об'єм фінансових ресурсів
	Усього доходів, надходження коштів, кредитів банку, асигнувань з бюджету
	Усього витрат, відрахованих коштів, погашення кредитів, платежі в бюджет

Для складання фінансового плану використовують такі вихідні матеріали: показники плану виробництва і реалізації продукції, кошторис затрат на виробництво, дані про обсяги планових інвестицій, розрахунки відпускних цін, нормативи амортизаційних відрахувань та платежів у бюджет, результати аналізу виконання плану за попередній період, фактичні дані бухгалтерського балансу на перше число планового періоду.

Складання фінансового плану - балансу доходів і витрат на плановий період, як правило починається на початку другої половини року, що передує плановому. Здійснюються детальні розрахунки та обґрунтування значень кожної статті розділів «Доходи і надходження коштів» та «Витрати і відрахування». Після таких розрахунків складається перевірочна таблиця до балансу доходів і витрат, збалансованість фінансового плану, плановий обсяг фінансових ресурсів.

Балансовий прибуток підприємства є показником фінансових результатів всіх видів його господарської діяльності, визначається шляхом зменшення суми валового доходу підприємства за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Балансовий прибуток підприємства складається з:

• прибутку від реалізації продукції;

• прибуток від іншої реалізації;

• прибуток від позареалізаційних операцій.

До прибутку від реалізації продукції включають прибуток від реалізації продукції, виконаних робіт, наданих послуг, в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових результатів.

До прибутку від іншої реалізації включають прибуток від орендних (лізингових) операцій, прибуток від реалізації лишніх товарно-матеріально цінностей, палива тощо.

До прибутку від позареалізаційних операцій входить сума коштів, одержувана підприємством від позареалізаційних операцій і зменшена на суму витрат на ці операції. Позареалізаційна операція - діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію обслуговуючого і допоміжного виробництва.

При плануванні діяльності підприємства звертають увагу на обґрунтованість планового прибутку, на застосуванні методів, які б дозволили врахувати об'єктивний вплив зовнішніх та вну­трішніх факторів на роботу підприємства, правильно оцінити його прибутковість.

В практичних розрахунках найпоширеніше застосовують метод прямого рахунку та аналітичний.

Використовуючи метод прямого рахунку плановий прибуток від реалізації продукції дорівнює виручці від реалізації продукції, зменшеної на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавст­вом, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції. Цей метод дає можливість при незначних витратах праці визначити суму прибутку від реалізації кожного виду продукції, виявити можливості зменшення витрат на виготовлення цієї продукції, заміни дорогих, дефіцитних видів матеріалів та інші, зменшення невиробничих витрат тощо. При користуванні цим методом необхідно знати весь асортимент продукції, що виготовляється, тому його застосування поширено на підприємствах, де асортимент продукції незначний.

При наявності великого асортименту продукції, що виготовляється, застосовують аналітичний метод розрахунку прибутку. Цей метод оснований на застосуванні базової рентабельності або рівня допустимих витрат в оптових цінах підприємства на одиницю товарної продукції.

Удосконалення методики розрахунку планового прибутку від реалізації продукції пов'язано із застосуванням комп'ютерної техніки, за допомогою якої стає можливим оперативно викопувати багатоваріантні розрахунки використовуючи реальну інформацію стосовно виробництва та реалізації продукції.

Викладені методи також застосовують при плануванні прибутку від іншої реалізації та від позареалізаційних операцій.

Т Е М А 11

«ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ПЛАНІВ»

1. Показники економічної ефективності.

2. Вибір критерію економічної ефективності планів.

3. Планування заходів щодо запобігання банкрутству підприємства

Показники економічної ефективності ………. !!!!!

Підприємство визнається банкрутом у випадку, коли воно нездатне відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Ознаками банкрутства є фінансова криза підприємства, яка характеризується розбалансованістю діяльності, нездатністю забезпечити платоспроможність, відсутністю будь-яких можливостей впливати на фінансові відносини підприємства з іншими суб'єктами господарювання, підприємствами, організаціями, установами.

Виявлення фінансової нестабільності здійснюють на етапі оперативного фінансового управління на основі постійного моніторингу фінансового стану підприємства, об'єктивної оцінки основних факторів, що впливають на появу кризового стану, оцінки можливих негативних наслідків банкрутства, формування антикризової політики та впровадження заходів, які можуть запобігти розвитку фінансової нестабільності.

Вважаючи, що процедура банкрутства негативно впливає на власників підприємств, працівників, партнерів по підприємницькій діяльності, законодавством України передбачені заходи щодо запобігання банкрутству. Господарською компетенцією щодо запобіганню банкрутству підприємства-боржника наділені підприємства, органи державної влади та місцевого самоврядування. Інші підприємства та кредитори можуть надати підприємству-боржнику фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу.

Досудова санація державних підприємств проводиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг державних коштів для проведення досудової санації державних підприємств встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджується з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника.

На етапі оперативного фінансового планування необхідно передбачити заходи антикризового змісту, спрямовані на швидке відновлення платоспроможності, забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства.

Планом оздоровлення фінансового стану підприємства може стати його реструктуризація, тобто здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну його структури управління, форми власності, організаційно-правової форми. Можуть бути застосовані різноманітні форми реструктуризації: перепрофілювання підприємства; об'єднання, злиття декількох підприємств; продаж підприємства або Його частки; передача підприємства в оренду; створення нових юридичних осіб тощо. Вибір тої чи іншої форми реструктуризації здійснюється за допомогою критеріїв організаційно-економічного змісту: строки освоєння нових видів продукції, достатність отриманих коштів для погашення боргів, строки окупності інвестицій, темпи нарощування платоспроможності.

Реструктуризація державних підприємств здійснюється, як правило, через їх приватизацію. В цьому випадку змінюється організаційно-правова форма підприємства, склад засновників. В результаті цього з'являються нові можливості для залучення інвестицій і впровадження якісно іншої системи управління.

Може бути передбачений продаж частини майна боржника або цілісного майнового комплексу на відкритих торгах чи іншим способом. Отримані від продажу кошти направляються на погашення боргів. Така форма реструктуризації застосовується, як правило, до підприємств недержавної форми власності. Об'єднання або злиття декількох підприємств застосовується у випадку, коли підприємства технологічно пов'язані між собою або мають однакову спеціалізацію.

В плані фінансового оздоровлення підприємства передбачаються заходи, спрямовані на обґрунтування джерел фінансування. До організаційно-технічних та соціально-економічних заходів, що залежать безпосередньо від підприємства-боржника та спрямовані на зниження витрат та збільшення грошових надходжень, належать:

• згортання збиткових виробництв;

• обмеження посередників та розширення прямих зв'язків з підприємствами-постачальниками;

• вдосконалення системи управління підприємством, впровадження раціональних методів організації праці у всіх підрозділах підприємства, зниження витрат на заробітну плату;

• впровадження оптимальних норм витрат матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів;

• реалізація надлишкових активів, розпродаж залежаної продукції;

• удосконалення роботи з дебіторами.

До заходів, що передбачають залучення коштів від зовнішніх джерел фінансування, належать такі:

• списання заборгованості;

• надання кредитів;

• здійснення безповоротної фінансової допомоги;

• державне цільове кредитування;

• дотації за рахунок бюджетних коштів;

• випуск конверсійної позики;

• реструктуризація боргів.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом» орган державної влади з питань банкрутства здійснює державну політику, що спрямована на відновлення платоспроможності підприємств, забезпечення їх фінансової стійкості. Орган державної влади сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для забезпечення фінансової стабільності підприємств. Оперативно виявляє ознаки кризового етапу, здійснює локалізацію кризових явищ, сприяє впровадженню на підприємствах-боржниках заходів, спрямованих на подолання фінансової кризи. В складі заходів по запобіганню банкрутства - створення умов для відновлення платоспроможності державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності не перевищує 25 %. Передбачено, що до казенних та комунальних підприємств не може застосовуватися процедура щодо неплатоспроможності боржника. У разі визнання підприємства банкрутом здійснюється реалізація процедури банкрутства: розгляд заяви про банкрутство, порушення справи про банкрутство господарським судом, експертне визначення фінансового становища боржника, затримка у виконанні поточних платежів, забезпечення грошових вимог кредиторів, призначення нового розпорядника майном підприємства, проведення зборів кредиторів, відкриття ліквідаційної процедури тощо.

1

2

3

4