Тема 12. Регулювання, прогнозування та планування діяльності підприємства

1. Державне економічне регулювання діяльності суб'єктів господарювання.

2. Прогнозування розвитку підприємства.

3. Основи планування.

4. Бізнес-план.

5. Тактичне і оперативне планування.

1. Економічні функції держави. Будь-яка держава виконує ряд функцій. Головною функцією є регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку національного господарства та його окремих ланок. Мета державного регулювання – забезпечення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового і культурного розвитку країни. Методи державного регулювання: адміністративні та економічні. Основні принципи ДРЕ: 1. Мінімальне втручання державних органів в економічні процеси, тобто виконання ними лише тих функцій, які самі суб'єкти господарювання не можуть виконувати. 2. Вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів. Обов'язкова передумова державного регулювання – створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання складають законодавчі і нормативні акти, які визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства. Наступні функції: 1. Розробка і забезпечення стратегії економічного розвитку національного господарства. (ч\з макроекономічне планування). 2. Регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. 3. Перерозподіл централізованих доходів і ресурсів, стабілізація економіки і соціальних захист населення. 4. Моніторинг і регулювання процесів охорони навколишнього середовища. Макроекономічне планування носить суто індикативний характер. Воно полягає і розробці і науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. На відміну від директивного планування індикативне планування має орієнтовний характер. Основні принципи індикативного планування: 1. Поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу і вибору способів такого впливу. 2. Інформування суб'єктів ринкових відносин про перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення відповідного орієнтування при виборі власних господарських рішень. 3. Застосування переважно непрямих регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкового господарювання. 4. Застосування прямого впливу на соціально-економічні процеси і відповідні групи суб'єктів господарювання переважно через засоби державного бюджету. Показники індикативних планів носять орієнтовний характер (не більше, не менше, максимум, мінімум), бажано, щоб вони складались на основі довгострокових науково-технічних і соціально-економічних прогнозів.

Можлива структура індикативного плану.

1.Природно-економічні особливості країни і регіонів, поточний та перспективний стан. 2.Зміни в структурі економіки на перспективу, найважливіші пропорції і пріоритети. 3.Перспективи розвитку галузей і міжгалузевих зв'язків. 4.Напрями соціального розвитку суспільства, соціальний захист населення. 5.Перелік цільових програм і їх забезпечення ресурсами на різних рівнях управління. 6.Розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків у перспективі, характер їх кон'юнктури. 7.Формування фінансового плану і бюджету, економічні регулятори, що застосовуються.

Фінансова і кредитна політика держави. Цільові установки прогнозів, планів, програм реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і перш за все через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди). Державний бюджет - затверджений у законодавчому порядку баланс доходів і витрат держави на рік. Методи формування доходної частини: оподаткування юридичних і фізичних осіб; надходження від ЗЕД, внески підприємств і організацій в спеціальні загальнодержавні фонди. Головні видатки: фінансування національного господарства, здійснення заходів стосовно соціального захисту населення. Добре налагоджені і розвинуті відносини між суб'єктами господарювання можливі за активнодіючої кредитно-грошової системи. Грошова підсистема - це встановлена державою форма організації грошового обігу. Кредитна - сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують функціонування таких відносин. Види кредитів: банківський, комерційний і державний.