48. Орендні відносини

Оре́нда — наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. ін. на договірних засадах.^[1]

Орендні відносини – відносини між орендатором та орендарем Орендодавець - це власник землі, який передав свою ділянку в оренду. Орендодавцем можуть бути громадяни, юридичні особи (підприємство, організація та ін.), а також органи державної влади та місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради).

Орендар - це громадянин або юридична особа, які беруть земельну ділянку в оренду.

До основних його положень відносять такі:

1. Об‘єктом оренди могли бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів, а також окреме індивідуально визначене майно державних підприємств і організацій (ст. 4).

2. Орендарями могли бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації (їх структурних підрозділів), громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства (п. 1 ст. 6).

3. Ініціатива щодо укладення договору оренди визнавалась лише за потенційними орендарями (ст. 7), а орендодавець її позбавлений. (Що зовсім нелогічно).

4. Умови договору оренди зберігали свою силу на весь строк його дії і в тих випадках, коли після укладання такого договору законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (п. 3 ст. 11).

5. Передача цілісних майнових комплексів у суборенду не допускалась. (п. 1 ст. 24).

Як спосіб більш ефективного господарювання оренда намагається вирішити поставлені перед собою задачі:1. забезпечити еволюційний перехід до недержавної форми власно­сті і самостійного підприємництва;2. зберегтиза працівниками свої робочі місця;3. поступово оволодіти технологією підприємництва;4. накопичити власні кошти і майно та можливість /в умовах України/ використовувати ці кошти при приватизації орендованого де­ржавногомайна;5. у разі невдачі при самостійному господарюванні створити собі можливість повернутися до державного сектора.

(рендна плата включ ренту та плату)

49. Основні етапи розвитку цивілізації

типи	Види праці	Ов.д.	Вид багатства
Аграр	ручна	с\г	Земля
Індустріал	Машинна	Праця	Засоби виробництва
постіндустр	Інтелектуал	інформац	Знання.інформац.

Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства

американський етнограф Л. Г. Морган

, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.

Люди, які жили в період перших двох епох, споживали пере-важно готові продукти природи.

Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення тако-го споживання.

Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збираль-ництва до переробної суспільно-виробничої технології.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична" походить від грецького слова lithos - камінь). Завдя-ки цій революції у сільському господарстві почали широко вико-ристовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці.

Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробни-чої та переробної економіки

Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок істо-рії людства - 8-10 тис. років.

революція другої половини XVIII - першої трети-ни XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер.

Грунтуючись на застосуванні системи машин і меха-нізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила но-вий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи.

елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, який розпочався в кінці 70-х - на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової техно-логічної революції й кваліфікується як перехідний: