51. Наслідки Другої світової війни для економіки України.

Друга світова війна завдала колосальних збитків. Матеріальні збитки України перевищували 40% загальних втрат СРСР. Території Західної та Правобережної України були окуповані німецькими військами в дуже короткий термін, а отже з територій зерно збирали та відправляли на заготівельні пункти, а де такої можливості не було його просто спалювали, знищенню підлягала й худоба, с/г реманент. Окупаційний режим, що отримав назву «нового порядку», був спрямований на пограбування завойованих територій шляхом максимального очищення їх від корінного населення та перетворення решти у напіврабів. У роки окупації до 85 % надходжень продуктів у Німеччину йшло з України. Не обмежуючись вивезенням сільськогосподарської продукції, окупанти грабували колгоспи та радгоспи, машинно-тракторні станції, демонтуючи та відправляючи в Німеччину техніку, верстати, обладнання. Усе це супроводжувалося жорстокими каральними акціями, що призвело до повного знищення більше 250 сіл.

Надзвичайна жорстокість нацистської влади виявилась також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Було різко обмежено надходження продуктів харчування в міста, у результаті чого голод став тут звичним явищем. Голод, репресії, масове знищення населення різко скоротили його чисельність у містах України. Так, Київ втратив більше 60 % мешканців, населення Харкова, яке на початку німецької окупації становило 700 тис. осіб, зменшилося до 230 тис. осіб.

Відступаючи під тиском Червоної Армії, гітлерівці вдалися до тактики «спаленої землі». У результаті такої політики надзвичайно потерпіло Лівобережжя, звідки вздовж 300-кілометрової смуги над Дніпром було вивезено величезну кількість населення, значні частини міст (Полтави, Дніпропетровська, Кременчука) спалено; Правобережжя, хоч і не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, однак також не змогло уникнути масової евакуації на Захід. Відступаючи, німці знищували практично всі мости через річки, які збереглися, залізничні станції та колії, порти тощо, висаджено в повітря Дніпрогес та практично всі домни, більшість шахт Донбасу, мости через Дніпро та залізничні колії. В повоєнні роки найактивніше починає відроджуватися промисловість. В результаті цього на кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного фонду, а видобуток вугілля досяг 43,3 % довоєнного. Уже в 1944 р. почали давати продукцію найбільші металургійні підприємства України. Щоправда, слід зауважити, що справа дещо ускладнювалася, адже реевакуація майна підприємств, вивезених на початку війни на схід, була визнана (і цілком слушно) недоцільною, і в Україну поверталися лише колективи цих підприємств. Але в результаті самовідданої праці українського народу до кінця війни в Україні вдалося відновити до 30 % довоєнних виробничих потужностей.

Дещо повільніше зводилося на ноги сільське господарство, зак­лади науки, культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл. Украй незадовільним залишалося матеріально-по­бутове становище населення, адже існуюча карткова система могла забезпечити лише напівголодне існування більшості населення; ще гострішою була житлова проблема — більше 10 млн осіб залишилося без житла. Отже, можна підвести підсумки, за роки війни Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 250 були повністю спалені, а мешканці страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр., які ще й досі уточнюються, склали більше 9 млн осіб, або понад 22 % загальної кількості населення.

Промисловість і сільське господарство України було вщент зруйновано. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 285 млрд крб. яка вп’ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали справді астрономічну циф­ру — майже 1,2 трлн крб.

Катастрофічно знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36 % вугілля, вироблено до 20 % електроенергії, 17 % чавуну (порівняно з рівнем 1940 р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення найелементарніших потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялись практично зовсім.