30.Основні функції політики

Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства. Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать:

• забезпечення захисту основних прав людини;

• управлінська (політичне керівництво суспільством);

• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

• теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;

• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства

32. Політична еліта і лідерство в Україні

Політична еліта - внутрішньо єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сферіполітики.

Політичне лідерство в системі владних відносин займає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість» влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікують собою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом інших суб'єктів політики.

Правляча еліта в Україні на цьому етапі суспільного і державного розвитку виявилася неспроможного до швидких комплексних реформ через те, що: 1) складалася здебільшого з вихідців соціально-класових груп, які об'єктивно боялися втратити владу; 2) не володіла кадрами, які б відзначалися високою активністю, рішучістю і сучасною управлінською компетентністю; 3) зазнавала сильного спротиву з боку антидержавних і антиреформістських сил; 4) розлад механізмів соціального контролю призвів до поглиблення моральної деградації частини її представників, що виявилося у поширенні таких явищ, як клептократія, корупція і нарцисизм; 5) визначальним у політичному курсі був принцип «головне не реформи, а збереження державності й національно-культурне відродження». Правлячій еліті не протистояла серйозна реформістська опозиція, на роль якої могли б претендувати націонал-демократичні сили, проте вони не мали стратегічної програми реформ, відповідного кадрового потенціалу.