Джерела до I розділу:

1. Архітектура України: історія і сучасність: Підручник / Ю. Асєєв, В. Самойлович, Л. Грачова, В. Могилевський, - К.: Вища школа, 1994

2. Бонгард-Левин Г.М., Грантовський Є.Л. От Скифии до Индии, - М, 1983

3. Брашинський И.Б. Сокровища скифських царей, - М, 1967

4. Булашов Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях, - К, 1992

5. Веселова книга, - К, 1995

6. Винокур С., Трубчанінов С. Історія України: давня і середньовічня, - К, 1996

7. Воропай О. Звичаї нашого народу, - К, 1993

8. Геродот із Галікарнасу. Скіфія: Найдавніший опис України, - К, 1992

9. Данилевська Н., Ткач М. Словник української міфології // Українська культура, 1990, № 2, 6-12, 1991, №1-7

10. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі, - К, 1988

11. Золото степу: Археологія України, К: Шлезвіг, 1992

12. Гуменна Д. Минуле пливе у Прийдешнє: Розповідь про Трипілля, - Нью-Йорк, 1976

13. Давня історія України: У 2-х кн., - К, 1995

14. Древние цивилизации, - М, 1989, гл. IX (скіфи, сармати).

15. Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян, - К, 1991

16. Календарно-обрядові пісні. – К., 1987

17. Канигін Ю. Шлях аріїв. Україна в духовній історії людства. Роман-есе, - К, 1997

18. Колядки, щедрівки: Призабутні народні обряди, - Дніпропетровськ, 1990

19. Кургани степной Скифии: Сборн. научн. трудов., - К, 1991

20. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К., 1994

21. Курочкін О.В. Новорічні свята українців: Традиції і січасність, - К, 1978

22. Лозко Г. Українське язичництво, - К, 1994.

23. Мифы народов мира: В 2-х т. – М., 1988, т. 2 (скифо-сарматская, славянская).

24. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. – К., 1983.

25. Мозолевський Б.М. Товста могила. – К., 1979.

26. Найден О. Орнамент українського народного розпису. Витоки, традиції, еволюція. – К., 1989

27. Ольховский В.С. Поминально-погребальная обрядность населения степной Скифии. – М., 1991.

28. Полин С.В. От Скифии к Сарматии. – К., 1992.

29. Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

30. Поховальний обряд давнього населення України: зб. наук. праць. – К., 1991.

31. Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. – М., 1985.

32. Романець Т.А. Стародавні витоки мистецтва української народної кераміки. – К., 1996.

33. Росляков С.М. Ольвія та її мистецтво. – Одеса, 1991.

34. Русяева А.С. Искусство греков Северного Причерноморья. – Николаев, 1997.

35. Скіфи і сармати. – К., 1977.

36. Скуратівський В. Мандрівка до русалій (боги давньої мітології).//Берегиня. 2,93-3,94. 26-74

37. Скуратівський В. Берегиня. – К., 1992.

38. Скуратівський В. Місяцелік. – К., 1993.

39. Скуратівський В. Свят-вечір: у 2-х кн. – К., 1994.

40. Степовик Д. Скарби України. – К., 1991.

41. Телегін Д.Я. Вартові тисячоліть. Давня скульптура. – К., 1972.

42. Тереножкин А.И. Киммерийцы. – К., 1976.

43. Український світ: Універсальний ілюстрований журнал. Рік 3. 1994, ч. 3-4 (березень-квітень)

44. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К., 1991.

Розділ II. Професійне мистецтво в Україні. Українська класика.

Професійне мистецтво в Україні походить як від власних обрядових, так і від запозичених художньо-мистецьких форм. У середні віки сформувався самостійний києво-руський художній стиль (або стиль “динамічного монументалізму”) на підставах “візантійського” та під впливом романського і особливо готичного стилів Західної Європи. Зосередженням всього художнього життя в середньовіччі була храмова архітектура. Візантія синтезувала всі види професійного мистецтва в соборі, і надала художньо-культурну ін’єкцію Західній і Східній Європі.

Від доби Литовсько-руської держави до кінця XVII ст. (староукраїнський період історії) в Україні ствердився ренесансно-бароковий художній стиль. Обидва ці стилі мають певний паралелізм і асиметрію в своєму розвиткові. Ренесансно-бароковий стиль за своєю глибиною і наслідками (впливом на українську художню культуру) аналогічний києво-руському. На ньому випестувані як “освітня” так і “козацька” культура, магнітом яких був завжди один центр – Київ. Бароко з’явилось в часи великого інтенсивного розвитку національних культур на всьому європейському просторі. В цьому ж напрямі швидко йшла Україна. І хай не вдалося їй стати державною самостійною нацією, саме від того часу в Україні збереглися найзначніші споруди та інші художні пам’ятки.

Отже два названі художні стилі – це два найголовніші типи формування національного духу, національної художньої культури українців. Та перш, ніж стати українській класиці, художня наша культура зануриться в епоху романтизму, який забезпечить визрівання української національної інтелігенції (художньої зокрема!).