V, закон україни

«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь ^я

у кримінальному судочинстві»

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, № 11, ст. 5!) ... -,_;1> , (Вводиться в дію Постановою ВР № 3926-12 від 04.02.94, ._;-.

, -, ВВР 1994, № 18, ст. 105) ,_: ..-. _:-

' . • '.!•.-, '.'• )

' :•'/! РОЗДІЛ І

*'•••"- ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття ]. Поняття забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному су­дочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді криміналь­них справ,- це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Стаття 2, Особи, які мають право на забезпечення безпеки

Право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, за­значених у статтях 1 і 7 цього Закону, за наявності відповідних під­став мають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представ­ ники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач І понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах «а» — «е» цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

Стаття 3, Органи, які забезпечують безпеку

1. До органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

2. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знахо­ дяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цьо­ го Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-

232

розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у ви­явленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

3. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на ор­гани служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні справи знаходяться у прова­дженні прокуратури або суду, здійснюється за їх рішенням органами служби безпеки або внутрішніх справ.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами військових частин.

Стаття 4. Правова основа забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві

Правовою основою забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є Конституція України (888-09), цей Закон, Кримінальний (2001-05, 2002-05) і Кримінально-процесуаль­ний кодекси України (1001-05, 1002-05, 1003-05), Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» {2135-12), інші закони.

; . : і;';".

Розділ її

ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ОСІБ,

ЩОДО ЯКИХ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ, ТА ОРГАНІВ, ЯКІ її ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

Стаття 5. Права і обов'язки осіб, щодо яких здійснюються заходи забезпечення безпеки

1. Особи, взяті під захист, мають право:

а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх ска­ сування;

б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;

в) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду засто­ сування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

2. Особи, взяті під захист, зобов'язані:

а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;

б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погро­ зи або протиправних дій щодо них;

в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установле­ ними законодавством правилами.

Стаття 6. Права і обов'язки органів, які забезпечують без­пеку

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу

233

безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування захо­дів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;

6} вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійс­нення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчине­ них у зв'язку з їх сприянням судочинству;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла і майна відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати закон­ ності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інфор­мацією з обмеженим доступом.

'!-* Розділ III

^; ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 7. Заходи забезпечення безпеки

-•• 1. Заходами забезпечення безпеки є:

а) особиста охорона, охорона житла і майна; "'-•

б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщен­ ня про небезпеку;

в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

г) заміна документів та зміна зовнішності;

д) зміна місця роботи або навчання;

е) переселення в інше місце проживання;

є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи орга­нів соціального захисту населення;

ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.

2. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здо­ров'я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й Інші заходи безпеки.

234

Стаття 8. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі необхідності органами, які забезпечують безпеку, здійс­ нюються особиста охорона, охорона житла і майна осіб, взятих під захист.

2. Житло і майно цих осіб можуть бути обладнані засобами про­ типожежної та охоронної сигналізації, можуть бути замінені номери і'х квартирних телефонів і державні номерні знаки транспортних за­ собів, що їм належать.

Стаття 9. Видача спеціальних засобів індивідуального захи­сту і сповіщення про небезпеку

В разі наявності небезпеки для життя і здоров'я осіб, взятих під захист, їм можуть видаватися з додержанням вимог чинного законо­давства спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Стаття 10. Використання технічних засобів контролю і про-слуховування телефонних та інших переговорів

В разі наявності загрози вчинення насильства або інших проти­правних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою цих осіб або за їх письмовою згодою може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування цих пере­говорів може застосовуватися звукозапис.

Стаття 11. Заміна документів та зміна зовнішності

У разі необхідності можуть бути проведені заміна документів, що посвідчують особу, інших документів особи, взятої під захист, а та­кож зміна її зовнішності.

Стаття 12. Зміна місця роботи або навчання

1. Якщо усунення загрози безпеці особи, взятої під захист, вимагає залишення старого місця роботи або навчання, цій особі за її клопо­ танням чи її згодою допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.

2. Час вимушеного прогулу особи, взятої під захист, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація, при більш низькому заробітку на новому місці роботи виплачується різниця у заробітній платі відповідно до чинного законодавства І в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Переселення в інше місце проживання

1. Особи, взяті під захист, з метою забезпечення їх безпеки мо­ жуть бути тимчасово або постійно переселені в інше місце прожи­ вання.

2. Вирішення питань переселення в інше місце проживання особи, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати та працевлаштування забезпечується органом, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, в порядку, ви­ значеному Кабінетом Міністрів України.

У разі тимчасового переселення в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

3. Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше мі­ сце проживання можуть бути проведені лише за клопотанням або за

235

згодою особи, взятої під захист, а також за санкцією прокурора або . ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими заходами.

Стаття 14. Поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення

Для забезпечення безпеки неповнолітніх за письмовою згодою ба­тьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово , поміщені до дошкільних виховних установ, а повнолітні непраце^ здатні особи -до установ органів соціального захисту населення. ^!

Стаття 15. Забезпечення конфіденційності даних про особу

Нерозголошення відомостей про осіб, взятих під захист, може ' здійснюватися шляхом:

а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (за­ явах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій І судових засідань, заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псев­ донімами за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа;

б) проведення упізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог кримінально-процесуаль­ ного законодавства;

в) невключення до списку осіб, які підлягають виклику е судове засідання, дійсних анкетних даних про особу, взяту під захист;

г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, який здійснює заходи безпеки;

д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про осо­ бу, взяту під захист, адресними бюро, паспортними службами, під­ розділами державтоінспекцїї, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Стаття 16. Закрите судове засідання

1. У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взя­ тих під захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися за­ критий судовий розгляд.

2. Для забезпечення безпеки свідка чи потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора чи іншого учасника судо­ вого розгляду, свідків або потерпілих, які підлягають допиту, вино­ сить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутно­ сті підсудного. За цих же підстав допускається також допит одного підсудного за відсутності інших. Після повернення підсудного до залу судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з пока­ заннями, які було дано за час його відсутності, І надати йому можли­ вість дати пояснення з приводу цих показань.

3. Суд у виняткових випадках може звільняти потерпілих і свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися у судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше. _{г ;},._:: „. , - .'.

гзе

Стаття 17. Наслідки відмови особи, яка бере участь у кри­мінальному судочинстві, від захисту

1. У разі відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочин­ стві, від захисту заходи безпеки щодо такої особи, передбачені стат­ тями 9, 11-16 цього Закону, не проводяться.

2. За наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно цих осіб можуть здійснюва­ тися заходи щодо особистої охорони, охорони житла і майна, вико­ ристовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефон­ них та інших переговорів.

3. Про застосування заходів, передбачених частиною другою цієї статті, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.

Стаття 18. Забезпечення безпеки військовослужбовців

Безпека військовослужбовців забезпечується шляхом вжиття захо­дів, передбачених статтею 8 цього Закону, які застосовуються з ура­хуванням перебування цих осіб на військовій службі. Для захисту військовослужбовців можуть застосовуватися також такі заходи;

а) відрядження до Іншої військової частини або військової установи;

б) переведення на нове місце служби.

Стаття 19, Забезпечення безпеки осіб, які перебувають у мі­сцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом тримання

1. Безпека осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом тримання, забезпечується заходами, зазначеними у статті 8 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх тримання. Додатково до них можуть застосовувати­ ся також такі заходи;

а) переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом утримання; 6} окреме тримання.

2. Зміна запобіжного заходу, виду чи режиму відбування покаран­ ня здійснюється з додержанням вимог, передбачених чинним кримі­ нальним, кримінально-процесуальним та виправно-трудовим законо­ давством.

Розділ IV ^н

ЗАСТОСУВАННЯ І СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ ^

"І-!

Стаття 20. Підстави і приводи дл-я вжиття заходів забезпе­чення безпеки

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазна­ чених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність ре­ альної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну.

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів мо­ же бути:

237

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої Інформації про наявність за­ грози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 21. Підстави і приводи для скасування заходів безпеки

1. Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються відповідно до цього Закону, може бути:

а) закінчення строку конкретного заходу безпеки;

б) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу І майну осіб, взятих під захист;

в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, Ідо забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

2. Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасни­ ків кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, шодо якого були застосовані заходи безпеки;

б) отримання достовірної Інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Стаття 22. Порядок прийняття рішення про застосування і скасування заходів безпеки

1. Заходи щодо безпеки осіб, взятих під захист, застосовуються тільки за наявності підстав, зазначених у статті 20 цього Закону. По­ рядок здійснення заходів безпеки визначається цим Законом, іншими актами законодавства України.

2. Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнан­ ня, слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосуван­ ня або про відмову у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання вказаними орга­ нами.

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної в статті 2 цього Закону, відомостей про злочин орган ді­знання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримІнально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за підслідністю чи підсудністю.

Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомля­ється заявник.

3. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та прави-

238

ла користування майном або документами, виданими з метою забез­печення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усу­нення загрози подає відповідному органу за місцем перебування осо­би, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

4. Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін.

5. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпе­ ки органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнан­ ня, слідчим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про Ух скасування, яка письмово доводиться до відома особи, зазначеної у статті 2 цього Закону.

Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку.

Стаття 23, Обов'язки щодо виконання рішень про забезпе­чення безпеки

Рішення органів, що забезпечують безпеку, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Розділ V

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ, УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

Стаття 24. Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття, несвоєчасне прийняття рішення, невжиття, несвоє­часне вжиття або невжиття достатніх заходів щодо безпеки осіб, за­значених у статті 2 цього Закону, працівниками суду і правоохорон­них органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відпові­дальність.

Стаття 25. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які при­ йняли рішення про ці заходи, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розго­ лошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тяг­ не за собою адміністративну, а якщо це призвело чи могло призвести до тяжких наслідків,- кримінальну відповідальність.

Стаття 26. Майнова відповідальність особи, взятої під за­хист, за втрату майна, виданого для забезпечення безпеки

Продаж, застава чи передача іншим особам майна, виданого в особисте користування особі, взятій під захист, для забезпечення ЇЇ безпеки, а також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

239

- : Розділ VI ,г-

ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Стаття 27, Фінансування і матеріально-технічне забезпечен­ня заходів безпеки

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпе­ки, передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавст­ва України і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.

Стаття 28. Контроль і нагляд за забезпеченням безпеки

1. Контроль за забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюють відповід­ но Міністерство внутрішніх справ України і Служба безпеки України.

2. Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпоряд­ кованими йому прокурорами.

Президент України

м. Київ, 23 грудня 1993 року, № 3782-ХІІ

Л. КРАВЧУК

ЗАКОН УКРАЇНИ ^:' &ЗШ0І

«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994. № 11, ст. 50)

(Вводиться в дію Постановою ВР № 3925-12

від 04.02.94. ВВР /994. № 18. ст. 104)

(Із змінами, внесеними згідно з Законом

№ З/2-Х/У (312-14) від 11.12.98)

Розділ І *?

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ &

-:- • .ч$$

Стаття 1. Завдання Закону

Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного за­хисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкодження виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню нада­них прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяль­ністю цих працівників.

Стаття 2. Основні поняття

У цьому Законі вживаються такі поняття:

1. Правоохоронні органи - органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону,

240

органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони. Інші органи, які здійснюють правозасто-совчі або правоохоронні функції. (Пункт І частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно і.і Законом № 312-Х/У (312-14) від 11.12.98)

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також працівники Антимонопольного комітету України, які беруть .безпосередню участь відповідно у:

а) розгляді судових справ у всіх інстанціях;

6} провадженні І розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

в) оперативно-розшуковій діяльності;

г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;

д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов ор­ ганів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

е) нагляді і контролі за виконанням законів.

2. Близькі родичі, які відповідно до цього Закону підлягають захи­сту, - це батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло І майно яких пере­шкоджає виконанню працівниками суду І правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків І здійсненню наданих прав.

Стаття 3. Права працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів щодо заходів державного захисту

Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохо­ронних органів та їх близькі родичі мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпе­ ки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати І одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов'язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівни­ ка, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошко­ дження його житла і майна у зв'язку з виконанням службових обо­ в'язків.

Життя і здоров'я працівників суду і правоохоронних органів під­лягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів,

Стаття 4. Правова основа захисту працівників суду і право­охоронних органів та їх близьких родичів

Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних

241

органів та їх близьких родичів є Конституція України (888-09), цей Закон, Кримінальний (2001-05, 2002-05) та Кримінально-проце­суальний кодекси України (1001-05, 1002-05, 1003-05), Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення. Митний кодекс Украї­ни (1970-12), закони України «Про статус суддів» (2862-12), «Про прокуратуру» (1789-12), «Про міліцію» (565-12), «Про Службу без­пеки України» (2229-12), «Про оперативно-розшукову діяльність» (2135-12) та інші акти законодавства України.

РОЗДІЛ II ••.

_с СПЕЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ

Стаття 5. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних ор­ганів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збере­ження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосо­вуватися відповідно до законодавства такі заходи:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів Індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та Інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Стаття 6. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, їх житла і майна. У разі необхідності житло і май­ но осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету об­ ладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації, замі­ нюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України «Про опе­ ративно-розшукову діяльність» (2135-12).

2. Порядок реалізації заходів безпеки, передбачених частиною першою цієї статті, І питання поновлення прав осіб, взятих під за­ хист, регулюються спеціальними нормативними актами.

Стаття 7. Видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку

Залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я працівнику суду або правоохоронного органу та його близьким родичам з до­триманням вимог чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і сповіщення про не­безпеку.

242

Стаття 8. Використання технічних засобів контролю і про-слуховування телефонних та інших переговорів

У разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших пере­говорів. У ході прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може застосовуватися звукозапис,

Стаття 9. Тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку

У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх зго­дою тимчасово розміщені у місцях, що гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціа­льного захисту населення України.

Стаття 10. Забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист

За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відпо­відно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постій­ну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспорт­ними службами, підрозділами державтоінслекції, довідковими служ­бами А ТС та Іншими офіційними інформаційно-довідковими служ­бами.

В окремих випадках відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть вилучатися в порядку, встановленому законодав­ством.

Стаття //. Переведення на іншу роботу, направлення на на­вчання, заміна документів, зміна зовнішності і переселення в інше місце проживання

За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх без­пека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направляються на на­вчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути зміне­ні їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих до­кументів.

Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлен­ня житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під за­хист.

При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Стаття 12. Порядок здійснення заходів безпеки

Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування за­безпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

243

Стаття ІЗ. Підстави і приводи для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпе­ ки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких роди­ чів може бути:

а) заява працівника або його близького родича; 6} звернення керівника відповідного державного органу; в) отримання оперативної та Іншої інформації про наявність за­грози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту. ,

Розділ III ....,.'

ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ БЕЗПЕКУ, ,

ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ „^

Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають:

а) керівники органів внутрішніх справ - щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів, органів і установ виконання покарань та їх близьких родичів; (пункт «а» статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3/2-ХІУ (312-14) від 11.12.98)

б) керівники органів служби безпеки - щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів;

в) керівники прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів;

г) голова суду - щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх близьких родичів;

д) керівники органів охорони державного кордону України щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів.

Стаття /5. Органи, які здійснюють заходи забезпечення без­пеки

1. Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки праців­ників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покла­дається:

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони - на органи служби безпеки;

б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на ор­ гани охорони державного кордону України;

в) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього Закону, - на органи внутрішніх справ.

З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціа­ льні підрозділи. ^;

244

2. Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, зазначе­ними у статті б цього Закону, які застосовуються з урахуванням пе­ребування цих осіб на військовій службі.

Для захисту військовослужбовців командири військових частин (підрозділів) вживають таких заходів:

а) відрядження до іншої військової частини або військової уста­ нови;

б) переведення на нове місце служби.

Стаття 16. Порядок прийняття рішення про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відпо­відно до статті 14 цього Закону, одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно, прийняти рішення про застосуван­ня або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосову­ються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода.

У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавст­вом, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) про зло­чин за підслідністю чи підсудністю.

Стаття 17. Обов'язок щодо виконання рішень про забезпе­чення безпеки осіб, взятих під захист

Рішення органів, які приймаються згідно з цим Законом, про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов'язковими для виконання відпо­відними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Стаття 18. Права та обов'язки органів, які забезпечують безпеку осіб, взятих під захист

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, взятих під захист;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосу­ вання додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

а) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосу­ вання,-^ разі необхідності - змінювати і доповнювати ці заходи;

б) вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення за­ ходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'яза­ них із застосуванням цих заходів; , ,,

24$

в) звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про вирішення питання шодо їх за­стосування стосовно осіб, взятих під захист, у процесі виконання ними своїх службових обов'язків, або про скасування здійснюваних заходів.

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, щодо осіб, зазначених у статгІ 2 цього Закону;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, гідності, житла та майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти підзахисних осіб про зміну або скасу­ вання заходів щодо їх безпеки.

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати закон­ ності та ставитися з повагою до прав і свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інфор­мацією з обмеженим доступом.

Стаття 19. Права та обов'язки осіб, взятих під захист

1, Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціаль­ них заходів безпеки, має право:

а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування до­ даткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасуван­ ня яких-небудь із здійснюваних заходів;

в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забез­ печують її безпеку.

2. Особа, взята під захист, зобов'язана:

а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують ЇЇ безпеку;

б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок по­ грози або протиправних дій щодо неї;

в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;

г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпе­ чення свого захисту і виконання покладених на неї законом обо­ в'язків.

Стаття 20. Скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Підставою для скасування спеціальних заходів забезпечення без­пеки може бути:

а) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки; І- 6) усунення небезпеки;

в) заява особи, щодо якої застосовано заходи забезпечення безпеки; і г) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасування.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки уповноваженою посадовою особою органу, зазначеного у статті 14 цього Закону, виноситься мотивована постанова про їх скасування, про що письмово повідомляється особа, взята під захист. Зазначена

246

постанова може бути оскаржена зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку. Така скарга повинна бути розглянута терміново. Про прийняте рішення ця особа повідомляється протягом доби.

Розділ IV

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ,

... УСТАНОВЛЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ

. ^. І ..І*.-,.

Стаття 21, Відповідальність за невжиття заходів безпеки

Неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або прийняття недо­статньо обґрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів відповідними посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 І 15 цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну від­повідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 22. Відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які при­ йняли рішення про забезпечення заходів безпеки, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у ви­ падках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі нас­ лідки, - кримінальну відповідальність відповідно до чинного законо­ давства.

2. Розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тяг­ не за собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі нас­ лідки, - кримінальну відповідальність, передбачену чинним законо­ давством.

Стаття 23. Майнова відповідальність особи, взятої під захист

1. У випадках умисного невиконання або неналежного виконання законних вимог органу, який здійснює заходи захисту, особа, взята під захист, зобов'язана відшкодувати відповідно до законодавства завдані внаслідок цього збитки.

2. Продаж, застава чи передача іншим особам майна, наданого в особисте користування особі, взятій під захист, для забезпечення її безпеки, а також втрата чи пошкодження цього майна тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Стаття 24. Контроль і нагляд за виконанням законодавства про захист працівників суду та правоохоронних органів

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду, правоохо­ронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно Мі­ністр внутрішніх справ України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Верховного Суду України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України.

247

Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту праг цівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів здійс­нюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Л. КРАВЧУК

Президент України

м.Київ, 23 грудня 1993 року, № 3781-ХП

ЗАКОН УКРАЇНИ

, «Про органи і служби у справах неповнолітніх , - =.. та спеціальні установи для неповнолітніх» .

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, Л* 6. ст. 35)- ' (Вводиться в дію Постановою ВР№21 95-ВР від 24.01.95, ВВР 1995, № б, ст. 36) (Із змінами, внесеними згідно'із Законами

№ 312-ХІУ(312-14) від П.12.98. ВВР, 1999, №4. '"•?

ст. 35 №864-ХІУ (864-14) від 06.07.99)

Виходячи з Конституції України (888-09) та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповно­літніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профі­лактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятиріч­ного віку.

Розділ 1 11

ї ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття І, Органи і служби у справах неповнолітніх та спе­ціальні установи, які здійснюють соціальний захист і профі­лактику правопорушень серед неповнолітніх

Здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республі­канський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севас­топольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охо­рони здоров'я;

притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

суди;

кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутріш­ніх справ;

виховно-трудові колонії Державного департаменту України з

248.

г.итань виконання покарань. (Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законам № ЗІ2-Х1У (312-14) від 11.12.98; в редак­ції Закону № 864-ХІУ (864-14) від 06.07.99)

У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи та організації незалежно від форми власності, окре­мі громадяни, (Частина друга статті І в редакції Закону № 864-ХІУ (864-1'4) від 06.07.99)

Стаття 2. Основні принципи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх

Діяльність органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх здійснюється на принципах:

законності;

застосування переважно методів виховання і переконання, що пе­редбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку неповнолітніх;

гласності, тобто систематичного інформування про стан правопо­рушень серед неповнолітніх, роботу Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Республіканського комітету у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служб у справах неповноліт­ніх і спеціальних установ для неповнолітніх у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації; (абзац четвертий статті 2 е редакції Закону № 864-Х1У (864-14) від Об. 07.99)

збереження таємниці про неповнолітніх, які вчинили правопору­шення і до яких застосовувалися заходи Індивідуальної профілактики;

неприпустимості приниження честі і гідності неповнолітніх, жор­стокого поводження з ними.

Стаття 3. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх

Під профілактикою правопорушень серед неповнолітніх слід ро­зуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціаль­них установ для неповнолітніх, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопору-: шень, а також позитивний вплив на поведінку окремих неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем про­живання.

Розділ II ОРГАНИ І СЛУЖБИ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 4, Державний комітет України у справах сім'ї та мо­лоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Авто­номної Республіки Крим і служби у справах неповнолітніх

Служби у справах неповнолітніх створюються відповідними орга­нами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Головними завданнями Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Республіканського комітету у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим і служб у справах неповнолітніх є:

249

розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними ор­ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, під­приємствами, установами та організаціями незалежно від форми вла­сності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень; контроль за виконанням цих заходів;

координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповноліт­ніх та організації роботи щодо запобігання бездоглядності і правопо­рушенням серед них;

здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповно­літніх у спеціальних установах для неповнолітніх, організацією вихов­ної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання;

здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях незале­жно від форми власності;

ведення державної статистики щодо неповнолітніх відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

подання органам виконавчої влади, органам місцевого самовряду­вання, підприємствам, установам та організаціям незалежно від фор­ми власності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республі­канський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим і служби у справах неповнолітніх мають право:

приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організа­ціями незалежно від форми власності, посадовими особами І грома­дянами;

звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм Іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;

перевіряти стан виховної роботи з неповнолітніми у навчальних закладах, за місцем проживання, а також на підприємствах, в устано­вах та організаціях незалежно від форми власності, де працюють неповнолітні;

перевіряти умови утримання і,виховання неповнолітніх у спеціа­льних установах для неповнолітніх;

порушувати перед відповідними органами клопотання про засто­сування передбачених законом санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності, засобів масової Інформації, які здійснюють продаж пор­нографічної продукції, пропагують насильство, жорстокість, сексу­альну розпусту;

ставити перед відповідними органами виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування питання про накладення дисциплі-

250

нарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, прийнятих Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді, республіканським комітетом у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, службами у справах неповнолітніх;

визначати потребу регіонів у створенні та функціонуванні спеціа­льних установ для неповнолітніх.

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді контролює і координує діяльність Республіканського комітету у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служб у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських державних адмініс­трацій.

Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київсь­кої та Севастопольської міських державних адміністрацій, міські та районні ради контролюють і координують діяльність служб у спра­вах неповнолітніх відповідно районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад, а також подають їм практичну і методичну допомогу, узагальнюють І поширюють позитивний досвід роботи.

Центральні та місцеві органи виконавчої' влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, посадові особи зобов'язані у термін, визначений Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді, Республі­канським комітетом у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, відповідними службами у справах неповнолітніх, повідомляти про заходи, вжиті на виконання прийнятих рішень.

Штатна чисельність працівників районних і міських служб у спра­вах неповнолітніх установлюється залежно від кількості неповноліт­ніх, які проживають у районі, місті (один працівник служби на 2— З тис. неповнолітніх у районах та на 5-6 тис. - у містах і районах у містах).

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республі­канський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх мають права юридичної осо­би, власний бланк, печатку із зображенням Державного Герба Украї­ни та своїм найменуванням.

Положення про служби у справах неповнолітніх затверджується Кабінетом Міністрів України. (Стаття 4 є редакції Закону № 864-ХІУ (864-14) від 06-07.99)

Стаття 5. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою части­ ною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Криму, місті Києві, Київській області, управліннях Міністерства внутрішніх справ міста Севастополя, обла­ стей, управліннях внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх зобов'язана: проводити роботу щодо запобігання правопорушенням неповно­ літніх; " ^_і( V ,,І

251

виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповноліт­німи, вживати з цією метою оперативно-розшукових і профілактич­них заходів, передбачених чинним законодавством;

розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопору­шень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповнолітніх;

розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для неповнолітніх;

виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну ді­яльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженг ням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, ін­формувати відповідні служби у справах неповнолітніх про необхід­ність застосування до них запобіжних заходів;

повертати до місця постійного проживання, навчання або направ­ляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше восьми годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було підки­нуто, або які заблукали, або залишили сім'ю чи навчальне-виховні заклади;

викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення І у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом - піддавати їх приводу;

відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх прожи­вання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (уси­новителями) або опікунами (піклувальниками);

г отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від 'форм власності відомості, необхідні у зв'язку з матеріалами про пра­вопорушення, що перебувають у її провадженні;

затримувати і тримати у спеціально відведених для цього примі­щеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, -а на період до передачі їх законним представникам або до влашту­вання у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили право­порушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підляга­ють кримінальній відповідальності, - до передачі їх законним пред­ставникам або направлення до приймальників-розподільників, але не більш як на вісім годин;

здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, вчинених неповнолітніми або за.їх участю;

виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигро­мадську діяльність; (абзац сімнадцятий частина другої статті 5 в редакції Закону № 8,64-^1^(864-14) від 06.07.99)

252

проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до, кримінально-процесуального законодавства;

проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, ре* чей^ які є при них, транспортних засобів;

вилучати документи і предмети, шо можуть бути речовими дока­зами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю неповно­літніх; (абзац двадцятий частини другої статті 5 із змінами, внесе-' ними згідно із Законом № 864-ХІУ (864-14) від 06.07.99)

складати протоколи про адміністративні правопорушення непов­нолітніх, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклуваль­ників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання не­повнолітніх;

вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, шо сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми;

доставляти в органи внутрішніх справ на строк до трьох годин не­повнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виконує й інші обов'язки та має інші права, передбачені чинним законодавством.

Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх за-' тверджується Кабінетом Міністрів України.

"'! Розділ ПІ

гмм.- ',*->. СУДИ ,.'|_Г *

Стаття 6. Суди )-.,' .,

Суди розглядають справи; . -І-і

щодо неповнолітніх, які вчинили злочини;

щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років; і

про поміщення неповнолітніх правопорушників до приймальни-ків-розподільників для неповнолітніх;

про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей;

про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбав­ лення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбав­ лені батьківських прав, неможливе; V

про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між бать-І ками щодо місця проживання неповнолітніх; -

щодо інших питань, пов'язаних з особистими і майновими права­ми неповнолітніх.

Справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються спе­ціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю

253-

представників служб у справах неповнолітніх, крім випадків, пе­редбачених законом. (Частина друга статті 6 в редакгіії Закону №Ш-ХІУ(864-14) від 06.07 99)

При судах створюється інститут судових вихователів для здійс­нення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України.

Розділ IV

СПЕЦІАЛЬНІ УСТАНОВИ ^

ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 7. Приймальники-розподільники для неповно­літніх

Приймальники-розподільники для неповнолітніх створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і підпорядковуються органам внутрішніх справ.

У приймальники-розподільники можуть бути доставлені неповно­літні віком від 11 до 18 років на термін до ЗО діб, які;

вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діян­ня особи підлягають кримінальній відповідальності, якщо є потреба -негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санк­ціонованою прокурором, або за постановою суду);

згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для неповнолітніх;

самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Не підлягають поміщенню у приймальники-розподільники непов­нолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, непов­нолітні, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної справи і направлення винних осіб у спеціальні установи для неповнолітніх за рішенням суду.

Посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають право:

вимагати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні для влаштування неповнолітніх, установлення їх особи, з'ясування причин бездоглядності та вчинен­ня правопорушень;

викликати у разі самовільного залишення неповнолітніми загаль­ноосвітньої школи або професійного училища соціальної реабіліта­ції, інших спеціальних установ для неповнолітніх їх батьків (усино­вителів) або опікунів (піклувальників) і представників цих закладів для повернення неповнолітніх у сім'ю або зазначені заклади;

проводити у разі наявності інформації про зберігання неповноліт­німи заборонених речей особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок, передач, а також спальних та інших приміщень із складан­ням протоколу про результати огляду.

254

Стаття 8. Загальноосвітні школи та професійні училищ* соціальної реабілітації

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілі­тації є спеціальними навчально-виховними закладами для неповнолі­тніх, які потребують особливих умов виховання. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних учи­лищ соціальної реабілітації є;

створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку Індивідуальних здібностей і нахилів, забезпе­чення необхідної медичної допомоги;

забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професій­них училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Неповнолітніх тримають у зазначених школах і професійних учи­лищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповни­лося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переве­дені до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведен­ня може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабі­літації провадиться достроково або після закінчення терміну перебу­вання.

Неповнолітні, звільнені Із загальноосвітніх шкіл соціальної реабі­літації, направляються директором школи до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновите­лів) або опікунів (піклувальників), - до відповідних навчально-вихов­них закладів загального типу.

Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної реабілі­тації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випадках - до іншої місцевості за умови письмового підтвер­дження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечен­ня житлом неповнолітнього у цій місцевості.

Дострокове звільнення неповнолітніх із загальноосвітніх шкіл та

255

професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища. Школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації створюються відповідно до законодавства. (Частина оди­надцята статті 8 в редакції Закону № 864-ХІ і' (86-1-14) від Об 0 7.99)

Стаття 9. Центри медико-соціальної реабілітації неповнолі­тніх

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх створюють­ся в державній системі охорони здоров'я за визначенням Державного комітету України у справах сім'ї та молоді і Міністерства охорони здоров'я України для неповнолітніх, які вживають алкоголь, нарко­тики, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних учи­лищ соціальної реабілітації. (Частина перша статті 9 а редакції Закону № 864-ХІ'У (864-14) від_ 06.07,99)

Основним завданням центрів медико-соціальної реабілітації є ство­рення умов і забезпечення лікування неповнолітніх від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та їх психосоціальна реабілітація і корекція.

До центрів медико-соціальної реабілітації направляються неповно­літні віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії.

Неповнолітні перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років.

Питання про перебування неповнолітнього у центрі медико-соціальної' реабілітації розглядається керівництвом центру на підста­ві прохання, поданого батьками (усиновителями) чи опікунами (пік­лувальниками) за згодою неповнолітнього.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх мають права юридичної особи, власний бланк, печатку із зображенням Державно­го герба України та своїм найменуванням.

Положення про центри медико-соціальної реабілітації неповнолі­тніх затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Виховно-трудові колонії Державного департамен­ту України з питань виконання покарань

Виховно-трудові колонії Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань - це установи, в яких відбувають покаран­ня неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 312-ХІУ(ЗІ2-І4) від 11,12.98)

Організація та діяльність виховно-трудових колоній регламенту­ється виправно-трудовим законодавством України.

Стаття II. Притулки для неповнолітніх служб у справах не­повнолітніх

Притулки для неповнолітніх створюються службами у справах не­повнолітніх відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали; були поки­нуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчаль­но-виховні заклади; вилучені судами із сім'ї; самі звернулися за до­помогою до адміністрації притулку).

256

Притулки для неповнолітніх можуть також створюватися за пого­дженням із службами у справах неповнолітніх підприємствами, уста­новами та організаціями незалежно від форм власності, громадськи­ми організаціями та громадянами.

Термін перебування неповнолітнього у притулку залежить від кон­кретних обставин, але не може перевищувати 90 діб. (Частина тре­тя статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом №> 86-І-ХІІ' (864- 1 $від 06.07. 99)

Не підлягають розміщенню у притулках неповнолітні, які перебу­вають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, які вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесене компетентни­ми органами чи посадовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення в приймальник-розподільник для неповнолітніх.

Основним завданням притулків для неповнолітніх є створення на­лежних житлове- побутових та психологічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, тимчасово відчужених від сім'ї, а також надання їм можливостей для навчання, праці, зміс­товного дозвілля. (Частина п'ята статті 9 Із змінами, внесеними згідно із Законом № 864-ХІУ (864-14) від 06. 07.99)

Посадові особи притулків для неповнолітніх:

надають неповнолітнім кваліфіковані та різнобічні (психологічні, педагогічні, медичні, юридичні) консультації залежно від конкретних причин соціальної дискомфортності;

сприяють у прийнятті рішення про зміну або створення нових умов життєдіяльності неповнолітніх у сім'ї, навчально-виховних за­кладах, за місцем роботи та в інших сферах;

. порушують клопотання про застосування заходів громадського впливу, притягнення до кримінальної, адміністративної чи майнової відповідальності батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які нехтують правами, інтересами неповнолітніх, провокують їх асоці­альну поведінку, самовільне залишення сім'ї, навчально-виховних за­кладів, створюють загрозу їх здоров'ю та Інтелектуальному розвитку.

Притулки для неповнолітніх мають права юридичної особи, влас­ний бланк, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Положення про притулки для неповнолітніх затверджується Кабі­нетом Міністрів України.

Розділ V ФІНАНСОВЕ ТА КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІВ

І СЛУЖБ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ УСТАНОВ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 12. Джерела і порядок фінансування органів і служб У справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповно­літніх

Фінансування діяльності органів І служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх здійснюється за рахунок

9 1_2

₂₅₇

коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних та інших фондів, що утворюються з добровільних внесків підприємств, уста­нов та організацій незалежно від форм власності, громадських орга­нізацій, громадян.

Стаття 13. Матеріально-побутове і медичне забезпечення неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх

Особам, поміщеним у приймапьники-розподільники для неповно­літніх, загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабі­літації, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, вихов­но-трудові колонії та притулки для неповнолітніх, створюються на­лежні житлово-побутові умови відповідно до встановлених правил санітарії та гігієни.

Неповнолітні забезпечуються харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і дозвілля, а також кому нально-побутовим й послугами згідно з нормативами, затвердженими Кабінетом Мініст­рів України.

Лікувально-профілактична та санітарно-протиепідемічна робота у зазначених закладах організується і проводиться відповідно до зако­нодавства про охорону здоров'я.

Часткове відшкодування витрат на утримання неповнолітніх у приймальниках-розподільниках для неповнолітніх, загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах ме­дико-соціальної реабілітації неповнолітніх здійснюється за рахунок батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Кадрове забезпечення діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповно­літніх

З метою належної організації діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх держава забезпечує спеціальну підготовку і перепідготовку керівників та фа­хівців (педагогів, соціальних психологів, соціологів, юристів, медич­них працівників і працівників правоохоронних органів).

Розділ VI КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ І'

І СЛУЖБ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ УСТАНОВ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 15. Охорона прав неповнолітніх під час здійснення профілактики правопорушень

Неповнолітні, щодо яких здійснювався профілактичний захід або яких він торкнувся, у разі протиправного посягання на їх права, сво­боду, честь і гідність, заподіяння їм майнової чи іншої шкоди мають право на повне поновлення порушених прав і відшкодування заподі­яної шкоди.

Посадові особи, винні у порушенні прав неповнолітніх, заподіянні їм шкоди під час проведення профілактичного заходу, несуть відпо-

258

відальнїсть на підставах і в порядку, передбачених чинним законо­давством.

Стаття 16. Контроль за діяльністю органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах рад у межах своєї компетенції здійснюють контроль за діяльністю Держа­вного комітету України у справах сім'ї та молоді, Республіканського комітету у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповно­літніх І подають їм необхідну допомогу. (Стаття 16 в редакції За­кону № 864-ХІУ (864-14) від 06.07.99)

Стаття 17. Прокурорський нагляд за додержанням цього За­кону

Нагляд за додержанням і правильним застосуванням Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (1789-12).

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 24 січня 1995 року, № 20/95-ВР

- ЗАКОН УКРАЇНИ '.£,

«Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, № 52, ст. 455) ^<Г"

(Іл змінами, внесеними згідно із Законом № 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, Яг 10, ст. 64)

Цей Закон визначає умови і порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб та їх обов'язки.

'•'Н-- Розділ 1

•':'.'. загальні положення ;

Стаття І. Поняття адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження І контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Стаття 2. Завдання адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбав­лення волі, і здійснення виховного впливу на них.

⁹* 259

Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адміністра­ тивний нагляд -1

Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засудже­ них два І більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засудже­ них два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнен­ ня від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок І права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. (Статтю 3 доповнено пунктом «г» згідно із Законом № 64/95-ВР від 15.02.95)

Розділ 2

_: ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ

ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ _:

^: Стаття 4. Підстави для встановлення адміністративного на­ гляду І

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є;

а) вирок суду, що набрав законної сили, - щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «г» статті 3 цього Закону; (пункт «а» статті 4 із змі­ нами, внесеними згідно із Законам № 64/95-ВР від 15.02.95)

б) матеріали виправно-трудових установ - щодо осіб, зазначених у пункті «б» статті 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ - щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього Закону.

Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд встановлюється:

щодо осіб, зазначених у пунктах «а», «б» і «г» статті 3 цього Зако­ну, - в судовому засіданні одноособове суддею районного (міського) суду за місцезнаходженням виправно-трудової установи за поданням начальника виправно-трудової установи; (абзац другий частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 64/95-ВР від 15.02.95)

щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього Закону, - в судо­вому засіданні одноособове суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріа­ли, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

260

У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням -і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та ма­теріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояс­нення осіб, які з'явилися у судове засідання.

Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про встановлення адміністративного нагляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, але може бути опротес­тована в порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику районно­го (міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем прожи­вання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбаче­них пунктами «а», «б» і «г» статті 3 цього Закону, - начальнику ви­правно-трудової установи. (Частіша сьома статті 5 із змінами, вне­сеними згідно із Законом № 64/95-ВР від 15.02. 95)

Адміністрація виправно-трудової установи постанову судді надси­лає для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднагляд­ним місцем проживання в день його звільнення.

Стаття 6. Термін адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному стат­тею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для пога­шення або зняття судимості.

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрі­шніх справ може бути продовжено у визначеному цим Законом по­рядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, пе­редбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.

Стаття 7, Порядок здійснення адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографу­ють, а у разі необхідності -у них беруть відбитки пальців. Працівни­ки міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Стаття 8, Порядок припинення адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за по­данням начальника органу внутрішніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і прожи­ вання. ;

261

Піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду з підстав, зазначених у пункті «а» частини першої цієї статті.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиня­ється:

а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо орга­ ном внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагля­ ду або суддя відмовив у продовженні нагляду;

б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направ­ лення його до місця відбування покарання;

в) у разі смерті піднаглядного.

Порядок розгляду в суді питання про припинення адміністратив­ ного нагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої стат­ ті 5 цього Закону. ' „О /п

?''•=•«

' Розділ 3 -•:>•!

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ^п

ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ":*

ВСТАНОВЛЕНО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД '_д

Стаття 9, Обов'язки піднаглядних

Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'я­зані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадсь­кий порядок і додержувати таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адмі­ ністративного нагляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністратив­ ний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший на­ селений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Стаття 10. Обмеження дій піднаглядних

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за по­становою начальника органу внутрішніх справ застосовуються част­ково або у повному обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду начальник органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки має право змінювати (зменшувати або збільшува­ти) обсяг обмежень, передбачених цією статтею.

262

. . -. розділ4 ••••' '•• •• _І ;;;;.£

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА І у, ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ^ ^? ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ^

Стаття П. Відповідальність за порушення правил адмініс­тративного нагляду

У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду, пе­редбачених статтями 9 і 10 цього Закону, особи, щодо яких встанов­лено адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Стаття 12. Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд посадовими особами

Посадові особи, винні у порушенні законодавства України про адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Стаття ІЗ. Контроль за здійсненням адміністративного на­гляду

Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Мі­ністерства внутрішніх справ України в Криму, управління внутрішніх справ областей, міст І на транспорті.

Найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням за­конодавства про адміністративний нагляд здійснюється Генеральним прокурором України І підпорядкованими йому прокурорами.

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, І грудня 1994 року, № 264/94-ВР

І й ЗАКОН УКРАЇНИ м

«Про обіг в Україні наркотичних засобів, <^!'

психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» '"""

(Відомості Верховної Ради (ВВІ³) 1995. № 10, ст. 60) (Вводиться в дію Постановою ВР № 61/95-ВР

від 15,02.95. ВВР 1995, № 10, ст. 6!) (В редакції Закону № 863-ХІУ (863-14) від 08.07.99)

Цей Закон з урахуванням міжнародних зобов'язань України ре­гулює суспільні відносини в сфері обігу наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, визначає повнова­ження органів виконавчої влади, права та обов'язки юридичних осіб і громадян, які беруть участь у такому обігу на території України.

263

Розділ І . . ,. .

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому зна­ченні:

перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік) - згруповані в списки наркотичні засоби, психотроп­ні речовини і прекурсори, включені до таблиць І-ІУ згідно з законо­давством України та міжнародними договорами, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України. Перелік затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноважено­го органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я і публікується в офіційних друкованих виданнях;

наркотичні засоби - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними;

психотропні речовини - включені до Переліку речовини природ­ного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки І становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними;

препарат - суміш речовин у будь-якому фізичному стані, що міс­тить один чи декілька наркотичних засобів або психотропних речо­вин, включених до Переліку;

наркотичний (психотропний) лікарський засіб - лікарський засгб,_: що містить один чи декілька наркотичних засобів або психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та прекурсорів, включених до таблиці IV Переліку;

прекурсори - речовини та їх солі, що використовуються при вироб­ництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку;

аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походжен­ня, не включені до Переліку, хімічна структура І властивості яких подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтво­рюють;

особливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини -включені до списків № І і № 2 таблиці 1 Переліку наркотичні засоби і психотропні речовини, які є особливо небезпечними для здоров'я населення;

обіг наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів -види діяльності, пов'язані з: культивуванням рослин, включених до Переліку; розробкою, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з території України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотроп-

264

них речовин і прекурсорів, включених до Переліку, що дозволяються та контролюються згідно з цим Законом;

культивування рослин, включених до Переліку, - посів І вирощу­вання рослин, в тому числі снотворного маку і конопель, що містять наркотичні засоби;

виробництво наркотичних засобів та (або) психотропних речовин -усі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів та (або) психотропних речовин із хімічних речовин та (або) рослин;

виготовлення наркотичних засобів та (або) психотропних речо­вин- усі дії, включаючи рафінування та екстракцію, в результаті яких- одержуються наркотичні засоби та (або) психотропні речовини, а також відбувається перетворення наркотичних засобів, психотроп­них-речовин або прекурсорів на готові до використання форми нар­котичних засобів чи психотропних речовин або лікарські засоби, що їх вміщують;

імпорт (ввезення) або експорт (вивезення) наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів із території іншої краї­ни в Україну або із території України в іншу країну;

перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекург сорів - переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з однієї території до іншої в межах України.

Стаття 2. Наркотичні засоби, психотропні речовини і пре­курсори, що підлягають контролю, та їх класифікація

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з ураху­ванням їх корисності для використання у медичній практиці та за­лежно від ступеня їх небезпечності для здоров'я, яку вони можуть становити у разі зловживання ними, і застосовуваних згідно з зако­нодавством заходів контролю за їх обігом включаються до відповід­но пронумерованих списків таблиць Переліку:

таблиця 1 містить особливо небезпечні наркотичні засоби і психо­тропні речовини, включені до списків №; І і № 2, обіг яких в Україні заборонено згідно з законодавством, а також наркотичні засоби і психотропні речовини, включені до списку № 3, обіг яких в Україні допускається лише в цілях, передбачених статтею 7 цього Закону;

таблиця Н містить наркотичні засоби і психотропні речовини, включені до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено і стосов­но яких встановлюються заходи контролю згідно з законодавством;

таблиця ПІ містить наркотичні засоби і психотропні речовини, включені до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено І стосов­но яких допускаються виключення деяких заходів контролю згідно з законодавством;

таблиця IV містить прекурсори, включені до списків № І і № 2, обіг яких в Україні обмежено і стосовно яких встановлюються захо­ди контролю згідно з законодавством.

Стаття 3. Законодавство про обіг наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів

Законодавство про обіг наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів І прекурсорів складається з цього Закону, Інших за-

265

конів України і виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

Кабінет Міністрів України, міністерства та Інші відповідні цент­ральні органи виконавчої влади видають нормативно-правові акти щодо обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів лише у випадках, передбачених законами України.

Стаття 4. Обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку на території України дозволяється лише з метою застосування у медичній практиці або для науково-дослідної роботи, експертної чи оперативно-розшукової діяльності, або в навчальних цілях в порядку, встановленому цим Законом, а у передбачених ним випадках - у порядку, що встановлю­ється нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та відповідних центральних органів виконавчої влади.

Стаття 5. Контроль за обігом препаратів

Препарати, що містять наркотичні засоби або психотропні речо­вини, підлягають тим самим заходам контролю, що й наркотичні засоби або психотропні речовини, які в них містяться.

Стосовно препаратів, що містять кілька наркотичних засобів або психотропних речовин, щодо яких встановлено різний режим конт­ролю, вони підпадають під дію заходів контролю, що застосовуються щодо тих засобів чи речовин, які підлягають більш суворим заходам контролю.

Наркотичні (психотропні) лікарські засоби, що містять малі кіль­кості наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, включених до відповідних таблиць Переліку, із яких ці засоби чи речовини не можуть бути видобуті легкодоступними способами в кількостях, що дозволяють зловживати ними, можуть виключатися із сфери дії деяких заходів контролю за їх обігом.

Заходи контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарсь­ких засобів та порядок їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Гранично допустима кількість наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, що міститься в наркотич­них (психотропних) лікарських засобах, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Розділ II

УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ,

ПОВ'ЯЗАНОЇ З ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ,

ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН І ПРЕКУРСОРІВ

Стаття 6. Загальний порядок здійснення діяльності, пов'яза­ної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів

Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин (за винятком психотропних речовин, включених до списку

266

№ 2 таблиці III Переліку) і прекурсорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку, здійснюється підприємствами державної та ко­мунальної форми власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, якщо інше не передбачено цим Законом.

Діяльність, пов'язана з виробництвом, виготовленням, зберіган­ням, перевезенням, придбанням, відпуском, оптовою реалізацією, імпортом, експортом, знищенням психотропних речовин, включених до списку № 2 таблиці III Переліку, наркотичних (психотропних) лікарських засобів, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, здійснюється підприємствами всіх форм власності, що займаються виробництвом лікарських засобів або психотропних речовин, за на­явності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності.

Ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів, видаються за наявності відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, умов для забезпечення обліку та схоронності наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів.

Ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів, видаються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним центральним органом виконавчої влади за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, якщо інше не передбачено цим Законом. Порядок видачі ліцензій на здійснення діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлюється Кабі­нетом Міністрів України.

Стаття 7. Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засо­бів і психотропних речовин, включених до таблиці І Переліку

Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів і психотроп­них речовин, включених до таблиці І Переліку, на території України забороняється, за винятком діяльності, пов'язаної з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, для промислових цілей на підставах, зазна­чених частинами другою, третьою, четвертою цієї статті.

Діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, з метою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і пси­хотропних речовин здійснюється підприємствами державної та ко­мунальної форми власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності.

Діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за ви­нятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, може здійснюватися підприємствами всіх форм власності за наявності у них ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності. Граничне допустимий вміст наркотичних засобів у рослинах, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, встановлю­ється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповно­важеного органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

267

Ліцензії на культивування та (або) використання чи реалізацію конкретних рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, ви-; даються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним орга; ном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Культи­вування снотворного маку може здійснюватися насінням першої ре­продукції, придбаного в установленому порядку.

Юридичні особи, які здійснюють діяльність, пов 'язану з культиву­ванням та (або) використанням чи реалізацією рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, зобов'язані вжити заходів до забезпе­чення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і переробки цих рослин.

Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування рослин, включених до списку № 3 таблиці І Переліку, та фізичні особи, які є власниками або землекористувачами земельних ділянок, на яких рос­туть ці рослини, зобов'язані їх знищити. Порядок знищення рослин, включених до Переліку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 8. Обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин :

Обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин на те­риторії України забороняється.

Стаття 9. Розробка нових наркотичних засобів або психо­тропних речовин

Розробка нових наркотичних засобів або психотропних речовин дозволяється лише з метою застосування у медичній практиці або для науково-дослідної роботи.

Розробка нових наркотичних засобів або психотропних речовин з метою застосування у медичній практиці здійснюється за державним замовленням згідно з законодавством про лікарські засоби держав­ними науково-дослідними інститутами за наявності ліцензії на цей вид діяльності.

Клінічні дослідження розроблених нових наркотичних засобів або психотропних речовин, що передбачаються для застосування у ме­дичній практиці, та їх державна реєстрація здійснюються відповідно до законодавства про лікарські засоби.

Стаття 10. Діяльність, пов'язана з використанням і знищен­ням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Діяльність, пов'язана з використанням наркотичних засобів і пси­хотропних речовин, включених до таблиць її, III Переліку, допуска­ється лише з метою застосування у медичній практиці або для науко­во-дослідної роботи чи в навчальних цілях та інших цілях, передба­чених цим Законом.

Використання наркотичних засобів і психотропних речовин при проведенні експертиз дозволяється юридичним особам за наявності ліцензії на цей вид діяльності. Проведення таких експертиз в устано-. вах Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону Украї­ни, Державної митної служби України і в спеціально уповноважено­му органі виконавчої влади в галузі охорони здоров'я та проведення

268

контрольованих поставок, оперативних закупок і відбору зразків для дослідження цих засобів і речовин органами, що здійснюють опера­тивно- розшукову діяльність, дозволяється без ліцензії.

Використання наркотичних засобів і психотропних речовин для науково-дослідної роботи і в навчальних цілях дозволяється юри­дичним особам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

У медичній практиці можуть використовуватися наркотичні засо­би, психотропні речовини, включені до таблиць II і 111 Переліку, та прекурсори, включені до таблиці IV Переліку.

На правовідносини, пов'язані з обігом наркотичних засобів, пси­хотропних речовин і прекурсорів, дозволених до застосування в ме­дичній практиці, поширюється дія законодавства про лікарські засо­би в частині, що не суперечить цьому Закону.

Лікувально-профілактичні заклади та установи всіх форм власнос­ті здійснюють діяльність, пов'язану з придбанням, перевезенням, зберіганням, відпуском, використанням наркотичних засобів, психо­тропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та прекур­сорів, включених до таблиці IV Переліку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів, визнаних непридатними для подальшого використання або переробки, а також відходів, шо містять наркотичні засоби чи психо­тропні речовини, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Обмеження обсягів виробництва, виготовлення, зберігання, ввезення та вивезення наркотичних засобів, психо­тропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку

Кабінет Міністрів України щорічно визначає квоти, в межах яких здійснюється виробництво, виготовлення, зберігання, ввезення та вивезення наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиць II І III Переліку, на підставі розрахунків потреби України в наркотичним засобах і психотропних речовинах,

Правила виробництва, виготовлення, зберігання, ввезення та виве­зення наркотичних засобів І психотропних речовин, включених до таблиць II і 1Н Переліку, встановлюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Стаття І2. Імпорт, експорт або транзит наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів

Імпорт, експорт або транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюються відповідно до сертифіката (окремого дозволу), виданого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я для кожного такого ви­ падку, незалежно від того, стосується це одного чи кількох наркотич­ них засобів, психотропних речовин або прекурсорів. Порядок видачі сертифіката та його зразок встановлюються Кабінетом Міністрів України. Копія сертифіката, завірена у встановленому порядку, дода­ ється до кожної партії вантажу і надсилається урядові країни-імлор- тера. , , ._; ,,;,,;

269

Імпорт, експорт або транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюються лише через митниці, визначені Державною митною службою України.

При транзитному перевезенні через територію України наркотич­них засобів, психотропних речовин або прекурсорів копія сертифіка­та передається країною-експортером Державній митній службі Ук­раїни.

Партія наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсо­рів, що транзитом перевозиться через територію України, не підлягає розпакуванню і переробці, яка може змінити природу наркотичного засобу, психотропної речовини або прекурсора.

Дія частини третьої цієї статті не поширюється на випадки пере­везення на суднах або літаках міжнародного сполучення обмеженої кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, необхідних для надання невідкладної медичної допомоги, а також у випадках, коли літак, що перевозить повітряним шляхом партію наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, пролітає над тери­торією країни без посадки.

Стаття ІЗ. Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на території України

Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів на території України може здійснюватися підприємствами та установами державної та комунальної форми власності, шо займа­ються діяльністю, пов'язаною з обігом наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів, а також підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності за наявності ліцензії на цей вид діяльності. Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на території України може здійснюватися за умови збереження схоронності вантажу, що перевозиться.

Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекур­сорів здійснюється на підставі документів суворої звітності.

За медичними показаннями громадянам дозволяється зберігати і перевозити наркотичні засоби або психотропні речовини, придбані ними в порядку, встановленому статтями 14 і 15 цього Закону.

Пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів у поштових (у тому числі міжнародних) відправленнях, забороняється.

Стаття 14. Придбання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Громадяни мають право придбавати наркотичні засоби або психо­тропні речовини, включені до таблиць II і III Переліку, лише за рецеп­том лікаря.

Роздрібна реалізація громадянам наркотичних засобів, психотроп­них речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та прекурсорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку, дозволених до засто­сування у медичній практиці, здійснюється через аптечні заклади державної та комунальної форми власності за наявності у них ліцен­зії на цей вид діяльності.

270

Стаття 15. Рецепти на право придбання наркотичних засо­бів або психотропних речовин

Рецепти на наркотичні засоби або психотропні речовини випису­ються на спеціальних бланках. Форма бланків цих рецептів, правила їх обліку, зберігання та оформлення встановлюються Кабінетом Мі­ністрів України або уповноваженим ним органом.

Видача рецептів на наркотичні засоби або психотропні речовини громадянам без відповідних медичних показань та з порушенням встановлених правил забороняється.

Стаття 16. Порядок обігу прекурсорів

Діяльність, пов'язана з обігом прекурсорів, включених до списку № 1 таблиці IV Переліку, здійснюється в порядку, встановленому статтею 6 цього Закону.

Юридичні особи всіх форм власності можуть здійснювати діяль­ність, пов'язану з обігом прекурсорів, включених до списку № 2 таб­лиці IV Переліку, за наявності у них ліцензії на цей вид діяльності.

Підприємцям (юридичним особам) не дозволяється зосереджувати в своєму розпорядженні кількість прекурсорів, включених до табли­ці IV Переліку, що перевищує їх виробничі потреби.

Підприємствам роздрібної торгівлі забороняється оптова реаліза­ція прекурсорів, включених до списку № І таблииІ IV Переліку.

Розділ НІ

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ,

ПОВ'ЯЗАНОЮ З ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ,

ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН І ПРЕКУРСОРІВ

Стаття 17. Контроль за діяльністю, пов'язаною з обігом нар­котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Контроль за діяльністю, пов'язаною з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється відповідними державними органами в межах повноважень, визначених законами України.

Стаття 18. Відомості про діяльність, пов'язану з обігом нар­котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Юридичні особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, за фор­мою та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, зо­бов'язані подавати відомості про:

кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсо­рів, що виробляються, виготовляються, ввозяться на територію України чи вивозяться з території України, щоквартально;

кількість вирощених та (або) використаних рослин, включених до Переліку, та кількість наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів, що виробляються, виготовляються, ввозяться на тери­торію України чи вивозяться з території України, та реалізовуються чи використовуються, щорічно, з зазначенням залишків наркотичних засобів, психотропних речовин і'прекурсорів на кінець року.

271

Стаття 19. Інвентаризація і баланси

Юридичні особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин І прекурсорів, зобов'я­зані проводити щоквартальну інвентаризацію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які є в їх розпорядженні, та складати баланс товарно-матеріальних цінностей.

Відомості про розбіжності в балансі або невідповідність показни­ків балансу результатам проведеної інвентаризації доводяться до відома відповідних правоохоронних органів держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Реєстрація операцій з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами

Операції, здійснені в процесі діяльності щодо обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів, підлягають реєстрації у спе­ціальних журналах. Реєстраційні журнали зберігаються протягом деся­ти років після внесення до них останнього запису. Порядок ведення реєстраційних журналів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 21. Реклама наркотичних засобів і психотропних ре­човин

Реклама наркотичних засобів і психотропних речовин здійснюєть­ся згідно з Законом України «Про рекламу» (270/96-ВР).

Стаття 22. Відповідальність за порушення вимог цього Закону

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповіда­льність згідно з чинними законами.

Розділ IV '»'

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ^:

Стаття 23. Міжнародні договори України

, Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, то застосовуються правила міжнародного договору.

ІАЛ

І.';. РОЗДІЛ V

-: ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ;

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чин­ ності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випли­ вають з цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у від-

272

повідність з цим Законом; забезпечити прийняття відповідно до ком­петенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону; забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконав­чої влади їх нормативне-правових актів, що суперечать цьому Закону.

4. У частині першій статті 4 Закону України «Про підприємницт­ во» (698-12) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 168; Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 17, ст. 80; 1999 р., № 7, ст. 52) слова «прекурсорів, занесених до списку № І таблиці IV, психотропних речовин (за винятком занесених до списку № 2 табли­ ці III)» замінити словами «психотропних речовин, їх аналогів і пре­ курсорів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про обіг в Укра'їні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» (60/95-ВР).

5. У абзаці другому статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (62/95-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 10, ст. 62) слово «виробленням» замінити словами «розробкою, виробництвом, відпуском»,

6. У Кримінальному кодексі України (2001-05, 2002-05):

у частині другій статті 7-1, пункті 2 частини першої статті 26, час­тині шостій статті 52, частині другій статті 186, частині першій стат­ті Ї87, назві та частині першій статей 229-1, 229-6, 229-8, статті 229-10 слово «вироблення» замінити словом «виробництво»;

у примітках до статей 70-1, 229-1, 229-8, 229-19 слова «Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я Ук­раїни» замінити словами «спеціально уповноваженим органом вико­навчої влади в галузі охорони здоров'я».

7. У статті 44 Кодексу України про адміністративні правопору­ шення (80731-10) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122) слово «вироблення» замінити словом «виробницт­ во», а в примітці до цієї статті слова «Комітетом з контролю за нар­ котиками при Міністерстві охорони здоров'я України» замінити сло­ вами «спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я».

Президент України Л. КУЧМА

м. Київ, 15 лютого 1995 року, № 60/95-ВР

ЗАКОН УКРАЇНИ

«Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»

(Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 липня 1999 року № 863-ХІУ)

Цей Закон з урахуванням міжнародних зобов'язань визначає сис­тему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права і обов'язки юридичних осіб І громадян У зв'язку із застосуванням цього Закону. '• •-- •-••-- ''--•** ' '-

273

••їь;:*.и^<- &•>•' Розділ І • лі-;,Іг-Ц! •: .:г:;м;іц^ -',

•уп(ґ> ... . - ..у.-. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ -гат^пон їш;:г^:*.

Стаття /. Основні терміни, які застосовуються в цьому Законі

Для цілей цього Закону вживаються такі терміни;

незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - діяння, пов'язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, розробкою, виробництвом, відпуском, виготов­ленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, пере­міщенням на території України та за її межі наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які здійснюються з порушен­ням вимог Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»; (абзац другий статті І із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.99 р.№863-Х!У)

наркоманія - хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (далі - Ко­мітет), і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них;

хворий на наркоманію (наркоман) - особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія»;

незаконне вживання наркотичних засобів або психотропних речо­вин - вживання наркотичних засобів або психотропних речовин без призначення лікаря;

зловживання наркотичними засобами або психотропними речови­нами - умисне систематичне незаконне вживання наркотичних засо­бів або психотропних речовин;

медичний огляд - амбулаторний огляд особи з метою встановлен­ня стану наркотичного сп'яніння;

медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія»;

наркологічні заклади - заклади (відділення або кабінети), які у встановленому законом порядку подають наркологічну допомогу;

добровільне лікування - лікування наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника;

примусове лікування - лікування на підставі судового рішення хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права Інших осіб;

ухилення від медичного огляду, медичного обстеження або ліку­вання - умисне невиконання розпорядження працівника органів вну­трішніх справ щодо медичного огляду, а так само невиконання при­значень та рекомендацій лікаря особою, яка зловживає наркотични­ми засобами або психотропними речовинами;

тяжкий психічний стан чи психічний розлад - стан, що супрово­джується затьмаренням свідомості, порушенням мислення, волі, емо­цій, інтелекту або пам'яті, що перешкоджає сприйняттю особою на­вколишньої дійсності, свого стану або поведінки.

274

Стаття 2, Законодавство про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними

Законодавство про заходи протидії незаконному обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними складається із Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів І прекурсорів», цього За­кону та інших законодавчих актів.

Стаття 3. Органи, що ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанням ними

Боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють у межах наданих їм повноважень відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживанню ними -Міністерство охорони здоров'я України та інші відповідні органи і установи.

Органи, уповноважені Кабінетом Міністрів України здійснювати контроль за порядком обігу наркотичних засобів, психотропних ре­човин і прекурсорів, у разі виявлення порушень порядку цього обігу застосовують у межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усу­нення таких порушень, і в разі наявності в діях осіб ознак адміністра­тивного правопорушення чи злочину зобов'язані надіслати інформа­цію або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, пси­хотропних речовин і прекурсорів.

Розділ II

ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ

НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН

ї ПРЕКУРСОРІВ

Стаття 4, Контрольована поставка

Державний митний комітет України та державні органи (підрозді­ли), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь в цьому, в кожному окремому випадку за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України можуть використовувати метод контрольованої поставки, тобто допускають під контролем і оперативним наглядом цих органів ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її терито­рію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Контрольована поставка може використовуватися також щодо не­законного перевезення та пересилання наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів, які здійснюються в межах території України.

275

Порядок проведення контрольованої поставки визначається Мит­ним кодексом України і нормативним актом Державного митного комітету України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державно­го кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою Ук­раїни і Міністерством юстиції України.

Стаття 5. Оперативна закупка

Для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з неза­конним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин І прекур­сорів, працівникам органів (підрозділів), яким надано право здійсню­вати оперативно-розшукову діяльність, за постановою начальника відповідного органу, погодженою з прокурором, дозволяється прове­дення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів - оперативної закупки.

Порядок проведення оперативної закупки визначається норматив­ним актом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, погодженим з Генеральною прокуратурою України та Міні­стерством юстиції України.

Стаття 6. Конфіскація

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, що зна­ходяться в незаконному обігу, а також обладнання, яке використову­ється для їх незаконного виготовлення, підлягають конфіскації у встановленому законом порядку,

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, викорис­тання яких в законному обігу визнано недоцільним, а також облад­нання для їх виготовлення підлягають знищенню в порядку, встанов­леному нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Мініс­терства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

Після розгляду судом справ про злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, 50 відсотків вартості конфіскованого майна і коштів, визнаних судом такими, що набуті в ході цієї злочинної діяльності, передається орга­нам, які безпосередньо проводили дізнання та попереднє слідство, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

На письмову вимогу державних органів (підрозділів), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, банки, а також кредитні, митні, фінансові та інші установи, підприємства, організа­ції (незалежно від форм власності) зобов'язані протягом трьох діб надіслати інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди юридичних осіб та громадян, відносно яких є оперативні та Інші матеріали, що свідчать про їх причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, психотроп­них речовин чи прекурсорів.

Зазначені в частині першій цієї статті установи, підприємства і ор-

276

ганїзації протягом двадцяти діб зобов'язані повідомити відповідні правоохоронні органи про громадян, одноразові грошові вклади і перекази яких перевищують тисячу мінімальних розмірів заробітної плати. Невиконання посадовими особами зазначених установ, під­приємств І організацій цих вимог тягне за_ собою відповідальність згідно з чинним законодавством,

Стаття 8. Огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян

Огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів може бути здійснено посадовими особами органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України на підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів.

У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що нале­жать до наркотичних, психотропних або прекурсорів і потребують по­дальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп'яніння транспорт і зазначені особи можуть бути достав­лені в органи внутрішніх справ для з'ясування необхідних обставин.

-У разі безпідставного огляду транспорту, вантажу, що в ньому знаходиться, водія і пасажирів, а також безпідставного доставдення зазначених осіб і транспорту в органи внутрішніх справ такі особи мають право на відшкодування в повному обсязі завданої їм матеріа­льної і моральної шкоди згідно з чинним законодавством.

Стаття 9. Використання об'єктів масового перебування громадян для вживання чи збуту наркотичних засобів або пси­хотропних речовин

У разі встановлення фактів систематичного вживання чи збуту нар­котичних засобів або психотропних речовин в місцях масового пе­ребування громадян (ресторанах, кафе, барах, казино, відеотеках, дискотеках тощо) та невжиття з боку керівництва цих закладів захо­дів протидії діяльність таких об'єктів може бути тимчасово зупинено за рішенням органів державної виконавчої влади за поданням відпо­відних правоохоронних органів строком до трьох місяців, а у разі встановлення факту повторного їх використання з цією ж метою протягом року - строком до шести місяців.

Якщо після цих заходів вказані об'єкти продовжують і далі вико­ристовуватися для вживання чи збуту наркотичних засобів або пси­хотропних речовин, їх функціонування припиняється згідно з чинним законодавством.

Стаття 10. Заходи протидії незаконному культивуванню нар-котиковмісних рослин

Заходи протидії незаконному культивуванню наркотиковмІсних рослин здійснюються відповідно до чинного законодавства.

Стаття 11. Здійснення адміністративного нагляду за особа­ми, звільненими з місць позбавлення волі

Особи, яких було засуджено до позбавлення волі за один із злочи-

277

нів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотроп­них речовин і прекурсорів, підлягають адміністративному нагляду у встановленому законодавством порядку.

Розділ НІ '^:

хнт. ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ВЖИВАННЮ

НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ Ч

АБО ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН

Стаття /2. Виявлення осіб, які незаконно вживають нарко­тичні засоби або психотропні речовини

Особа, відносно якої до органів Міністерства охорони здоров'я України або Міністерства внутрішніх справ України надійшла інфор­мація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інфор­мації або окремих громадян про те, що вона незаконно вживає нар­котичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані нар­котичного сп'яніння, підлягає медичному огляду.

Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотроп­них речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп'яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речо­вин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного огляду (обстеження), а діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, визначаєть­ся нормативним актом Міністерства охорони здоров'я України, Мі­ністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури Ук­раїни і Міністерства юстиції України.

Стаття 13. Медичний огляд та медичне обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речо­винами

Медичний огляд проводиться за направленням працівників орга­нів Міністерства внутрішніх справ України, а медичне обстеження — за направленням лікаря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медич­ного огляду чи медичного обстеження, підлягає приводу до нарколо­гічного закладу органом внутрішніх справ.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження визначається нормативним актом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної про­куратури України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

Ухилення осіб від медичного огляду або медичного обстеження тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

278

Стаття 14. Добровільне лікування осіб, хворих на нарко­манію

Якщо в результаті медичного огляду чи медичного обстеження встановлено, що особа, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами І відносно якої встановлено діагноз «нар­команія», потребує лікування, у тому числі в стаціонарних або амбу­латорних умовах, лі кар-нарколог зобов'язаний запропонувати такій особі пройти курс добровільного лікування і видати направлення до наркологічного закладу для такого лікування.

Невідкладні лікувальні заходи для усунення залежності особи від наркотичних засобів або психотропних речовин проводяться в режи­мі госпіталізації у визначеному для цього спеціалізованому медично­му закладі.

У разі, коли зазначені заходи не є обов'язковими або залежність від наркотичних засобів чи психотропних речовин усунуто, така осо­ба може бути переведена під нагляд наркологічного закладу для ам­булаторного лікування.

Лікування залежності від наркотичних засобів або психотропних речовин здійснюється в лікувальному закладі незалежно від форми власності за наявності дозволу Міністерства охорони здоров'я Украї­ни на такий вид діяльності. Нагляд за лікуванням такої особи покла­дається на установи, визначені Міністерством охорони здоров'я України.

Особі, яка добровільно звернулася до наркологічного закладу для проходження курсу лікування, забезпечується, на ЇЇ прохання, анонім­ність лікування. Відомості про таке лікування можуть бути надані лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї особи до кри­мінальної або адміністративної відповідальності.

На період добровільного лікування хворому видається лікарняний лист, а після закінчення лікування, на його прохання, - довідка із зазначенням мети лікування.

Стаття 15. Відшкодування витрат на медичний огляд, медич­не обстеження або лікування

Витрати на медичний огляд, медичне обстеження чи лікування в державних установах осіб, які зловживають наркотичними засобами, та хворих на наркоманію, проводяться за рахунок держави, а в разі потреби в додаткових медичних послугах - за рахунок особи, щодо якої проводиться медичне обстеження, медичний огляд або лікування.

Стаття 16, Примусове лікування осіб, хворих на наркоманію

Особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від до­бровільного лікування або продовжує після лікування вживати нар­котичні засоби без призначення лікаря, і відносно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів внутрішніх справ або прокура­тури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду мо­же бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Спеціалізовані лікуваль­ні і лі кувальне-виховні заклади для неповнолітніх визначаються

279

Міністерством охорони здоров'я України. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або Іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах, Інваліди І та II груп, вагітні жінки І матері, що мають немовлят, а також чоловіки вІкОм понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосову­ється лікування в порядку, визначеному Міністерством, охорони здо­ров'я України.

Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріалів до суду здійснюють­ся органами внутрішніх справ у порядку, визначеному нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

Особи, щодо яких порушено клопотання про направлення на при­мусове лікування, в разі ухилення від з'явлення до суду підлягають приводу органом внутрішніх справ.

Стаття 17. Розгляд матеріалів у суді про направлення осіб" на примусове лікування від наркоманії

Матеріали про направлення на примусове лікування осіб, хворих на наркоманію, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання особи або за місцем розташування органу, який подав такі матеріали.

Матеріали про направлення на примусове лікування від наркома­нії підлягають розгляду суддею одноособове не пізніш як у двадця-тиденний строк з моменту їх надходження до суду у відкритому су­довому засіданні у присутності особи, щодо якоь порушено таке кло­потання, її законного представника, а за їх бажанням - І захисника.

Про час розгляду матеріалів суддя повідомляє прокурора, нез'яв­лення якого не перешкоджає розгляду матеріалів.

В судовому засіданні перевіряються обгрунтованість медичного висновку про необхідність направлення особи на примусове лікуван­ня від наркоманії та інші фактичні дані, що доводять чи спростову­ють потребу застосування до особи такого лікування.

У необхідних випадках до суду можуть бути запрошені члени (член) медичної комісії, які проводили медичне обстеження хворого на наркоманію і склали медичний висновок про необхідність направ­лення його на примусове лікування, а також особи, що порушили таке клопотання.

Після дослідження матеріалів, дачі пояснень запрошених осіб та заслухавши думку прокурора і думку захисника (в разі їх участі) суд­дя в нарадчій кімнаті виносить мотивовану постанову про направ­лення особи на примусове лікування від наркоманії чи про відмову в такому лікуванні, на яку може бути подано касаційну скаргу чи вне­сено касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Постанова суду про направлення на примусове лікування від нар­команії виконується органами внутрішніх справ.

280

Стаття 18. Дострокове звільнення від примусового лікуван­ня від наркоманії

За постановою районного (міського) суду за місцем розташуван­ня спеціалізованого лікувального закладу особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, на підставі подання спеціалізованого ліку­вального закладу і медичного висновку може бути достроково зві­льнена від нього або виписана з такого лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні від нарко­манії.

Стаття 19. Продовження строку примусового лікування від наркоманії

У разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціа­лізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від нар­команії, внаслідок чого заходи лікувального впливу не дали позитив­них результатів, за поданням адміністрації лікувального закладу, по­годженим з прокурором, і на підставі медичного висновку районний (міський) суд за місцем розташування лікувального закладу може продовжити цій особі строк перебування у ньому. При цьому загал ь'-^: ний термін примусового лікування не може перевищувати дванадця­ти місяців.

Зазначене подання розглядається судом не пізніш як у десятиден­ний строк з моменту його надходження до суду в присутності особи, щодо якої порушено клопотання про продовження строку перебу­вання у закладі, І, за її бажанням, - адвоката.

На постанову суду про продовження або про відмову в продов­женні строку примусового лікування в спеціалізованому лікувально­му закладі може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурором в загальному порядку.

Особа, яка втекла із спеціалізованого лікувального закладу, а так само по дорозі до такого закладу, притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Стаття 20. Збереження жилого приміщення за особами, хво­рими на наркоманію

За особами, які перебувають у спеціалізованих лікувальних закла­дах, зберігається право на жиле приміщення за місцем їх постійного проживання протягом усього часу перебування в них.

Стаття 21. Обмеження прав особи, хворої на наркоманію, на період примусового лікування

Постанова суду про направлення особи, хворої на наркоманію, на примусове лікування є підставою для звільнення її з роботи або при-₍ пинення навчання у встановленому законодавством порядку. ~_я

Президент України Л. КУЧМА₄

м. Київ, 15 лютого 1995 року, № 62/95-ВР \,

ЗАКОН У КРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України

«Про запобігання захворюванню на СНІД

та соціальний захист населення»

Верховна Рада України постановляє: " ,7,

Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню нд, СНІД та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Рабц. України, 1992р., №11, сіп. 152), виклавши його в такій редакції: ',.',

ЗАКОН УКРАЇНИ \ьч

^•&.ь

«Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і:І

та соціальний захист населення» '°'*

'Ь'Н

Синдром набутого Імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом Імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілак­тики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важ­кі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює не­обхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держа­ви в галузі охорони здоров'я населення.

Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекоменда­ цій Всесвітньої організації охорони здоров'я визначає порядок пра­ вового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поши­ ренню ВІЛ-інфекції в Україні, та відповідні заходи соціального захи­ сту ВІЛ-Інфікованих І хворих на СНІД. , •.

Розділ І І*-

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття !. У цьому Законі наведені нижче терміни вжи­ваються у такому значенні:

ВІЛ-інфекція - захворювання, викликане вірусом імунодефіциту

людини (ВІЛ);

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлено вірус імуноде­фіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД;

СНІД (синдром набутого імунодефіциту людини) - кінцева стадія ВІЛ-інфекцІЇ;

хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням Імунної системи вірусом імуно­дефіциту людини.

282

Стаття 2, Державна політика у сфері боротьби із захворюван­ням на СНІД реалізується шляхом організації виконання цього Зако­ну, інших нормативно-правових актів України, а також розробкою, фінансовим та матеріальним забезпеченням реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передба­чають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-Інфекції, Інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медич­ного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

Стаття 3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено Інші норми, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Держава гарантує:

забезпечення постійного епідеміологічного контролю за поши­ренням ВІЛ-інфекції на території України;

доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою вияв­лення ВІЛ-Інфекції (далі - медичного огляду), в тому числі анонімно­го, з наданням попередньої та наступної консультативної допомоги, а також забезпечення безпеки такого медичного огляду для обстежува­ної особи та персоналу, який його проводить;

регулярне та повне інформування населення, в тому числі через засоби масової Інформації, про причини зараження, шляхи передачі ВІЛ-інфекції, заходи та засоби профілактики, необхідні для запобі­гання зараженню цією хворобою та її поширенню;

включення до навчальних програм середніх, професійно-техніч­них та вищих закладів освіти спеціальної тематики з питань профілак­тики захворювання на СНІД;

забезпечення доступності для населення засобів профілактики, що дають можливість запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом;

забезпечення запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотичні засоби шляхом Ін'єкції, зокрема створен­ням умов для заміни використаних ін'єкційних голок і шприців на стерильні;

обов'язкове тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції крові (її компонентів), отриманої від донорів крові та донорів інших біологіч­них рідин, клітин, тканин і органів людини, що використовуються в медичній практиці та наукових дослідженнях;

сприяння діяльності, спрямованій на формування у населення сте­реотипів безпечної сексуальної поведінки та на усвідомлення високо­го ризику зараження ВІЛ-інфекцією при ін'єкційному способі вжи­вання наркотичних засобів;

соціальний захист ВІЛ-інфІкованих, хворих на СНІД, членів їх сі­мей і медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із захворю­ванням на СНІД, а також подання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД усіх видів медичної допомоги в порядку, визначеному цим Законом та Іншими нормативно-правовими актами;

безпеку лікувально-діагностичного процесу пацієнтам та медич-

283

йому персоналу в державних закладах охорони здоров я, державний санітарно-епідеміологічний нагляд за безпекою цього процесу в за^ кладах охорони здоров'я усіх форм власності, а також за виконанням заходів, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекцІУ при здійсненні приватної медичної практики, наданні громадянам косме­тичних, перукарських та інших послуг, пов'язаних із порушенням цілості шкіри чи слизових оболонок;

сприяння благодійній діяльності, спрямованій на профілактику розповсюдження ВІЛ-Інфекції, боротьбу зі СНІДом та соціальний захист населення.

Стаття 5. Фінансування загальнодержавної, регіональних та мі­сцевих програм з профілактики захворювання на СНІД та соціально­го захисту ВІЛ-інфІкованих здійснюється відповідно за рахунок:

коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

коштів цільових фондів;

благодійних внесків;

інших джерел фінансування, не заборонених законами України.-

Стаття 6. Заходи щодо боротьби із захворюванням на СНІД у межах своєї компетенції розробляють і здійснюють відповідні цент­ральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовря­дування, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності.

У здійсненні заходів щодо боротьби із захворюванням на СНІД можуть брати участь об'єднання громадян (у тому числі міжнародні), а також приватні особи (включаючи іноземців), які займаються бла­годійною ДІЯЛЬНІСТЮ.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої вла­ди, на який покладається управління та міжвідомча координація у сфері боротьби із захворюванням на СНІД, є Міністерство охорони здоров'я України.

... ґ -

Розділ II УМОВИ І ПОРЯДОК МЕДИЧНОГО ОГЛЯДУ

З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. ^

ОБЛІК ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД,

ПОДАННЯ ЇМ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА НИМИ

Стаття 7. Громадяни України, іноземці та особи без громадянс­тва, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на:

медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефі­циту людини;

одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсю­дженню ВІЛ-інфекцІЇ.

Право проведення медичного огляду та видачі офіційних виснов­ків про його результати надається лише державним і комунальним

284

закладам охорони здоров'я, шо мають відповідно обладнані спеціа­льні лабораторії, акредитовані у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Медичний огляд проводиться добровільно.

Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.

Медичний огляд громадян України, іноземців та осіб без грома­дянства, які постійно проживають на території України або яким надано статус біженців, здійснюється безоплатно. Порядок оплати медичного огляду інших категорій іноземців визначається законодав­ством та відповідними міжнародними договорами України.

Особа, яка пройшла медичний огляд, має ираво на повторний огляд у будь-який час у тому ж або, за своїм вибором, в іншому акре­дитованому в установленому порядку закладі охорони здоров'я.

Стаття 8. За бажанням особи, яка звернулася до закладу охоро­ни здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсут­ність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, € конфіден­ційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомо­стей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства. дізнання та суду.

Стаття 9. Особі, в якої за даними медичного огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфіко-ваному повідомлясться про необхідність дотримання профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекцІЇ, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку за­раження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздат­ ними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено меди­ чний огляд, повідомляє про це батьків або інших законних представ-. ників зазначених осіб. *

Порядок повідомлення обстеженим особам про результати медич-¹ ного огляду та видачі їм відповідних офіційних висновків встанов­люється Міністерством охорони здоров'я України.

Стаття 10. Обов'язковому лабораторному дослідженню на на­явність ВІЛ-інфекції підлягає кров (ЇЇ компоненти), отримана від до­норів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клі­тин, тканин та органів людини.

Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях дозволя-

285

ється лише після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію.

У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю лю­дини та єдиним засобом врятування хворого € термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за зго­дою хворого або його законного представника допускається перели­вання неперевїреної на ВІЛ-інфекцію крові. При цьому хворий або його законний представник мають бути попереджені про можливий ризик зараження. Якщо усвідомлену згоду хворого отримати немож­ливо, рішення про переливання неперевіреної на ВІЛ-Інфекцію крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму - лікарем, який подає допомогу. Факт переливання непе­ревіреної на наявність ВІЛ-інфекцІЇ крові та згода хворого на прове­дення такого медичного втручання обов'язково письмово посвідчу-ються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові має бути терміново надісланий для відповідного лабораторного дослідження.

Стаття 11. Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візу на в'їзд в Україну іноземцям та особам без гро­мадянства, які прибувають в Україну на строк понад три місяці, за умо­ви пред'явлення ними документа про відсутність у них В!Л-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Вимоги до зазначеного документа встановлюються Кабінетом Мі­ністрів України.

Стаття 12. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно прожива­ють або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також медичний нагляд за зазначеними особами забезпе­чують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров'я, визначені Міністерством охорони здоров'я України.

Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватися з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.

Подання медичної допомоги ВІЛ-інфІкованим і хворим на СНІД громадянам України, іноземцям та особам без громадянства здійсню­ється на загальних підставах у порядку, встановленому законодавст­вом та відповідними міжнародними договорами України.

Стаття 13. Правила медичного огляду з метою виявлення В1Л-інфекцїї, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного на­гляду за такими особами затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розділ III

НАСЛІДКИ ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ

Стаття 14. У разі одержання від закладу охорони здоров'я ін­формації про зараження вірусом Імунодефіциту людини і попере­дження про необхідність дотримання профілактичних заходів з ме-

286

тою запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції та про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи (осіб), ВІЛ-інфІкованІ зобов'язані письмово засвідчити факт одержання зазначеної інформації та попередження.

Стаття 15. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи зобов'язані:

вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, за­пропонованих закладами охорони здоров'я згідно з частиною пер­шою статті 9 цього Закону;

повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах до виявлен­ня факту Інфікованості, про можливість їх зараження;

відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологіч­них рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці.

Стаття 16. ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці, а також особи без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розпо­всюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу здо­ров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України в порядку, встановленому Законом України «Про правовий статус іноземців».

Розділ IV

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ІНФІКОВАНИХ ВІРУСОМ*

ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ, ХВОРИХ НА СНІД

ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ

Стаття 17, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України ко­ристуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, Іншими нормативно-правовими актами України.

Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження -цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілакти­ки та на психосоціальну підтримку;

безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

користування ізольованою жилою кімнатою.

Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у випробуваннях медичних засобів і методів, науковому вивченні або навчальному процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки за їх згодою.

Використання крові та інших біологічних матеріалів ВІЛ-інфіко­ваних або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень провадиться лише за їх згодою і передбачає компенсацію в порядку, встановлено­му Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Забороняється відмова у прийнятті до лікувальних закладів, у поданні медичної допомоги, ущемлення Інших прав осіб

287

на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД, а також ущемлення прав їх рідних і близьких на цій підставі.

Стаття 19. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних І близьких, мо­жуть бути оскаржені до суду.

Стаття 20. Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося вна­слідок виконання медичних маніпуляцій, мають право на відшкоду­вання в судовому порядку завданої їх здоров'ю шкоди за рахунок винної особи.

Положення частини першої цієї статті не поширюється на випадки зараження хворих при переливанні неперевІреної на ВІЛ-інфекцію крові за дотримання умов, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону.

Стаття 21. Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту лю­дини або хворих на СНІД, та особи, які їх заміняють, мають право на:

спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років Із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасо­вій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

збереження за одним із батьків у разі звільнення його з роботи у зв'язку з доглядом за дитиною віком до 16 років безперервного тру­дового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездат­ності за умови влаштування на роботу до досягнення дитиною зазна­ченого віку.

Стаття 22. Матері, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, мають право на одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час. У разі відсутності матері та виховання такої дитини батьком або іншою особою це право надається зазначеним особам.

Стаття 23. Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імуно­дефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна дер­жавна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають чи на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на соціа­льний захист у порядку та обсягах, визначених законодавством України та відповідними міжнародними договорами України.

Розділ V

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ІНШИХ ОСІБ, ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ

ОБОВ'ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ З РИЗИКОМ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ

Стаття 25. Зараження вірусом імунодефіциту людини медичних І фармацевтичних працівників при виконанні ними професійних обов'язків належить до професійних захворювань.

288

Стаття 26. Працівники, зайняті поданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проб­лем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів для діагно­стики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу, підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок власника (уповноваженого ним органу) закладу охорони здоров'я на випадок інфікування віру­сом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обо­в'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.

Категорії працівників, які підлягають обов'язковому страхуван­ню, та порядок страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 27. Медичні працівники, які були заражені вірусом іму­нодефіциту людини або захворіли на СНЩ внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на щорічне безкоштовне одер­жання путівки для санаторно-курортного лікування в спеціалізованих оздоровчих закладах міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, до сфери управління яких належать відповідні медичні служби, а також право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.

Стаття 28. Медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СН1Д внаслідок виконан­ня професійних обов'язків, мають право на першочергове поліп­шення житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 29. Працівникам, зайнятим поданням медичної допо­моги особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хво­рим на СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведен­ням наукових досліджень з використанням Інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики СНІДу, встановлюється доплата до заробітної плати, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову відпустку в порядку, встановленому законодав­ством України.

Стаття ЗО. Власник (уповноважений ним орган) закладу охоро­ни здоров'я, персонал якого проводить діагностичні дослідження на ВїЛ-інфекцію, подає лікувальну допомогу ВІЛ-інфікованим та хво­рим на СНІД, а також контактує з кров'ю та іншими матеріалами від інфікованих осіб, зобов'язаний забезпечити працівників необхідними засобами захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також умови для проходження за бажанням таких працівників медичних оглядів з метою виявлення зараження ВІЛ-інфекцією.

При проведенні робіт, вказаних у частині першій цієї статті, пра­цівники, виконання професійних обов'язків яких пов'язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, зобов'язані користува­тися відповідними засобами захисту.

Ю І-25 289

Розділ VI

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ БОРОТЬБИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМ НА СНІД

Стаття 31, Відмова особі у реалізації її права на проведення ме­дичного огляду з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, проведення такого огляду без попередньої згоди особи, яка обстежується, неналежне виконання медичними та фармацевтичними працівниками або працівниками інших сфер своїх професійних обо­в'язків, що призвело до зараження іншої особи (або кількох осіб) віру­сом імунодефіциту людини, відмова в поданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД, а також розголошення відомостей про проведення медичного огляду та його результати медичними пра­цівниками та працівниками органів, зазначених в частині другій стат­ті 8, тягне за собою відповідальність, встановлену законом України.

Стаття 32. Завідоме поставлення в небезпеку зараження чи зара­ження іншої особи (або кількох осіб) вірусом імунодефіциту людини особою, яка знала про наявність у неї ВІЛ-інфекції, тягне за собою кримінальну відповідальність. Винна в цьому особа відшкодовує також витрати, що виникли у зв'язку з поданням зараженій особі медичної та соціальної допомоги, у порядку, встановленому законом України.

Стаття 33. Відшкодування збитків, завданих здоров'ю осіб, ін­фікованих вірусом імунодефіциту людини з вини медичних праців­ників або внаслідок незабезпечення безпечних умов праці власника­ми (уповноваженими ними органами) закладів охорони здоров'я, підприємств, установ, організацій, виконання працівниками яких сво­їх службових обов'язків пов'язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, здійснюється за рахунок винної особи в по­рядку, встановленому законодавством України.

Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 34. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у час­тині, що не суперечить цьому Закону.

Кабінету Міністрів України протягом двох місяців:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо при­ведення законів України у відповідність з цим Законом;

привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;

відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими цент­ральними органами виконавчої влади України їх нормативно-право­вих актів, що суперечать цьому Закону».

Президент України

м. Київ, 3 березня 1998 року, № 155/98-ВР

Л. КУЧМА

290

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., X? 15, ст. 84; 1995 р.,№ І,_ст. З, №30, ст. 229; 1996 р., № 31, ст. 148) такі зміни:

1. Статті 1-5, 7-12 і 14 викласти в такій редакції: '

Стаття І. Система органів державної податкової служби }

До системи органів державної податкової служби належать: Дер­жавна податкова адміністрація України, державні податкові адмініс­трації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Се­вастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби знаходяться відпо­відні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопору­шеннями (далі - податкова міліція).

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжра­йонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

. У Державній податковій адміністрації України та державних по­даткових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адмі­ністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - Державною податковою адміністрацією України. Ко­легії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структура Державної податкової адміністрації України затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 2. Завдання органів державної податкової служби

Завданнями органів державної податкової служби є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бю­джетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавст­вом (далі - податки, Інші платежі);

внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконален­ня податкового законодавства;

прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-право­вих актів І методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - плат-

291

ників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платни­ків податків;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним за­коном до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні право­порушення.

Стаття 3. Законодавство, яким керуються органи державної податкової служби

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими норма­тивно-правовими актами органів державної влади, а також рішення­ми Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Стаття 4. Підпорядкованість органів державної податкової служби та їх взаємодія з іншими органами

Державна податкова адміністрація України є центральним орга­ном виконавчої влади.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.

Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним по­датковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейс­тва України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокурату­ри, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною слу­жбами, іншими контролюючими органами, установами банків, а та­кож з податковими службами Інших держав.

Стаття 5. Призначення керівників органів державної подат­кової служби

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звіль­няє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Мініст­рів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Кількість заступників Голови Державної податкової адміні­страції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призна­чаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.

292

Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, які призначаються на по­саду і звільняються з посади Головою Державної податкової адмініс­трації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України».

Стаття 7. Статус органів державної податкової служби

Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єд­нані державні податкові інспекції є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найме­нуванням, Інші печатки І штампи, відповідні бланки, рахунки в уста­новах банків.

Розділ II ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Стаття 8. Функції Державної податкової адміністрації Ук­раїни Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції:

1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану Із:

здійсненням контролю за додержанням законодавства про подат­ки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із спожива­чами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем І товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію су­б'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спе­ціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької дія­льності;

здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських І селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перераху­вання цих сум до бюджету;

обліком платників податків, інших платежів;

виявленням і веденням обліку надходжень податків, Інших пла­тежів;

2. видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;

3. затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та Інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фі-

293

зичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особа­ми, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;

4. роз'яснює через засоби масової інформації порядок застосуван­ ня законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організовує виконання цієї роботи органами держав­ ної податкової служби;

5. здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підго­ товки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;

6. подає органам державної податкової служби методичну і прак­ тичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та пере­ вірки її стану;

7. організовує роботу по створенню інформаційної системи авто­ матизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та ком­ п'ютеризації робіт органів державної податкової служби;

8. розробляє основні напрями, форми І методи проведення переві­ рок додержання податкового та валютного законодавства;

9. при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направ­ ляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по бо­ ротьбі з організованою злочинністю;

10. передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповіда­ льність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податко­ вої міліції;

11. подає Міністерству фінансів України та Головному управлін­ ню Державного казначейства України звіт про надходження подат­ ків, інших платежів;

12. вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних дого­ ворів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законо­ давством, міжнародні договори з питань оподаткування;

13. надає фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до держа­ вної податкової Інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб;

14. прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та змен­ шення втрат бюджету;

15) забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов'язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

294

16. вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдоскона­ лення податкового законодавства;

17. організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпе­ чення охорони державної таємниці в органах державної податкової

служби.

Стаття 9. Функції державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі та державних податкових інспекцій в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя)

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севасто­поля) виконують функції, передбачені статтею 8 цього Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі коли зазначені в частині першій цієї статті органи держав­ної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за плат­никами податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платни­ків ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Стаття 10. Функції державних податкових інспекцій в райо­нах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного по­ділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції:

1. здійснюють контроль за додержанням законодавства про пода­ тки, інші платежі;

2. забезпечують облік платників податків, Інших платежів, прави­ льність обчислення і своєчасність надходження цих податків, плате­ жів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників пода­ тків та інших обов'язкових платежів;

3. контролюють своєчасність подання платниками податків бухгал­ терських звітів І балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших плате­ жів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо прави­ льності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

4. здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахун­ ків із споживачами з використанням електронних контрольно- касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та ЇЇ використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприєм­ ницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

5. ведуть облік векселів, що видаються суб'єктами підприємниць-

295

кої діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах та щомісяця подають Інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснюють конт­роль за погашенням векселів; видають суб'єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій;

6. забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансо­ вих санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового за­ конодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

7. аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень подат­ кового законодавства;

8. проводять перевірки фактів приховування і заниження сум по­ датків, інших платежів;

9. за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ ваною злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою подат­ ків, інших платежів;

10. передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповіда­ льність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податко­ вої міліції;

11. подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними І стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими уго­ дами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених за­ коном підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюдже­ том і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

12. проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного май­ на, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

13. контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету;

14. розглядають звернення громадян, підприємств, установ і орга­ нізацій з питань оподаткування та, в межах своїх повноважень, з пи­ тань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб дер­ жавних податкових Інспекцій;

15. подають відповідним фінансовим органам та органам Держав­ ного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;

16. здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалі­ зації;

17. роз'яснюють через засоби масової інформації порядок засто-

296

сування законодавчих та інших нормативно-правових актів про пода­тки, інші платежі;

18) виконують функції, передбачені пунктом 17 статті 8, а також інші функції, пов'язані із здійсненням відповідними підрозділами податкової міліції повноважень, передбачених статтею 21 цього За­кону.

*

Розділ III ^і!в

ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ _ч ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ _й

Стаття П. Права органів державної податкової служби

Органи державної податкової служби в установленому законом

порядку мають право:

1) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях неза­ лежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових докумен­ тів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно- касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та Інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозво­ лів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб І громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчис­ лення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевір­ ки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових

платежів.

Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробни­чих, складських, торговельних та Інших приміщень встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, в тому числі громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запро­шення направляються громадянам рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається

громадянин;

2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово- господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств,

297

установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у вста­новлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які Інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування;

одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інфор­маційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників по­датків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, та громадян -суб'єктів підприємницької діяльності - про суми доходів, виплаче­них фізичним особам, і утриманих з них податків, інших платежів, від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, - про видачу таких дозво­лів суб'єктам підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ - про громадян, які прибули иа проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану - про громадян, які померли;

одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України Імпортних товарів і справ­ляння при цьому податків, інших платежів та інформацію про експорт­но-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією Ук­раїни, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підпри­ємств, установ, організацій всіх форм власності;

3. обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юри­ дична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отри­ мання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, орга­ нізацій і громадян допустити посадових осіб органів державної подат­ кової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отримані доходи і проведені витрати ор­ гани державної податкової служби мають право визначати оподатко­ вуваний доход (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян - також із урахуванням опо­ даткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю;

4. вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіря­ ється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх ви­ конання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби; :яй >;-<

298

5) зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахун­ ках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій шодо сплати податків, інших платежів у разі:

відмови у проведенні документальної перевірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'я­зані з утриманням інших об'єктів оподаткування незалежно від їх міс­цезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апара­тів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;

неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (роз­рахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем та Інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, ін­ших платежів;

непред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів під­приємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відповідності електронних конт­рольно-касових апаратів, комп'ютерних систем;

порушення підприємством, установою, організацією, громадяни-ном-суб'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі державної податкової служби як плат­ників податків, відсутності обліку об'єктів оподаткування або коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилу­чення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом від­шкодування збитків, завданих державі, у зв'язку з неплатоспромож­ністю юридичної особи, що перевіряється;

6. вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та орга­ нізацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єк­ тів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвід­ чення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступ­ ною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;

7. застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у вигляді стягнення:

однократного розміру донарахованої за результатами перевірки суми податку або іншого платежу, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, встановленого попередньою перевір­кою, - у двократному розмірі донарахованої за результатами пере­вірки суми податку, іншого платежу;

десяти відсотків належних до сплати сум податків, інших платежів за неподання або несвоєчасне подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших документів, необхідних для обчислення податків, Інших платежів, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків, інших платежів;

299

застосовувати до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений за­коном строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, фінансові санкції у вигляді стягнення від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначені санкції застосовуються у випадках, якщо інше не перед­бачено законом, який запроваджує відповідний податок, Інший платіж.

Фінансові санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються щодо податків, інших платежів, за якими встановлено обов'язкове подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розра­хунків. Рішення про застосування фінансових санкцій приймається у строк не пізніше десяти днів з дня складання акта перевірки;

8) стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донарахо­ вані за результатами перевірок суми податків, інших платежів, суми недоїмки з податків, інших платежів, а також суми штрафів та інших санкцій, передбачених пунктом 7 цієї статті та Іншими законами України, якщо ці платежі не сплачені добровільно в десятиденний строк з дня прийняття органом державної податкової служби відпо­ відного рішення, з підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та наслідків фінансово-господарської діяльності у безспірному порядку, а з громадян - за рішенням суду або за вико­ навчими написами нотаріусів.

У разі незгоди суб'єкта оподаткування з рішенням податкового органу щодо безспІрного стягнення коштів таке стягнення може бути зупинено терміном на тридцять днів вищестоящим органом держав­ної податкової служби. Якщо скаргу суб'єкта оподаткування відхи­лено, разом з податковим зобов'язанням стягується пеня, нарахована з моменту виникнення такого податкового зобов'язання до моменту Його погашення;

9) надавати в межах своїх повноважень відстрочки І розстрочки сплати податків, інших платежів на умовах податкового кредиту з урахуванням фінансового стану платників податку;

10. за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінан­ сово-кредитними установами розпоряджень органів державної подат­ кової служби про безспірне стягнення податків, Інших платежів, а також доручень підприємств, установ, організацій та громадян про сплату податків, Інших платежів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів платежів;

11. накладати адміністративні штрафи:

на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, орга­нізацій, винних у заниженні суми податку, іншого платежу, прихову­ванні (заниженні) об'єктів оподаткування, а також у відсутності бух­галтерського обліку об'єктів оподаткування або веденні його з пору­шеннями встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному подан­ні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів І балансів, податкових декларацій, розрахунків, аудиторських виснов­ків, платіжних доручень та інших документів, пов'язаних з обчис­ленням І сплатою податків, інших платежів, - від п'яти до десяти

300

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчи­нені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стя­гненню за одне із зазначених правопорушень, - від десяти до п'ят­надцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, орга­нізацій, включаючи установи Національного банку України, комер­ційні банки та інші фінансово-кредитні установи, які не виконують перелічених у пунктах 2-5 цієї статті вимог посадових осіб органів державної податкової служби, - від десяти до двадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян;

на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум по­датку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, - у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні де­кларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку, - від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одно­разових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, - від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчи­нені громадянином, якого протягом року було піддано адміністратив­ному стягненню за одне із зазначених правопорушень, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

12. користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям неза­ лежно від форм власності;

13. у разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням валютної виручки, проведенням розрахунків із спо­ живачами з використанням товарно-касових книг, а також за дотри­ манням лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за

301

товари, роботи і послуги давати доручення органам державної конт­рольно-ревізійної служби на проведення ревізій;

14} вимагати від керівників підприємств, установ І організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів І розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;

15. надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів іншим держав­ ним органам відповідно до чинного законодавства;

16. матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства.

Права, передбачені пунктами 1-4, 6, 12 і 14 частини першої цієї статті, надаються посадовим особам органів державної податкової служби, а права, передбачені пунктами 5, 7-11, 13, 15—16, - головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних пода­ткових інспекцій та їх заступникам.

Стаття 12. Скасування рішень органів державної податкової служби

Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення Інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) - рішення ниж-честоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Цей порядок не застосовується щодо рішень податкової міліції.

«Стаття 14. Оскарження рішень і дій органів державної по­даткової служби та їх посадових осіб

Рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служ­би та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому за­коном порядку».

2. У статтях 6, 13, 15 - 18 Закону слова «державна податкова ін­ спекція», «державні податкові інспекції», «службова особа», «службові особи», «внески» в усіх відмінках замінити словами «орган держав­ ної податкової служби», «органи державної податкової служби», «по­ садова особа», «посадові особи», «збори» у відповідних відмінках.

3. Назву розділу IV Закону викласти в такій редакції: «ПОСАДОВІ ОСОБИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ |

СЛУЖБИ ТА ЇХ ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ», .з

4. У статті 15:

у частині першій слова «Міністерством фінансів України» заміни­ти словами «Державною податковою адміністрацією України»;

у частині п'ятій слова «Головною державною податковою інспек­цією України» замінити словами «Державною податковою адмініст­рацією України»;

доповнити статтю після частини сьомої новою частиною восьмою такого змісту:

«Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України»,

302

У зв'язку з цим частину восьму вважати частиною дев'ятою.

5. У частині другій статті 16 слова «Образа службової особи дер­ жавної податкової інспекції» замінити словами «Невиконання закон­ них вимог посадової особи органу державної податкової служби, її образа».

6. Доповнити Закон розділом V такого змісту;

РОЗДІЛ V. ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ

Стаття 19. Податкова міліція та її завдання

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боро­тьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповід­них органів державної податкової служби, І здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-роз-шукову, кримінальне-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподат­кування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших пла­тежів;

запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів;

забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Стаття 20, Структура податкової міліції

До складу податкової міліції належать:

Головне управління податкової міліції, Слідче управління пода­ткової міліції, Управління по боротьбі з корупцією в органах дер­жавної податкової служби Державної податкової адміністрації Ук­раїни;

управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автоном­ній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, міс­тах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних подат­кових інспекцій.

Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції - Перший заступник Голови Державної податкової адміністрації України. Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очо­люють начальники управлінь податкової міліції - перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Стаття 21. Повноваження податкової міліції

Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань:

1) приймає і реєструє заяви, повідомлення та Іншу інформацію про

303

злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

2. здійснює відповідно до закону оперативно-розшукоііу діяль­ ність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних дер­ жаві збитків;

3. виявляє причини І умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;

4. забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов'язаних з вико­ нанням ними посадових обов'язків;

5. запобігає корупції та Іншим службовим порушенням серед пра­ цівників державної податкової служби;

6. збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень по­ даткового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негатив­ них процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуван­ ням.

Особа начальницького окладу податкової міліції незалежно від за­йманої нею посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до неї громадян або посадових осіб Із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпосереднього вияв­лення такої загрози повинна вжити заходів щодо запобігання право­порушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчини­ли правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в най­ближчий орган внутрішніх справ.

Стаття 22. Права податкової міліції

Посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права, передбачені пунктами 1 - 4, 6, 12, 14 статті 11 цього Закону, а також пунктами 1 - 4, абзацами другим -четвертим, шостим пункту 5, пунктами 6 - 12, 14, підпунктами «а» І «б» пункту 15, пунктами 16 - 20, абзацом першим пункту 21 та пунк­тами 23 - ЗО статті 11, статтями 12 - 15-1 Закону України «Про мі­ліцію».

Стаття 23. Прийняття на службу до податкової міліції

На службу до податкової міліції приймаються на контрактній ос­нові громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за свої­ми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров'я виконувати обов'язки, покладені на податкову міліцію.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу до пода­ткової міліції на посади начальницького складу, складають присягу такого змісту;

«Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до подат­кової міліції, присягаю на вірність Українському народові. Присягаю додержуватися Конституції і законів України, захищати права люди­ни і громадянина, сумлінно виконувати свої обов'язки. Присягаю

304

бути чесним і мужнім, пильно стояти на сторожі економічних інтере­сів Вітчизни, суворо зберігати державну та службову таємницю. Як­що я порушу присягу, готовий нести відповідальність, встановлену законодавством України».

Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги, який зберігається в його особовій справі.

Стаття 24. Служба в податковій міліції

Особи начальницького складу податкової міліції проходять служ­бу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницько­го складу органів внутрішніх справ.

Особи, прийняті на службу до податкової міліції, в тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підго­товки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому об­ліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах подат­кової міліції Державної податкової адміністрації України.

Навчання у навчальних закладах Державної податкової адмініст­рації України за спеціальностями з підготовки кадрів податкової мі­ліції після здобуття спеціальної освіти прирівнюється до проходжен­ня строкової військової служби.

Особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького складу, присвоюються такі спеціальні звання;

Вищий начальницький склад:

генерал-лейтенант податкової міліції,

генерал-майор податкової міліції.

Старший начальницький склад:

полковник податкової міліції,

підполковник податкової міліції,

майор податкової міліції.

Середній начальницький склад:

капітан податкової міліції,

старший лейтенант податкової міліції,

лейтенант податкової міліції.

Молодший начальницький склад:

старший прапорщик податкової міліції,

прапорщик податкової міліції.

Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого начальницько­го складу податкової міліції визначається Державною податковою адміністрацією України.

Спеціальні звання старшого І середнього начальницького складу податкової міліції присвоюються в порядку, що визначається Кабіне­том Міністрів України.

Спеціальні звання вищого начальницького складу податкової мі­ліції відповідно до Конституції України присвоює Президент Ук­раїни за поданням Голови Державної податкової адміністрації Ук­раїни.

Особи начальницького складу податкової міліції мають формений одяг та знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно.

Опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницько­го складу податкової міліції затверджуються Кабінетом Міністрів України.

305

Стаття 25. Відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції

Посадова чи службова особа податкової міліції у межах повнова­жень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно при­ймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисцип­лінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповіда­льність.

При порушенні посадовою чи службовою особою податкової" мі­ліції прав І законних інтересів громадянина відповідний орган дер­жавної податкової служби зобов'язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Посадова чи службова особа податкової міліції, яка виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.

Посадова чи службова особа податкової міліції, яка порушила ви­моги закону або неналежне виконує свої обов'язки, несе відповідаль­ність у встановленому порядку.

ДІЇ або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Стаття 26. Правовий і соціальний захист осіб начальниць­кого складу податкової міліції

Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальниць­кого складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширю­ються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України «Про міліцію».

Стаття 27. Матеріальне і соціально-побутове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції

Форми І розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встанов­люються Кабінетом Міністрів України.

Пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової мі­ліції та оподаткування їх доходів здійснюються в порядку, встанов­леному законодавством для осіб начальницького складу органів вну­трішніх справ.

П. Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та державні податкові інспекції є правонаступниками Державної податкової інспекції України та відповідних державних податкових інспекцій, що діяли відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 року.

3. До приведення законодавства у відповідність із Законом Украї­ ни «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову

306

службу в Україні» законодавчі та Інші нормативно-правові акти за­стосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.