ДЖУЖА О.М..МОІСЕЄВ Є.М., ВАСИЛЕВИЧ В. В.

Спеціалізований курс лекцій зі схемами

(ЗАГАЛЬНА ТА ОСОБЛИВА ЧАСТИНИ)

Навчальний посібник

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора О. М. Джужи

КИЇВ 2001

ББКХ628.3 К82

Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України: 29 червня 2000 року (Протокол №11)

Рецензенти:

Лановенко І. П. - заслужений діяч науки і техніки України, чпен-кореспон-дент АПрН, доктор юридичних наук, професор.

Глушков В. О. - заслужений юрист України, доктор юридичних наук, просресор.

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора О. М. Джужи

Джужа 0. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В.

К82 Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібниіб-Київ:Атіка, 2001 .-368с,

ІЗВМ 966-7714-36-5

У спеціалізованому курсі лекцій висвітлюються основні теоретичні й прак­тичні питання Загальної та Особливої частин кримінології на основі сучасних характеристик злочинності в Україні й досвіду боротьби з нею в умовах ре­формування та розбудови державно-правової системи. Матеріал підготовле­ний із застосуванням логіко-графічних схем (моделей), які забезпечують краще його засвоєння.

Для студентів, слухачів, аспірантів і викладачів вищих юридичних навча­льних закладів, а також наукових та практичних працівників.

Авторський колектив:

Олександр Миколайович Джужа, доктор юридичних наук, професор - теми 1, 2,8,9,11,12,15,16,18,19.

Євген Миколайович Моісеєв, кандидат юридичних наук, професор - теми 10, 13,14,17,21,22.

Віталій Вацлавович Василевич, кандидат юридичних наук - теми 3,4,5,6,7,20.

Стислий словник кримінологічних термінів підготував доктор юридичних наук, професор Джужа О. М.

Додаток - доктор юридичних наук, професор Джужа О. М., кандидат юридич­них наук Василевич В. В.

Науковий редактор: кандидат юридичних наук А. Й. Міллер

15ВМ 966-7714-36-5

ББК Х628.3

© Видавництво «Атіка», 2001 ©Джужа 0. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В., 2001

ПЕРЕДМОВА

У процесі підготовки висококваліфікованих спеціалістів-право-у знавців важливе значення має вивчення конкретних юридичних дис-'4 циплін. Однією з них є кримінологія.

Ефективність заходів протидії злочинності безпосередньо зале- . жить від повноти і глибини знань про тенденції та закономірності, які відбуваються час від часу в цьому соціальному явищі, про його при­чинний комплекс, методи та заходи локалізації та нейтралізації. Без­перечно, основою такого наукового пізнання є кримінологічні дослі­дження.

Кримінологія - порівняно молода наука. Навчальних посібників з цієї галузі знань в Україні дуже мало. Даний спеціалізований курс лекцій зі схемами має на меті заповнити цю прогалину.

Сьогодні вже всім зрозуміло, що навіть найдосконаліший криміна­льно-правовий механізм не в змозі самостійно знизити, а то і стрима­ти зростання злочинності в державі, тим паче, якщо вона тільки стала на шлях переходу від штучно імплантованих до природних їй суспі­льних відносин. Боротьба зі злочинністю набуде ефективності тільки за обставин, коли питання вивчення та усунення як самих причин, так і її умов, будуть знаходиться в одній площині, в одному контексті із буттєвим статусом правосуддя, тобто процесом його здійснення. То­му доцільно кримінологічний контроль, як найгуманнішу і цілком ефек­тивну стратегію отримання злочинності, зробити частиною соціально-правової політики держави.

Отже, у зв'язку з цим на усіх правознавців покладається обов'язок досконало оволодіти теорією і практикою кримінологічних дослі­джень. Сказане і стало підґрунтям для підготовки такого навчального посібника, який би полегшив засвоєння студентами основ криміноло­гічної науки. Для виконання цього завдання автори поставили перед собою мету: викласти основний матеріал за допомогою логіко-графічних моделей (схем), аби забезпечити його наочність і тим са­мим полегшити процеси засвоєння та запам'ятовування. Внесені у навчальний посібник моделі і схеми зроблені таким чином, що в них не тільки закодована необхідна інформація, але й закладена можли­вість її швидкого розкодування при відтворенні раніше вивченого ма­теріалу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

-••- --• • -• ••- - Тема 1 •• -:^

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КРИМІНОЛОГІЇ

Вивчення теми починається із з'ясування понятійного апарату, як правило, за допомогою спеціальних словників. У запропонова­ному посібнику це утруднення усунуте, оскільки всі нові поняття і терміни подані з роз'ясненнями.

Кримінологія. Назва науки походить від латинського слова «сгітеп» -злочин, і грецького «Іодоз» - вчення, тобто вчення про злочинність, злочинну поведінку. Кримінологія - це загальнотео­ ретична наука про злочинність, причини та умови, що її породжу­ ють, про особу тих, хто вчиняє злочини, а також про методи і за­ ходи боротьби з нею.

Предмет кримінології. Предмет науки - це те, що вона досліджує. Предметом кримінології є злочинність, детермінанти, що її обумовлюють, особа злочинця І заходи попередження зло­ чинності. Отже, предмет даної науки складається з чотирьох основних елементів:

1) злочинність;

и 2) причини та умови злочинності;

~* 3) особа злочинця; \

\ 4) попередження злочинності.

-і В останні роки з'явилися й інші точки зору, які базуються на філо­софському визначенні поняття науки. Філософи її визначають як систему понять про явища і закони зовнішнього світу чи духовної діяльності людей, що дає можливість передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Стосовно кримінології автори вважають, що її предметом є закономірності появи, існування і роз­витку злочинності як об'єктивного антисоціального явища.

3. Система кримінології - це певний порядок у розташуванні та взаємозв'язку частин (елементів) і цілого (науки). В основу по­ будови такої системи покладені два критерії: за предметом і рів­ нем узагальнення науково-практичної інформації. В залежності від першого кримінологія вивчає проблеми відповідно елементів предмету. У відповідності з другим - курс кримінології розподіля­ ється на Загальну та Особливу частини.

Метод - спосіб теоретичного дослідження або практичного попередження злочинів. До методів кримінологічного дослідження відносяться насамперед: спостереження, вивчення документів, опитування, експертних оцінок, експерименту та Інші, Методами практичного попередження злочинів є такі: примусу, переконання та заохочення. Кожен з цих методів повинен застосовуватися з урахуванням криміногенної занедбаності особи.

Методологія - вчення про наукові методи пізнання дійсності. В основі такого вчення лежать, передусім, принципи: історизму, який вказує на необхідність пізнання, вивчення та аналіз криміно­ логічних явищ у розвитку від минулого до теперішнього і від нього до майбутнього, до прогнозування криміногенних та антикриміно- генних тенденцій; принцип про постійний рух і зміни соціальних явищ і процесів та взаємозв'язок між явищами.

Злочинність - історично мінливе явище, що складається із сукупності всіх вчинених за певний проміжок часу на певній тери­ торії кримінально-караних діянь та осіб, що їх вчинили.

Причина - те, що породжує наслідок; причини злочинності кореняться у суперечностях розвитку соціально-економічних фор­ мацій; причиною окремого злочину є сукупність криміногенних факторів, які викликають порушення кримінального закону.

Умови - обставини, які сприяють вчиненню злочинів.

Злочинець - особа, яка вчинила злочин. Про злочинця мож­ на говорити лише в тому випадку, коли людина винна у вчиненні злочину, передбаченого кримінальним законом.

Особа злочинця - сукупність соціально-демографічних, соціально-рольових, морально-психологічних, психічних та кримі­ нально-правових якостей особи, які обумовлюють вчинення суспі­ льно-небезпечних діянь певної різновидності.

Попередження злочинності - особливий різновид регулю­ вання суспільних процесів, соціального управління, який розгля­ дається не лише як вид практики, але й як система наукових знань, отриманих у ході практико-перетворювальної діяльності, спрямованої на боротьбу зі злочинністю.

Кримінальна віктимологія - галузь кримінології, що ви­ вчає кількісну і якісну характеристики жертв злочинів, закономір­ ності їхніх стосунків зі злочинцем з метою удосконалення форм і методів попередження злочинності.

Для кращого осмислення матеріалу пропонуємо графічні мо­делі, що розкривають основні питання цієї теми.

Предмет кримінології ! Кількісні і якісні характеристики злочинності

І

Злочинність

Причини та умови злочинності

Особа злочинця

Стан злочинності

Рівень (коефіцієнт) злочинності Структура злочинності

~~~—т:—

Динаміка злочинності

Попередження злочинності

МОДЄЛЬ 1

Характер злочинності

Географія злочинності

«Ціна» злочинності

СИСТЕМА НАУКИ КРИМІНОЛОГІЯ

Загальна частина

Особлива частина

Навчальний курс кримінології

1-й РОЗДІЛ (Загальна частина)

Предмет і завдання кримінології.

Методологія і методика кримінологічних досліджень.

Історія розвитку і сучасний стан

кримінології

Кримінологія в зарубіжних країнах.

Загальна характеристика західних

кримінологічних теорій.

6. Поняття злочинності. Загальна

характеристика цього явища в Україні.

Причини злочинності.

Особа злочинця.

Причини та умови вчинення кон-

кретного злочину.

Віктимологія,

Основи теорії попередження

злочинності.

Модель 2

2-й РОЗДІЛ (Особлива частина)

Організована злочинність та її попередження.

Кримінологічна характеристика професійної злочинності.

Насильницька злочинність та її попередження.

Злочинність неповнолітніх та її попередження.

Кримінологічна характеристика групової злочинності.

Злочинність жінок та її попередження.

Екологічна злочинність та її попередження.

Кримінологічна характеристика та попередження «фонових» явищ, пов'язаних зі злочинністю.

Наркоманія і наркобізнес та їх запобігання.

Економічна злочинність та її ".'- попередження.

Необережна злочинність та її попередження.

Зв'язок кримінологи з іншими науками

Кримінально-процесуальне право

Цивільне право

Філософія

Криміналістика

Юридична соціологія		К Р Й м 1 н 0 л 0 г 1 я ж		історія держави І права
Правова статистика				Теорія держави І права
Юридична психологія				Філософія права
Теорія управління				Демографія
				Юридична деліктологія
Шлюбно-сімейне право
				Економічна теорія
Педагогіка
				Судова медицина
Судова психіатрія	7		^
				Кримінально-виконавче право
Адміністративне право
Арбітражний процес				Фінансове право
	Генетика .(

Модель}

Т е м а 2

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розглядаючи дану тему потрібно керуватися положенням, за яким методологією будь-якої науки є закони І категорії діалектики. Це стосується і кримінології. Тільки застосовуючи закони і категорії діалектики при дослідженні злочинності, окремих її видів, процесу детермінації злочинів, кримінологія в змозі розкрити внутрішні зако­номірності цього антисоціального явища і визначити шляхи впливу на нього з метою поступового витіснення його з життя суспільства.

Злочинність слід розглядати у взаємозв'язку з іншими явища­ми, в історичному розвитку і постійному русі. В даному разі вико­ристовуються такі закони діалектики, як перехід кількісних змін у якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення запере­чення, а також категорії одиничного, особливого і загального, при­чини і наслідку, змісту і форми, необхідності і випадковості тощо. Крім методології, застосовуються і конкретні методи вивчення злочинності. Це впорядкована система дій, спрямована на отри­мання нового знання на базі наявного. Ними можуть бути як влас­ні методи кримінології, так і розроблені іншими науками. Методи показані в логіко-графічних моделях 4, 5.

Кримінологічна наука відноситься до тих галузей наукового знання, які ґрунтуються на широкому емпіричному матеріалі. Тому важлива роль тут належить прикладним дослідженням, оскільки вони дають необхідний матеріал для теоретичних узагальнень і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. При цьому треба уникати двох крайнощів: 1) зведення методів кримінологіч­них досліджень тільки до конкретно-соціологічних, а всієї методики наукового пізнання злочинності - до методики емпіричних дослід­жень; 2) надмірного розширення методики кримінологічних дослід* жень за рахунок включення туди тих методів, які застосовуються спеціалістами з юридичної психології (психологічні методи) чи математики {математичні методи розпізнавання образів тощо).

Подальше вдосконалення методики кримінологічних дослі­джень пов'язується з переходом до стандартизації вже апробова­них методів з метою їх застосування в різних регіонах країни і тим самим забезпечення можливості зіставлення отриманої інформа­ції. Дискусійним залишається питання про межі кримінологічних досліджень: охоплення ними повного чи обмеженого детермініз­му. З цього приводу існують дві думки: одні вчені вважають, що конкретне кримінологічне дослідження має проводитись в рамках обмеженого детермінізму, оскільки злочинність є породженням цілої системи детермінант, які відносяться до сфери економіки,

соціального і духовного життя, їх аналіз потребує спеціальних знань інших наук, а тому кримінолог може ставити лише найближ­чу мету, а щоб іти далі, потрібні комплексні міждисциплінарні до­слідження. Інші стверджують, що кримінологічні дослідження тре­ба проводити в межах повного детермінізму, бо інакше не можна повністю розв'язати проблеми причин і попередження злочинності.

Успіх будь-якого кримінологічного дослідження багато в чому залежить від того, наскільки ретельно вирішені організаційні пи­тання, пов'язані з його підготовкою і реалізацією. Практика пока­зує, що кримінологічні дослідження проводяться, як правило, для потреб правоохоронних органів, компетенція і сфера діяльності яких неоднакова. Звідси і розбіжності у їх емпіричній базі.

Кримінологічне дослідження передбачає велику підготовчу роботу, її метою є розробка методологічного апарату і програми досліджен­ня. Остання має відповідати низці вимог; потрібно не лише сфор­мулювати завдання, але й показати шляхи, способи їх досягнення.

В кінці теми подаються загальні моделі, які характеризують методологію і методику кримінологічних досліджень.

МЕТОДОЛОГІЯ КРИМІНОЛОГІЇ

Основні закони і категорії діалектики

Закони:
		1—
єдності І боротьби протилежностей	одиничного, особ­ливого, загального
переходу кількіс­них змін у якісні	причини І наслідку
	необхідності і випадковості
заперечення заперечення
	можливості І ДІЙСНОСТІ
	змісту і форми
	сутності І явища

об'єктивного розгля­ду предметів і явищ

загального зв язку предметів і явищ

постійного розвитку предметів і явищ

Модель 4

Методи кримінологічних досліджень

Загальнонаукові

Спеціальні

формально-логічний

абстрагування

аналізу і синтезу

аналогії моделювання узагальнення

історичний

системного аналізу

порівняльно-правовий

статистичні

анкетування

інтерв'ювання

тестування

соціометрії

вивчення документів

спостереження

експерименту

експертних оцінок

кримінологічна експертиза

Модель 5

За цільовою спрямованістю

За характером результатів

ВИДИ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

За методом збору первинної Інформації

За використанням пізнавального інструментарію

вибіркові

основного масиву

комплексні

монодисциплінарні (саме кримінологічні)

Модель 6

ґ Забезпечення методики І концептуальним апаратом

ПРИНЦИПИ

КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Економія ресурсів

Відповідність інформаційної бази досліджень завдан­ням, що стоять перед ними

Проблемно-методична адекватність

Відповідність методики

пізнавального процесу

критеріям наукового

пізнання

10

Модель?

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ

постановка проблеми;

визначення об'єкту і предмету дослідження;

визначення мети і завдань до­ слідження;

уточнення основних понять;

попередній аналіз об'єкту до­ слідження в цілому;

формулювання робочих гіпотез.

ПРОЦЕДУРНИЙ РОЗДІЛ

Стратегічний план дослідження. Він складається довільно і включає в себе:

* розбиття дослідження на етапи;

методику реалізації кожного з них;

способи перевірки робочих гіпо­ тез;

* форми реалізації результатів до­ слідження.

Модель 8

МЕТОДИ ЗБОРУ

ПЕРВИННОЇ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Документальний

(Інформація, зафіксована на папері, фотографії,

кінострічці, фонограмі тощо)

Спостереження

(Починаючи від звичайного візуального спостереження

і закінчуючи тими, які пов'язані

з застосуванням сучасних технічних засобів)

Опитування

(Джерелом інформації є людина)

Інтерв'ювання

Анкетування

Експеримент

(Дозволяє збирати інформацію,

що найоб'єктивніше відбиває

характеристики явищ

і процесів, які цікавлять)

Модель 9

11

Тема 3 " |

: ^Гі«^і історія розвитку ^{; ;} '

І СУЧАСНИЙ СТАН КРИМІНОЛОГІЇ

Тема оглядова. Вона знайомить студентів з витоками криміно­логічних теорій як за кордоном, так і в Україні.

В цьому аспекті дуже цінні праці Ш. Л. Монтеск'є, Ф. М. Вольте-ра, Ч. Беккаріа, Ж. П. Марата, 0. М. Радіщева, К. А. Сен-Симона, Ш. Фур'е, Р. Оуена, О. І. Герцена, В. Д. Бєлінського, М. 0. Добро-любова, М. Г. Чернишевського.

Прізвища мислителів подані у хронологічному порядку, їх думки дали поштовх для розвитку кримінально-правових концепцій, завдя­ки яким і зародилася кримінологія.

Для етапу становлення радянської кримінології М 918 - початок 30-х років) були характерні такі моменти. Вона формувалася в рамках науки кримінального права шляхом проведення соціологіч­них досліджень, причому найбільша увага приділялась стану зло­чинності й особі злочинця. Особливо слід виділити вивчення ди­тячої злочинності і розробку заходів боротьби з нею. Сам термін «кримінологія» вживався в той час рідко, але саме тоді була за­кладена основа вітчизняної кримінології.

З середини 30-х років дослідження кримінологічних проблем стало проводитися не із загальнодержавних, а відомчих позицій. Це не дозволяло, звісно, досягти значних результатів у вивченні злочинності. Не зважаючи на всі складнощі, до початку 60-х років була створена теоретична й організаційна база вітчизняної кримі­нології. У 1962 році на юридичному факультеті МДУ були прочи­тані перші лекції з кримінології професором Герцензоном А. А. В 1963 році в Ленінграді відбулася конференція з проблем кримі­нології, у якій взяли участь і зарубіжні вчені. В цьому ж році був створений Всесоюзний інститут з вивчення причин злочинності і розробки-заходів її попередження як центр кримінологічної науки. Перед ним було поставлено завдання - об'єднати і очолити до­слідження у цій галузі.

Постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо розвитку юридичної на­уки і покращення юридичної освіти в країні» (1964 р.) констатува­ла, що до останнього часу в СРСР не велося глибокого вивчення причин злочинності і не розроблялись наукові основи її попере­дження. Ця постанова і визначила перспективи розвитку радянсь­кої кримінології. У 1966 році вийшов перший радянський підручник з «Кримінології». В 1985-1988 роках побачив світ «Курс радянсь­кої кримінології» у двох томах.

Далі коротко зупинимося на історії розвитку кримінологічної думки в Європі і Росії у XVIII та на початку XX століття.

12

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). Французький філософ і юрист. Виступив проти абсолютизму. Прагнув розкрити причини виникнення того чи іншого державного ладу. У відомій праці «Про дух законів» Монтеск'є виклав теорію факторів суспільного розви­тку, котрі визначають поведінку людей, законодавство, спосіб правління. Такими факторами він вважав: клімат, ґрунт, спосіб життя народу, релігію, менталітет населення, мораль і звичаї, тор­гівлю, багатство тощо. Виходячи з цих факторів, Монтеск'є дослі­джував і причини злочинності. Злочини відносні, вважав він, оскі­льки ^перебувають у взаємозв'язку з різними соціальними явища­ми, Його теорія факторів суспільного розвитку істотно вплинула на становлення кримінології. Монтеск'є висунув вимогу відповід­ності покарання тяжкості злочину і сформулював положення, що добрий законодавець не стільки піклується про покарання за зло­чини, скільки про їх попередження.

Франсуа Марі Вольтер (1694-1778). Французький письменник, філософ-просвітник. Відіграв велику роль у розвитку світової су­спільної думки. Виступав за рівність громадян перед законом. Воль­тер написав коментарі до книги Ч. Беккаріа «Про злочини і пока­рання»,„де виклав свої кримінологічні і кримінально-правові кон­цепції. Йому належить думка про те, що попередження злочинів і є справжня юриспруденція. Вольтер не тільки сформулював сис­тему загальних профілактичних заходів, але й основи Індивіду­альної запобіжної роботи, що базується на глибокому вивченні особи і злочину, скоєного нею.

Жан Жак Руссо (1712-1778). Французький мислитель, револю-ціонер-демократ. Критикував вади феодального суспільства, вів пошуки шляхів до справедливої суспільної організації. Вважав, що спочатку людство існувало в «природному стані», коли ще всі бу­ли рівні між собою, проте вдосконалення знарядь праці привело до приватної власності, яка породила нерівність громадян і зло­чинність. Стверджував, що люди мусять звільнитися від деспо­тичної влади.

Чезаре Беккаріа (1738-1794). Італійський просвітник і доктор права. Основні його ідеї відбивали прагнення буржуазії до звіль­нення від феодалізму. Він доводив, що багато злочинів породжу­ються економічним ладом, вимагав рівності громадян перед зако­ном. Виступав проти жорстоких покарань і тортур. Покарання, за Беккаріа, тоді виправдовується, коли воно є заходом попереджен­ня злочинів. Він вважав, що для зменшення кількості злочинів по­трібна просвіта народу, поліпшення його добробуту, урівнення всіх громадян у матеріальному й моральному відношенні. В своїй праці «Про злочини і покарання» Беккаріа дійшов висновку, що злочин і покарання є реальні явища суспільного життя і краще попереджати злочини, ніж карати за них. Цим він наголошував, що

13

кримінально-правовий напрямок не є основним засобом боротьби зі злочинністю, можна попередити злочин шляхом застосування заходів громадського впливу, і що злочинність не є фатально не­минучою. Такі висновки Беккаріа суперечили пануючому в той час погляду на злочинність, коли соціальний зміст її не брався до ува­ги і вона розглядалася як божа воля. Ось чому багато вчених пов'язують виникнення кримінології саме з ім'ям Ч. Беккаріа.

Жан Поль Марат (1743-1793). Французький революціонер, за­ймався медициною, фізикою, філософією, правом. Держава, за Маратом, виникла як результат насилля. Все суспільство він поді­ляв на багатих і бідних, історію розглядав як постійну боротьбу між ними, Закон, на його думку, служить лише багатим. Марат показав зв'язок злочинності з умовами життя людей і вважав, що після того, як народ виборе свої права, належить більше попере­джати злочини, ніж карати за них.

Радищев Олександр Миколайович (1749-1802). Видатний російський мислитель-матеріаліст. Розкрив безправність трудя­щих мас у феодальному суспільстві. Засновник кримінальної ста­тистики. Виступав за скасування тілесних покарань, стверджував, що метою покарання є виправлення злочинця. Людина, за Ради-щевим, народжується не доброю і не злою, а злочинність не є вродженою якістю особи. Він виділяв загальні причини соціально-політичного характеру і безпосередні причини вчинення злочинів. Результативність боротьби зі злочинністю пов'язував з усуненням її соціальних причин.

Клод Анрі де Сен-Симон (1760-1825). Французький мисли­тель, соціаліст-утопіст. Суспільство розглядав як єдине ціле, де всі явища пов'язані і залежать одне від одного. Суспільно-корисну діяльність вважав необхідним обов'язком людини. Критикував буржуазне суспільство, «...де менш забезпечені щоденно позбав­ляють себе частини необхідних їм засобів існування для того, щоб збільшити надлишок великих власників». В якості засобів бороть­би проти експлуатації пропонував ввести підпорядкування всіх єдиному плану робіт і відміну права спадщини.

Роберт Оуен (1771-1858). Англійський утопіст. Роздумував над причинами злиднів трудящих в Англії, шукав способи їх усунення. Дійшов висновку про необхідність переустррю суспільства на со­ціалістичних засадах. У приватній власності вбачав засіб, що по­роджує конкуренцію, експлуатацію, жадобу наживи. Людина, за Оуеном, є продукт середовища, і в той же час саме середовище -продукт дій людини. Для реформування суспільства потрібне пе­ревиховання людини.

Ламбер Адольф Жак Кетле (1796-1874). Бельгійський соціо­лог, один із засновників кримінальної статистики. Кетле дав кла­сифікацію факторів злочинності, засновану на вивченні статистич-

14

них даних про неї. Він дійшов висновку, що суспільство саме готує злочин, а злочинець - це засіб, який його реалізує. Теоретичні положення Кетле про причини злочинності відіфали значну роль у подальшому розвитку кримінології.

Карп Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Вито­ки марксистської кримінології пов'язані з 1845 роком, коли Ф. Енгельс опублікував соціологічне дослідження «Становище робітничого класу в Англії», в якому розкрив закономірності виник­нення і розвитку злочинності в буржуазному суспільстві. К. Маркс і Ф. Енгельс спеціально не вивчали злочинність як соціальне яви­ще. Вони підійшли до її проблем в процесі дослідження закономі­рностей розвитку капіталістичного суспільства, де і показали, що закони існування злочинності пов'язані з економічним базисом. Так, К. Маркс констатував: «Злочини, взяті у великому масштабі, виявляють, за своєю кількістю і класифікацією, таку ж законо­мірність, як явища природи». «Мабуть, є щось гниле в самій серцевині такої соціальної системи, яка збільшує своє багатст­во, але при цьому не зменшує злиденність, і в якій злочинність росте навіть швидше, ніж чисельність населення». Основний напрямок боротьби зі злочинністю К. Маркс і Ф. Енгельс вбачали в її попередженні, підкреслюючи, що мудрий законодавець зро­бить все, щоб попередити злочин, ніж бути вимушеним карати за нього.

Герцем Олександр Іванович (1812-1870). Російський револю­ціонер, філософ, письменник. Гостро критикував кріпосницький лад, розробив теорію «російського соціалізму», Причини злочин­ності пов'язував з антагоністичними суперечностями суспільства, а тому вважав, що безцільно карати за злочини, треба усувати причини, що їх породжують. Головну роль у боротьбі зі злочинніс­тю відводив освіті і вихованню.

Чезаре Ломброзо (1825-1909). Італійський психіатр, родона­чальник антропологічного напрямку в кримінальному праві. Стве­рджував, що в суспільстві існує особливий тип злочинної людини, обтяженої небезпечним станом і самою природою призначеної до вчинення злочинів. Злочинна людина, за Ломброзо, володіє особ­ливими фізіологічними стигмами. Він рекомендував застосовувати жорсткі заходи соціального захисту (смертну кару, довічне ув'яз­нення, безстрокове заслання на безлюдні острови), не чекаючи, доки злочинна особа вчинить правопорушення. За Ломброзо, крім типів кримінальних злочинців існує ще і тип політичного злочинця. Під останній підпадали керівники Паризької Комуни, Першого Ін­тернаціоналу, інші учасники революційного руху. Згодом Ломб­розо вніс певні зміни у свою теорію. Так, злочинність стала обу­мовлюватися не тільки біологічними, але й деякими соціальни­ми факторами. Та все ж він вважав, що майже половина всіх

15

злочинів вчиняється природженими, а решта - випадковими зло­чинцями.

Чернишевський Микола Гаврилович (1828-1889). Російський революційний демократ, письменник, літературний критик. Причи­ни злочинності вбачав у самому устрої держави, її економічній сутності. Злочин, на його думку, обумовлений зовнішніми факто­рами (матеріальні умови і соціальне середовище). Різко критику­вав теорії, що знімали відповідальність з пануючого класу за.не-статки, і злочини експлуатованих. Вважав, що для подолання зло­чинності треба викорінювати причини, що її породжують, шляхом зміни суспільної системи.

Кістяківський Олександр Федорович (1833-1885). Поклав початок наукового роду КістякІвських. У 1857 році закінчив Київсь­кий університет, юридичний факультет. Його найбільш відомими роботами були: «Дослідження смертної' кари»; «Права, за якими судиться малоросійський народ»; «Елементарний підручник кри­мінального права (частина Загальна)»; «Вплив Ч. Беккаріа на російське кримінальне право». Притримувався класичних позицій кримінального права, хоча вважав, що необхідно вивчати і причи­ни злочинності.

Дріль Дмитро Андрійович (1846-1910). Послідовник Ч. Ломбро-зо. В 80-х роках минулого століття сформулював основи антропо­логічного напряму кримінології. Він стверджував, що злочинність, як правило, виникає на підставі хворобливої порочності і лікується чи за допомогою медицини, або ж сприятливими змінами життє­вої ситуації. Його найбільш відомі роботи - «Малолітні злочинці» Т, 1-2. - 1884, 1888; «Психофізичні типи в їх відношенні зі злочин­ністю і її різновидами» - 1890; «Злочинність і злочинці» - 1895.

Ульянов (Ленін) Володимир Ілліч (1870-1924). Характеризу­ючи капіталістичне суспільство, він зазначав, що «...вся історія капіталізму є історія насилля і грабежу, крові і бруду». Корінною соціальною причиною порушення правил співжиття, говорив В. І. Ле­нін, є експлуатація мас, їх нестатки і злидні. Він писав, що «відми­рати» ексцеси почнуть лише після усунення цієї головної причини. Закликав до рішучої боротьби з різного роду шахраями, дармої­дами і хуліганами із залученням до цієї справи як каральних орга­нів, так і широких мас трудящих.

Кримінологічні дослідження в УРСР і на сучасному етапі

В Радянській Україні вивчення злочинності і особи злочинця велося в різних закладах. Першим з них була юридична клініка при юридичному факультеті Київського інституту народного гос­подарства, створена в 1924 році. Вона існувала як навчально-допоміжна установа при юридичному факультеті. У клініки було соціологічне вивчення злочину і злочинця та ознайомлення студен­тів з методикою досліджень. Одним із завдань у період з 1926 по

16

1928 років там були підготовлені й заслухані доповіді академіка І. А. Малиновського «Про вивчення злочинця та злочинності»; професора М. А. Чельцова-Бебутова «Про асоціативний метод та його застосування в судовій роботі»; асистента клініки С. І. Ти-хенко «Про особливості професійних злочинців».

Велику роботу з вивчення причин злочинності проводив Київсь­кий інститут науково-судової експертизи. Він досліджував етіоло­гію і динаміку злочинності, особу окремих видів правопорушників, розробляв методику їх вивчення а також займався пенітенціарни­ми проблемами.

Всеукраїнський кабінет з вивчення особи злочинця і злочиннос­ті був створений у 1924 році за ініціативою співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції і вчених. Його метою було «сприяння виправно-трудовим органам у справі належного засто­сування методів виправно-трудрвого впливу поряд з досліджен­ням факторів злочинності як соціального явища».

1928 року на правах філіалу Всеукраїнського кабінету був ство­рений Київський кабінет з вивчення особи злочинця. Він складав­ся із 3-х секцій: а) антропологічної; б) соціологічної; в) пенітен­ціарної.

У 1931 році при Народному Комісаріаті Юстиції УРСР у м. Харкові був заснований науково-дослідний інститут по вивчен­ню злочинності з філіалами в Києві і Одесі. З середини 30-х років кримінологічні дослідження в Україні були згорнуті і лише в сере­дині 50-х поновлені. За цей період кримінологічна наука понесла істотні втрати і загальмувалась у своєму розвитку.

Значною мірою процес розбудови та відтворення вітчизняної кримінології пов'язаний з діяльністю науковців Київської вищої шко­ли МВС. Так, у 1964 році представниками цієї наукової установи, нині професором П. П. Михайленко у співавторстві з доцентом І. Гельфандом була підготовлена і опублікована монографія «Попе­редження злочинів - основа боротьби за викорінення злочинності».

Дослідження кримінологічних проблем на той час проводилися в науково-дослідній лабораторії при Київській вищій школі МВС (зараз Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Національної академії внутрішніх справ України).

Кримінологічні дослідження в Україні зосереджені в таких голов­них наукових установах:

Академії правових наук (м. Харків);

Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ); г

Національному університеті ім. Тараса Шевченка {м. Київ); *

Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого (м. Харків); ^

Національній академії внутрішніх справ (м. Київ); 1

Одеській національній юридичній академії (м. Одеса), й; . г.

Фахівці в галузі історії та теорії науки свідчать, що будь-яка наука повинна пройти п'ять основних етапів задля виділення її як окремої галузі наукових знань. Зокрема, такими етапами є:

- накопичення теоретичного та емпіричного матеріалу в рамках споріднених наук;

-проведення та публікація спеціалізованих наукових дослі­джень;

- створення спеціалізованих періодичних видань; -підготовка кадрів та формування наукових і навчальних

. закладів;

- формування співтовариства вчених та викладачів даної дис­ ципліни, об'єднаних у міжнародних та національних асоціаціях.

З вищезазначеного видно, що українська кримінологічна школа до 1998 року пройшла всі згадані етапи становлення. Не виста^ чало лише завершального етапу створення національної асоціації кримінологів.

З метою сприяння розвитку і поширенню кримінологічних знань, їх пропаганді серед населення, а також використання досягнень науки у справі запобігання злочинам в Україні 23 лип­ня 1998 року була створена і зареєстрована Міністерством юстиції України Кримінологічна асоціація. Вона є громадською організацією, яка об'єднує кримінологів та інших фахівців, про­фесійна діяльність яких пов'язана з вивченням проблем запобі­гання та боротьби зі злочинністю, розвитком вітчизняної кримі­нологічної науки.

Проект статуту Асоціації розроблений ініціативною групою Уні­верситету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). 26 травня 1998 року в м. Києві відбулася установча конференція Криміноло­гічної асоціації України, на якій зібралось понад 160 учасників -провідні вчені Національної академії наук України, Академії пра­вових наук України, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Національної академії внутрішніх справ України, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Одесь­кої національної юридичної академії, а також керівний склад пра­воохоронних органів і установ юстиції, представники правозахис-них організацій та інших громадських об'єднань. Учасники конфе­ренції прийняли статут Кримінологічної асоціації України та сформували її керівні органи.

Президентом Асоціації обрано Міністра внутрішніх справ Украї­ни, кандидата юридичних наук Ю. Ф. Кравченка. Віце-президен­тами обрано народного депутата України, доктора юридичних наук, професора О. М. Бондурку та Голову Координаційного бюро з проблем кримінологи Академії правових наук, доктора юридич­них наук, професора А. П. Закалюка.

До складу правління Асоціації увійшли: доктор юридичних

18

наук, професор І. М. Даньшин; доктор юридичних наук, професор А. Ф. Зелінський; народний депутат України, доктор юридичних на­ук, професор С. В. Кивалов; член-кореспондент АПН, професор Я. Ю. Кондратьєв; доктор юридичних наук, професор І. К. Туркевич; народний депутат України, кандидат юридичних наук О. М. Литвак.

За ініціативою Кримінологічної Асоціації України, Академії пра­вових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за учас­тю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи, ЗО листопада 2000 року в м. Києві відбувся І з'їзд кримі­нологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створен­ня в травні 1998 року Кримінологічної Асоціації країни з'їзд визнав за необхідне:

Підвищення рівня координації наукових досліджень криміно­ логічного спрямування, вдосконалення їх змісту і посилення прак­ тичної спрямованості, подальшого розвитку міжнародного співро­ бітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснення заходів щодо впровадження їх результатів у практику.

Удосконалення кримінологічної підготовки кадрів працівників судових та правоохоронних органів.

Визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їх організаційного, інформаційного і методичного забезпечення.

Визнати, що головною метою проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їх результатів у практику е забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню пра­ вової держави.

Провідні російські й українські кримінологи та а основні праці ^

Російські кримінологи:

Аванесов А. Г. Кримінологія, прогностика, управління. - Горький, 1975; Кримі­нологія І соціальна профілактика. - М., 1980.

Днтонян Ю. М. Соціальне середоаище і формування особи злочинця. - М., 1975; Злочинність серед жінок. - М., 1992.

Бабаєе М. М. Вплив демографічних процесів на злочинність (у співавторстві). -М., 1976; Соціальні наслідки злочинності. - М., 1982.

Блувштейн Ю. Д. Кримінологія І математика. - М., 1974. Основи кримінології. -Мінськ, 1990.

Бородін С. В. Боротьба із злочинністю: теоретична модель комплексної про­грами.-М„ 1990.

Гаухнан П. Д. Правова основа попередження злочинності - М., 1990.

ГабіаніА. Л. На краю безодні; наркоманія і наркомани.- М., 1990.

19

Гуров А. І. Професійна злочинність: минуле і сучасність. - М., 1990; Красна мафія.-М., 1995.

Герцензон О. А. Боротьба із злочинністю в РРФСР. - М., 1928; Вступ до ра­дянської кримінології. - М., 1965; Кримінальне право і соціологія. - М., 1970.

Ігошев К, Є. Типологія особи злочинця і мотивація злочинної поведінки. -Горький, 1974,

Іншаков В. М. Зарубіжна кримінологія, - М., 1997; Кримінологія. - М., 2000.

Долгова А. І. Злочинність і суспільство. - М., 1982; Методика вивчення тери­торіальних відмінностей злочинності і їх причини. - М., 1989. Кримінологія. - М., 2000.

Звірбуль В. К. Діяльність прокуратури у попередженні злочинів. - М., 1971.

Карпець /. /. Сучасні проблеми кримінального права і кримінології. - М., 1976; Злочинне суспільство. - М., 1983; Актуальні проблеми боротьби з організованою злочинністю. - М., 1990.

Ковальов М. І. Основи кримінології. - М., 1970.

Кудрявцев В. М. Причинність у кримінології - М., 1976; Правова поведінка: норма і патологія. - М., 1982. Кримінологія. - М., 1995.

Кузнєцова Н. Ф. Злочин і злочинність. - М., 1969; Проблеми кримінологічної детермінації. - М., 1984;

Кузьмічов В. С. Профілактика правопорушень, що скоюються мігрантами. - М., 1992.

Лекарь А. Г. Профілактика злочинів. - М., 1972.

Лєйкіна Н. С. Особа злочинця і кримінальна відповідальність. - М,, 1968; Кри­мінологія про злочинця. - Л., 1978.

Лунєєв В. В. Мотивація злочинної поведінки. - М., 1991. Злочинність XX сто­ліття. - М., 1997; Юридична статистика. - М., 1999.

МІньковський Г. М. Попередження злочинності (у співавторстві) - М., 1962; Про­філактика правопорушень серед неповнолітніх,- К,, 1987; Кримінально-правоаі засоби боротьби з наркотизмом,- М., 1991.

Ной!. С. Методологічні проблеми радянської кримінології. - Саратов, 1975.

Сочинський В. С. Стратегія боротьби з мафією. - М., 1993. Основи боротьби з організованою злочинністю. - М., 1996.

Панкратов В. В. Методологія і методика кримінологічних досліджень. - М., 1972; Програма боротьби зі злочинністю неповнолітніх. - М., 1992.

Решетніков Ф. М. Сучасна американська кримінологія. - М., 1965; Злочин­ність і кримінологія в країнах Азії та Африки, що розвиваються. - М., 1969.

РівманД. В. Віктимологічні фактори та профілактика злочинів.-Л., 1975.

Емінов В. Є. Попередження авіаційних пригод. - М., 1990.

Сахароз А Б. Про особу злочинця і причини злочинності вСРСР.-М., 1961.

Стручков М. А. Злочинність як соціальне явище. - Л., 1979.

Устінов В. С. Співвідношення мети і методів боротьби зі злочинністю. - Ниж­ній Новгород, 1991; Поняття і кримінологічна характеристика організованої зло­чинності, - Нижній Новгород, 1993,

Франк Л. В. Потерпілий від злочину і проблеми радянської віктимології. - Ду­шанбе, 1977.

Шестаков Д. А. Сімейна кримінологія: сім'я - конфлікт - злочин. - СПб., 1996.

Шляпочніков А. С. Радянська кримінологія на сучасному етапі. - М., 1973,

Яковлєе А. М. Теорія кримінології і соціальна практика. - М., 1985; Соціологія економічної злочинності. - М., 1988; Економічна злочинність: закон і життя. - М., 1990.

20

Українські кримінологи:

Алвксандров Ю, В. Статеві злочини: злочинці і потерпілі. К., 1975. Криміноло­гія і профілактика злочинів (Курс лекцій). - К., 1996.

Вакулевич В. І. Актуальні проблеми боротьби Із злочинами, що вчиняються ор­ганізованими злочинними групами. - К., 1991.

Багрій-Шахматов Л. В. Система кримінальних покарань І виправно-трудове право. - М., 1969; Теоретичні проблеми класифікації кримінальних покарань. -Воронеж, 1971.

Гол/на В. 8. Кримінологічна профілактика. Попередження і припинення злочи­нів. -К„ 1989.

Глушков В. 0. Відповідальність за злочини у сфері охорони здоров'я. - К., 1987; Кваліфікація органами внутрішніх справ нетрудових доходів у сфері медич­ного обслуговування населення. - К., 1990.

Даньшин І. М. Досвід вивчення правопорушень і злочинності на підприємствах АПК. - Харків, 1989; Вступ до кримінологічної науки. - Харків, 1998.

Джужа О. М. Запобігання поширення СНІДу правовими засобами (правовий, кримінологічний, кримінально-виконавчий аспекти). - К., 1994; Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність. - К., 1997; Проблеми кримінальної віктимології. -К., 1998,

Дурдинець В. В. На злочинність усім миром. - К., 1998.

Малійський А. £ Спеціальне попередження злочинів в СРСР. - Львів, 1976.

Зеленецький В. С. Попередження злочинів слідчим. - Харків, 1975.

Закалкж А. П. Прогнозування і попередження індивідуальної злочинної пове­дінки.-М., 1986.

делійський А. Ф. Кримінальна мотивація розкрадань та Іншої корисливої діяль­ності. - К., 1990; Кримінальна психологія, - К,, 1999.

Костенко О, М. Кримінальне свавілля: соціопсихологія волі І свідомості зло­чинця.-К., 1990

Костицький М. В. Ефективність профілактики злочинів і кримінологічна Інфо­рмація.-Львів, 1980.

Кудлай Т. П. Спеціалізовані служби профілактики правопорушень неповноліт­ніх.-К., 1991

Лановенко І. П. Боротьба із втягненням неповнолітніх в злочинну діяльність. -К., 1986; Наркотизм І злочинність. - К., 1994.

Лебеденко В. І. Проституція: поняття, характеристика і правові заходи профі­лактики її розповсюдження. - К., 1994.

Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика. - К., 1997; Державний вплив на злочинність. - К., 2000.

Лихолоб В. Г. Профілактика насильницьких злочинів органами внутрішніх справ. - К., 1993; Правопорушення: правова І моральна оцінка. - К., 1994.

Лопушанський Ф. А. Слідча профілактика злочинів. - К., 1981; Участь громад­ськості у здійсненні процесуальних заходів попередження злочинів. - К., 1990,

Михайленко П. П. Рецидивна злочинність і її попередження органами внутрі­шніх справ. - К., 1995; Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. - К., 1999.

Михайлов О. Є. Некорислива насильницька злочинність та ЇЇ попередження.-К., 1997.

Міллер А. Й. Протиправна поведінка неповнолітніх (генезис і рання профілак­тика).-^, 1985.

Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психоло­гічний аспекти}, - К„ 1994.

21

Смітієнко В. М. Наркотизм як фактор, що сприяє злочинам. - К., 1976; Криміналь­но-правова охорона здоров'я населення в СРСР. - К., 1989.

Туляков В. О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми).- Одеса: Юридична література, 2000 - 336 с.

Туркевич І. К. Кримінологічні проблеми профілактики правопорушень молоді (досвід конкретно-соціологічного дослідження). - К., 1987.

Тузов А. П. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. - К., 1987.

Шакун В. І. Влада і злочинність. - К., 1997.

Чубареє В. Л. Багаторазова злочинна діяльність і кримінальний закон- М., 1992; Небезпечність осіб, що скоюють злочинні діяння- К., 1993.

ФілоновВ. П. Курс лекцій з кримінології і профілактики злочинності. -Донецьк, 1995.

Фролоеа О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми їх вирішення логіко-математичними методами).- К., 1997.

Далі змодельовані схеми з питань розвитку кримінологічної науки за кордоном і в Україні.

ПЕРІОДИ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАУКИ КРИМІНОЛОГІЇ

1-й період Досоціалістичний

1-й етап. Зародження кримінологічної думки в Європі. Г. Бонно де Маблі. Соціалісти-утопісти: С. СІмон, Ш. Фур'е, Р. Оуен, Ж. Ж. Руссо, Ч. Беккаріа, Ж. П. Марат. У Росії: Радищев О. М., Мордвинов Н. С., Лопухін І. В., Турге-нєв Н. [., Пестель П. І.

2-й етап. Виникнення наукового комунізму. Відкриття К. Марксом та Ф. Енгельсом класової сутності розвитку суспільства. Подальший розвиток Марксистського вчення В. І. Леніним.

2-й період Соціалістичний

1-й етап. Велика Жовтнева соціалістична революція. Нове соціалістичне вчення про злочинність і причини, що її породжують. Видатні державні діячі, юристи: Дзержинсьшй Ф. Е, Стучка П.!., Козловський М. Ю., Курський Д. І., Криленко Н. В., Гернет М. Н. (1917 - початок 30-х рр.).

2-й етап. Відродження кримінологічної теорії у колишньому СРСР. Герцен-зон О. А., Блувштейн Ю. Д., Шляпочніков А. С., Кудрявцев В. М., Карпець 1.1., Міньковський Г. М., Кузнецова Н. Ф., Франк Л. В., Аванесов А. Ґ. та ін. (поча­ток 60-х років -до розпаду СРСР).

3-й період Постсоціалістичний

1-й етап. Становлення національних кримінологічних шкіл Александров Ю. В., Голіна В. В., Глушков В. О., Даньшин і. М., Закалюк А. П., Зелінський А. Ф., Костенко 0. М., Борисов В. І., Лановенко І. П., Лихолоб В. Г., Михайлен-ко П. П., Туркевич І. К. та ін.

Модель 10 22