Аорси та сіраки

Східні сарматські союзи аорсів та сіраків населяли простори між Азовським і Каспійським морями, на півдні їхні землі тягнулися до Кавказьких гір. Аорси кочували в степах від Дону до Каспія, в Нижньому Поволжі і Східному Передкавказзі. За Волгою їх кочовища доходили до Південного Приуралля і степів Середньої Азії. Назва „аорси“ в перекладі означає „білі“. Судячи з повідомлень стародавніх авторів, аорси були найсильнішим і найчисленнішим об'єднанням племен сарматів. Сіраки займали приазовські степи і північнокавказьку рівнину на північ від Кубані. Передгірні і рівнинні райони Центрального Передкавказзя також належали сіракам, але на рубежі нової ери їх потіснили аорси. У одній з воєн I ст. до н. е. цар сіраків, Абеак, виставив 20 тисяч вершників, цар аорсів, Спадін — 200 тисяч, „а верхні аорси ще більше, оскільки вони володіли обширнішою країною“. За словами Страбона, аорси та сіраки „частиною кочівники, частиною живуть в шатрах і займаються землеробством“. Підпорядкувавши на Кавказі скіфо-кобанські, меотські і, можливо, інші племена, сармати включали їх до складу своїх союзів. Археологи встановили, що відбувалося поступове просування сарматів від степів до гір. Змішуючись з місцевим населенням, сармати освоювали його господарські і культурні досягнення. Панування кочівників над землеробськими областями додавало ускладненнь їхнім політичним організаціям — до виникнення ранніх форм державності.

Аорсів, які жили в степах Прикаспія та Предкавказзя, називали „верхніми аорсами“. Вони панували над західним і північним узбережжям Каспійського моря і контролювали торгівельні шляхи, що йшли через Кавказ і Середню Азію. Могутність і багатство аорсів вже в давнину пояснювали участю в міжнародній торгівлі. У Китаї країна аорсів називалася „Янтсай“ — через неї проходив шлях, що сполучав Китай і Середню Азію зі Східною Європою і морською торгівлею по Чорному і Середземному морях. Цей шлях огинав Каспійське море з півночі. Інший торгівельний маршрут йшов західним берегом Каспійського моря через прохід, який пізніше почали називати Дербентським. Цим шляхом аорси вели верблюжі каравани з індійськими і передньоазійськими товарами, які отримували від вірменських і мідійських купців. Ще один шлях, який називали Сарматським, проходив долинами Тереку і Арагви. Третій шлях в Закавказзя пролягав чорноморським узбережжям Кавказу.

На початку нової ери аорси, витісняючи роксоланів, освоїли межиріччя Дону і Дніпра і сталися на заході дельти Дунаю. В 60-ті — 80-ті рр. І ст. н. е. в Ольвії карбуються монети з сарматськими тамгами та іменами сарматських царів, спочатку золоті з написом „Цар Фарзой“, трохи пізніше — срібні з ім'ям Інісмей. Ці факти та археологічні дані, згідно з якими саме в цей час зростає кількість сарматських поховань між Дніпром і Дністром, дають можливість припустити, що Фарзой та Інісмей були володарями великого сарматського державного утворення аорсів, що виникло в Північно-західному Причорномор'ї в другій половині I ст. н. е. Вочевидь Ольвія потрапляє в залежність від цих царів або укладає з ними союз, що пояснює карбування їхніх монет у місті. Про взаємини сіраків з аорсами відомо мало. В середині I ст. до н. е. вони були союзниками і спільно надавали військову допомогу боспорському цареві Фарнаку. В середині I ст. н. е., під час боротьби за престол між боспорським царем Мітрідатом III і його братом Котісом, аорси та сіраки виступають як вороги. Сіраки підтримали Мітрідата, аорси разом з римлянами опинилися на стороні Котіса. Об'єднані війська римлян, аорсів і боспорської опозиції захопили сіракське місто Успу. Описуючи ці події, Тацит повідомляє, що після падіння Успи цар сіраків, Зорсін, „вирішив віддати перевагу на благо свого народу“ і склав зброю. Позбувшись союзників, Мітрідат незабаром припинив чинити опір. Не бажаючи потрапити до рук римлян, він здався цареві аорсів Евнону. Тацит пише: „Він увійшов до покоїв царя і, припавши до колін Евнона, говорить: Перед тобою добровільно з'явився Мітрідат, якого впродовж стількох років переслідують римляни“.

Згодом аорси та сіраки увійшли до аланського об'єднання, що включило всіх скіфо-сарматів Кавказу і Східної Європи.