Самостійна робота №10 Види пластмас. Клеї.

1. Термопластичні пластмаси;

2. Термореактивні пластмаси;

3. Клеї;

1.Термопластичні пластмаси

Термопластичні пластмаси — це полімери лінійної або розгалуженої будови. Вони мають порівняно невисоку верхню межу робочої температури. З-поміж термопластів найпоширенішими є поліетилен, поліпропілен, полівінілхлорид, полістирол. Промислове значення мають також фторопласти, органічне скло та багато інших.

Поліетилен (-СН₂-СН₂-)_n — продукт полімеризації етилену [див. реакцію (1)]. Залежно від тиску, під яким відбувається процес полімеризації, розрізняють поліетилен високого тиску (ПЕВТ), поліетилен середнього тиску (ПЕСТ) й поліетилен низького тиску (ПЕНТ). Поліетилен високого тиску отри­мують у процесі полімеризації під тиском 150...300 МПа при температурі 240...280 °С; поліетилен середнього тиску — під тиском 3,5...4,0 МПа при тем­пера турі 130... 150°С та поліетилен низького тиску — підтиском 0,15...0,5 МПа й температурі 70...80 °С. Серед них найнижчу густину (913..929 кг/м³) має поліетилен високого тиску (див. таблицю 1) і найвищу (960...970 кг/м³) — поліетилен середнього тиску. Поліетилен — дешевий, нетоксичний матеріал, без запаху, хімічно тривкий, не змочується водою, прозорий у тонкому й непрозорий у товстому шарі, легко переробляється, добрий діелектрик. Його можна експлуатувати в межах температур від -60 до 100 °С. Зі збільшенням ступеня кристалічності підвищуються густина, температура топлення і міцність поліетилену. До недоліків належать здатність поліетилену старіти під впливом сонячного світла, горючість і мала міцність.

Поліетилен використовують для виготовлення плівок, листів, труб, різних місткостей, вішаків для одягу, ізоляції електропроводів тощо. Покриття з полі­етилену захищає метал від корозії.

Поліпропілен (-СН₂-СНСН₃-)_n утворюється внаслідок полімеризації пропілену. Це високомолекулярна сполука білого кольору, в якій ступінь кристалічності досягає 85...95 %. Порівняно з поліетиленом він міцніший, жорсткіший, теплотривкіший і відзначається меншою густиною. Поліпропілен прозорий, але може бути забарвлений у будь-який колір, нетоксичний, хімічно тривкий, має добрі діелектричні властивості, витримує температуру до 120... 150 °С. Головний недолік поліпропілену — погана морозотривкість (-5...-15 °С).

Використовується для виробництва текстильних і технічних волокон, труб, посуду, корпусів акумуляторів, електроізоляції, деталей автомобілів, холодиль­ників, меблів і телефонів.

Таблиця 1

Фізико-механічні властивості пластмас

Матеріал			НВ		Максимальна робоча тем- пература
	кг/м3	МПа		%
ПЕВТ ПЕНТ Поліпропілен Полівінілхлорид (вініпласт) Полістирол Фторопласт-4 Органічне скло Поліфенол-формальдегід (без наповнювача)	913..929 949..953 900 1290 1050..1080 1900..2200 1180..1200 1140..1400	10..17 18..35 25..40 40..120 37..48 15..35 63..100 15..35	14..25 44..52 60..65 10..160 140..160 30..40 10..30 -	50..600 250..1000 200..800 5..100 1..4 250..500 2,5..20 1..5	80 100 120..150 65..80 80 260 60 200

Полівінілхлорид (-СН₂-СНС1-)_n — продукт полімеризації вінілхлориду. Полівінілхлорид (ПВХ) за обсягами виробництва стоїть на другому місці після поліетилену. Він добрий діелектрик, не токсичний, тривкий до старіння і до дії багатьох хімікатів. Залежно від складу пластмаси на основі ПВХ розрізняють непластифікований і пластифікований полівінілхлорид.

Непластифікований полівінілхлорид або вініпласт має високу міцність і пружність, застосовується для виготовлення труб, деталей насосів, профільно-погонажних елементів меблів.

Пластифікований вінілхлорид або пластикат отримують пластифікуючи ПВХ поліефірами чи синтетичними каучуками. Пластифікований полівініл­хлорид йде на виробництво лінолеуму, штучної шкіри, плівок, електроізоляції проводів і кабелів.

Полістирол (-СН₂-СНС₆Н₅-)_n — аморфний полімер, продукт полімеризації стиролу. Він твердий, жорсткий, прозорий, хімічнотривкий у розчинах багатьох лугів і кислот. Витримує температуру від -20 до 80 °С, має добрі діелектричні показники, набуває забарвлення різного кольору. Завдяки цим властивостям і низькій вартості стиролу полістиролові пластмаси за обсягами виробництва вийшли на третє місце після поліетилену і полівінілхлориду. Полістирол використовують для виготовлення корпусів телевізорів, настінних шафок, деталей холодильників, меблевої фурнітури, підносів, футлярів, канцелярських товарів, ґудзиків, електроізоляційних плівок і багатьох деталей в електро- і радіотехнічній промисловості. Недоліки полістиролу — низька теплотривкість і швидке старіння.

Пінополістирол — пластик на основі полістиролу, замкнуті порожнини в якому наповнені газом, внаслідок чого він відзначається низькою густиною, добри­ми тепло- та звукоізоляційними властивостями. Використовується як тепло- й звукоізолятор у будівництві, літако- й суднобудуванні, холодильній техніці.

Політетрафторетилен (-CF₂-CF₂-)_n або фторпласт-4 — продукт полімери­зації тетрафторетилену.Фторопласт-4 високотривкий до будь-яких розчин­ників, добрий теплоізолятор й діелектрик, має низький коефіцієнт тертя (0,04). Його діапазон робочих температур від -26 до 260 °С. Містить до 80...85 % кристалічної фази. З фтропласту-4 виготовляють прокладки, манжети, радіо­технічні вироби, хімічно тривкі деталі, підшипники, що не потребують змащу­вання, пористі вироби, а також протези людських органів.

Поліметилметакрилат (ПММА) — продукт полімеризації метилметак­рилату, відомий під назвою органічне скло. Він оптично прозорий, доволі міц­ний, добрий електроізолятор. Від силікатного скла відрізняється низькою гу­стиною й підвищеною пластичністю. Недоліки органічного скла — невисока твердість і теплотривкість (при температурі 90 °С воно починає розм'якати). Використовується як листове скло (в т.ч. для літаків), для виготовлення лінз, призм, шкал, футлярів тощо.